Прекрасний новий світ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Дивний новий світ)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Прекрасний новий світ»
Обкладинка українського видання
Автор Олдос Гакслі
Назва мовою оригіналу Brave New World
Країна Велика Британія Велика Британія
Мова англійська
Тема антиутопія, суспільство, спостереження (негласне), ефективність, дисципліна і контроляd
Жанр пародія, Політична фантастика, наукова фантастика, філософська художня літератураd і дистопія[d]
Видавництво Велика Британія Велика Британія: Chatto & Windus
Україна Україна: журнал «Всесвіт»
Україна Україна: Видавництво Старого Лева
Видано 1932
Видано українською 1994
Перекладач(і) Сергій Маренко (1994)
Віктор Морозов (2016)
Наступний твір Eyeless in Gazad

«Прекра́сний нови́й світ»[1][2][3], або «Яки́й чуде́сний світ нови́й!»; (англ. Brave new world) — роман-антиутопія (утопія) англійського письменника Олдоса Гакслі (англ. Aldous Huxley) написаний у 1931 році та опублікований у 1932 році[4].

Дія роману розгортається у футуристичній світовій державі 632 року «Фордівської Ери», громадяни якої живуть у соціальній ієрархії, заснованій на інтелекті, і передбачають величезні наукові досягнення в репродуктивних технологіях, навчанні сну, психологічних маніпуляціях і класичному обумовленні, які поєднуються, щоб створити антиутопічне суспільство, якому кидає виклик герой оповідання. Автор, онук видатного біолога Томаса Генрі Гакслі, побудував світ свого роману, вклавши в нього своє ставлення до сучасного йому американського суспільства, заснованого на принципах доцільності і надмірного споживання. За цією книгою Гакслі написав есеїстичну оцінку «Відновлення прекрасного нового світу» (1958) і свій останній роман «Острів» (1962), утопічний аналог. Цей роман часто порівнюють як інверсійний аналог роману Джорджа Орвелла «1984» (1949).

У 1999 році Сучасна бібліотека (Modern Library) у своєму списку, який видається з 1917 року видавництвом «Random House LLC.», поставила «Прекрасний новий світ» на 5 місце 100 найкращих англомовних романів ХХ століття.[5][6] У 2003 році Роберт Маккрам, написавши для The Observer, включив «Дивний новий світ» у хронологічному порядку під 53 місце в «100 найкращих романів усіх часів»[7], а в опитуванні BBC The Big Read цей роман посідає 87 місце.[8] Твір отримав номер 23 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік[9].

«Прекрасний новий світ» часто заборонявся та оскаржувався з моменту його первинної публікації. Вона потрапила до списку Американської бібліотечної асоціації 100 найпопулярніших заборонених і оскаржених книг десятиліття з того часу, як асоціація почала цей список у 1990 році.[10][11][12]

Назва роману[ред. | ред. код]

Роман друкувався в українському перекладі у журналі «Всесвіт» у 1994 році під назвою «Прекрасний новий світ».

Назву роману дуже важко перекласти, зберігаючи багатозначність англійського слова brave — «сміливий», «чудовий», «славний», «дивовижний» тощо.

Сама ж назва взята із Шекспірівської «Бурі», в якій Міранда, яка раніше із усіх людей бачила лише потворного Калібана, виголошує[13]:

O wonder!
How many goodly creatures are there here!
How beautious mankind is!
O brave new world: That has such people in't!

О диво!
Які вродливі я створіння бачу!
Яке прекрасне це поріддя людське!
Який чудесний світ новий оцей,
Де отакі є люди![14]

Вживання фрази Шекспіром має іронічне значення, оскільки оратор не може розпізнати злу природу відвідувачів острова через її невинність.[15] Дійсно, наступний оратор — батько Міранди Просперо — відповідає на її невинне зауваження словами «Це нове для тебе».

Переклади назви часто натякають на подібні вирази, що вживаються у творах англійської літератури: французьке видання твору має назву Le Meilleur des mondes (Найкращий з усіх світів), натяк на вислів, використаний філософом Готфрідом Лейбніцем[16] і сатиризовано в «Кандиді, Ou l'Optimisme» Вольтера (1759). Перший стандартний китайський переклад, зроблений романістом Лілі Сюе та Аароном Джен Ван Сюе в 1974 році, має назву «美麗新世界» (піньїнь: Měilì Xīn Shìjiè, буквально «Прекрасний новий світ»).

Історія[ред. | ред. код]

Хакслі написав «Прекрасний новий світ», живучи в Санарі-сюр-Мер, Франція, протягом чотирьох місяців з травня по серпень 1931 року.[17][18][19] До цього часу Гакслі вже утвердився як письменник і соціальний сатирик. Він працював у журналах Vanity Fair і Vogue, опублікував збірку своїх віршів («Палаюче колесо», 1916) і чотири успішні сатиричні романи: «Жовтий хромовий» (1921), «Антік Гей» (1923), «Це безплідне листя» (1925) і «Точка проти точки» (1928). «Прекрасний новий світ» був п'ятим романом Гакслі та першим його антиутопічним твором.

Уривок із роману «Жовтий хромовий» містить коротку попередню ілюстрацію «Прекрасного нового світу», показуючи, що Гакслі мав на увазі таке майбутнє ще в 1921 році. Містер Скоган, один із персонажів попередньої книги, описує «безособове покоління» майбутнього, яке «займуть місце огидної системи природи. У величезних державних інкубаторах, ряди за рядами пляшок з рідиною забезпечуватимуть світ населенням, якого він потребує. Сімейна система зникне; суспільство, підірване в самій своїй основі, буде змушене шукати нові підвалини; а Ерос, красиво і безвідповідально вільний, пурхатиме, наче веселий метелик, з квітки на квітку по осяяному сонцем світові».

Гакслі сказав, що «Прекрасний новий світ» був натхненний утопічними романами Герберта Веллса, зокрема «Сучасною утопією» (1905), а також як пародія[20] на «Люди, як боги» (1923).[21] Обнадійливе бачення Веллсом можливостей майбутнього дало Гакслі ідею почати писати пародію на романи, яка стала «Прекрасним новим світом». У листі до знайомої американки місіс Артур Ґолдсміт він писав, що «трохи розважався, тягнучи за ногу Герберта Веллса», але потім «захопився [своїми] власними ідеями».[22] На відміну від найпопулярніших оптимістичних утопічних романів того часу, Гакслі прагнув надати страхітливе бачення майбутнього. Гакслі назвав «Прекрасний новий світ» «негативною утопією», дещо під впливом власного твору Веллса «Коли сплячий прокинеться» (що стосується таких тем, як корпоративна тиранія та поведінкова обумовленість) і робіт Девіда Герберта Лоуренса.[23] Зі свого боку через два роки після «Прекрасного нового світу» Веллс опублікував свою власну утопічну форму прийдешнього. Прагнучи спростувати аргумент Мустафи Монда з роману Гакслі про те, що дебільні нижчі класи є необхідним «соціальним гіроскопом» і що суспільство, яке складається виключно з розумних, напористих «Альф», неминуче розпадеться у міжусобній боротьбі, Веллс зобразив стабільне егалітарне суспільство, яке виникає після кількох поколінь реформаторської еліти, що повністю контролює освіту в усьому світі. У майбутньому, зображеному в книзі Веллса, нащадки пам'ятатимуть Гакслі як «реакційного письменника».[24]

Вважається, що науковий футуризм у «Прекрасному новому світі» запозичено із роману «Дедал» Дж. Б. С. Холдейна[25][26].

Події депресії у Великій Британії 1931 року з масовим безробіттям і відмовою від золотовалютного стандарту переконали Гакслі стверджувати, що стабільність є «первинною та кінцевою потребою», якщо цивілізація хоче пережити нинішню кризу.[27] Персонаж «Прекрасного нового світу» Мустафа Монд, постійний світовий контролер Західної Європи, названий на честь сера Альфреда Монда. Незадовго до написання роману Гакслі відвідав технологічно передовий завод Монда поблизу Біллінгема, північно-східна Англія, і це справило на нього велике враження.[27]:xxii

Гакслі використовував обстановку та персонажів у своєму науково-фантастичному романі, щоб висловити широко поширені тривоги, зокрема страх втратити особисту ідентичність у стрімкому світі майбутнього. Рання поїздка до Сполучених Штатів надала «Прекрасному Новому Світу» його характеру. Гакслі був обурений культурою молоді, комерційною веселістю, сексуальною розбещеністю та замкненістю багатьох американців;[28] він також знайшов книгу «Моє життя і робота» Генрі Форда на човні до Америки, і він бачив застосування принципів книги в усьому, з чим він стикався після від'їзду з Сан-Франциско.[29]:viii

Сюжет[ред. | ред. код]

Події роману розгортаються в Лондоні в далекому майбутньому (в 26 столітті християнської ери, а саме в 2541 році). Люди на всій Землі живуть в єдиній державі, суспільство якого є споживацьким. Відраховується нове літочислення — Ера Т — з появи Форда Т. Споживання — культ, символом споживацького бога є Генрі Форд, а замість хреста люди «осяяли себе знаком Т».

Згідно з сюжетом, люди не народжуються традиційним шляхом, а вирощуються в бутлях на спеціальних заводах — інкубаторах. На стадії розвитку ембріона вони поділяються на п'ять каст, які розрізняються розумовими і фізичними здібностями — від «альф», які володіють максимальним розвитком, до найбільш примітивних «епсилонів». Люди нижчих каст вирощуються із застосуванням методу бокановскізації (брунькування зиготи з метою її багаторазового розподілу і отримання однояйцевих близнюків). Для підтримки кастової системи суспільства за допомогою «гіпнопедії» людям прищеплюються гордість за приналежність до своєї касти, повага до вищої касти і презирство до нижчих каст, а також цінності суспільства та основи поведінки в ньому. З огляду на технічний розвиток суспільства значна частина робіт може бути виконана машинами і передається людям лише для того, щоб зайняти їхній вільний час. Більшість психологічних проблем люди вирішують за допомогою нешкідливого наркотику — соми. Також люди часто висловлюються рекламними слоганами і гіпнопедичними установками, наприклад: «Соми грам — і жодних драм!», «Краще нове купити, ніж старе лагодити», «Чистота — запорука благофордія», «А, бе, це, вітамін Д — жир в трісковій печінці, а тріска в воді».

Інституту шлюбу в описаному в романі суспільстві не існує, і, більш того, сама наявність постійного статевого партнера вважається непристойною, а слова «батько» і «мати» вважаються брутальною лайкою (причому якщо ще слову «батько» надають відтінок гумору і поблажливості, то «мати», в зв'язку зі штучним вирощуванням в бутлях, чи не найбрудніша лайка). Книга описує життя різних людей, які не можуть вписатися в це суспільство.

Героїня роману Леніна Краун — медсестра, яка працює на конвеєрі виробництва людей, член касти бета (плюс або мінус, не сказано). Вона у стосунках з Генрі Фостером. Але її подруга Фанні Краун наполягає на тому, щоб Леніна дотримувалася порядку речей і була з іншими чоловіками. Леніна визнає, що їй сподобався Бернард Маркс.

Бернард Маркс — альфа плюс, фахівець з гіпнопедії, що відрізняється від людей своєї касти і зовні, і психологічно: низький зріст, замкнутий і більшу частину часу проводить один, через це в нього погана репутація. Про нього ходять чутки, що «коли він був в колбі, то хтось помилився — подумав, що він гамма, і влив йому спирту в кровозамінники. Тому він і щуплий на вигляд». Дружить з Гельмгольцом Ватсоном — лектором-викладачем на інститутській кафедрі творчості, з яким його об'єднує єдина спільна риса — усвідомлення своєї індивідуальності.

Леніна й Бернард летять на вихідні до індіанської резервації, де зустрічають Джона, якого називають Дикуном, — білого юнака, народженого природним шляхом; він син директора виховного центру, де вони обидва працюють, і Лінди, яка тепер опустилася до алкоголізму, і яку зневажають всі індіанці, хоча колись вона була бетою мінус з виховного центру. Лінду і Джона перевозять у Лондон, де Джон стає сенсацією серед вищого суспільства, а Лінду поміщають в лікарню, де вона залишок життя віддає «сомовідпочинку» й згодом помирає.

Джон, закоханий в Леніну, важко переносить смерть матері. Юнак кохає Леніну недоречним в суспільстві, піднесеним коханням, не сміючи зізнатися їй, «покірний обітницям, які ніколи не прозвучали». Вона щиро дивується — тим більше, що подруги запитують її, який з Дикуна коханець. Леніна пробує спокусити Джона, але він називає її повією і тікає.

Психічний зрив Джона посилюється ще більше через смерть матері, він намагається пояснити працівникам з нижчої касти «дельта» такі поняття, як краса, смерть, свобода. Йому намагаються допомогти Гельмгольц і Бернард, в результаті чого всіх трьох заарештовують.

У кабінеті Головнокомандувача Західної Європи Мустафи Монда — одного з десяти, що представляють реальну владу в світі, — відбувається довга розмова. Монд відверто визнає свої сумніви з приводу «загального щастя суспільства», тим більше, що він сам був колись обдарованим фізиком. У цьому суспільстві фактично під забороною є наука, мистецтво, релігія. Один із захисників і глашатаїв антиутопії стає, по суті, виразником авторських поглядів на релігію і економічний устрій суспільства.

В результаті Бернарда відправляють на заслання до Ісландії, а Гельмгольца — на Фолклендські острови. Монд при цьому додає: «Я майже заздрю вам, ви опинитеся серед найцікавіших людей, у яких індивідуальність розвинулася до того, що вони стали непридатні для життя в суспільстві». А Джон стає відлюдником в покинутій вежі. Щоб забути Леніну, він поводиться неприйнятно за мірками гедоністичного суспільства, де «виховання робить всіх не те що жалюгідними, а вкрай гидкими». Наприклад, він влаштовує самобичування, свідком чого мимоволі стає репортер. Джон стає сенсацією — вже вдруге. Побачивши Леніну, яка прилетіла, він зривається, б'є її батогом, називаючи блудницею, в результаті чого у натовпу роззяв, під впливом незмінної соми, починається масова оргія чуттєвості. Отямившись, Джон, який не зумів «вибрати між двома видами божевілля», закінчує життя самогубством.

Кастова система суспільства[ред. | ред. код]

Поділ на касти відбувається ще до народження. Вирощуванням людей займається Інкубатор. Уже в бутлях зародків ділять на касти і прищеплюють певні схильності до одного роду діяльності і, навпаки, відразу до іншого. У хіміків формують стійкість до свинцю, каустичної соди, смол, хлору. Гірникам прищеплюють любов до тепла. Нижчим кастам прищеплюють відразу до книжок і нелюбов до природи (гуляючи на природі, люди нічого не споживають — замість цього було вирішено прищеплювати любов до заміських видів спорту).

У процесі виховання людям прищеплюють любов до власної касти, повагу до вищих та зневагу до нижчих каст.

Вищі касти[ред. | ред. код]

Альфа — ходять в одязі сірого кольору. Найбільш інтелектуально розвинені, вищі на зріст за представників інших каст. Виконують висококваліфіковану роботу. Управлінці, лікарі, викладачі.

Бета — ходять в червоному. Медсестри, молодший персонал інкубатора.

Генетичний матеріал нижчих каст беруть у собі подібних. Після запліднення зародки проходять спеціальну обробку, в результаті якої одна зигота брунькується до 96 разів. Це створює стандартних людей. «Дев'яносто шість тотожних близнят, які працюють на дев'яноста шести тотожних верстатах». Потім зародкам значно знижують подачу кисню, через що знижується рівень розумового тілесного розвитку. Нижчі касти нижчі на зріст та мають знижений інтелект.

Гамма — ходять в зеленому. Робочі спеціальності, які не вимагають великого інтелекту.

Дельта — носять хакі.

Епсилон — ходять у чорному. Мавпоподібні напівкретини, як їх описує сам автор. Не вміють читати і писати. Ліфтери, некваліфіковані робітники.

Персонажі та алюзії[ред. | ред. код]

Головні персонажі[ред. | ред. код]

Певну кількість імен в Світовій Державі, які належать до вирощених в бутлях громадян, можна пов'язати з політичними і культурними постатями, які зробили великий внесок в бюрократичні, економічні та технологічні системи часів Гакслі, а також, імовірно, і в ці ж системи «Прекрасного нового світу»:

  • Бернард Маркс (англ. Bernard Marx) — за іменем Бернарда Шоу (хоча не виключене й посилання на Бернарда Клервоського або Клода Бернара) і Карла Маркса. Бернард Маркс, фахівець із навчання сну Центру інкубації та кондиціонування Центрального Лондона. Хоча Бернард є Альфа-Плюс (вищий клас суспільства), він невідповідний. Він надзвичайно низький для Альфи; передбачуваний нещасний випадок із алкоголем у сурогатній крові Бернарда перед його декантуванням залишив його трохи загальмованим. На відміну від своїх колег-утопістів, Бернард часто буває злим, обуреним і ревнивим. Часом він також боягузливий і лицемірний. Його підготовка явно неповна. Йому не подобається громадський спорт, солідарні послуги чи безладний секс. Він не особливо насолоджується сомою. Бернард закоханий у Леніну і не любить, коли вона спить з іншими чоловіками, хоча «кожен кожному належить». Тріумфальне повернення Бернарда до утопічної цивілізації разом із Джоном Дикуном із Резервації прискорює крах Директора, який планував вислати його. Тріумф Бернарда недовгий; його зрештою висилають на острів за його нонконформістську поведінку.
  • Дикун Джон (John the Savage) — від терміна «благородний дикун», вперше використаного в драмі «Завоювання Гранади» Джона Драйдена, а потім помилково асоціювався з Руссо. Можливо є алюзією на роман Вольтера «Дикун». Джон, незаконний син директора та Лінди, народився та виріс у резервації Севаж («Малпайс») після того, як Лінду мимоволі покинув її помилковий коханець. Джон («Дикун» або «Містер Дикун», як його часто називають) є аутсайдером як у Резервації, де тубільці все ще практикують шлюб, природне народження, сімейне життя та релігію, так і в нібито цивілізованій Світовій державі, заснованій на принципах стабільності та щастя. Він не читав нічого, крім повного зібрання творів Вільяма Шекспіра, які він багато цитує, і, здебільшого, влучно, хоча його натяк на «Прекрасний новий світ» (слова Міранди в «Бурі») набуває похмурого і гірко-іронічного звучання в міру того, як розгортається роман. Джон надзвичайно моральний згідно з кодексом, якого його навчив Шекспір і життя в Мальпаїсі, але він також наївний: його погляди так само імпортовані в його власну свідомість, як і гіпнопедичні повідомлення громадян Світової Держави. Застереження людей Малпаїса навчили його вважати свою матір повією; але він не може зрозуміти, що це були ті самі чоловіки, які постійно шукали її, незважаючи на свої нібито священні обітниці моногамії. Оскільки він небажаний у Малпаїсі, він приймає запрошення повернутися до Лондона та спочатку вражений комфортом Світової держави. Він залишається відданим цінностям, які існують лише в його поезії. Спочатку він зневажає Леніну за те, що він не зміг відповідати його шекспірівському ідеалу, а потім усе утопічне суспільство: він стверджує, що його технічні чудеса та споживацтво є поганими замінниками індивідуальної свободи, людської гідності та особистої цілісності. Після смерті матері він глибоко засмучений горем, що дивує глядачів у лікарні. Потім він віддаляється від суспільства і намагається очистити себе від «гріха» (бажання), але не може цього зробити. Він виявляє, що збирає багато проблем як для свого тіла, так і для розуму. Він незабаром не розуміє, що правда, а що підробка, що він робить, а чого не робить. Невдовзі все, про що він думає або відчуває, стає розмитим і невпізнанним. Нарешті він у розпачі вішається.
  • Гельмгольц Ватсон (Helmholtz Watson) — за прізвищами німецького фізика і фізіолога Германа фон Гельмгольца та американського психолога, засновника біорізноманіття, Джона Ватсона. Гельмгольц Вотсон, гарний і успішний викладач Альфа-Плюс у Коледжі емоційної інженерії та друг Бернарда. Він відчуває себе незадоволеним, пишучи нескінченні пропагандистські промови, а задушливий конформізм і філістерство Світової Держави роблять його неспокійним. Зрештою Гельмгольца відправляють на Фолклендські острови — холодний притулок для незадоволених нонконформістів Альфа-Плюс — після того, як він прочитав своїм учням єретичну поему про чесноти самотності та допоміг Джону знищити кілька пайків соми Дельти після смерті Лінди. На відміну від Бернарда, він спокійно сприймає своє вигнання і починає розглядати його як можливість для натхнення у своїх творах. Його ім'я походить від імені німецького фізика Германа фон Гельмгольца.
  • Леніна Краун (Lenina Crowne) — за псевдонімом Володимира Ульянова. Леніна Краун, молода, красива технікиня в Центральному лондонському інкубаторі та центрі кондиціонування. Леніна Краун — Бета, якій подобається бути Бетою. Вона — працівниця вакцинації з переконаннями та цінностями, які відповідають громадянину світової держави. Вона є частиною тих 30 % жіночого населення, які не є фрімартинами (безплідними жінками). Леніна розпусна і популярна, але дещо дивна в своєму суспільстві: вона мала чотири місяці стосунків з Генрі Фостером, вирішивши на певний період часу не займатися сексом ні з ким, крім нього. Вона в основному щаслива і здорова, використовує, як і очікувалося, сому для придушення небажаних емоцій. Леніна має побачення з Бернардом, до якого вона відчуває неоднозначний потяг, і їде з ним до резервації. Повернувшись до цивілізації, вона намагається спокусити Джона Дикуна, але безуспішно. Джон кохає і бажає Леніну, але його відштовхує її прямолінійність і перспектива дошлюбного сексу, він відкидає її як «нахабну повію». Леніна відвідує Джона на маяку, але він нападає на неї з батогом, мимоволі підбурюючи перехожих зробити те саме. Її подальша доля залишається невідомою.
  • Мустафа Монд (Mustapha Mond) — за іменем засновник Туреччини після Першої світової війни Кемаля Мустафи Ататюрка, який запустив в країні процес модернізації, та прізвищем англійського фінансиста, засновника Imperial Chemical Industries, запеклого ворога робітничого руху, сера Альфреда Монда. Мустафа Монд, постійний світовий контролер Західної Європи, «Його фордство» Мустафа Монд керує однією з десяти зон Світової Держави, глобального уряду, створеного після катаклізмів Дев'ятирічної війни та великого економічного колапсу. Витончений і добродушний, Монд — скромний і гіперінтелектуальний прихильник світової держави та її духу «Спільнота, ідентичність, стабільність». Серед героїв роману він унікально усвідомлює точну природу суспільства, яким він керує, і те, від чого воно відмовилося, щоб досягти своїх досягнень. Монд стверджує, що мистецтво, література та наукова свобода повинні бути принесені в жертву заради досягнення кінцевої утилітарної мети максимізації суспільного щастя. Він захищає кастову систему, поведінкові умови та відсутність особистої свободи у світовій державі: це, за його словами, ціна, яку варто заплатити за досягнення соціальної стабільності, найвищої соціальної чесноти, оскільки вона веде до тривалого щастя.
  • Фанні Краун (Fanny Crowne) — за іменем Фанні Каплан, яка відома, головним чином, як виконавець невдалого замаху на життя Леніна. За іронією автора, у романі Леніна і Фанні є подругами з однаковими прізвищами. Фанні Краун, подруга Леніни Краун (у них однакове прізвище, тому що у світовій державі, що складається з двох мільярдів людей, використовується лише десять тисяч прізвищ). Фанні озвучує загальноприйняті цінності своєї касти та суспільства, зокрема важливість проміскуїтету: вона радить Леніні мати більше ніж одного чоловіка в її житті, оскільки непристойно зосереджуватися лише на одному. Тоді Фанні застерігає Леніну від нового коханця, якого вона вважає недостойним, але в кінцевому підсумку вона підтримує потяг молодої жінки до дикуна Джона.
  • Генрі Фостер (Henry Foster) — можливо, ім'я персонажа походить від невеликої зміни в прізвищі Форд, тобто персонаж є пародією на Генрі Форда. Генрі Фостер, один із численних коханців Леніни, він є цілком звичайним альфа-самцем, випадково обговорюючи тіло Леніни зі своїми колегами. Його успіх у Леніни та його невимушене ставлення до неї викликають лють у ревнивого Бернара. Зрештою, Генрі доводить, що він ідеальний громадянин світової держави, не знаходячи в собі мужності захистити Леніну від нападок Джона, незважаючи на те, що він підтримував з нею надзвичайно тривалий сексуальний зв'язок.
  • Беніто Гувер (Benito Hoover) — за іменем італійського диктатора Беніто Муссоліні і президента США Герберта Гувера. Беніто Гувер, ще один із коханців Леніни. Вона пам'ятає, що він особливо волохатий, коли знімає одяг.
  • Директор інкубаторів та кондиціонування (DHC), також відомий як Томас «Томакін» (Thomas «Tomakin»), є адміністратором Центру інкубаторів та кондиціонування Центрального Лондона, де він є загрозливою фігурою, яка має намір вислати Бернарда до Ісландії. Його плани несподівано змінюються, коли Бернард повертається з резервації з Ліндою та Джоном, дитиною, яку вони обоє усвідомлюють, що вона насправді його. Цей факт, скандальний і непристойний у Світовій Державі, не тому, що він був позашлюбним (як і всі сексуальні акти), а тому, що він був дітородним, змушує директора з ганьбою піти у відставку з посади.
  • Лінда (Linda), мати Джона, декантована у Світовій Державі як Бета-Мінус, спочатку працювала в кімнаті запліднення DHC, а згодом загинула під час шторму під час відвідин резервації дикунів у Нью-Мексико разом з Директором за багато років до подій роману. Незважаючи на те, що Лінда дотримувалася звичайних запобіжних заходів, вона завагітніла від сина режисера під час їхнього спільного життя і тому не змогла повернутися до Світової Держави до того часу, як знайшла шлях до Мальпаїса. Пристосувавшись до розбещених соціальних норм Світової держави, Лінда стає одночасно популярною серед усіх чоловіків у пуебло (бо вона відкрита на всі сексуальні домагання) і водночас зневаженою з тієї ж причини — дружини чоловіків, які відвідують її, та й самі чоловіки (які все одно приходять до неї) вважають її повією. Її єдиною розрадою там є мескаль, який приносить Попе, а також пейотль. Лінда відчайдушно прагне повернутися до Світової Держави і до соми, не бажаючи від життя, що залишилося, нічого іншого, окрім комфорту до самої смерті.
  • Дарвін Бонапарт (Darwin Bonaparte) — за прізвищем імператора Першої Французької імперії Наполеона Бонапарта та автора праці «Походження видів» Чарлза Дарвіна. Дарвін Бонапарт, «великий фотограф» (тобто режисер), який знімає, як Джон бичує себе. Дарвін Бонапарт став відомий завдяки двом творам: «Фелі з весілля горил»[30] і «Любовне життя кашалота».[30] Він уже зробив собі ім'я[31] але все ще прагне більшого. Він відновив свою славу, знявши дикуна Джона у своєму останньому фільмі «Дикун із Суррея».[32]
  • Архіспівальник Кентерберійський (Arch-Community Songster of Canterbury) — пародія на архієпископа Кентерберійського та рішення Англіканської Церкви в серпні 1930 року щодо обмеженого використання контрацепції.
  • Директор крематоріїв і регенерації фосфору, одна з багатьох розчарованих, важливих осіб, які відвідали вечірку Бернарда.
  • Наглядач, Альфа-Мінус, балакучий головний адміністратор резервації Дикунів у Нью-Мексико. Він блондин, невисокого зросту, широкоплечий і має дзвінкий голос.[33]
  • Доктор Шоу (Dr. Shaw), Лікар Бернарда Маркса, який згодом стає лікарем і Лінди, і Джона. Він прописує Лінді смертельну дозу соми, яка зупинить її дихальну систему на один-два місяці, за її власним бажанням, але не без протесту Джона. Зрештою, всі вони погоджуються, що це на краще, оскільки відмова в цьому проханні призвела б до більших проблем для суспільства і самої Лінди.
  • Доктор Геффні (Dr. Gaffney), ректор Ітона, вищої школи для представників вищих каст. Він показує Бернарду та Джону класні кімнати та кімнату гіпнопедичної диспетчерської (використовується для поведінкових кондицій за допомогою навчання сну). Джон запитує, чи студенти читають Шекспіра, але ректор каже, що в бібліотеці є лише довідники, оскільки самотні заняття, такі як читання, не заохочуються.
  • Місс Кийт (Miss Keate) — за прізвищем одного з найбільш відомих директорів Ітонського коледжу Джона Кіта. Міс Кіт, директорка старшої школи Ітон. Вона подобається Бернарду, і він домовляється з нею про завдання.[34]

Мальпаїса[ред. | ред. код]

  • Попе (Popé) — від Попе, літера повстання індіанців пуебло Тева, відомого як Повстання пуебло в 1680 році проти іспанського колоніального панування. Попе, уродженець Мальпаїса. Хоча він посилює поведінку, яка викликає ненависть до Лінди в Малпаїсі, спить з нею та приносить їй мескаль, він все ще дотримується традиційних вірувань свого племені. У молоді роки Джон намагався вбити його, але Попе відкинув його спробу і змусив його втекти. Він подарував Лінді примірник повного зібрання творів Шекспіра.
  • Міціма, старший племінний шаман, який також навчає Джона таким навичкам виживання, як рудиментарна кераміка (зокрема, каструлі, які були традиційними для індіанських племен) і виготовлення лука.
  • Кіакіме, місцева дівчина, в яку закохався Джон, але натомість зрештою вийшла заміж за іншого хлопця з Малпаїса.
  • Котлу, місцевий хлопець, з яким одружується Кіакіме.

Другорядні фігури[ред. | ред. код]

  • Поллі Троцька (Polly Trotsky) — за прізвищем Лева Троцького.
  • Герберт Бакунін (Herbert Bakunin) — за іменем англійського філософа і соціального дарвініста Герберта Спенсера і прізвищем російського філософа і анархіста Михайла Бакуніна.
  • Прімо Меллон (Primo Mellon) — за прізвищами іспанського прем'єр-міністра і диктатора Мігеля Прімо де Рівера та американського банкіра і міністра фінансів за президентства Гувера Ендрю Меллона.
  • Сароджині Енгельс (Sarojini Engels) — за іменем першої індійської жінки, яка стала президентом Індійського національного конгресу, Сароджині Найду та за прізвищем Фрідріха Енгельса.
  • Моргана Ротшильд (Morgana Rothschild) — за іменем банківського магната США Джона Пірпонта Моргана та за прізвищем династії банкірів Ротшильдів.
  • Фіфі Бредлоу (Fifi Bradlaugh) — за прізвищем британського політичного активіста і атеїста Чарлза Бредлоу.
  • Джоанна Дізель (Joanna Diesel) — за прізвищем німецького інженера Рудольфа Дизеля, винахідника дизельного двигуна.
  • Клара Детердинг (Clara Deterding) — за прізвищем Генрі Детердинга, одного з засновників «Royal Dutch Petroleum Company».
  • Том Кавагуті (Tom Kawaguchi) — за прізвищем японського монаха-буддиста Кавагуті Екая, першого підтвердженого японського мандрівника з Тибету до Непалу.
  • Жан Жак Хабібулла (Jean-Jacques Habibullah) — за іменами французького філософа епохи Просвітництва Жана-Жака Руссо та еміра Афганістану Хабібулли-хана.
  • Фримартини, жінки, яких навмисно зробили стерильними через вплив чоловічих гормонів під час внутрішньоутробного розвитку, але все ще фізично нормальні, за винятком «найменшої тенденції до відрощування бороди». У книзі урядова політика вимагає, щоб 70 % жіночого населення складали фрімартини.

Фонові фігури[ред. | ред. код]

Це невигадані та фактичні персонажі, які жили до подій у цій книзі, але їх варто відзначити в романі:

  • Зигмунд Фрейд, «Наш Фрейд» іноді говорять замість «Наш Форд», оскільки психоаналітичний метод Фрейда безпосередньо залежить від правил класичного обумовлення, і тому, що Фрейд популяризував ідею, що сексуальна активність є важливою для людського щастя (Також мається на увазі, що громадяни Світової Держави вважають Фрейда та Форда однією людиною)[35].
  • Герберт Веллс, «доктор Веллс», британський письменник і соціаліст-утопіст, чия книга «Люди як боги» стала мотивом для «Перкрасного нового світу». «Все добре, що закінчує Веллсом», — писав Гакслі у своїх листах, критикуючи Уеллса за антропологічні припущення, які Гакслі вважав нереалістичними.
  • Іван Павлов, чиї методики кондиціонування використовуються для тренування немовлят.
  • Вільям Шекспір, чиї заборонені твори цитуються в романі Джона «Дикуна». Цитовані п'єси включають «Макбет», «Буря», «Ромео і Джульєтта», «Гамлет», «Король Лір», «Троїл і Крессида», «Міру за міру» та «Отелло». Мустафа Монд також знає їх, тому що як Всесвітній контролер він має доступ до вибору книг з усієї історії, включаючи Біблію.
  • Томас Мальтус, британський економіст ХІХ століття, вважав, що люди Землі врешті-решт опиниться під загрозою через нездатність вирощувати достатньо їжі, щоб прогодувати населення. У романі однойменна героїня винаходить методи контрацепції (мальтузіанський пояс), які практикують жінки світової держави.
  • Рубен Рабінович, польсько-єврейський персонаж, на якому вперше помічено вплив навчання сну, гіпнопедії.
  • Джон Генрі Ньюмен, католицький богослов і педагог XIX століття, вважав, що університетська освіта є критичним елементом у розвитку постіндустріальної західної цивілізації. Мустафа Монд і Дикун обговорюють уривок з однієї з книг Ньюмена.
  • Альфред Монд, британський промисловець, фінансист і політик. Він є тезкою Мустафи Монда.[36]
  • Мустафа Кемаль Ататюрк, засновник і перший президент Турецької Республіки. Назва Монда на честь Ататюрка пов'язана з їхніми характеристиками; він правив під час написання «Прекрасного нового світу» та революціонізував «стару» Османську державу в нову націю.[36]

Джерела імен і посилань[ред. | ред. код]

Обмежена кількість імен, які Світова держава присвоювала своїм громадянам, вирощеним у пляшках, можна простежити до політичних і культурних діячів, які зробили внесок у бюрократичні, економічні та технологічні системи епохи Гакслі, і, ймовірно, ці системи в «Прекрасному Новому Світі».[37]

  • Сома: Гакслі взяв назву для наркотику, який держава використовувала для контролю над населенням, після ведичного ритуального напою Сома, натхненний його інтересом до індійського містицизму.
  • Мальтузіанський пояс: протизаплідний засіб, який носять жінки. Коли Гакслі писав «Прекрасний новий світ», такі організації, як Мальтузіанська ліга, поширилися по всій Європі, виступаючи за контрацепцію. Хоча суперечлива економічна теорія мальтузіанства була виведена з есе Томаса Мальтуса про економічні наслідки зростання населення, сам Мальтус був прихильником утримання, а не контрацепції.

Критичний прийом[ред. | ред. код]

Після публікації твору Ребекка Вест відзначила «Прекрасний новий світ» як «найдосконаліший роман із усіх, що написав Гакслі»,[38] Джозеф Нідем похвалив її як «чудову книгу містера Гакслі»[39], а Бертран Рассел також похвалив її, заявивши: «Містер Олдос Гакслі продемонстрував свою звичайну майстерність у „Прекрасному новому світі“».[40] Проте, «Прекрасний новий світ» також отримав негативні відгуки від інших сучасних критиків.[41]

У статті в «Illustrated London News» від 4 травня 1935 року Г. К. Честертон пояснив, що Гакслі повстав проти «епохи утопій». Значна частина дискурсу про майбутнє людини до 1914 року базувалася на тезі, що людство вирішить усі економічні та соціальні проблеми. У десятиліття після війни дискурс перемістився на дослідження причин катастрофи. Праці Герберта Веллса та Джорджа Бернарда Шоу про обіцянки соціалізму та світової держави тоді розглядалися як ідеї наївних оптимістів. Честертон написав:

Після епохи утопій настала так звана американська епоха, що тривала так само довго, як і Бум. Багатьом здавалося, що такі люди, як Форд чи Монд, розгадали соціальну загадку і зробили капіталізм загальним благом. Але він не був для нас рідним; він прийшов з бадьорим, щоб не сказати кричущим оптимізмом, який не є нашим недбалим чи негативним оптимізмом. Набагато більше, ніж вікторіанська праведність чи навіть вікторіанська самовпевненість, цей оптимізм штовхав людей до песимізму. Бо Спад приніс ще більше розчарування, ніж війна. Нова гіркота і нова розгубленість пронизали все суспільне життя і знайшли своє відображення у всій літературі та мистецтві. Це було презирство не лише до старого капіталізму, але й до старого соціалізму. «Прекрасний новий світ» - це радше революція проти утопії, ніж проти Вікторії.[42]

Подібним чином у 1944 році економіст Людвіг фон Мізес описав «Дивний новий світ» як сатиру на утопічні прогнози соціалізму: «Олдос Гакслі був навіть достатньо сміливим, щоб зробити омріяний рай соціалізму мішенню своєї сардонічної іронії».[43]

Світова держава і фордизм[ред. | ред. код]

Світова держава побудована на принципах конвеєра Генрі Форда: масове виробництво, однорідність, передбачуваність і споживання одноразових споживчих товарів. Хоча у Світовій Державі відсутні релігії, засновані на надприродному, самого Форда шанують як творця їхнього суспільства, а не як божество, а персонажі святкують День Форда та клянуться його ім'ям (наприклад, «Клянусь Фордом!»). У цьому сенсі присутні деякі фрагменти традиційної релігії, такі як християнські хрести, верхи яких були обрізані, щоб змінити їх на «T», що представляє Ford Model T. В Англії існує Архієпископ Кентерберійський, співець громади, очевидно, продовжувач архієпископа Кентерберійського, а в Америці Christian Science Monitor продовжує виходити як The Fordian Science Monitor. Всесвітній державний календар нараховує роки в епоху «AF» — «Anno Ford» — з календарем, який починається з 1908 року нашої ери, року, коли перша Model T Ford зійшла з конвеєра. У романі григоріанський календарний рік — 2540 рік нашої ери, але в книзі він згадується як AF 632.[44]

Від народження члени кожного класу за допомогою записаних голосів повторюють гасла під час сну (у книзі це називається «гіпнопедія») , щоб вірити, що їхній власний клас є вищим, але інші класи виконують необхідні функції. Будь-яке залишкове нещастя усувається антидепресантом і галюциногенним препаратом під назвою сома.

Біологічні методи, що використовуються для контролю над населенням у «Прекрасному Новому Світі», не включають генну інженерію; Гакслі написав цю книгу ще до того, як була відома структура ДНК. Проте робота Грегора Менделя з моделями успадкування гороху була заново відкрита в 1900 році, і рух євгеніки, заснований на штучному відборі, був добре відомий. Сім'я Гакслі включала ряд видатних біологів, включаючи Томаса Гакслі, зведеного брата та лауреата Нобелівської премії Ендрю Гакслі та його брата Джуліана Гакслі, який був біологом і брав участь у русі євгеніки. Проте, Гакслі наголошує на вихованні, а не на вихованні (виховання проти природи); людські ембріони та плоди кондиціонуються за допомогою ретельно розробленого режиму хімічних (таких як вплив гормонів і токсинів), термічних (вплив інтенсивної спеки або холоду, залежно від майбутньої кар'єри) та інших екологічних стимулів, хоча є елемент а також селекційного розведення.

Порівняння з «1984» Джорджа Орвелла[ред. | ред. код]

Докладніше: 1984 (роман)

У листі до Джорджа Орвелла про «1984» Гакслі писав: «Чи може насправді політика „черевика в обличчя“ тривати нескінченно довго, видається сумнівним. На моє особисте переконання, правляча олігархія знайде менш жорсткі та марнотратні способи управління та задоволення своєї жаги до влади, і ці способи будуть схожі на ті, які я описав у „Прекрасному новому світі“».[45] Далі він писав: «Я вірю, що в наступному поколінні правителі світу відкриють для себе, що дитяче виховання і наркогіпноз є більш ефективними інструментами правління, ніж клуби і в'язниці, і що жагу до влади можна так само повністю задовольнити, навіюючи людям любов до свого рабства, як і шмагаючи їх батогами і стусанами, щоб змусити до покори».[45] Соціальний критик Ніл Постман протиставив світи «1984» і «Прекрасного Нового Світу» в передмові своєї книги 1985 року «Розважаємося до смерті» . Він пише:

Орвелл боявся тих, хто заборонятиме книги. Гакслі боявся того, що не буде причин забороняти книги, бо не буде нікого, хто захоче їх читати. Орвелл боявся тих, хто позбавить нас інформації. Гакслі боявся тих, хто дасть нам так багато, що ми станемо пасивними і егоїстичними. Орвелл боявся, що від нас приховають правду. Гакслі боявся, що правда потоне в морі неактуальності. Орвелл боявся, що ми станемо полоненими культурою. Гакслі боявся, що ми станемо тривіальною культурою, заклопотаною якимось еквівалентом фенікса, оргії поргі та відцентрового джмеля. Як зауважив Гакслі у «Переглянутому прекрасному новому світі», громадянські лібертаріанці та раціоналісти, які завжди напоготові протистояти тиранії, «не врахували майже безмежного апетиту людини до відволікань». У «1984», додав Гакслі, людей контролюють, завдаючи їм болю. У «Прекрасному новому світі» ними керують, завдаючи задоволення. Коротше кажучи, Орвелл боявся, що те, що ми ненавидимо, зруйнує нас. Гакслі боявся, що нас зруйнує те, що ми любимо.

Журналіст Крістофер Гітченс, який сам опублікував кілька статей про Гакслі та книгу про Орвелла, зазначив різницю між цими двома текстами у вступі до своєї статті 1999 року «Чому американців не вчать історії»:

Ми живемо в культурі теперішнього часу, яка якимось дивним чином вирішила використовувати промовистий вислів «Ти - історія» як докір чи образу, і таким чином вирішила розповісти про себе забуті томи. За цим стандартом заборонна антиутопія «1984» Джорджа Орвелла вже належить - і як текст, і як дата - до Уру та Мікен, тоді як гедоністичний нігілізм Гакслі все ще вабить до безболісного, сповненого розваг і стресу консенсусу. Оруелл був домом жахів. Він, здавалося, напружував довіру, оскільки зображував режим, який би пішов на все, щоб володіти історією, переписувати і конструювати її, а також впроваджувати її за допомогою примусу. Тоді як Гакслі ... справедливо передбачав, що будь-який такий режим може зламатися, тому що він не може зігнутися. У 1988 році, через чотири роки після 1984 року, Радянський Союз скасував свою офіційну навчальну програму з історії і оголосив, що нова санкціонована версія знаходиться в процесі розробки. Це був саме той момент, коли режим визнав власне зникнення. Однак для справжнього блаженства і безроздільного рабства потрібне витончене суспільство, в якому не викладається серйозна історія.[46]

Повернення в чудесний світ новий[ред. | ред. код]

Повернення в чудесний світ новий
Brave New World Revisited
Жанр пародія, Політична фантастика, наукова фантастика, філософська художня літератураd і дистопія[d]
Форма роман
Тема антиутопія, суспільство, спостереження (негласне), ефективність, дисципліна і контроляd
Автор Олдос Гакслі
Мова англійська
Опубліковано 1958
Країна  Велика Британія
Видавництво Harper & Brothers
Видання 1958
Наступний твір Eyeless in Gazad
Нагороди
CMNS: Цей твір у Вікісховищі
Q:  Цей твір у Вікіцитатах

У 1946 році Хакслі написав у передмові до нового видання « Дивного нового світу»:

Якби я зараз переписував книгу, я б запропонував Дикуну третю альтернативу. Між утопічним і примітивним рогами його дилеми лежала б можливість розсудливості... У цьому суспільстві економіка була б децентралістською і генрі-георгіанською, політика - кропоткінеською і кооперативною. Наука і технологія використовувалися б так, ніби, як і субота, вони були створені для людини, а не так (як зараз і тим більше в «Прекрасному новому світі»), ніби людина повинна була б пристосуватися до них і поневолитися ними. Релігія була б свідомим і розумним прагненням людини до Кінцевого Кінця, єдиного знання іманентного Дао або Логосу, трансцендентного Божества або Брахмана. А панівною філософією життя буде свого роду Вищий Утилітаризм, в якому принцип Найбільшого Щастя буде вторинним по відношенню до принципу Кінцевої Мети - першого питання, яке слід ставити і на яке слід відповідати в кожній непередбачуваній ситуації життєвого буття: «Як ця думка або дія сприятиме або перешкоджатиме досягненню мною та якомога більшою кількістю інших людей Кінцевого Кінця людства?»[47]

У 1958 році, через майже 30 років після виходу першої книги, Гакслі публікує її нехудожнє продовження: «Повернення в чудесний світ новий» (Harper & Brothers, США, 1958; Chatto & Windus, Велика Британія, 1959)[48], у якому він міркує, наскільки наблизився або віддалився наш світ від описаного в романі 27-річної давності. Гакслі приходить до висновку, що суспільство рухається до концепції «чудесного світу» набагато швидше, ніж він припускав.

У книзі він аналізує, чому це відбувається, наприклад, перенаселеність (з моменту написання першої книги, населення планети збільшилося на 800 мільйонів) може привести до утворення тоталітарного режиму. Не меншу роль він приділяє наркотикам і підсвідомому впливу, порівнює способи пропаганди Геббельса і сучасні способи «промивання мізків» через телебачення.

«Повернення в чудесний світ новий» є твором, у якому описані міркування автора, а не романом, як перша частина. Також вплив справила індуїстська Веданта, до якої він звернувся в 1939 році.

В останньому розділі книги Гакслі пропонує заходи, які, на його думку, зможуть запобігти переходу демократії до тоталітаризму, описаного в романі «Який чудесний світ новий!». Саме ці ідеї лягають в основу його останнього роману — «Острів».

Цензура[ред. | ред. код]

За даними Американської бібліотечної асоціації, «Прекрасний новий світ» часто забороняли та оскаржували в Сполучених Штатах через нечутливість, образливу лексику, оголеність, расизм, конфлікт із релігійною точкою зору та відвертий сексуальний характер.[49] У 2010 (3) та 2011 (7) книга потрапила до списку десяти найпроблемніших книг.[49] Книга також забезпечила собі місце в списку ста найбільш оскаржених книг асоціації за 1990—1999 (54),[50] 2000—2009 (36),[51] і 2010—2019 (26).[52]

Нижче наведено конкретні випадки, коли книга була піддана цензурі, заборонена або оскаржена:

  • У 1932 році книга була заборонена в Ірландії за її мову та за те, що вона нібито була антисімейною та антирелігійною.[53]
  • У 1965 році вчитель англійської мови з штату Меріленд заявив, що його звільнили за те, що він призначав учням «Прекрасний новий світ». Учитель подав до суду за порушення прав Першої поправки, але програв і справу, і апеляцію, оскільки апеляційний суд постановив, що призначення книги не було причиною його звільнення.[54]
  • Книга була заборонена в Індії в 1967 році, а Гакслі звинуватили в «порнографії».[55]
  • У 1980 році його було видалено з класних кімнат у Міллері, штат Міссурі.[56]
  • У версії Brave New World Revisited, опублікованій у Китаї, немає явних згадок про сам Китай.[57]

Звинувачення в порушенні авторських прав на сторінках роману[ред. | ред. код]

У романі Герберта Уеллса «Перші люди на Місяці» (1901) використовувалися концепції, які Гакслі додав до своєї історії. Обидва романи представляють суспільство, яке складається зі спеціалізованої кастової системи, нові покоління народжуються в банках і пляшках, де їх визначена каста визначається ще до народження шляхом загартування з розвитком плоду, і індивідів піддають наркотикам, коли вони не потрібні[58].

У 1918 році англійська письменниця Роуз Маколей опублікувала «Чого ні: пророчу комедію» . What Not зображує антиутопічне майбутнє, де люди оцінюються за інтелектом, уряд зобов'язує всіх громадян тренувати розум, а продовження роду регулюється державою.[59] Маколей і Хакслі мали ті самі літературні кола, і він відвідував її щотижневі літературні салони.

Джордж Оруелл вважав, що «Дивний новий світ» частково походить від роману російського письменника Євгена Замятіна «Ми» 1921 року.[60] Однак у листі 1962 року до Крістофера Коллінза Гакслі каже, що написав «Прекрасний новий світ» задовго до того, як почув про «Ми».[61] За словами перекладачки «Ми» Наташі Ренделл, Орвелл вірив, що Гакслі бреше.[62] Курт Воннеґут сказав, що, написавши «Механічне піаніно» (1952), він "весело вирвав сюжет «Прекрасного нового світу», чий сюжет був весело вирваний з «Ми» Євгена Замятіна.[63]

За 8 років до виходу в світ роману «Який чудесний світ новий!», у 1924 році, у Польщі опублікований роман польського письменника Мечислава Смолярського «Місто світла», а за 3 роки надрукований другий антиутопічний роман Смолярського «Весільна подорож пана Гамільтона». Романи користувалися досить великим попитом, зокрема перший з них вийшов тиражем у 80 тисяч примірників, що було досить великою рідкістю на той час. Роман «Місто світла» також невдовзі був перекладений кількома мовами, зокрема англійською. Сюжет роману «Який чудесний світ новий!», який вийшов у світ дещо пізніше за твори польського письменника, частково перекликався із романом «Місто світла», частково також із романом «Весільна подорож пана Гамільтона»[64]. Схожість сюжету роману британського письменника спричинила те, що в 1948 році Смолярський через польське відділення ПЕН-клубу особисто звернувся до Гакслі зі звинуваченням у плагіаті на сторінках його роману «Який чудесний світ новий!». Проте цей лист так і залишився без відповіді. Частина польських літературознавців та літературних критиків у своїх статтях та літературознавчих розвідках підтримують звинувачення Смолярського, проте така точка зору не підтримується усіма літературознавцями, які наводять і суттєві відмінності в сюжетній лінії та ідеологічній основі роману.[65][66]

Бертран Рассел відчув, що «Прекрасний новий світ» запозичено з його книги «Науковий погляд» 1931 року, і написав у листі до свого видавця, що роман Гакслі є «лише розширенням двох передостанніх розділів „Наукового погляду“»[67].

Кейт Лонес, яка пише для Encyclopædia Britannica, зазначає, що подібність між «Дивним новим світом» та іншими романами тієї епохи можна розглядати як вираження «загальних страхів навколо швидкого розвитку технологій і спільних почуттів багатьох технічних скептиків на початку ХХ століття». Інші романи-антиутопії наслідували творчість Гакслі, зокрема «Така жахлива сила» К. С. Льюїса (1945) і «1984» Орвелла (1949).[68]

Спадщина[ред. | ред. код]

У 1999 році Сучасна бібліотека поставила «Дивний новий світ» на п'яте місце у своєму списку 100 найкращих англомовних романів ХХ століття.[69] У 2003 році Роберт Маккрам, який писав для The Observer, включив «Прекрасний новий світ» під 53 місце в «100 найкращих романів усіх часів»[70], а в опитуванні BBC The Big Read цей роман потрапив під 87 місце.[71]

5 листопада 2019 року BBC News внесло «Прекрасний новий світ» у свій список 100 найвпливовіших романів. У 2021 році «Прекрасний новий світ» був одним із шести класичних науково-фантастичних романів британських авторів, відібраних Королівською поштою для розміщення на серії поштових марок Великої Британії.[72]

Переклад українською[ред. | ред. код]

  • Олдос Гакслі. Прекрасний новий світ. Переклад з англійської: Сергій Маренко; малюнки: Олег Блащук. Всесвіт, 1994, № 5-6 — с.64-119; № 7 — с.96-135
  • Олдос Гакслі. Який чудесний світ новий! Переклад з англійської: Віктор Морозов; малюнки: Студія DVOIKA. Львів: ВСЛ. 2016. 368 стор. ISBN 978-617-679-333-5

Адаптації[ред. | ред. код]

Театр[ред. | ред. код]

  • «Прекрасний новий світ» (відкритий 4 вересня 2015 року) у спільному виробництві Royal & Derngate, Northampton і Touring Consortium Theatre Company, який гастролював у Великій Британії. Адаптація була створена Dawn King, написана The New Puritans і режисером Джеймсом Дакром.

Радіо[ред. | ред. код]

Кіно[ред. | ред. код]

Телебачення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Гекслі Олдос-Леонард // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. ↑ Антиутопія // Українська літературна енциклопедія. [в 3 т.] Київ: Головна редакція УРЕ. 536 стор.
  3. ↑ Антиутопія // Універсальний літературний словник-довідник / Олефіренко С. М., Олефіренко В. В., Олефіренко Л. В. — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2007. — С. 18
  4. ↑ Brave New World by Aldous Huxley. British Library. Процитовано 16 жовтня 2022.
  5. ↑ 100 Best Novels. Random House. 1999. Процитовано 23 червня 2007.
  6. ↑ [1]
  7. ↑ McCrum, Robert (12 жовтня 2003). 100 greatest novels of all time. Guardian. London. Процитовано 10 жовтня 2012.
  8. ↑ BBC - The Big Read - Top 100. BBC. April 2003. Процитовано 29 грудня 2022.
  9. ↑ Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (англ.)
  10. ↑ Office of Intellectual Freedom (26 березня 2013). 100 most frequently challenged books: 1990-1999. American Library Association (англ.). Архів оригіналу за 10 жовтня 2020. Процитовано 17 червня 2021.
  11. ↑ Office of Intellectual Freedom (26 березня 2013). Top 100 Banned/Challenged Books: 2000-2009. American Library Association (англ.). Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 17 червня 2021.
  12. ↑ Office of Intellectual Freedom (9 вересня 2020). Top 100 Most Banned and Challenged Books: 2010-2019. American Library Association (англ.). Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 17 червня 2021.
  13. ↑ Anon. Brave New World. In Our Time. British Broadcasting Corporation. Процитовано 9 квітня 2009.
  14. ↑ [[https://web.archive.org/web/20141129023612/http://ae-lib.org.ua/texts/shakespeare__the_tempest__ua.htm Архівовано 2014-11-29 у Wayback Machine.] Вільям Шекспір. Зібрання творів у 6-ти томах. Том 6. К.: Дніпро, 1986. 838 с. - С.: 366-437. переклад Миколи Бажана]
  15. ↑ Ira Grushow (October 1962). Brave New World and The Tempest. College English. 24: 42—45. doi:10.2307/373846. JSTOR 373846.
  16. ↑ Martine de Gaudemar (1995). La Notion de nature chez Leibniz: colloque. Franz Steiner Verlag. с. 77. ISBN 978-3-515-06631-0.
  17. ↑ Meckier, Jerome (1979). A Neglected Huxley "Preface": His Earliest Synopsis of Brave New World. Twentieth Century Literature. 25 (1): 1—20. doi:10.2307/441397. ISSN 0041-462X. JSTOR 441397.
  18. ↑ Murray, Nicholas (13 грудня 2003). Nicholas Murray on his life of Huxley. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 13 квітня 2020.
  19. ↑ A. Huxley in Sanary 1 - Introduction. www.sanary.com. Архів оригіналу за 11 січня 2017. Процитовано 27 вересня 2019.
  20. ↑ Wickes, George; Fraser, Raymond (1960). Aldous Huxley, The Art of Fiction No. 24. Paris Review (англ.). Spring 1960 (23). ISSN 0031-2037. Архів оригіналу за 22 вересня 2010. Процитовано 24 серпня 2022.
  21. ↑ Huxley, Aldous (1969). letter to Mrs. Kethevan Roberts, 18 May 1931. У Smith, Grover (ред.). Letters of Aldous Huxley. New York and Evanston: Harper & Row. с. 348. Я пишу роман про майбутнє - про жах веллсівської утопії та повстання проти неї. Дуже складно. У мене навряд чи вистачить уяви на таку тему. Але це не менш цікава робота.
  22. ↑ Heje, Johan (2002). Aldous Huxley. У Harris-Fain, Darren (ред.). British Fantasy and Science-Fiction Writers, 1918–1960. Detroit: Gale Group. с. 100. ISBN 0-7876-5249-0.
  23. ↑ Біограф Лоуренса Френсіс Вілсон пише, що «весь роман просякнутий Лоуренсом» і цитує, зокрема, «Нью-Мексико Лоуренса».
  24. ↑ Натаніель Ворд «Бачення Веллса, Гакслі та Оруелла — чому ХХ століття було вражене дистопіями, а не утопіями?» в Офелія Раддл (ред.) «Матеріали щорічного мультидисциплінарного круглого столу з питань культури ХХ століття 2003 року».
  25. ↑ Haldane, J.B.S. (1924). Daedalus; or, Science and the Future.
  26. ↑ Dyson, Freeman (1976). Disturbing the Universe. Basic Books. Chapter 15.
  27. ↑ а б Bradshaw, David (2004). Introduction. У Huxley, Aldous (ред.). Brave New World (вид. Print). London, UK: Vintage.
  28. ↑ Huxley, Aldous. Brave New World (вид. Vintage Classics).
  29. ↑ Bradshaw, David (2004). Introduction. У Huxley, Aldous (ред.). Brave New World (вид. Print). London, UK: Vintage.
  30. ↑ а б Huxley, Aldous (1932). Brave New World. New York: Harper & Brothers. с. 253. ISBN 978-0-06-085052-4.
  31. ↑ Huxley, Aldous (1932). Brave New World. New York: Harper & Brothers. с. 252. ISBN 978-0-06-085052-4.
  32. ↑ Huxley, Aldous (1932). Brave New World. New York: Harper & Brothers. с. 254. ISBN 978-0-06-085052-4.
  33. ↑ Huxley, Aldous (1932). Brave New World. New York: Harper & Brothers. с. 101. ISBN 978-0-06-085052-4.
  34. ↑ Її ім'я — це жартівливе посилання на Джона Кіта, сумнозвісного директора Ітона ХІХ століття, який бив батогами.
  35. ↑ Розділ 3 «Наш Форд — або наш Фройд, як він з незбагненних причин вирішив називати себе, коли говорив про психологію, — наш Фройд був першим, хто розкрив жахливі небезпеки сімейного життя»
  36. ↑ а б Naughton, John (22 листопада 2013). Aldous Huxley: the prophet of our brave new digital dystopia | John Naughton. The Guardian (англ.). Процитовано 7 жовтня 2018.
  37. ↑ Meckier, Jerome (2006). Onomastic Satire: Names and Naming in Brave New World. У Firchow, Peter Edgerly; Nugel, Bernfried (ред.). Aldous Huxley: modern satirical novelist of ideas. Lit Verlag. с. 187ff. ISBN 3-8258-9668-4. OCLC 71165436. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  38. ↑ The Daily Telegraph, 5 February 1932.
  39. ↑ Scrutiny, May 1932 .
  40. ↑ «Ми не хочемо бути щасливими», в: The New Leader (11 March 1932), передруковано в: Donald Watt, Aldous Huxley: The Critical Heritage (1975), pp. 210–13.
  41. ↑ Huxley, Aldous.
  42. ↑ G.K. Chesterton, review in The Illustrated London News, 4 May 1935
  43. ↑ Ludwig von Mises (1944).
  44. ↑ Brave New World | Summary, Context, & Reception | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 29 травня 2023.
  45. ↑ а б Letters of Note: 1984 v. Brave New World. 8 лютого 2020. Архів оригіналу за 8 лютого 2020. Процитовано 8 лютого 2020.
  46. ↑ Christopher Hitchens, "Goodbye to All That: Why Americans Are Not Taught History." Harper's Magazine. November 1998, pp. 37–47.
  47. ↑ Huxley, Aldous (2005). Brave New World and Brave New World Revisited. Harper Perennial Modern Classics. с. 7. ISBN 978-0060776091.
  48. ↑ Brave New World Revisited – HUXLEY, Aldous | Between the Covers Rare Books. Betweenthecovers.com. Архів оригіналу за 9 червня 2011. Процитовано 1 червня 2010.
  49. ↑ а б Office of Intellectual Freedom (26 березня 2013). Top 10 Most Challenged Books Lists. American Library Association (англ.). Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 17 червня 2021.
  50. ↑ Office of Intellectual Freedom (26 березня 2013). 100 most frequently challenged books: 1990-1999. American Library Association (англ.). Архів оригіналу за 10 жовтня 2020. Процитовано 17 червня 2021.
  51. ↑ Office of Intellectual Freedom (26 березня 2013). Top 100 Banned/Challenged Books: 2000-2009. American Library Association (англ.). Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 17 червня 2021.
  52. ↑ Office of Intellectual Freedom (9 вересня 2020). Top 100 Most Banned and Challenged Books: 2010-2019. American Library Association (англ.). Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 17 червня 2021.
  53. ↑ Banned Books. pcc.edu. Архів оригіналу за 2 червня 2010. Процитовано 11 червня 2010.
  54. ↑ Karolides, Nicholas J.; Bald, Margaret; Sova, Dawn B. (2011). 120 Banned Books: Censorship Histories of World Literature (вид. Second). Checkmark Books. с. 472. ISBN 978-0-8160-8232-2. У 1965 році вчитель англійської мови в штаті Меріленд заявив, що місцева шкільна рада порушила його права, передбачені Першою поправкою, звільнивши його після того, як він призначив «Прекрасний новий світ» обов'язковим для читання у своєму класі. Окружний суд виніс рішення проти вчителя у справі «Паркер проти Ради з питань освіти» (Parker v. Board of Education), 237 F. Supp. 222 (D.Md.) і відхилив його прохання про поновлення на посаді вчителя. Коли справа пізніше розглядалася окружним судом (Parker v. Board of Education, 348 F.2d 464 (4th Cir. 1965)), головуючий суддя підтвердив рішення суду нижчої інстанції і включив до рішення думку про те, що причиною звільнення був статус вчителя, який не мав контракту, а не призначення певної книги.
  55. ↑ Sharma, Partap (1975). Razdan, C. K. (ред.). Bare breasts and Bare Bottoms: Anatomy of Film Censorship in India. Bombay: Jaico Publishing House. с. 21—22.
  56. ↑ Sakmann, Lindsay. LION: Banned Books Week: Banned BOOKS in the Library. library.albright.edu (англ.). Процитовано 18 червня 2020.
  57. ↑ Hawkins, Amy; Wasserstrom, Jeffrey (13 січня 2019). Why 1984 Isn't Banned in China. The Atlantic. Процитовано 23 листопада 2021.
  58. ↑ Aldous Huxley and Utopia
  59. ↑ Livni, Ephrat (19 грудня 2018). A woman first wrote the prescient ideas Huxley and Orwell made famous. Quartz. Процитовано 28 жовтня 2020.
  60. ↑ Orwell, George (4 січня 1946). Review. Orwell Today. Tribune.
  61. ↑ Russell, Robert (1999). Zamiatin's We. Bristol: Bristol Classical Press. с. 13. ISBN 978-1-85399-393-0.
  62. ↑ Leonard Lopate Show. WNYC. 18 серпня 2006. Архів оригіналу за 5 квітня 2011.{{cite news}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  63. ↑ Playboy interview with Kurt Vonnegut, Jr. [Архівовано 10 лютого 2009 у Wayback Machine.], July 1973.
  64. ↑ Smuszkiewicz, Antoni (1982). Zaczarowana gra: zarys dziejów polskiej fantastyki naukowej (пол.). Poznań: Wydawn. Poznanskie. OCLC 251929765.
  65. ↑ MIASTO ŚWIATŁOŚCI — GDZIE TEN PLAGIAT (пол.)
  66. ↑ Мечислав Смолярський на сайті encyklopediafantastyki.pl (пол.)
  67. ↑ «It's a Yoga exercise, of course: but none the worse for that.»
  68. ↑ Brave New World в онлайн-версії «Encyclopædia Britannica». Kate Lohnes (англ.)
  69. ↑ 100 Best Novels. Random House. 1999. Процитовано 23 червня 2007.
  70. ↑ McCrum, Robert (12 жовтня 2003). 100 greatest novels of all time. Guardian. London. Процитовано 10 жовтня 2012.
  71. ↑ BBC - The Big Read - Top 100. BBC. April 2003. Процитовано 29 грудня 2022.
  72. ↑ Stamps to feature original artworks celebrating classic science fiction novels. Yorkpress.co.uk. 9 квітня 2021. Процитовано 20 вересня 2022.
  73. ↑ Forgotten Actors: Charlotte Lawrence. Forgottenactors.blogspot.ca. 4 грудня 2012. Процитовано 11 серпня 2016.
  74. ↑ Jones, Josh (20 листопада 2014). Hear Aldous Huxley Read Brave New World. Plus 84 Classic Radio Dramas from CBS Radio Workshop (1956-57). Open Culture. Процитовано 11 серпня 2016.
  75. ↑ Leonardo DiCaprio And Ridley Scott Team for 'Brave New World' Adaptation. Filmofilia. 9 серпня 2009.
  76. ↑ Weintraub, Steve "Frosty". Ridley Scott Talks PROMETHEUS, Viral Advertising, TRIPOLI, the BLADE RUNNER Sequel, PROMETHEUS Sequels, More, May 31, 2012. Collider.
  77. ↑ Goldberg, Lesley (5 травня 2015). Steven Spielberg's Amblin, Syfy Adapting Classic Novel 'Brave New World' (Exclusive). The Hollywood Reporter.
  78. ↑ Andreeva, Nellie (13 лютого 2019). 'Brave New World' Drama Based on Aldous Huxley Novel Moves From Syfy To USA With Series Order. Deadline (англ.). Процитовано 13 лютого 2019.
  79. ↑ Andreeva, Nellie (17 вересня 2019). NBCU Streamer Gets Name, Sets Slate of Reboots, 'Dr. Death', Ed Helms & Amber Ruffin Series, 'Parks & Rec'. Deadline. Процитовано 17 вересня 2019.
  80. ↑ Andreeva, Nellie (28 жовтня 2020). 'Brave New World' Canceled By Peacock After One Season. Deadline. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 31 серпня 2021.

Див. також[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Прекрасний новий світ

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Прекрасний_новий_світ&oldid=42458102