Кошовий Олег Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олег Васильович Кошовий
Олег Кошевой в августе 1942 года.jpg
Народився 8 червня 1926(1926-06-08)
Прилуки, Українська СРР, СРСР[1]
Помер 9 лютого 1943(1943-02-09) (16 років)
СРСР
·страта
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність військовослужбовець
Відомий завдяки член «Молодої гвардії»
Знання мов російська, українська і німецька
Учасник Друга світова війна
Батько Кошовий Василь Феодосійович[d]
Мати Кошова Олена Миколаївна
Нагороди Герой Радянського Союзу

Оле́г Васи́льович Кошови́й (8 червня 1926, м. Прилуки — 9 лютого 1943, м. Ровеньки) — один з учасників підпільної організації «Молода гвардія», що начебто[2] існувала в місті Краснодон (нині Сорокине) Луганської області під час Другої світової війни, Герой Радянського Союзу.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у м. Прилуки, Чернігівської області.

Мати — Кошова (Коростильова) Олена Миколаївна, народилася в селищі Згурівка (нині райцентр Київської області). Переїхала до Прилук, працювала вихователькою у дитячому садку, згодом — його завідувачкою. Маючи 17 років, вийшла заміж за корінного прилучанина, вихідця з давнього козацького роду, бухгалтера Кошового Василя Феодосійовича. У 1932 році родина переїхала до Полтави, потім — до Ржищева.

Олег один рік (1939—1940) навчався у школі № 1 м. Канева, коло старого приміщення якої в 1973 році йому встановлено пам'ятник-погруддя роботи скульптора Олександра Скобликова, а також названа одна із центральних вулиць (попередня назва — бульвар Квітів). У січні 1940 року Кошові переїхали до Краснодона (нині Сорокине).

Наприкінці вересня того ж року була створена підпільна комсомольська організація «Молода гвардія»[3]. Олег Кошовий вступив до «Молодої гвардії». Його прийняли у комсомол у грудні 1942 року.

Після пограбування молодогвардійцями авто з різдвяними подарунками для німців, гестапо почало розшук злодіїв і початку 1943 Олег був заарештований біля міста Ровеньки, куди він втік разом з іншими молодогвардійцями.

Розстріляний 9 лютого 1943 року.

Після війни нагороджений Золотою медаллю Героя Радянського Союзу посмертно.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У багатьох містах колишнього СРСР на його честь названо вулиці.

Літературний герой[ред. | ред. код]

Літературний герой, створений Олександром Фадєєвим у романі «Молода гвардія», потім перенесений до однойменного фільму Сергія Герасимова, а згодом — і до офіційної радянської історіографії, сильно відрізнявся від свого прототипа. Роман Фадєєв написав у стислі терміни на особисте замовлення Сталіна (до 30-річчя Жовтневого перевороту). У час написання письменник жив у матері Олега Олени Миколаївни, і дуже мало спілкувався з родичами інших підпільників.

Під впливом Кошової Фадєєв «призначив» Олега комісаром організації, хоч насправді ним була інша людина — Віктор Третьякевич, якого очорнили, приписавши зраду товаришів гестапівцям, однак у 1959 році офіційного зрадника, Віктора Трет'якевича — реабілітували . У пропагандистському романі[4] він виведений під ім'ям зрадника Євгена Стаховича. Фадєєв у «Молодій гвардії» не випадково дав героєві-зраднику ім'я «Євген Стахович», адже особа діяча ОУН Євгена Стахіва була вже відомою Міністерству державної безпеки СРСР. Безглуздість ситуації надавала та обставина, що Євген Стахів не те що молодогвардійцем, навіть комсомольцем ніколи не був. Він організував українське національне патріотичне підпілля на Донбасі, гаслом якого було «Смерть Гітлеру, смерть Сталіну». Стахів спростував наклеп на себе в українській пресі в Америці і пізніше навіть намагався притягнути Фадєєва до суду.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кошевой Олег Васильевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1973. — Т. 13 : Конда — Кун. — С. 302.
  2. «Молода гвардія»: правда і міфи. «Молода гвардія»: правда і міфи (uk). Процитовано 2017-05-29. 
  3. Карпенко, Дмитро. Михайло Бублик: Немає жодного доказу існування „Молодої Гвардії“. Український журнал. Процитовано 2017-05-29. 
  4. Живучий міф про «Молоду гвардію». Радіо Свобода. Процитовано 2017-05-29. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]