Брайко Петро Овсійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Брайко Петро Овсійович
Pyotr Brayko.jpg
Народження 9 вересня 1918(1918-09-09)
Митченки, Краснянська волость (Конотопський повіт), Конотопський повіт, Чернігівська губернія, УНР
Смерть 7 квітня 2018(2018-04-07) (99 років)
Москва, Росія
Бронхопневмонія
Поховання Троєкуровське кладовище
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Освіта Літературний інститут імені Горького
Звання полковник
Війни / битви німецько-радянська війна
Нагороди
Партизанський Хрест
Герой Радянського Союзу
орден Леніна орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки медаль Жукова ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Ювілейна медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 850-річчя Москви» медаль «За відвагу» медаль «За оборону Києва» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці»
Заслужений діяч культури Польщі
Брайко Петро Овсійович у Вікісховищі?

Петро Овсійович Брайко (9 вересня 1919 року — 7 квітня 2018 року[1]) — радянський полковник, письменник, Герой Радянського Союзу, удостоєний звання 7 серпня 1944 року за командування однієї з частин партизанського загону С. А. Ковпака.

Біографія[ред. | ред. код]

П. О. Брайко народився 9 вересня 1919 року в селі Митченки Бахмацького району Чернігівської областіУкраїнець. В 1937 році закінчив Конотопський педагогічний технікум і деякий час працював учителем.

З серпня 1938 року в Червоній Армії. У 1940 році закінчив Московське військово-технічне училище НКВС ім. Менжинського. Був направлений командиром взводу зв'язку до 16-го оперативного прикордонного полку Західного прикордонного округу. Потім проходив службу на 13-й заставі 97-го прикордонного загону в Україні.

З першого дня німецько-радянської війни — на фронті. Героїчно бився на заставі, потім з уцілілими прикордонниками більше місяця виходив з оточення. Пройшовши понад 500 кілометрів, перейшов лінію фронту під Києвом і в серпні 1941 року був зарахований до 4-го мотострілецького полку НКВС командиром роти зв'язку. Проте в Київському котлі у вересні 1941 року майже весь полк загинув. Лейтенант Брайко був поранений, переховувався у місцевих жителів, неодноразово заарештовувався і втік, у тому числі з сумно знаменитого Дарницького табору військовополонених.

У лютому 1942 року, після чергової втечі, потрапив до Путивльського партизанського загону С. А. Ковпака. Спочатку був зарахований рядовим бійцем, потім командував взводом, ротою, був начальником розвідки з'єднання. У 1943 році був начальником штабу Кролевецького партизанського загону, що входив до з'єднання Ковпака. Потім командував цим загоном.

У 1944 році був призначений командиром 3-го полку 1-ї Української партизанської дивізії. Очолив проведення понад 100 бойових операцій. Брав участь у семи рейдах по тилам ворога. За час рейду західними областями України і східним воеводствам Польщі полк знищив сотні гітлерівців і пустив під укіс 4 ворожих ешелонів. У селищі Світ (Кореличський район Гродненської області) полк розгромив 9 маршових батальйонів противника.

7 серпня 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу[2].

Петро Овсійович Брайко помер у Москві 7 квітня 2018 року.

Звинувачення та реабілітація[ред. | ред. код]

18 жовтня 1948 року П.Брайко був заарештований за звинуваченням в антирадянській діяльності за статтею 58 і був позбавлений військових нагород та засуджений на 10 років. 24 жовтня 1953 року повністю реабілітований, з відновленням нагород (Указ Президії ВР СРСР від 2 січня 1954 року).

У січні 1954 року був знову зарахований слухачем Військової академії імені М. В. Фрунзе, по закінченні якої був направлений до внутрішніх військ МВС СРСР заступником командира військової частини № 7576 в місті Москві. Потім у 1959 році призначений начальником Внутрішніх військ МВС Казахської РСР.

Після звільнення в запас у 1960 році закінчив Літературний інститут імені О. М. Горького (1968) і створив понад 20 художніх творів історичної тематики. Брав участь у роботі громадської Ради ветеранів.[3]

Почесний громадянин міста Замосць (Польща), заслужений діяч культури ПНР.

У Спадщанському лісі під містом Путивль (Сумська область) на алеї Героїв встановлено бюст Петра Брайка.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/. — 911 с. — 100 000 экз. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
  • Люди легенд. — Выпуск 1. — М., 1965.
  • Пограничная служба России. Энциклопедия. Биографии. — М., 2008.
  • Герои Отечества. — М., 2004.
  • Всем смертям назло. — М.: Знание, 2000.

Посилання[ред. | ред. код]