Мюнхенська угода

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мюнхенська угода
Bundesarchiv Bild 183-R69173, Münchener Abkommen, Staatschefs.jpg
Під час підписання угоди
Тип договору міжнародний
Підписаний
- місце
30 вересня 1938
Мюнхен, Баварія, Третій Рейх Третій Рейх
Набуття чинності
- умови
від моменту підписання
Передача Чехословацькою Республікою Судетської області Третьому Рейху
Сторони Велика Британія
Французька республіка
Третій Рейх Третій Рейх
Королівство Італія

Мю́нхенська уго́да 1938 ро́ку  — угода, підписана в Мюнхені 30 вересня 1938 року прем'єр-міністром Великої Британії Невілом Чемберленом, прем'єр-міністром Французької республіки Едуаром Даладьє, райхсканцлером Третього Рейху Адольфом Гітлером та прем'єр-міністром Королівства Італія Беніто Муссоліні.

У російській традиції переважно має назву «Мюнхенська змова» (рос.  Мюнхенский сговор), у чеській та словацькій має назву «Мюнхенський диктат» (чеськ. Mnichovský diktát; словац. Mníchovský diktát), або ж «Мюнхенська зрада» (чеськ. Mnichovská zrada; словац. Mníchovská zrada)

Основний зміст угоди:

а) Судетська область відділяється від Чехословацької республіки й передається Третьому Рейху з 1 по 10 жовтня;
б) все майно, в тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі громадян, має залишатися на місці;
в) Чехословацька республіка повинна задовольнити територіальні претензії Польської республіки та Королівства Угорщина.

Передісторія[ред.ред. код]

Німецька етнічна більшість У Чехії у 1930-х роках

Згідно з Версальським договором Німеччина втратила значні території, що були заселені переважно німцями.

Мюнхенська угода про приєднання прикордонних земель Чехословацької республіки, населених німцями, до нацистської Німеччини, стала результатом агресивної політики Гітлера, який проголосив ревізію Версальського мирного договору 1919 року з метою відновлення німецького рейху, з одного боку, і підтриманої США англо-французької політики «умиротворення», з іншого.

Едуар Даладьє (у центрі) з Ріббентропом у Мюнхені
Даладьє, Гітлер та Муссоліні

Британське і французьке керівництво було зацікавлене в збереженні статус-кво, що склався в Європі в результаті Першої світової війни 1914—1918 років, і розглядало політику Радянського Союзу та світового комуністичного руху як головну небезпеку для своїх країн. Лідери Великої Британії та Французької республіки прагнули політичними і територіальними поступками за рахунок країн Центральної та Південно-Східної Європи задовольнити експансіоністські домагання Третього Рейху та Королівства Італія, досягти «широкої» угоди з ними і забезпечити тим самим власну безпеку, підштовхнувши німецько-італійську агресію в східному напрямку[1].

Судети належали до найбільш промислово розвинутих районів Чехословацької республіки. У регіоні 3,3 млн населення становили компактно проживаючі етнічні, так звані судетські німці. Гітлер із самого початку своєї політичної діяльності вимагав їхнього возз'єднання з Німеччиною, неодноразово робив спроби здійснити цю вимогу.

2 жовтня 1938. Всенародне святкування

У березні 1938 року без будь-якої протидії з боку західних держав Третій Рейх здійснив силове захоплення (аншлюс) Австрії. Після цього різко посилився німецький натиск на Чехословацьку республіку. 24 квітня 1938 року нацистська Судетська німецька партія (СНП) Конрада Генлейна за вказівкою Гітлера висунула вимогу надати Судетській області автономію.

Уряд СРСР заявив про готовність виконати свої зобов'язання за радянсько-чехословацькому договору 1935 року, який передбачав надання Радянським Союзом допомоги Чехословацькій республіці у разі агресії проти неї за умови одночасного надання такої допомоги Французькою республікою.

13 вересня гітлерівське керівництво інспірувало заколот судетських нацистів, а після його придушення чехословацьким урядом стало відкрито загрожувати Чехословацькій республіці збройним вторгненням. 15 вересня на зустрічі з Гітлером у Берхтесґадені прем'єр-міністр Великої Британії Чемберлен погодився з вимогою Німеччини передати їй частину чехословацької території. Через два дні британський уряд схвалив «принцип самовизначення», як була названа німецька анексія Судетської області.

19 вересня 1938 року чехословацький уряд передав радянському уряду прохання дати якнайшвидшу відповідь на питання: а) чи надасть СРСР, згідно з договором, негайну дійсну допомогу, якщо Французька республіка залишиться вірною і теж надасть допомогу; б) чи допоможе СРСР Чехословацькій республіці як член Ліги Націй.

Обговоривши 20 вересня цей запит, ЦК ВКП(б) визнав можливим дати на обидва ці питання позитивні відповіді. 21 вересня радянський посол в Празі підтвердив готовність Радянського Союзу надати таку допомогу. Однак, підкоряючись англо-французькому тиску, чехословацький уряд капітулював, давши згоду задовольнити берхтесґаденські вимоги Гітлера.

22-23 вересня Чемберлен знову зустрівся з Гітлером, який ще більше посилив вимоги до Чехословацької республіці і терміни їхнього виконання.

Скориставшись моментом, свої територіальні вимоги висловили Польська республіка і Королівство Угорщина. Це дозволило Гітлеру виправдати анексію Судетів «міжнародним» характером вимог до Чехословацької республіки.

Перебіг конференції[ред.ред. код]

У цій ситуації за ініціативою Муссоліні 29-30 вересня 1938 року було проведено нараду представників Великої Британії, Французької республіки, Третього Рейху та Королівства Італія в Мюнхені, на якому 30 вересня без участі представників Чехословацької республіки було підписано Мюнхенська угода (датована 29 вересня).

Обґрунтовуючи свої вимоги, канцлер Німеччини А. Гітлер доводив Е. Даладьє і Н. Чемберлену, що Чехословацька республіка є «форпостом більшовизму у Європі», пов'язана із СРСР договором про взаємодопомогу, а Радянський Союз підштовхує її до війни з Третім Рейхом. При цьому керівництво СРСР не лише намагається завдати удару по Гітлеру, а й розраховує розв'язати світову війну, наслідком якої може стати більшовицька революція[2].

Згідно з цією угодою, Чехословацька республіка повинна була в період з 1 по 10 жовтня очистити Судетську область з усіма укріпленнями, спорудами, шляхами сполучення, фабриками, запасами зброї тощо. Також Прага зобов'язувалася протягом трьох місяців дати задоволення територіальним претензіям Угорщини та Польщі. Додатково була прийнята декларація, в якій Великою Британією та Французькою республікою давалися гарантії нових кордонів Чехословацької республіки.

Наслідки угоди[ред.ред. код]

Територіальні поступки Чехословацької республіки за Мюнхенською угодою
1. Судети передані Рейху в жовтні 1938
2. Чеський Тешин переданий Польській республіці 2 жовтня 1938
3. Територія, зайнята Королівством Угорщина у листопаді 1938
4. Карпатська Україна зайнята Королівством Угорщина у березні 1939
5. Решта Чехії перетворена на Протекторат Богемії і Моравії у березні 1939
6. Сателітна держава Словацька республіка

Уряд Чехословацької республіки підкорився прийнятій у Мюнхені угоді і 1 жовтня 1938 року частини вермахту окупували Судети. У результаті Чехословацька республіка втратила близько 1/5 своєї території, близько 5 млн населення (з них 1,25 млн чехів і словаків), а також 33 % промислових підприємств. Приєднання Судет стало вирішальним кроком на шляху до остаточної ліквідації державної самостійності Чехословацької республіки, яка відбулася в березні 1939 року, коли Третій Рейх захопив всю територію країни.

Відновлення суверенітету[ред.ред. код]

Суверенітет і територіальна цілісність (окрім територій Карпатської України, які відійшли до СРСР) чехословацької держави були відновлені в результаті розгрому нацистської Німеччини у Другій світовій війні. Згідно з Угодою про взаємні відносини 1973 року Чехословацька Соціалістична Республіка і Федеративна Республіка Німеччина визначили Мюнхенську угоду, «маючи на увазі свої взаємні відносини згідно з цим договором», нікчемною.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Военная энциклопедия. Воениздат. Москва. в 8 томах. 2004
  2. История дипломатии. Том третий: Дипломатия в период подготовки второй мировой войны (1919—1939 гг.) / Под ред. акад. В. П. Потемкина. Сост.: проф. Минц И. И., проф. Панкратова А. М., акад. Потёмкин В. П., акад. Тарле Е. В. и Колчановский Н. П.— М.—Л.: Гос. изд-во политич. лит-ры, 1945.— С. 643.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]