Перейти до вмісту

Тонеґава Сусуму

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Тонеґава Сусуму
яп. 利根川 進
Народився6 вересня 1939(1939-09-06) (85 років)
Наґоя, Японія
Місце проживанняПрефектура Айчі
КраїнаЯпонія Японія
Діяльністьмолекулярний біолог, імунолог, нейронауковець, професор, науковець, лікар, хімік, генетик
Alma materУніверситет Кіото
Галузьмолекулярна біологія
ЗакладМассачусетський технологічний інститут
Науковий ступіньдоктор філософії
Науковий керівникРенато Дульбекко
Відомі учніAdrian Haydayd
ЧленствоНаціональна академія наук США[1]
Американська академія мистецтв і наук
Європейська організація молекулярної біології
Відомий завдяки:відкрив генетичний механізм в адаптації імунної системидо антигенів
Нагороди Нобелівська премія з фізіології або медицини (1987)

Тонеґа́ва Сусу́му (яп. 利根川進; нар. 6 вересня 1939) — японський молекулярний біолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицини 1987 року «За відкриття генетичного принципу утворення різноманітності антитіл»[2]. В останній час переключився на дослідження клітинних механізмів утворення пам'яті. Професор Массачусетського технологічного інституту.

Біографія

[ред. | ред. код]

Судзумі Тонегава народився 6 вересня 1939 року в місті Наґоя (Японія). Закінчив престижну школу в Токіо (Вища школа Хібії), потім у 1963 році Університет Кіото (Кіото). Захистив дисертацію в Університеті Каліфорнії в Сан-Дієго і працював в Інституті Салко (Сан-Дієго) в лабораторії Нобелівського лауреата 1975 року Ренато Дульбекко. Потім почав імунологічні дослідження в Базельському інституті імунології (Базель), де провів свої експерименти, які привели до відкриття. У 1981 році став професором Массачусетського технологічного інституту, де заснував Інститут навчання і пам'яті імені Піковера.

Науковий внесок

[ред. | ред. код]

Тонегава найбільш відомий відкриттям генетичного механізму в адаптації імунної системи. Для захисту організму від величезної кількості можливих антигенів імунна система здатна виробляти мільйони різних антитіл. Якби кожне антитіло кодувати одним геном, то були потрібні б мільйони генів. Тонегава вирішив цей парадокс. В експериментах, які він почав в 1976 році, Тонегава показав, що генетичний матеріал здатний тасуватися таким чином, що може утворитися величезний набір можливих антитіл. Порівнюючи ДНК B-лімфоцитів (лімфоцити, що синтезують антитіла) з мишачих ембріонів і з дорослих мишей, він виявив, що гени в B-лімфоцитах дорослої тварини переміщуються, рекомбінуються і вирізуються, що призводить до величезного розмаїття варіабельних ділянок антитіл (ділянка, що специфічно розпізнає і зв'язує чужорідний білок). Це й призводить до того, що імунна система здатна знайти необхідний варіант антитіла, який буде пов'язувати антиген, і почати його синтез в кількостях, необхідних для придушення інфекції, що потрапила в організм.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. NNDB — 2002.
  2. The Nobel Prize in Physiology or Medicine 1987. NobelPrize.org (амер.). Процитовано 1 жовтня 2024.
  3. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання

[ред. | ред. код]