Юліус Вагнер-Яурегг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юліус Вагнер-Яурегг
нім. Julius Wagner Ritter von Jauregg
Julius Wagner-Jauregg.jpg
Народився 7 березня 1857(1857-03-07)
Вельс, Австрійська імперія
Помер 27 вересня 1940(1940-09-27) (83 роки)
у Відні, Австрія
Поховання
Wien 11 Zentralfriedhof Grab Wagner-Jauregg a.jpg :
Віденський центральний цвинтар
Громадянство Австрія Австрія
Alma mater Віденський університет
Галузь наукових інтересів Психіатрія
Заклад Віденський університет, Університет Ґраца
Науковий керівник Salomon Stricker[d]
Відомі учні Константін фон Економо
Відомий завдяки: розробив метод лікування прогресивного паралічу
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізіології або медицини (1927)


CMNS: Юліус Вагнер-Яурегг на Вікісховищі
Nobel prize medal.svg

Ю́ліус Ва́гнер Рі́ттер[1] фон Я́урегг (нім. Julius Wagner Ritter von Jauregg), після скасування дворянських титулів у Австрії — Ю́ліус Ва́гнер—Я́урегг (нім. Julius Wagner-Jauregg; 7 березня 1857(18570307), Вельс, Верхня Австрія — 27 вересня 1940, Відень, Австрія) — австрійський психіатр[2], лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини у 1927 році.

Біографія[ред.ред. код]

Юліус Вагнер-Яурегг народився 7 березня 1857 року у Велсі, Австрія. Його батько Адольф Йоганн Вагнер[3]. Молодий Юліус відвідував віденську «Schottengymnasium» перед тим, як вступив до Віденського університету. Там, в інституті загальної та експериментальної патології з 1874 по 1880 рік він вивчав медицину. Закінчивши Віденський університет, захистив у 1881 році дисертацію на здобуття ступеня доктора медицини на тему — «L'origine et la fonction du couer accelere»[3]. Деякий час працював у цьому університеті на кафедрі психіатрії, але залишив її у 1882 році.

Залишивши кафедру, він почав проводити лабораторні експерименти з тваринами, що було не дуже поширеним у той час[3]. З 1883 по 1887 роки Вагнер-Яурегг працював у психіатричній клініці (разом з Максиміліаном Лейдесдорфом), попри те, що патологія нервової системи не була його спеціалізацією. У 1889 році Вагнер-Яурегг став продовжувачем справи відомого доктора Річарда фон Крафта-Ебінга у психіатричній клініці Грацького університету. Там же він почав здійснювати свої дослідження зобу, кретинізму і впливу йоду. У 1893 році він став позаштатним професором психіатрії та нервових хвороб, а також директором клініки нервових та психічних хвороб у Відні, замінивши на цьому посту Теодора Мейнерта. Студентом та одночасно асистентом Вагнер-Яурегга у цей час був Константін фон Економо, який надалі описав летаргічний енцефаліт.

Згодом, через десять років, у 1902 році, Вагнер-Яурегг перейшов до психіатричної клініки при загальному госпіталі, але у 1911 році повернувся на колишню посаду. Протягом кількох років очолював притулок для душевнохворих у Троппау. Автор робіт, присвячених лікуванню кретинізму і зобу препаратами щитовидної залози і малими дозами йоду.

Нобелівська премія[ред.ред. код]

Основна робота, яку проводив вчений упродовж життя була пов'язана з лікуванням психічних хвороб із застосуванням штучно породженої гарячки. Цей підхід відомий як піротерапія. У 1887 році Вагнер-Яурегг дослідив вплив гарячкових хвороб на психози, використовуючи стрептококовий токсин і туберкулін (відкриті у 1890 році Робертом Кохом). Оскільки ці методи лікування працювали не дуже ефективно, у 1917 році він використав зараження плазмодіями — малярійними паразитами — метод, що дуже добре себе виявив у випадку прогресивного паралічу (лат. dementia paralytica, також відомого як «параліч божевільних»), який виникав на пізній стадії сифілісу[4]. За це відкриття йому було присуджено Нобелівську премію у 1927 році. Його основною науковою роботою була книга, що називалася «Verhütung und Behandlung der progressiven Paralyse durch Impfmalaria»(нім.), що вийшла в світ у пам'ятному випуску «Handbuch der experimentellen Therapie» (нім.), (1931).

Лікування психозів сексом[ред.ред. код]

Вагнер-Яурегг призначав препарати щитовидної залози і яєчників молодим психотичним пацієнтам, у яких спостерігали затримку статевої зрілості. Таке лікування спричиняло розвиток вторинних статевих ознак, що у свою чергу вело до зменшення психотичних явищ. Інших хворих, що через надмірну мастурбацію вважали шизофреніками, Вагнер-Яурегг стерилізував, що спричиняло покращення стану[5].

Вихід на пенсію[ред.ред. код]

У 1928 році Вагнер-Яурегг залишив свою посаду, але залишився активним і перебував у доброму здоров'ї аж до своєї смерті у вересні 1940 року. Уже перебуваючи на пенсії він опублікував близько 80 наукових робіт.[3] Багато шкіл, доріг та лікарень були названі на його честь у Австрії.

Погляди і зв'язок з ідеологією нацизму[ред.ред. код]

Вагнер-Яурегг дотримувався нацистських поглядів[6][7][8][9], був відомим антисемітом[10](хоча його перша дружина — Бальбіна Фрумкін, з якою він розлучився у 1930 році — була єврейкою) та ідейним нацистом,[11]Було заявлено про те, що він вступив у партію незабаром після аншлюсу Австрії Німеччиною у 1938 році.[6][7][8][9] Однак, комісія по денацифікації у Австрії у 2004 році визнала ці дані спірними (можливо для того, щоб підтримати добре ім'я закладів, названих на честь вченого).[12]

Вагнер-Яурегг захищав ідеологію расової гігієни, з-поміж його студентів був і Алексадер Пілш, який увійшов в історію як автор стандартного посібника по расовій психіатрії і критикував євреїв за їх схильність до розумових хвороб.[13] Вагнер-Яурегг також був прихильником примусової стерилізації психічно хворих і злочинців,[8],наприклад, підтримав цю концепцію у 1935 році, будучи членом Австрійського Антропологічного Товариства.[14] Юліус Вагнер-Яурегг був президентом Австрійської Ліги Расового відновлення і Спадковості, яка пропагувала і захищала стерилізацію людей з «поганою» спадковістю[15].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ріттер — один з найнижчих дворянських титулів у Австро—Угорщині, не є середнім або другим ім'ям.
  2. Allerberger F (March 1997). Julius Wagner-Jauregg (1857-1940). J. Neurol. Neurosurg. Psychiatr. 62 (3). с. 221. PMC 1064146. PMID 9069472. doi:10.1136/jnnp.62.3.221. 
  3. а б в г «Physiology or medicine, 1922—1941», Jan Lindsten. World Scientific, 1999. p. 170. ISBN 981-02-3410-4, 9789810234102.
  4. Raju T (2006). Hot brains: manipulating body heat to save the brain. Pediatrics 117 (2). с. e320–1. PMID 16452338. doi:10.1542/peds.2005-1934. 
  5. «Endocrine Psychiatry: Solving the Riddle of Melancholia», Edward Shorter, Max Fink. Oxford University Press US, 2010. p. 23. ISBN 0-19-973746-0, 9780199737468.
  6. а б «The Trials of Masculinity: Policing Sexual Boundaries, 1870—1930», Angus McLaren. University of Chicago Press, 1999. ISBN 0-226-50068-3, 9780226500683. Retrieved March 16, 2010.
  7. а б «A historical dictionary of psychiatry», Edward Shorter. Oxford University Press US, 2005. p. 299. ISBN 0-19-517668-5, 9780195176681
  8. а б в «The complete idiot's guide to understanding the brain», Arthur Bard, Mitchell Geoffrey Bard. Alpha Books, 2002. p. 49. ISBN 0-02-864310-0, 9780028643106.
  9. а б Julius Wagner-Jauregg (1857—1940), Magda Whitrow. Smith-Gordon, 1993. p. 199. ISBN 1-85463-012-1, 9781854630124.
  10. «Shock therapy: a history of electroconvulsive treatment in mental illness», Edward Shorter, David Healy. Rutgers University Press, 2007. p. 20. ISBN 0-8135-4169-7, 9780813541693.
  11. «Madhouse: A Tragic Tale of Megalomania and Modern Medicine», Andrew Scull. Yale University Press, 2007. p. 86. ISBN 0-300-12670-0, 9780300126709.
  12. «Vienna: a doctor's guide : 15 walking tours through Vienna's medical history», Wolfgang Regal, Michael Nanut. Springer, 2007. p. 75. ISBN 3-211-48949-5, 9783211489499.
  13. «Love+marriage: and other essays on representing difference», Sander L. Gilman. Stanford University Press, 1998. p.105-106. ISBN 0-8047-3262-0, 9780804732628.
  14. «Interwar Vienna: Culture Between Tradition and Modernity», Deborah Holmes, Lisa Silverman. Camden House, 2009. p. 101. ISBN 1-57113-420-4, 9781571134202.
  15. «Freud's foes: psychoanalysis, science, and resistance», Kurt Jacobsen. Rowman & Littlefield, 2009. p. 105. 0742522636, 9780742522633.

Посилання[ред.ред. код]