Юліус Вагнер-Яурегг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юліус Вагнер-Яурегг
нім. Julius Wagner Ritter von Jauregg
Julius Wagner-Jauregg.jpg
Народився 7 березня 1857(1857-03-07)[1][2][…]
Вельс, Верхня Австрія, Австрія[4][5]
Помер 27 вересня 1940(1940-09-27)[4][1][…] (83 роки)
Відень, Австрія[4]
Поховання
Країна Австрія Австрія
Діяльність лікар, невролог, психіатр, професор, дослідник
Alma mater Віденський університет
Галузь Психіатрія
Заклад Віденський університет, Університет Ґраца
Вчителі Саломон Штрікер[6]
Відомі учні Константін фон Економо
Членство Шведська королівська академія наук, Угорська академія наук, Австрійська академія наук, Леопольдина і University singers and bards of Viennad
Відомий завдяки: розробив метод лікування прогресивного паралічу
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізіології або медицини (1927)

CMNS: Юліус Вагнер-Яурегг у Вікісховищі

Ю́ліус Ва́гнер Рі́ттер[7] фон Я́урегг (нім. Julius Wagner Ritter von Jauregg), після скасування дворянських титулів у Австрії — Ю́ліус Ва́гнер—Я́урегг (нім. Julius Wagner-Jauregg; 7 березня 1857(18570307), Вельс, Верхня Австрія — 27 вересня 1940, Відень, Австрія) — австрійський психіатр[8], лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини у 1927 році.

Біографія[ред. | ред. код]

Юліус Вагнер-Яурегг народився 7 березня 1857 року у Велсі, Австрія. Його батько Адольф Йоганн Вагнер[9]. Молодий Юліус відвідував віденську «Schottengymnasium» перед тим, як вступив до Віденського університету. Там, в інституті загальної та експериментальної патології з 1874 по 1880 рік він вивчав медицину. Закінчивши Віденський університет, захистив у 1881 році дисертацію на здобуття ступеня доктора медицини на тему — «L'origine et la fonction du couer accelere»[9]. Деякий час працював у цьому університеті на кафедрі психіатрії, але залишив її у 1882 році.

Залишивши кафедру, він почав проводити лабораторні експерименти з тваринами, що було не дуже поширеним у той час[9]. З 1883 по 1887 роки Вагнер-Яурегг працював у психіатричній клініці (разом з Максиміліаном Лейдесдорфом), попри те, що патологія нервової системи не була його спеціалізацією. У 1889 році Вагнер-Яурегг став продовжувачем справи відомого доктора Ріхарда фон Крафта-Ебінга у психіатричній клініці Грацького університету. Там же він почав здійснювати свої дослідження зобу, кретинізму і впливу йоду. У 1893 році він став позаштатним професором психіатрії та нервових хвороб, а також директором клініки нервових та психічних хвороб у Відні, замінивши на цьому посту Теодора Мейнерта. Студентом та одночасно асистентом Вагнер-Яурегга у цей час був Константін фон Економо, який надалі описав летаргічний енцефаліт.

Згодом, через десять років, у 1902 році, Вагнер-Яурегг перейшов до психіатричної клініки при загальному госпіталі, але у 1911 році повернувся на колишню посаду. Протягом кількох років очолював притулок для душевнохворих у Троппау. Автор робіт, присвячених лікуванню кретинізму і зобу препаратами щитоподібної залози і малими дозами йоду.

Нобелівська премія[ред. | ред. код]

Основна робота, яку проводив вчений упродовж життя була пов'язана з лікуванням психічних хвороб із застосуванням штучно породженої гарячки. Цей підхід відомий як піротерапія. У 1887 році Вагнер-Яурегг дослідив вплив гарячкових хвороб на психози, використовуючи стрептококовий токсин і туберкулін (відкриті у 1890 році Робертом Кохом). Оскільки ці методи лікування працювали не дуже ефективно, у 1917 році він використав зараження плазмодіями — малярійними паразитами — метод, що дуже добре себе виявив у випадку прогресивного паралічу (лат. dementia paralytica, також відомого як «параліч божевільних»), який виникав на пізній стадії сифілісу[10]. За це відкриття йому було присуджено Нобелівську премію у 1927 році. Його основною науковою роботою була книга, що називалася «Verhütung und Behandlung der progressiven Paralyse durch Impfmalaria»(нім.), що вийшла в світ у пам'ятному випуску «Handbuch der experimentellen Therapie» (нім.), (1931).

Лікування психозів сексом[ред. | ред. код]

Вагнер-Яурегг призначав препарати щитоподібної залози і яєчників молодим психотичним пацієнтам, у яких спостерігали затримку статевої зрілості. Таке лікування спричиняло розвиток вторинних статевих ознак, що у свою чергу вело до зменшення психотичних явищ. Інших хворих, що через надмірну мастурбацію вважали шизофреніками, Вагнер-Яурегг стерилізував, що спричиняло покращення стану[11].

Вихід на пенсію[ред. | ред. код]

У 1928 році Вагнер-Яурегг залишив свою посаду, але залишився активним і перебував у доброму здоров'ї аж до своєї смерті у вересні 1940 року. Уже перебуваючи на пенсії він опублікував близько 80 наукових робіт.[9] Багато шкіл, доріг та лікарень були названі на його честь у Австрії.

Погляди і зв'язок з ідеологією нацизму[ред. | ред. код]

Вагнер-Яурегг дотримувався нацистських поглядів[12][13][14][15], був відомим антисемітом[16](хоча його перша дружина — Бальбіна Фрумкін, з якою він розлучився у 1930 році — була єврейкою) та ідейним нацистом,[17] Було заявлено про те, що він вступив у партію незабаром після аншлюсу Австрії Німеччиною у 1938 році.[12][13][14][15] Однак, комісія по денацифікації у Австрії у 2004 році визнала ці дані спірними (можливо для того, щоб підтримати добре ім'я закладів, названих на честь вченого).[18]

Вагнер-Яурегг захищав ідеологію расової гігієни, з-поміж його студентів був і Алексадер Пілш, який увійшов в історію як автор стандартного посібника по расовій психіатрії і критикував євреїв за їхню схильність до розумових хвороб.[19] Вагнер-Яурегг також був прихильником примусової стерилізації психічно хворих і злочинців,[14],наприклад, підтримав цю концепцію у 1935 році, будучи членом Австрійського Антропологічного Товариства.[20] Юліус Вагнер-Яурегг був президентом Австрійської Ліги Расового відновлення і Спадковості, яка пропагувала і захищала стерилізацію людей з «поганою» спадковістю[21].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Encyclopædia Britannica
  2. а б SNAC — 2010.
  3. Who Named It?
  4. а б в Вагнер-Яурегг Юлиус // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. Krackowizer F., Berger F. Biographisches Lexikon des Landes Österreich ob der Enns: Gelehrte, Schriftsteller und Künstler Oberösterreichs seit 1800Pas, Linz: Verein und Institut für Ostbairische Heimatforschung, 1931. — S. 352. — 411 с.
  6. а б Wien Geschichte WikiWien: 2014.
  7. Ріттер — один з найнижчих дворянських титулів у Австро—Угорщині, не є середнім або другим ім'ям.
  8. Allerberger F (March 1997). Julius Wagner-Jauregg (1857-1940). J. Neurol. Neurosurg. Psychiatr. 62 (3): 221. PMC 1064146. PMID 9069472. doi:10.1136/jnnp.62.3.221. 
  9. а б в г «Physiology or medicine, 1922—1941» [Архівовано 19 серпня 2011 у Wayback Machine.], Jan Lindsten. World Scientific, 1999. p. 170. ISBN 981-02-3410-4, 9789810234102.
  10. Raju T (2006). Hot brains: manipulating body heat to save the brain. Pediatrics 117 (2): e320–1. PMID 16452338. doi:10.1542/peds.2005-1934. Архів оригіналу за 5 вересня 2010. Процитовано 2 жовтня 2010. 
  11. «Endocrine Psychiatry: Solving the Riddle of Melancholia» [Архівовано 28 липня 2020 у Wayback Machine.], Edward Shorter, Max Fink. Oxford University Press US, 2010. p. 23. ISBN 0-19-973746-0, 9780199737468.
  12. а б «The Trials of Masculinity: Policing Sexual Boundaries, 1870—1930» [Архівовано 1 липня 2014 у Wayback Machine.], Angus McLaren. University of Chicago Press, 1999. ISBN 0-226-50068-3, 9780226500683. Retrieved March 16, 2010.
  13. а б «A historical dictionary of psychiatry» [Архівовано 30 червня 2014 у Wayback Machine.], Edward Shorter. Oxford University Press US, 2005. p. 299. ISBN 0-19-517668-5, 9780195176681
  14. а б в «The complete idiot's guide to understanding the brain» [Архівовано 30 червня 2014 у Wayback Machine.], Arthur Bard, Mitchell Geoffrey Bard. Alpha Books, 2002. p. 49. ISBN 0-02-864310-0, 9780028643106.
  15. а б Julius Wagner-Jauregg (1857—1940), Magda Whitrow. Smith-Gordon, 1993. p. 199. ISBN 1-85463-012-1, 9781854630124.
  16. «Shock therapy: a history of electroconvulsive treatment in mental illness» [Архівовано 17 серпня 2011 у Wayback Machine.], Edward Shorter, David Healy. Rutgers University Press, 2007. p. 20. ISBN 0-8135-4169-7, 9780813541693.
  17. «Madhouse: A Tragic Tale of Megalomania and Modern Medicine» [Архівовано 30 червня 2014 у Wayback Machine.], Andrew Scull. Yale University Press, 2007. p. 86. ISBN 0-300-12670-0, 9780300126709.
  18. «Vienna: a doctor's guide : 15 walking tours through Vienna's medical history» [Архівовано 10 грудня 2014 у Wayback Machine.], Wolfgang Regal, Michael Nanut. Springer, 2007. p. 75. ISBN 3-211-48949-5, 9783211489499.
  19. «Love+marriage: and other essays on representing difference» [Архівовано 1 липня 2014 у Wayback Machine.], Sander L. Gilman. Stanford University Press, 1998. p.105-106. ISBN 0-8047-3262-0, 9780804732628.
  20. «Interwar Vienna: Culture Between Tradition and Modernity» [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.], Deborah Holmes, Lisa Silverman. Camden House, 2009. p. 101. ISBN 1-57113-420-4, 9781571134202.
  21. «Freud's foes: psychoanalysis, science, and resistance» [Архівовано 23 липня 2020 у Wayback Machine.], Kurt Jacobsen. Rowman & Littlefield, 2009. p. 105. 0742522636, 9780742522633.

Посилання[ред. | ред. код]