Герхард Домагк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герхард Йоганнес Пауль Домагк
нім. Gerhard Johannes Paul Domagk
Gerhard Domagk nobel.jpg
Ім'я при народженні нім. Gerhard Johannes Paul Domagk
Народився 30 жовтня 1895(1895-10-30)
Лагов, Бранденбург, Німецька імперія
Помер 24 квітня 1964(1964-04-24) (68 років)
Бургберг, Баден-Вюртемберг, Німеччина
Поховання
Громадянство Flag of Germany.svg ФРН
Діяльність біохімік, лікар, викладач університету, патологоанатом, хімік
Відомий завдяки Патологія, бактеріологія
Alma mater Кільський університет
Володіє мовами німецька
Заклад Університет Грайфсвальда
Учасник Перша світова війна
Членство Лондонське королівське товариство, Леопольдина і North Rhine-Westphalia Academy for Sciences and Arts[d]
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізіології або медицини (1939)

Ге́рхард Йога́ннес Па́уль До́магк (нім. Gerhard Johannes Paul Domagk; 30 жовтня, 1895, Лагові — 24 квітня, 1964, Бургберг) — німецький патолог і бактеріолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини за 1939 рік з формулюванням «за відкриття антибактеріального ефекту пронтозила».[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Герхард Домагк народився в Лагові (Бранденбург) в родині директора школи. До 14 років він ходив до школи міста Зоммерфельд (нині Любсько). У Кільському університеті він навчався на медичному напрямку, але з початком війни пішов служити добровольцем. У грудні 1914 року він був поранений і служив до кінця війни як військовий медик. Після війни він закінчив навчання і працював в університеті Грайфсвальда, де вивчав бактеріальні інфекційні захворювання. У 1925 році він, слідом за своїм науковим керівником Вальтером Гроссом перейшов у Мюнстерський університет, де одержав професорське звання. Також він отримав посаду в лабораторії Bayer у Вупперталі. У тому ж році він одружився на Гертруді Штрюбе, у них народилося троє синів і дочка.

Домагк був призначений на посаду директора Інституту патології і бактеріології компанії Bayer, де продовжив дослідження Джозефа Клярера і Фрітца Міцша, засновані на роботах Пауля Ерліха. Ці дослідження стосувалися використання барвників (основного продукту компанії IG Farben) як антибіотиків. Домагк виявив, що сульфаніламід пронтозил (en) є ефективним засобом проти стрептококу; за допомогою цього засобу майбутній нобелівський лауреат, у тому числі, вилікував свою дочку, запобігши ампутацію її руки.

У 1939 році Герхард Домагк отримав Нобелівську премію з фізіології або медицини з формулюванням «за відкриття антибактеріального ефекту пронтозилу».[1] Однак влада третього рейху змусила його відмовитися від премії, а гестапо помістило його під арешт на тиждень. [2] [3] [4]

Сульфонаміди стали революційним засобом свого часу, проте пізніше їм на заміну прийшов пеніцилін, що володів більшою ефективністю і менш вираженими побічними ефектами (сульфонаміди можуть служити причиною сечокам'яної хвороби і викликати зміни у кістковому мозку). Дослідження Домагка привели до розробки протитуберкульозних ліків тіосемикарбазиду і ізоніазиду, за допомогою яких вдалося запобігти епідемії туберкульозу, що охопила Європу після Другої світової війни.

Після війни, у 1947 році, Домагк все ж таки отримав Нобелівську премію, але без грошової частини, оскільки термін виплати до того часу минув.

Згодом Домагк змінив область своїх досліджень, зайнявшись вивченням туберкульозу і застосуванням хіміотерапії у лікуванні онкологічних захворювань.
Вчений помер у містечку Бургберг поблизу Кенігсфельду у 1964 році.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б The Nobel Prize in Physiology or Medicine 1939 (англійською). Nobel Foundation. Архів оригіналу за 2012-02-28. Процитовано 2009-10-12. 
  2. Thomas Hager (23 грудня 2006). The Saga of a Sulfa Drug Pioneer. The Demon Under the Microscope (2006) ISBN 1400082137 (англійською). National Public Radio. Архів оригіналу за 2012-02-28. Процитовано 2009-10-13. 
  3. Nobel Laureates Facts (англійською). Nobel Foundation. Архів оригіналу за 2012-02-03. Процитовано 2009-10-13. 
  4. Henrik Schuck, Ragnar Sohlman, Anders Osterling, Goran Liljestrand, Arne Westgren, Manne Siegbahn, August Schou, Nils K. Stahle. The Prize in Physiology and Medicine: The Nobel Prizes in Wartime // Nobel: The Man and His Prizes / Klara Civiltryckeri. — Stockholm : Nobel Foundation, 1950. — P. 167-179.

Посилання[ред. | ред. код]