Барух Бенасерраф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Барух Бенасерраф
ісп. Baruj Benacerraf
Народився 29 жовтня 1920(1920-10-29)
Каракас , Венесуела
Помер 2 серпня 2011(2011-08-02) (90 років)
Бостон, США
·пневмонія
Громадянство Flag of the United States.svg США
Діяльність фізіолог, іммунолог, науковець, лікар, викладач університету
Alma mater Колумбійський університет
Галузь Імунологія
Заклад Онкологічний інститут Дейни—Фарбера (Бостон)
Член Національна академія наук США і Американська академія мистецтв і наук
Відомий завдяки: відкрив головний комплекс гістосумісності
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізіології або медицини (1980)
Національна наукова медаль США (1990)

Барух Бенасерраф (ісп. Baruj Benacerraf; народився 29 жовтня 1920 року, Каракас, Венесуела — 2 серпня 2011 року, Бостон) — американський лікар-імунолог, який народився у Венесуелі. Лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини 1980 року за відкриття головного комплексу гістосумісності, групи генів, що відповідають за розпізнавання чужорідних речовин та розвиток імунної відповіді. Отримав премію разом з Жаном Доссе та Джорджем Снеллом.

Біографія[ред.ред. код]

Барух Бенасерраф народився 29 жовтня 1920 року в Каракасі в забезпеченій іспано-єврейській родині. Коли йому виповнилося 5 років, сім'я переїхала до Парижу, де залишалася аж до Другої світової війни. Проте, в 1939 році сім'я знову повернулася до Венесуели. Для отримання хорошої освіти Бенасерраф в 1940 році поїхав до Нью-Йорку, де вступив до Колумбійського університету до Школи генеральних досліджень. У 1942 році він закінчив її, отримавши ступінь бакалавра наук та долікарські реквізити для допуску у медичну школу, після цього вступив до Вірджинського медичного коледжу у Ричмонді, штат Вірджинія, і, як всі медичні студенти того часу, був покликаний в армію. Ставши лікарем, Бенасерраф з 1946 року служив 2 роки армійським лікарем у частині, що була розквартирована у Нансі (Франція).
Після армії вирішив зайнятися науковою діяльністю, зокрема його цікавила імунологія і особливо гіперчутливість, так як він сам страждав астмою. Два роки (19481949) він пропрацював у нейрологічному інституті при школі лікарів і хірургів Колумбійського університету, де займався імунохімією та імунологією. Після цього він 6 років працював у Госпіталі Бруссе (Париж), вивчаючи ретикуло-ендотеліальну систему (система мононуклеарних фагоцитів), але, врешті-решт, в 1956 році знову повернувся до США. У медичній школі Нью-Йоркського університету Бенасерраф отримав посаду асистента професора патології і вивчав механізм гіперчутливості, а також клітинну і гуморальну гіперчутливість, через короткий час став професором патології. Ці роботи привели до відкриття, за яке він отримав пізніше Нобелівську премію. У 1968 році він отримав посаду директора лабораторії імунології у Національному інституті алергії та інфекційних захворювань в Бетезді (Меріленд), а в 1970 році став завідувачем відділу патології Гарвардського університету, де продовжував займатися імунною відповіддю.
Був обраний президентом Американської асоціації імунологів в 1973 році, президентом Американського товариства експериментальної біології і медицини в 1974 році, президентом Міжнародного союзу імунологічних товариств в 1980 році, був обраний до Американської академії мистецтв і наук в 1972 році, Національної академії наук США в 1973 році.
У 1980 році отримав Нобелівську премію з фізіології або медицини за відкриття HLA системи (історична назва головного комплексу гістосумісності), яка має багато функцій і відповідає, зокрема, за розвиток імунної відповіді організму на чужорідний білок.
Був призначений директором (президентом) Онкологічного інституту Дейни—Фарбера у Бостоні в 1980 році і до останнього працював там.

Посилання[ред.ред. код]