Бойківщина
Бо́йківщина — історико-етнографічний регіон на північних і південних схилах Карпат, простягається від річок Лімниця і Тересва (на сході) до річок Уж і Сян (на заході), охоплює гірські райони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей, охоплює близько 8 тисяч км². Походить від назви населення регіону — бойків.
До історичної Стрийщини належав чималий шмат етнографічної Бойківщини, включаючи Сколе (перша письмова згадка — 1397 р.). Сколе відоме в нашій історії ще зі Середньовіччя. З трагічною загибеллю у 1015 р. князя Святослава Володимировича тут пов'язано чимало топоніміки. Це й Сколе, й Славське, й урочище Святославова могила, й річка Опір. Досі збереглися скельні монастирі поблизу сіл Розгірче та Труханів («Скелі Довбуша»), а також залишки фортеці Тустань поблизу села Урич, де тепер щороку відбувається фестиваль середньовічної культури[1].
Найбільші міські поселення — Турка, Сколе, Бориня, Воловець, Міжгір'я, Старий Самбір, Борислав, Перегінське, Долина, Калуш й інші.
Історія
Через Бойківщину здавна проходив головний торговельний і військовий шлях з України в Угорщину й Західну Європу.
У 1772–1918 Бойківщина перебувала у складі володінь Габсбурґів (згодом Австрійська імперія й Австро-Угорщина), у 1919–1939 — Польщі. Після приєднання 1939 року Західної України та 1945 року Закарпаття до УРСР входить до складу Української держави.
На Бойківщині народилися багато відомих діячів, зокрема гетьман Петро Сагайдачний, генеральний суддя з часів Хмельниччини Іван Креховецький, письменник Іван Франко.
Дослідження Бойківщини
Іван Вагилевич був першим з українських дослідників, який в основному визначив територію розселення бойків Карпатським хребтом між верхів'ям річок Сяну і Лімниці та підгірськими землями на півночі, а також займався вивченням матеріальної культури Бойківщини. 1839 року опублікував у чеському журналі велику статтю «Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині», де всебічно і науково висвітлює історію, побут, територію розселення.
Іван Франко присвятив історії та культурі цього краю низку художніх, публіцистичних та наукових творів («Етнографічна експедиція на Бойківщину», «Карпато-руське письменство» та інші).
Протягом 1934—1939 в Самборі виходив «Літопис Бойківщини» — видання, присвячене дослідженню історії, культури та побуту етнографічного регіону. В період незалежності воно знову почало виходити, але тепер у Дрогобичі.
- Бойківське сузір'я
«Бойківське сузір'я» — книга-довідник Наталі Кляшторної, яка вийшла друком у 2012.[2][3] Словник з короткими відомостями про 300 видатних осіб, котрі своїм походженнням, життям чи діяльністю пов'язані з бойками і Бойківською землею.[4] Також подані відомості про представників інших етнічних груп та національностей, котрі кожен у своїй царині допомагали бойкам, популяризували їхню культурну спадщину та в цілому сприяли розвою Бойківщини. Книга стала дипломантом І ступеня XVI Бойківського літературно-краєзнавчого конкурсу імені Мирона Утриска від 30 серпня 2012 року в Турці.[5]
- Словник говірок центральної Бойківщини
«Словник говірок центральної Бойківщини» — містить слова і стійкі звороти, які записав український науковець-філолог Микола Матіїв у 32-х селах Львівської області протягом 28 років особисто шляхом опитування старожилів, представників молодшого і середнього поколінь безпосередньо на місцях їхнього постійного проживання. Подано 6450 слів та 1768 стійких одиниць і зразків усної народної творчості.
Микола Дмитрович Матіїв (нар. 1962 в селі Либохора Сколівського району Львівської області) — український науковець-філолог, кандидат філологічних наук, доцент, автор праць з ономастики, діалектології, лексикографії, автор Словника говірок центральної Бойківщини / М. Д. Матіїв, — Київ — Сімферополь: Ната, 2013. — 602 с.
Межі Бойківщини
- Північна
На початку XIX століття північною етнографічною межею Бойківщини був Дністер. Пізніше дослідники констатують її дедалі більше поступове пересування на південь. Так, Ю.Гошко північну межу Бойківщини (станом на кінець XIX — початок XX ст.) проводив південніше від Дністра — по передгір'ях Карпат (по лінії населених пунктів Ясень, Липовиця, Спас, Вигода, Витвиця, Болехів, Розгірче, Нижня і Верхня Стинави, Орів, Тустановичі, Опака, Підбуж, Недільна, Сушниця, Стара Сіль та Лопушна)[6].
- Західна
Роман Райнфус написав фундаментальну працю пол. «Ze studiow nad kultura materialna Bojków». Окреслив межі етнографічної Бойківщини, зокрема на найдискусійнішому в наукових колах відтинку — західному.[7]
Див. також
- Бойї
- Бойки
- Бойківська хата
- Всесвітні бойківські фестини
- Верховина (топонім)
- Радянсько-польський обмін ділянками територій (1951)
Примітки
- ↑ https://web.archive.org/web/20130913214530/http://gazeta.lviv.ua/print/article/4381 Стрий і Стрийщина
- ↑ Нові краєзнавчі видання. Бойківське сузір'я.[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Кляшторна Н. Бойківське сузір'я. Словник персоналій Бойківщини: народилися бойками; мешкали на Бойківщині; прислужилися бойкам. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2012. — 80 сторінок: ілюстрації. ISBN 978-966-668-291-1.
- ↑ В. Ланчак. Вийшла з друку книга Наталі Кляшторної «Бойківське сузір'я» [Архівовано 2016-05-10 у Wayback Machine.] Турка-перлина Карпат
- ↑ ПОСТАНОВА організаційного комітету XVI Бойківського літературно-краєзнавчого конкурсу імені Мирона Утриска. Архів оригіналу за 5 серпня 2016. Процитовано 28 квітня 2013.
- ↑ Гошко Ю. Бойківщина: історико-етнографічне дослідження. — К. : Наук. думка, 1983. — с. 25, 28
- ↑ Кляшторна Н. Бойківське сузір'я. Словник персоналій Бойківщини: народилися бойками; мешкали на Бойківщині; прислужилися бойкам. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2012. — 80 сторінок: ілюстрації. ISBN 978-966-668-291-1. Сторінка 55.
Джерела
- БО́ЙКІВЩИНА // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Бойківщина: історико-етнографічне дослідження / [З. Є. Болтарович, А. Ф. Будзан, Р. П. Гарасимчук та ін.]. — К. : Наукова думка, 1983. — 303 с.
- Енциклопедія Бойківщини: культура, мова, славні імена / за ред. Р. Дяківа ; Мистец. благодійн. фонд ім. Михайла Бойчука. — Київ : Юрка Любченка, 2016. — 406, [1] с. : портр. — Бібліогр.: с. 403—406. — ISBN 978-617-7221-12-7
- Етнографічне дослідження Бойківщини / Р. Ф. Кирчів. — К. : Наукова думка, 1978. — 174 с.
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- Дем'ян Г. В. Таланти Бойківщини. — Л.: Каменяр, 1991. — 325 с.: іл.
Посилання
- Наш край // сайт «Бойкосвіт»
- Інформаційний портал «Турка — перлина Карпат»
- Бойківщина на сайті «Життя Українських Карпат»
- Матеріали про бойків і Бойківщину
- Галина Лосик. Мистецтвознавчі дослідження декоративно-прикладного мистецтва бойківського Підгір'я: постановка проблеми // Луганська державна академія культури та мистецтв[недоступне посилання з травня 2019]
- Герби міст Розточчя і Бойківщини // Герби міст України
- «Бойківщина» для всіх. Як найкращий музей Галичини відновився після «комуністичного пекла» // Україна молода, 18.06.2009
- Софія Рабій-Карпинська. Бойківські говірки: Збірник статей. — Перемишль, 2011.
- Мапа міст і сіл Лемківщини. ver. beta 2.0
