Бандера Степан Андрійович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м Відкинути редагування Смокі Мо до зробленого Дмитро Порада
Tabachnik (обговорення | внесок)
54 редагування
Немає опису редагування
Рядок 23: Рядок 23:
| відомий_(відома) = [[Політичний діяч]]
| відомий_(відома) = [[Політичний діяч]]
| рід_діяльності = [[Політичний діяч]]
| рід_діяльності = [[Політичний діяч]]
| титул = [[Герой України]] (з [[2010]] р.)
| титул =
| партія = [[ОУНР]]
| партія = [[ОУНР]]
| головував_(-ла) = —
| головував_(-ла) = —
Рядок 29: Рядок 29:
| дружина = [[Ярослава Бандера]]
| дружина = [[Ярослава Бандера]]
| діти = Наталя <small>(26 травня 1941, [[Сянік]] — 13 січня 1985, [[Мюнхен]])</small>, Андрій <small>(16 травня 1944, [[Мюнхен]] — 19 липня 1984, [[Торонто]])</small>, Леся <small>(нар. 1948, [[Мюнхен]])</small>.
| діти = Наталя <small>(26 травня 1941, [[Сянік]] — 13 січня 1985, [[Мюнхен]])</small>, Андрій <small>(16 травня 1944, [[Мюнхен]] — 19 липня 1984, [[Торонто]])</small>, Леся <small>(нар. 1948, [[Мюнхен]])</small>.
| нагороди = {{Орден Держави (Україна)}}
| нагороди =
<!-- будь-яке значення якщо жінка -->
<!-- будь-яке значення якщо жінка -->
}}
}}
'''Степа́н Андрі́йович Банде́ра''' (* [[1 січня]] [[1909]], [[Старий Угринів]], [[Австро-Угорщина]]&nbsp;— † [[15 жовтня]] [[1959]], [[Мюнхен]], [[Німеччина]])&nbsp;— український [[політичний діяч]], ідеолог українського націоналiстичного руху [[20 століття|ХХ століття]], голова Проводу [[ОУН-Б]]. Указом [[Президент України|Президента України]] [[20 січня]] [[2010]] року Степанові Бандері посмертно присвоєно звання [[Герой України]] з удостоєнням [[Орден Держави|ордена Держави]]<ref>[http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=46%2F2010 Сайт ВР: Президент України; Указ вiд 20.01.2010 № 46/2010]</ref>.
'''Степа́н Андрі́йович Банде́ра''' (* [[1 січня]] [[1909]], [[Старий Угринів]], [[Австро-Угорщина]]&nbsp;— † [[15 жовтня]] [[1959]], [[Мюнхен]], [[Німеччина]])&nbsp;— український [[політичний діяч]], ідеолог українського націоналiстичного руху [[20 століття|ХХ століття]], голова Проводу [[ОУН-Б]]. Указом [[Президент України|Президента України]] [[20 січня]] [[2010]] року Степанові Бандері посмертно присвоєно звання [[Герой України]] з удостоєнням [[Орден Держави|ордена Держави]]<ref>[http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=46%2F2010 Сайт ВР: Президент України; Указ вiд 20.01.2010 № 46/2010]</ref>. Пізніше цей указ був визнаний незаконним та був скасований судами різних інстанцій.<ref>http://ua.korrespondent.net/ukraine/1246199-vasu-pidtverdiv-nezakonnist-prisvoennya-banderi-zvannya-geroya-ukrayini</ref>


== Родина ==
== Родина ==

Версія за 11:53, 14 вересня 2011

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бандера.
Степан Андрійович Бандера
Степан Андрійович Бандера
Степан Андрійович Бандера
1-й Голова ОУНР
1940 — 1959
Попередник посада запроваджена
Наступник Степан Ленкавський
Народився 1 січня 1909
Старий Угринів, Австро-Угорщина
Помер 15 жовтня 1959 (50 років)
Мюнхен, Німеччина Німеччина
Похований Вальдфрідгоф
Відомий як політик
Громадянство ЗУНР, УНР, Українська держава[джерело?], Австро-Угорщина, Польща, Відновлена Українська Держава[джерело?]
Національність українець
Alma mater Національний університет «Львівська політехніка»
Політична партія ОУНР
Рід Бандери
Батько Андрій Бандера
Мати Мирослава Бандера
У шлюбі з Ярослава Бандера
Діти Наталя (26 травня 1941, Сянік — 13 січня 1985, Мюнхен), Андрій (16 травня 1944, Мюнхен — 19 липня 1984, Торонто), Леся (нар. 1948, Мюнхен).
Релігія Українська греко-католицька церква
Нагороди
Орден Держави
Підпис
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Степа́н Андрі́йович Банде́ра (* 1 січня 1909, Старий Угринів, Австро-Угорщина — † 15 жовтня 1959, Мюнхен, Німеччина) — український політичний діяч, ідеолог українського націоналiстичного руху ХХ століття, голова Проводу ОУН-Б. Указом Президента України 20 січня 2010 року Степанові Бандері посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави[1]. Пізніше цей указ був визнаний незаконним та був скасований судами різних інстанцій.[2]

Родина

Батько — Андрій Бандера, греко-католицький священик, був у той час парохом в селі Старий Угринів. Походив із міста Стрий.

Мати — Мирослава Бандера (* 1890, Старий Угринів — † 1922), походила зі старої священицької родини (була донькою греко-католицького священика з села Старий Угринів).

Діти — Наталя, Андрій, Леся[3]
Внучки — Богдана, Олена[4].
Онук — Степан Андрійович Бандера (1969), народився у Вінніпезі (Канада), має диплом Колумбійського університету. Нині працює журналістом, як і його батько, котрий видавав у Канаді англомовну газету Ukrainian Echo[5].

Збереглася детальна автобіографія Степана Бандери[6].

Біографія

Дитинство

Будинок родини Бандери в Старому Угринові.
Степан Бандера в Пласті (1923 рік)

Дитинство Степан провів в Старому Угринові, в домі своїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Фронти першої світової війни чотири рази в 1914—1915 і 1917 роках пересувалися через його рідне село. Літом 1917 року жителі Галичини стали свідками проявів національно-революційних зрушень та революції в армії царської Росії. В своїй автобіографії Степан Бандера згадує також про «велику різницю між українськими та московськими військовими частинами»

З самого дитинства С. Бандера був свідком відродження і будови української держави. З листопада 1918 р. його батько був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки — Української Національної Ради в Станіславі і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині.

У вересні, або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року. В третьому класі (від 1922 р.) він стає учасником Пласту; у Стрию був у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а після закінчення гімназії — в 2-му курені старших пластунів «Загін Червона Калина».

Весною 1922 р. від туберкульозу горла помирає його мати.

Молоді роки

У 1927—1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до основників кооперативи). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.

У вересні 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув'язнено.

У студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював в бюро товариства Сільський Господар, що займався розвитком агрокультури на західних українських землях. З товариством «Просвіта» їздив по неділях та святах в поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організації інших подій. У ділянці молодіжних і спортивно-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах «Сокіл-Батько» і «Луг» у Львові. Займався бігом, плаванням, лещатарством, мандрівництвом. У вільний час залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не палив і не вживав алкоголю.

Діяльність в ОУН 1932-33

У 1932—1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ. В липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). У 1933 р. брав участь в конференціях в Берліні і в Гданську.

Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос — шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного у нищенні поляками українського шкільництва та полонізації, працівника ГПУ Олексія Майлова як протест проти Голодомору в Україні та вбивство міністра внутрішніх справ Пєрацького, за якого польська влада провела криваві акції «пацифікації» (умиротворення) українців. Степан Бандера здійснював загальне керівництво замахами на Майлова[7] і Пєрацького[8].

Ув'язнення

У червні 1934 року був ув'язнений польською поліцією і був під слідством у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. В кінці 1935 на початку 1936 р. відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, в якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях «Święty Krzyż» («Святий Хрест») коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до вересня 1939 року. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в'язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися і в'язні вийшли на волю.

У першій половині січня 1940 року Бандера прибув до Італії. Був у Римі, де станицею ОУН керував проф. Є. Онацький. Там він зустрівся з своїм братом Олександром, який жив у Римі від 1933—1934, студіював там і зробив докторат з політично-економічних наук, одружився і працював у нашій місцевій станиці.

Трагічна доля рідних Степана Бандери

Храм у Кракові, де Бандера одружився
Церква Cвятого Норберта у Кракові, де Бандера одружився

З початком окупації України нацистськими військами один із загонів опору очолив молодший брат Степана — Богдан. Він загинув у 1942 чи 1943 році.

5 липня 1941 у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в'язниці, потім — у концтаборі Заксенгаузен, де він перебував до 1944 року. Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили польські наглядачі-капо у концтаборі Аушвіц[9][10].

Андрія Михайловича Бандеру — батька Степана, було вбито радянською владою. Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 р. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України — Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона померла 24 грудня 2008 року.

Ще одна сестра — Володимира — перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 до 1956 року.

ОУН Бандери

Після смерті Євгена Коновальця, згідно з заповітом, Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН. Проте група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, в ультимативній формі почала домагатися від ПУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Від ОУН відійшов осередок Бандери, який у лютому 1940 року утворив «Революційний Провід ОУН» й перебрало собі назву ОУН-Р (пізніше — ОУН-Б; ОУН-СД).

Через рік Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами.

Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил до боротьби за державність.

Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Проте Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю «змову українських самостійників», німці заарештували Бандеру вже через кілька днів після акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941. Німецьким в'язнем був Степан Бандера до грудня 1944 р. Тоді звільнено його і кількох інших провідних членів ОУН з ув'язнення, пробуючи приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА, як союзника проти Москви. Тепер німецьку пропозицію Степан Бандера відкинув[11].

На Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН-Б на Українських Землях у лютому 1945 р., що була трактована, як частина Великого Збору ОУН-Б, обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Бандера, Шухевич, Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН-Б 1947 р. і тоді Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН-Б. Як Провідник ОУН-Б, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують контакт з Краєм постійно аж до його смерті.

У 1948 році в Закордонних Частинах ОУН-Б утворюється опозиція, якій Степан Бандера протиставився в площині ідейній, організаційній і політичній.

В грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 р. він пішов також з посту Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН-Б і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї смерті в 1959 році.

1955 р., відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру і з того часу знову інтенсивно проведено роботу Організації.

Повоєнні роки

Напруженими для сім'ї були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім'я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, сім'я у 1954 році остаточно переїжджає до німецького міста Мюнхен (Баварія). Батьки намагались приховати від Наталки важливість персони її батька, щоб не наражати дівчинку на небезпеку. Спогади Наталки, доньки Степана Бандери, про той час:[12].

Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних спостережень, постійної зміни прізвища, як і через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера — це мій батько.

Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім'я Штефан Попель. За однією з версій, паспорт залишився йому від львівського шахіста Стефана Попеля, який у 1944 р. покинув Україну, на поч. 1950-х років жив у Парижі, а в 1956 переїхав до США[13].

Вбивство

Файл:Могила Бандери.jpg
Могила Степана Бандери у Мюнхені

15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.

Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — вбивцю засуджено на 8 років важкої в'язниці.

Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв'ю російській газеті «Комсомольская правда», опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов»[14].

20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф[15] на 43 полі.

Оголошення в газеті "СВОБОДА" про загибель С. Бандери

Пам'ять

Поштова марка до 100-річчя від дня народження

Прізвище «Бандера» стало одним із символів український національно-визвольного руху XX сторіччя. Після проголошення незалежності багато молодіжних, політичних та громадських організацій названо на його честь. Одною з неформальних назв Львова є «Бандерштадт», тобто «місто Бандери». На Волині проводять музичний фестиваль «Бандерштат».

У 1995 році режисер Олесь Янчук зняв фільм «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» про повоєнну долю Степана Бандери та загонів УПА.

У проекті «Великі українці» провідник українського визвольного руху посів 3-є місце. Проект закінчився гучним скандалом: Бандера, якого представляв Вахтанг Кіпіані, був серед лідерів голосування, але став третім, тоді як на підтримку майбутнього переможця Ярослава Мудрого, якого представляв Дмитро Табачник, за деякими даними, в останній день голосування з 80 номерів приходило понад 100 смс щохвилини.[16] Шеф-редактор проекту Вахтанг Кіпіані заявив, що результати голосування було сфальсифіковано,[17] втім продюсер проекту Єгор Бенкендорф заперечив це[18]. Ведуча проекту Ганна Гомонай висловила переконання, що слід провести службове розслідування у цій справі:[19]

…станом на 14 травня, коли в ефір вийшов документальний фільм про Ярослава Мудрого, він справді був на 4 місці. Тому, очевидно, що переважну кількість голосів, яка не тільки дозволила князю перемогти, але і зробити це з колосальним відривом від інших претендентів – Ярослав Мудрий отримав за останні 2 дні перед ефіром.

1 січня 2009 року з нагоди 100-річчя з дня народження Степана Бандери Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» видало пам'ятний конверт[20], а також поштову марку[21], автором яких є Василь Василенко. На лицьовій стороні конверта поміщено зображення Степана Бандери, під яким розміщено логотип Організації Українських Націоналістів (увінчаний державним прапором України). Нижче зображення є напис «100 років від дня народження» та факсиміле особистого підпису провідника ОУН[22].

2009 рік на Тернопільщині проголошено «Роком Степана Бандери».

Пам'ятники

Пам'ятник Степанові Бандері в Тернополі.
Файл:Stepan Bandera.JPG
Пам'ятник Степанові Бандері в м. Бережани.
Докладніше: Пам'ятники Степану Бандері

Пам'ятники Степану Бандері є у Львові (див. Пам'ятник Степану Бандері у Львові), Тернополі (див. Пам'ятник Степану Бандері у Тернополі), Івано-Франківську, Дрогобичі, Теребовлі, Бережанах, Бучачі, Дублянах, Микитинцях, Самборі, Стрию, Бориславі, Заліщиках, Червонограді, Мостиськах, селах Козівка, Вербів[23], Грабівка та Середній Березів. У місті Турка в 2009 році закладено постамент для пам'ятника Степану Бандері.

Музеї

У світі діють 5 музеїв Степана Бандери:

Вулиці

На честь Степана Бандери названий проспект у Тернополі та вулиці у Львові, Луцьку, Рівному, Коломиї, Івано-Франківську, Червонограді, Дрогобичі, Стрию, Долині, Калуші, Ковелі, Володимирі-Волинському, Городенці та в інших населених пунктах.

Звання

Присвоєння звання Герой України

20 січня 2010 року, «за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу», Президент України Віктор Ющенко присвоїв[24] С.Бандері звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (посмертно). 22 січня на урочистостях з нагоди Дня соборності в Національній опері глава держави зазначив, що «цього очікували мільйони українців і багато років». Присутні на урочистостях вітали вручення стоячи. За нагородою вийшов онук провідника ОУН, якого також звуть Степан Бандера.

Банер на матчі «Карпати» — «Шахтар» у Львові з портретом діяча і написом «Бандера — наш герой» (квітень 2010)

Дане рішення викликало неоднозначну реакцію як в Україні, так і поза її межами:

Реакція в Україні

Це ляпас усім ветеранам ВВВ. Більшої капості він не міг зробити! Я, коли почув це, вирішив відмовитися від звання Героя України. Але мої колеги-ветерани сказали: не смій цього робити, ти заслужив це звання, і не Ющенко тобі його присвоював[27]
  • Доцент історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк переконаний, що Степан Бандера одна з небагатьох постатей в українській історії 20 століття, яка заслуговує на найвище вшанування на рівні держави:
Єдина стратегічна і основна його позиція була спрямована на боротьбу за здобуття української незалежності. Навіть коли було знищено підпілля України, Бандера все ж залишався знаковою постаттю і обличчям української держави, внаслідок чого його ліквідували ... Бандера виконав місію національного прапора і символом прапора залишається досі. Для таких знакових постатей як Бандера логічно було б зробити Парк Слави національних героїв, з пам'ятниками і меморіалами[30]

Міжнародна реакція

  • Європейський парламент Європейський парламент з подачі польських представників[31] в парламенті офiцiйно висловив жаль щодо рішення нагородити Степана Бандеру (резолюцiя RC-B7-0116/2010 вiд 17.02.2010). Депутати закликали нового президента Віктора Януковича переглянути це рішення свого попередника[31][32].
  • Європейський парламент Голова делегації Європарламенту з питань співпраці з Україною Павел Коваль (Польща) наголосив, що вважає ситуацію навколо нагородження Бандери найвищою українською державною відзнакою виключно внутрішньою справою українців.[33]
  • Словаччина Голова «Словацького союзу борців із фашизмом» Павол Сечкар заявив, що «з боку Віктора Ющенка — це провокація» і що в роки Другої світової війни бандерівці лютували і на чехословацької території, а присвоєння високої нагороди було проведено без вивчення багатьох історичних фактів, і сумнів викликають «так звані заслуги» С. Бандери. [34]
  • Словаччина Голова «Словацького об'єднання колишніх в'язнів концтаборів» Отто Вагнер заявив: «Бандера співпрацював з нацистами. Тому неофашисти можуть сприймати присвоєння йому звання героя України як черговий крок до реабілітації фашизму». [34]
  • Чехія Голова чеської конфедерації політв'язнів Надія Кавалірова висловила підтримку рішенню Президента України Віктора Ющенка присвоїти звання Героя України Степану Бандері. Добре, що він (В.Ющенко) пішов на цей крок, багатьом чеським політикам є чого повчитися, — сказала Н.Кавалірова.[35][36]
  • Росія Заступник Голови Ради Федерації Росії Ю. Воробйов назвав дії Ющенка щодо присвоєння Бандері звання Героя ганебними: «Це просто сором. Якщо б про це дізналися наші діди та батьки, то просто б перекинулися від обурення в своїх могилах.»[37]
  • Росія У заяві МЗС Росії говориться що нагородження: «подія настільки одіозна, що вона не могла не викликати однозначно негативну реакцію насамперед в Україні. Вже відома позиція з цього питання цілого ряду українських політиків, що вважають, що вирішення подібного роду не сприяють консолідації української громадської думки». [38]
  • Польща Колишній прем'єр-міністр Польщі Лешек Міллер заявив, що «Політична еліта Польщі, чутлива до поведінки німецьких властей щодо Еріки Штейнбах, на диво байдуже поставилася до знаменного жесту єднання президента Віктора Ющенка з терористом і злочинцем. Провідні польські політики не критикують Ющенка, тому що він має в Польщі заслужений імідж антиросійського політика.»[39]
  • Польща Маршал сенату Польщі Богдан Борусевич заявив на зустрічі з головою Ради Федерації Росії Сергієм Міроновим, що присвоєння Бандері звання Героя України внутрішня справа українського керівництва [40]
  • Польща Міністр канцелярії президента Польщі Маріуш Ґандзлік заявив "Ми з подивом сприйняли рішення Президента України щодо Степана Бандери. Ми розраховували на велику делікатність з боку наших українських партнерів … Польща в розмовах з українськими партнерами неодноразово висловлювала свої заперечення в тому, що стосується надання пошани Степану Бандері та членам УПА. Для поляків Степан Бандера — постать надзвичайно неоднозначна ".[41]
  • США «Центр Симона Візенталя» направив лист до посольства України в США, в якому висловив «глибоку відразу по відношенню до тих почестей, яких удостоївся Бандера». У документі говориться, що Бандера був «посібником нацистів і винуватцем вбивства тисяч євреїв та людей інших національностей в роки Другої світової війни»[42][43].
  • Росія Російська християнська антикомуністична громадськість у зв'язку з присвоєнням звання Героя України Степанові Бандері звернулась із заявою до Посольства України в РФ на підтримку цього звання та відправила заупокійну літію за душі Вождів Українського визвольного руху Степана Бандери, Романа Шухевича, Євгена Коновальця, а також всіх вождів і воїнів Української Повстанської Армії (УПА) та 14-ї гренадерської дивізії Waffen-SS «Галичина» (1-ї Української). Заключну молитву прочитано українською мовою.[44][45]

Постанова Донецького окружного адміністративного суду про «скасування» Указу Президента України

2 квітня 2010 року Донецький окружний адмiнiстративний суд визнав незаконним та скасував Указ Президента Вiктора Ющенка про присвоєння С. Бандері звання Героя України. Суд визнав протиправним и пiдлягаючим скасуванню вказаний Указ, оскільки таке звання може присуджуватися тільки громадянам держави; набуття громадянства України є можливим з 1991 року; особи, що померли до цього року не можуть бути громадянами України; Бандера Степан Андрійович помер у 1959 році; тому він не є громадянином України, через що не може бути нагороджений званням Герой України.[46] [47]

12 квітня 2010 року Віктор Ющенко подав апеляційну скаргу на Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року, мотивуючи її тим, що «рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому має бути скасоване».[48]

Були подані апеляційні скарги також від інших осіб.

23 червня 2010 року Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалив апеляційні скарги залишити без задоволення; постанову Донецького окружного адмiнiстративного суду залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції могла бути оскаржена у Вищому адміністративному суді України протягом одного місяця,[49] чого зроблено не було.

12 січня 2011 року прес-служба Адміністрації Президента України Віктора Януковича повідомила, що[50]:

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року залишено без змін. Рішення набуло законної сили. Указ скасовано.[51]

13 січня, 2011 pоку адвокат, який представляє в Україні інтереси Степана Бандери (молодшого) - Роман Орєхов, сказав, що зараз немає юридичних підстав стверджувати, що історичних діячів Степана Бандеру та Романа Шухевича остаточно позбавлено звання Герой України, присвоєного указом президента Ющенка.[52]

Адвокат також припустив, що повідомлення президентської адміністрації від 12 січня, яке він назвав "провокацією", мало політичний характер і призначалося зацікавленим колам у Росії, а також російським репортерам[53], які приїхали в Україну висвітлювати перебіг судової справи.[54][55]

Ці рішення викликали дискусії у суспільстві, в тому числі щодо юридичних наслідків вказаних судових рішень.

Інші почесні звання

У відповідь на позбавлення звання Герой України низка міст західної України присвоїла Степанові Бандері звання почесного громадянина. Так, 16 березня 2010 року він отримав звання «Почесний громадянин міста Хуст» (20 квітня 2011 року Хустський районний суд позбавив Степана Бандеру цього звання[56]), 30 квітня — «Почесний громадянин міста Тернопіль», 6 травня — «Почесний громадянин міста Івано-Франківськ», 7 травня — «Почесний громадянин міста Львів», 12 травня — «Почесний громадянин міста Коломиї»[57], 21 серпня — «Почесний громадянин міста Долина»[58], 17 грудня — «Почесний громадянин міста Луцьк»[59], 29 грудня — «Почесний громадянин міста Червоноград»[60], 13 січня 2011 року — «Почесний громадянин міста Теребовля»[61], 18 січня — «Почесний громадянин міста Трускавець»[62] і «Почесний громадянин Радехова»[63], 20 січня — «Почесний громадянин міста Сокаль»[64] і «Почесний громадянин міста Стебника»[65], 24 січня — «Почесний громадянин міста Жовква»[66], 11 лютого — «Почесний громадянин міста Сколе»[67] 16 лютого — «Почесний громадянин Яворівського району»[68], 24 лютого — «Почесний громадянин Самбора»[69], 25 лютого — «Почесний громадянин Борислава»[70] 9 березня — «Почесний громадянин Бродів»[71], 5 травня— «Почесний громадянин м. Моршина»[72].

Примітки

  1. ↑ Сайт ВР: Президент України; Указ вiд 20.01.2010 № 46/2010
  2. ↑ http://ua.korrespondent.net/ukraine/1246199-vasu-pidtverdiv-nezakonnist-prisvoennya-banderi-zvannya-geroya-ukrayini
  3. ↑ Центр досліджень визвольного руху: «Поїздка до Італії: діти Бандери Андрій і Леся».
  4. ↑ Україна молода: «Якби Бандері дали Героя раніше, Україна мала б газ по 800 доларів»
  5. ↑ Оксана Лисенко : Степан Бандера// Український тиждень № 3 (3) від 16 листопада 2007 [1]
  6. ↑ Автобіографія Степана Бандери
  7. ↑ «Західняки» не мовчали, коли морили голодом їхніх братів на сході...
  8. ↑ Ігор Набитович. Степан Бандера. Життя і діяльність
  9. ↑ Квазіенциклопедія ОУН-УПА
  10. ↑ Іван Федик "Життя, як чин", часопис "Каменяр"
  11. ↑ Григорій Васькович “Життя і діяльність Степана Бандери” (Українська Кореспонденція”, ч. 8 з 1. 10. 1964, Українське В-во в Мюнхені, стор. 3-7)
  12. ↑ На прізвище Бандера. Україна Молода. 16 липня 2008.
  13. ↑ Романтик шахів («Львівська газета», 17 серпня 2007)
  14. ↑ Последний председатель КГБ Владимир КРЮЧКОВ... Комсомольская правда. 6 грудня 2005.
  15. ↑ Фото могили Степана Бандери, Munchen, Waldfriedhof (Alter Teil)
  16. ↑ Ярославу Мудрому помогли стать «великим украинцем №1» (dusia.telekritika.ua, 16 травня 2008) (рос.)
  17. ↑ Вахтанг Кіпіані: Ярослав Мудрий переміг у «Великих українцях» завдяки маніпуляціям — «Телекритика», 18 травня 2008
  18. ↑ http://pravda.com.ua/news/2008/5/20/76074.htm
  19. ↑ «Телекритика», 19 травня 2008
  20. ↑ Видавництво «Марка України»: МАРКИ
  21. ↑ Видавництво «Марка України»: МАРКИ
  22. ↑ Укрпошта видала до 100-річчя Степана Бандери пам'ятний конверт. УНІАН. 31 грудня 2008.
  23. ↑ Б. Мельничук. Бандера Степан Андрійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.
  24. ↑ Указ Президента України від 20.01.2010 року № 46/2010 «Про присвоєння С.Бандері звання Герой України»
  25. ↑ Вадим Колесниченко: Президентский указ о присвоении Степану Бандере звания «Герой Украины» грубо противоречит международному и отечественному законодательству и ведет к расколу страны, 22.01.2010
  26. ↑ «Бандера еще больше расколет Украину». 22 января 2010, 18:11, агентство Росбалт-Украина
  27. ↑ а б Майор Вихрь: «Узнав об Указе Ющенко хотел отречься от звания героя Украины. Но потом решил: не буду сдаваться Бандере!»
  28. ↑ У Тимошенко задоволені, що Бандера – Герой України
  29. ↑ Указ Президента України № 703/2001 від 21 серпня 2001 року «Про присвоєння звання Герой України»
  30. ↑ Бандера заслуговує на Парк Слави
  31. ↑ а б BBC: "Євродепутати проголосували проти Бандери"
  32. ↑ European Parliament resolution on Ukraine (RC-B7-0116/2010)
  33. ↑ Янукович не обіцяв відібрати звання у Бандери
  34. ↑ а б «Словаччина звинуватила Україну в провокації». Агентство «Росбалт-Україна», 23 січня 2010
  35. ↑ http://www.cdvr.org.ua/content/чеські-політв'язні-схвалюють-присвоєння-бандері-звання-героя
  36. ↑ http://www.ukrpohliad.org/news.php/news/2042
  37. ↑ «Россия назвала позорным присвоение Бандере Героя Украины», 22.01.2010, 16:56, Ukranews
  38. ↑ „Однозначная реакция. МИД России прокомментировал присвоение Степану Бандере звания Героя Украины“ Коммерсантъ № 14, 20.01.2010
  39. ↑ РИА Новости, Леонид Свиридов (23.01.2010). Бандеровский указ Ющенко - жест единения с террористом - Лешек Миллер (рос.).
  40. ↑ Український погляд (09.02.2010). Варшава вважає привласнення С.Бандері звання героя України внутрішньою справою Києва, - маршал сенату Польщі (укр.).
  41. ↑ Радио Свобода (24.01.2010). Польша недовольна почетом, оказанным на Украине Степану Бандере (рос.).
  42. ↑ Центр Симона Визенталя (28.01.2010). WIESENTHAL CENTER BLASTS UKRAINIAN HONOR FOR NAZI COLLABORATOR (англ.).
  43. ↑ Перед уходом Ющенко решил раздать награды
  44. ↑ Заява Російської християнської антикомуністичної громадськості на підтримку
  45. ↑ Бандера Герой!
  46. ↑ Текст рішення Донецького окружного адміністративного суду щодо Указу Президента України Віктора Ющенка № 46/2010 від 20 січня 2010 року «Про присвоєння С. Бандері звання Герой України»
  47. ↑ Суд снял с Бандеры звание героя Украины(рос.)
  48. ↑ Ющенко подав апеляційну скаргу на Постанову Донецького суду щодо Бандери
  49. ↑ Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 р.
  50. ↑ У БАНДЕРИ ОСТАТОЧНО ВІДІБРАЛИ ГЕРОЯ
  51. ↑ Рішенням суду президентський указ «Про присвоєння С.Бандері звання Герой України» скасовано
  52. ↑ Українська Правда
  53. ↑ Gazeta.ua
  54. ↑ Інтерв'ю українаській службі BBC
  55. ↑ Інтерв'ю Україні молодій
  56. ↑ За ініціативою "русина" і бездіяльності влади суд таки позбавив Бандеру і Шухевича почесного громадянства закарпатського Хуста (РІШЕННЯ)
  57. ↑ Про присвоєння звання Почесний громадянин міста Коломиї
  58. ↑ Бандера став почесним громадянином міста Долина на Прикарпатті
  59. ↑ Бандера став почесним громадянином Луцька
  60. ↑ Бандера став почесним громадянином Червонограда
  61. ↑ Бандера і Шухевич стали почесними громадянами Теребовлі
  62. ↑ На Львівщині Степан Бандера став почесним громадянином Трускавця
  63. ↑ Бандера став почесним громадянином Трускавця і Радехова
  64. ↑ Бандера – почесний громадянин Сокаля
  65. ↑ Борислав і Стебник: Бандера – Герой України
  66. ↑ На Львівщині Бандеру визнано почесним громадянином Жовкви
  67. ↑ Рішення Сколівської міської ради Про Героя України Степана Бандеру
  68. ↑ Бандера та Шухевич – Почесні громадяни Яворівського району
  69. ↑ Степан Бандера – почесний громадянин Самбора
  70. ↑ Борислав — офіційний сайт міського виконавчого комітету
  71. ↑ Степан Бандера став Почесним громадянином Бродів
  72. ↑ http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?bandera_stav_pershim_pochesnim_gromadyaninom_morshina&objectId=1128768 Бандера став першим Почесним громадянином Моршина

Посилання

Степан Бандера
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Степан Бандера у Вікісховищі?

Джерела

Провідники УВО, ОУН і організацій, що вийшли з неї
УВО


Крайові команданти УВО
Юрій Полянський (1922—1923) • Петро Бакович (1923) • Андрій Мельник (1923—1924) • Ярослав Індишевський (весна 1924 — середина 1926) • Юліан Головінський (друге півріччя 1926 — 01.1927) • Роман Сушко (1927 — 11.1928) • в.о. Володимир Горбовий (11.1928 — 12.1928) • Богдан Гнатевич (12.1928 — 02.1929) • Омелян Сеник (02.1929 — кінець 1929) • (2-й раз) Роман Сушко (кінець 1929 — 06.1930) • (2-й раз) Юліан Головінський (06.1930 — †30.9.1930) • (2-й раз) Богдан Гнатевич (осінь 1930—1931)
Крайові команданти УВО
на Східних Українських Землях
Іван Андрух (1920—1921)
ОУН
Євген Коновалець (3.2.1929 — †23.5.1938) • Андрій Мельник (23.5.1938 — †1.11.1964) • Олег Штуль-Жданович (1.11.1964 — †4.11.1977) • Денис Квітковський (4.11.1977 — †15.03.1979) • Микола Плав'юк (15.3.1979 — †10.3.2012) • Богдан Червак (26.5.2012 — досі)
Крайові провідники ОУН
Богдан Кравців (02.1929 — 11.1929) • Зенон Пеленський (11.1929 — 06.1930) • Юліан Головінський (06.1930 — †30.9.1930) • Степан Охримович (10.1930 — †10.4.1931) • Іван Габрусевич (06.1931 — 03.1932) • Богдан Кордюк (05.1932 — 01.1933) • Степан Бандера (01.1933 — 06.1934) • Осип Мащак (07.1934 — 08.1934) • Олекса Гасин (09?.1934 — 02?.1935) • Лев Ребет (02.1935 — 7.2.1939) • Мирослав Тураш (7.2.1939 — †06.1939) • Володимир Тимчій (06.1939 — †02.1940) • Осип Грицак (03.1940 — 04.1940)
ОУНР (ЗЧ ОУН)
Степан Бандера (02.1940 — 15.10.1959) • Степан Ленкавський (1959—1968) • Ярослав Стецько (1968 — †5.7.1986) • Василь Олеськів (1986—1991) • Ярослава Стецько (1991—2001) • Андрій Гайдамаха (2001 — 13.4.2009) • Стефан Романів (13.4.2009 — 12.2022) • Олег Медуниця (14.12.2022 — досі)
Голови проводу ОУНР
на Українських землях
Дмитро Мирон-Орлик (04.1940 — 12.1940) • Іван Климів (12.1940 — 07.1941) • Микола Лебедь (09.1941 — 05.1943) • Роман Шухевич (05.1943 — †05.03.1950) • Василь Кук (07.1950 — 05.1954)… • (посада вакантна) • …Зеновій Красівський (? після 1985 — †20.9.1991) • далі посада поєднана з посадою Голови ОУНР
ОУНЗ (ЗЧ УГВР)
Зенон Матла (02.1954 — 12.1956) • Лев Ребет (12.1956 — †12.10.1957) • Роман Ільницький (10.1957 — ?) • Богдан Кордюк (? — 1979) • Дарія Ребет (1979 — 06.1991) • Анатоль Камінський (06.1991 — 05.2019)
ОУНД
Павло Дорожинський (2005 — †18.3.2015) • Віктор Світайло (2015 — досі)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бандера_Степан_Андрійович&oldid=7622822