Очікує на перевірку

Спокуса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Спокуса (1880) William-Adolphe Bouguereau

Споку́са — те, що спокушає, особливо до зла.

  • дія Божа, спрямовану на випробування людської волі, духовно-морального стану (Бут. 22:1);
  • зовнішній привід, провокація упалих янголів (духів) напряму або через інших людей, що має на меті спрямувати людину до гріха;
  • провокація людини, спрямована проти іншої людини з метою виявити її в невигідному світлі (Мк. 10:2);
  • внутрішній помисл, ідея чи бажання, нав'язлива думка, що підштовхують людину до гріха;
  • випробування довготерпіння Божого з боку людини (Вих. 17:2).

Спокушувати, в значенні дієслова означає намагатися переконати (особу) вчинити неправду чи злодіяння, обіцяючи задоволення або користь.

За словником синонімів Караванського «спокушувати» означає також вабити, приваблювати, надити, принаджувати, манити, заманювати, підпускати бісиків кому, (надією) тішити; (на що) спонукувати, заохочувати.

Спокуса у християнстві

[ред. | ред. код]

Традиційним спокусником вважається сатана. Він декілька разів невдало спокушав у пустелі Ісуса Христа (Спокуси Христа).

В богословії Іоана Ліствичника (Ліствиця, 88-го том Patrologia Graeca) займає т.з. «механізм спокуси» (15:73), який починається с «прилога» (простої думки чи представления, προσβολὴ). Потім слідкує «сосложение» або увага (συνδυασμὸς). Гріхом є акт згоди (συγκατάθεσις), після якого виникає залежність (αἰχμαλωσία). Втім, людина здатна кинути виклик гріховній звичці та встати на путь боротьби (πάλη).

Никодим Святогорець (1749-1809) у книзі Лоренцо Скуполі[ru] «Невидима брань» (переклад святителя Феофана Затворника) розкриває сутність и принципи боротьби християнина проти «світовладик темряви віку цього, духів злоби піднебесних»

Мысленная брань[ru] — у християнській релігійній практиці — розумне діяння (тобто робота розуму чи розумом), спрямоване проти помислів (тобто думок, почуттів та бажань), що вселяються в природу людини бісами.

Аскетизм — вид духовної практики, із самообмеження для самовдосконалення або досягнення морального/релігійного ідеалу.

Монастирський устав — статут, яким користуються монастир, релігійний орден тощо.

Молитва Христа про чашу (гефсимáнска молитва)[RU]

Спокуса у філософії

[ред. | ред. код]

«Пристрасті душі» (Декарт) — останній твір Рене Декарта. Помітними попередниками Декарта, які сформулювали власні теорії пристрастей, є Аврелій Августин, Тома Аквінський і Томас Гоббс.

Дихотомія розуму та тіла (концепція) — відома теорія Рене Декарта

«Міркування про метод» (Декарт)Міркування про метод, щоб правильно спрямувати свій розум і відшукати істину в науках») — переломна робота, яка ознаменувала перехід від філософії Ренесансу до філософії Нового часу і сучасне наукове пізнання.

Пристрасті (філософія)[en]

Стоїцизм, Стоїчні пристрасті[en]

«On Passions»[en] (III ст.) — праця "Про емоції" або "Про схильності" давньогрецького стоїка Chrysippus

Спокуса в мистецтві

[ред. | ред. код]

Категорія:Спокуса у мистецтві[en]

Дивись також

[ред. | ред. код]

Спокуси Христа — епізод з трьох синоптичних Євангелій у якому описано спокуси дияволом Ісуса Христа під час Його сорокаденного посту в пустелі, куди Він усамітнився після хрещення.

Духовна війна (книга)[ru], Ліствиця (книга Іоана Ліствичника)

Мысленная брань[ru]

Покаяння в християнстві, Спасіння (християнство)

тшува (іудаїзм)[RU] — навернення від гріха

Ignorabimus латинська сентенція ignoramus et ignorabimus означає «не знаємо і не довідаємось», використовується як пояснення незбагненності шляхів Господа

Зваблення[en], Ерос (філософія)

Combattimento spiritual (1589) широко відома (на сьгодні більше 600 перевидань) книга Лоренцо Скуполі[ru] що виходила в російський перекладах Феофана Затворника та ін. під назвами «Невидимая брань», «Брань духовная, или Наука побеждать свои страсти и торжествовать над пороками» та ін.

Посилання

[ред. | ред. код]