Географія Ізраїлю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мапа Ізраїлю
Топографічна мапа Ізраїлю

Ізраїль — країна, розташована на Близькому Сході, на південному заході Азії та на узбережжі Середземного моря.

Ізраїль межує на півночі з Ліваном, на сході з Сирією і Йорданією, на півдні з Єгиптом, на сході та південному заході — з палестинськими територіями. Із заходу береги країни омивають води Середземного моря (протяжність берегової лінії — 188 км); на сході частина кордону проходить по Мертвому морю (56 км); на крайньому півдні Ізраїль має вихід до Акабської затоки Червоного моря (10 км).

Через істотні територіальні суперечки кордони Ізраїлю визначені неточно. Більшістю країн як кордон визнається Зелена лінія, встановлена при підписанні припинення вогню після війни 1948–1949 років[1], що обмежує територію загальною площею 20 770 км², з яких біля 2 % зайняти водою[2]. Проте під фактичним контролем Ізраїлю знаходяться і деякі інші території, що не визнаються його сусідами, деякі з них офіційно анексовані. Найбільшими такими територіями є Голанські висоти (1176 км²) та територія Східного Єрусалима (70 км²). Загалом, територія, що офіційно входить до складу країни, складає 22 072 км²[3], хоча і це число залежить від визнання тих чи інших поселень на Палестинських територіях, а разом із Палестинськими територіями територія Ізраїлю становить 27 799 км²[4].

Фізико-географічні райони[ред.ред. код]

Ізраїль зазвичай поділяють на чотири фізико-географічні райони: Середземноморська прибережна рівнина, Центральні пагорби, Йорданська рифтова долина і пустеля Неґев[2].

Середземноморська прибережна рівнина[ред.ред. код]

Прибережна рівнина простягнулася уздовж Середземного моря від кордону з Ліваном на півночі до Сектору Газа на півдні, та переривається лише горою Кармель біля затоки Хайфа[5]. Ця рівнина досить вузька, від 5 км біля кордону з Ліваном до 40 км у Секторі Газа[5]. Прибережна рівнина досить родюча і волога, історично була небезпечною щодо малярії. Тут широко вирощуються цитруси та виноград[5]. Рівнину перетинають кілька коротких струмків, з яких постійні протягом всього року лише два: Яркон і Кішон[5].

Цей район зазвичай поділяють на п'ять окремих частин. Західна Галілея простягається від поселення Рош-ха-Нікра на півночі до міста Хайфа на півдні. Це родючий район, берегова лінія поруч з яким формує затоку Хайфа, вона дуже порізана, із численними невеликими острівцями неподалік[6]. Решта берегової лінії ізрізана слабко і не має природних гаваней. На південь від Хайфи знаходиться район Хоф-ха-Кармель (рівнина Кармель), що простягається вузькою смугою (1-4 км завширшки) до міста Зіхрон-Яаков. Південніше знаходиться рівнина Шарон, що простягнулася до струмка Яркон та міста Тель-Авів, це найгустіше населений район Ізраїлю. На південь до поселення Нахал-Шікма простягається Центральна прибережна рівнина. Найпівденніша частина прибережної рівнини відома як Шфела, Юдейська рівнина або Західний Неґев, вона простягається до Сектору Газа. Північна частина цієї ділянки, Бесор, вкрита саваною та досить щільно населена, тоді як південна частина, Аґур-Халуца, населена дуже мало[6].

Пагорби Юдеї біля Єрусалима

Центральні пагорби[ред.ред. код]

На схід від Прибережної рівнини простягнулася смуга гір та пагорбів[5]. На півночі ці гори утворюють плато (нагір'я) Галілея (що у свою чергу поділяється на верхню та нижню) — підвищену рівнину висотою в середньому 600–700 м, максимальна точка — гора Мерон (1208 м)[5]. Гори мають складчасто-брилову будову, однак у рельєфі складчастість не дуже виражена. Найбільший вплив на формування рельєфу здійснили пізні гелогічні процеси, насамперед розломи та брили. Круті схили масивів у багатьох районах прорізані вузькими та глибокими долинами.

На південь від Галілеї, на території Західного берегу річки Йордан, знаходяться пагорби Самарії висотою біля 800 м, розділені численними родючими долинами, такими як Їзреел[5]. На південь від Єрусалима, знову на території Західного берегу, знаходяться пагорби Юдеї, включаючи гору Хеврон. Висота цих пагорбів в середньому 610 м[5].

Йорданська долина біля міста Тверія

Йорданська рифтова долина[ред.ред. код]

На схід від смуги центральних пагорбів знаходиться Йорданська рифтова долина, частина Великої рифтової долини, що простягнулася на 6500 км від Сирії до Східної Африки[5]. В Ізраїлі над долиною домінують річка Йордан, Тиверіадське озеро (важливе джерело прісної води регіону) і Мертве море[5]. Річка Йордан є найбільшою річкою Ізраїлю, її довжина — 322 км. Річка починається від злиття річок Дан, Баніяс і Хасбані біля гори Хермон у хребті Антиліван та тече на південь через долину Хула до Тиверіадського озера, розташованого на висоті 213 м нижче за рівень моря[5]. Озеро має об'єм біля 3 км³ та служить головним резервуаром для Національного водогону. На південь від цього озера річка Йордан продовжує течію, формуючи державний кордон між Західним берегом і Йорданією, та впадає у дуже солоне Мертве море, оточене з заходу Юдейською пустелею. Мертве море розташоване на висоті 420 м нижче рівня моря, це найнижча точка суші у світі[5]. На південь від Мертвого моря рифтова долина продовжується у вигляді долини Арава, у якій немає постійних річок, до Акабської затоки Червоного моря[5].

Пустеля Неґев

Пустеля Неґев[ред.ред. код]

Докладніше: Неґев

Всю південну частину країни займає пустеля Неґев, що вкриває площу 12 тис. км², біля половини території Ізраїлю[5]. Географічно Неґев є продовженням Синайської пустелі, ця пустеля формує великий трикутник з основанням уздовж лінії між містом Беер-Шева, Мертвим морем та пагорбами Юдеї, і з вершиною біля міста Ейлат на південному кінці країни. Унікальною особливістю цього району є кілька кратероподібних формацій — «махтеш»: Махтеш-Рамон, Махтеш-Ґадоль і Махтеш-Катан[7].

Пустеля дещо перекривається з іншими топографічними районами країни, включаючи низовини на сході, пагорби в центрі та долину Арава на заході[5], часто на її території виділяють п'ять екорегіонів: північний, західний, центральний Неґев, високогір'я та долину Арава[8]. Північний Неґев отримує біля щороку біля 300 мм опадів та має відносно родючі ґрунти. Західний Неґев отримує біля 250 мм опадів, його ґрунти більш піскові. Центральний Неґев отримує біля 200 мм опадів, ґрунти тут щільші, непроникні для води, через що ерозія ґрунту значніша. Високогір'я Рамат-ха-Неґев знаходиться на висоті між 370 і 520 м над рівнем моря, зимові та літні температури тут найбільш екстремальні. Ця територія отримує біля 100 мм опадів щороку, ґрунти бідні та засолені. Долина Арава на кордоні з Йорданом найсухіша, тут щороку випадає біля 50 мм опадів[8].

Геологічна будова[ред.ред. код]

Ізраїль розділений з півночі на південь гірським хребтом, що простягнувся паралельно узбережжю; Єрусалим знаходиться на вершині цього хребта. Зі сходу країну обмежує великий грабен, що привів до утворення Йорданської рифтової долини[9].

Територія країни складена переважно породами Мезозоя, Третинної та Четвертинної систем. Найбільш широко поширені верхньокрейдяні відклади, представлені вапняками, мергелями та доломітами, що мають потужність до 750 м. Третинні відклади (вапняки та піщаники) поширені в прибережній частині і на плато Галілея. В ізраїльській частині долини річки Йордан зустрічаються потужні алювіальні утворення. На півночі біля узбережжя також значні відкладення крейди, з якої сформовані такі формації як Рош-ха-Нікра[10].

Уздовж вапнякових шарів велика кількість води стікає на схід, утворюючи кілька джерел біля Метвого моря, навколо кожного з яких виник оазис — зокрема населені оазиси Ейн-Геді та Ейн-Бокек[9].

Через легку розмиваємість вапняків водою, в цих шарах отримали широкого розвитку карстові процеси. Хоча карстових печер тут багато, лише одна відкрита для відвідувачів[9]. Також на території Ізраїлю багато невеликих природних печер, що історично використовувалися як укриття, склади, місця зібрань[9].

Клімат[ред.ред. код]

Мапа кількості опадів на території Ізраїлю та Йорданії

Клімат Ізраїлю субтропічний середземноморського типу, із сухим спекотним літом та м'якою дощовою зимою. Влітку переважає тропічне повітря, взимку воно чергується з повітряними масами помірних широт. Рельєф значно обумовлює різноманіття кліматичних умов в різних районах країни.

Пересічна річна кількість опадів різко спадає із заходу на схід та з півночі на південь: від 1 000 мм у Верхній Галілеї до 30 мм в районі Ейлата та від 500 мм в центральних районах до 50 мм на узбережжі Мертвого моря. Найбільша кількість дощових днів припадає на січень-лютий. В ці місяці відносна вологість складає в середньому 72 %, тоді як у червні — 47 %. Грози бувають рідко, в середньому 7 днів на рік.

Пересічна річна температура на узбережжі Середземного моря 20 °C, в гірських районах знижується до 15-16 °C. Найбільш спекотний клімат має південна частина країни, де середньорічна температура перевищує 22 °C, а пересічна температура найспекотнішого місяця 30 °C. Взимку бувають від'ємні температури; абсолютний мінімум температури сягає −4 °C на висоті 750 м.

В центральних районах країни, на висоті приблизно 750–800 м, при середньорічній температурі 17 °C, пересічні місячні показники коливаються від 9 °C у січні до 24 °C у серпні. Тут понад 300 днів на рік утримується температура понад 15 °C, а 160 днів — понад 25 °C.

Вітри[ред.ред. код]

Переважаючи вітри мають північний та західний напрямки: влітку північні та північно-західні, узимку — північно-східні. Навесні та на початку літа з півдня та південного сходу дме спекотний та сухий вітер хамсин, який сильно підвищує темературу та сухість повітря та негативно впливає на рослинність. В Неґеві бувають пилові бурі (в середньому приблизно 12 днів на рік).

Гідрографія[ред.ред. код]

Ресурси прісної води в країні оцінюються в 1 800 млн м³ за рік, з яких 1 100 млн м³ дають малі річки та джерела, 320 млн. — ізраїльська частина Йордана, 200 млн. — водостоки басейну річки Яркон. Прісну воду отримують також шляхом опріснення морської води та очистки стічних вод. Основним резервуаром системи водопостачання країни слугує Тиверіадське озеро (приблизно 4 млрд м³), від якого йде водогін протяжністю 142 км до міста Рош-ха-Аїн, де він з'єднується з водогоном Яркон-Негев (109 км). Нечисленні річки західної частини країни належать до басейну Середземного моря, більшість з них пересихають в спекотні пори року. Східна частина — безстічна.

Річка Йордан[ред.ред. код]

Докладніше: Йордан (річка)

На північному сході дном грабена Ель-Гор (тобто Йорданської рифтової долини) тече найбільша постійна річка країни — Йордан, яка бере витік з масиву Хермон. Йордан тече долиною Хула, протікає через Тиверіадське озеро і впадає до Мертвого моря. Між Тиверіадським озером і Мертвим морем до Йордану впадає його найбільша притока — річка Ярмук. Від долини Хула до Тиверіадського озера Йордан протікає у вузькій базальтовій ущелині та має значний ухил (1,2 ‰). Залишок шляху він тече алювіальною рівниною, яку часом затоплює, утворюючи численні меандри. Завдяки гідротехнічним спорудам річка має тут практично постійний стік (за винятком коротких паводків). Невироблений повздовжній профіль Йордану обумовлює наявність порогів при переході від вищих до нижчих частин грабена Ель-Гор.

Тиверіадське озеро[ред.ред. код]

Тиверіадське озеро

Тиверіадське озеро має кілька інших назв — Генісаретське озеро, Галілейське море. При довжині 21 км та ширині 12 км, озеро має глибину до 48 м. Висота дзеркала — біля 220 м нижче за рівень моря. Незважаючи на невелику засоленість, його води придатні для пиття та багаті на рибу.

Мертве море[ред.ред. код]

Докладніше: Мертве море

Мертве море займає площу приблизно 1 000 км², при довжині 76 км та ширині 16 км. Із загальної площі Ізраїлю належить ділянка 250 км². Море являє собою безстічне солоне озеро. Через відсутність стоку та великого випаровування вміст солей (хлористого магнію, хлористого натрію та інших) у воді досягає 22 % біля поверхні та 33 % на глибині.

Жива природа[ред.ред. код]

Ґрунти[ред.ред. код]

У західній частині країни, яка отримує достатню кількість опадів, тобто на узбережжі та схилах гір, переважають коричневі ґрунти, характерні для сухих субтропічних лісів та чагарників. В центральних та східних районах поширені гірські сіро-коричневі ґрунти, на півдні — ґрунти субтропічних пустель. На окремих ділянках півночі пустелі Неґев, що розташовані неподалік від Прибережної рівнини, утворилися родючі шари лесу. Ґрунти Галілеї складаються з вапняків, а ґрунти південного Неґеву — з пісковику та граніту. Деякі гірські та пустельні ділянки не мають ґрунтового покрову. В прибережній смузі вміст гумусу у верхньому горизонті (до 10 см) сягає 2,4 %, а на глибині 1 м — до 0,75 %.

Тамарикс в пустелі Неґев
Ізраїльський маквіс

Флора[ред.ред. код]

Флора Ізраїлю різноманітна — нараховує понад 2,5 тис. видів, 115–250 з яких ендемічні. Природні ландшафти та рослинність Ізраїлю зазнали значних змін унаслідок вирубки лісів й інтенсивного випасу худоби. Природна рослинність збереглася в основному в гірських і пустельних районах. Зазвичай на території країни виділяють два окремих флористичних райони (підобласті голарктичної флористичної області або екозони): середземноморській та ірано-туранський.

Середземноморський район охоплює майже всю територію країни — від північної межі Ізраїлю до Гази і від західного морського побережжя до долини річки Йордан. Для рослинності цього району характерні вічнозелені дерева та чагарники, що формують щільні низькорослі колючі ліси — маквіс. Лісові ділянки зараз займають менш ніж 5 % плоші країни і все ще зустрічаються в Галілеї, Самарії, на Юдейських пагорбах і в горах Кармель. У складі рослинності переважає алепська сосна, а в дібровах на західних схилах Нижньої Галілєї — таворський дуб, лікарський стіракс, зустрічається також каліпринський дуб. У гаях Верхньої Галілєї і гір Кармель росте європейська маслина. У маквісі Галілєї і горах Кармель виділяються чагарники каліпринського дуба, іноді зустрічається галовий дуб, ростуть також глід, фісташка (палестинська, атлантична, мастикова) і ріжкове дерево.

Там, де випадає більше опадів (наприклад у Верхній Галілеї), росте дуб, благородний лавр, суничник і юдине дерево, східний платан і сирійський клен. У прибережній смузі зустрічаються таворський дуб і сикомор (біблейська смоківниця). Серед інших поширених рослин середземноморського району: платан, чорна сосна, рускус, дуб, інжир, самшит, папороті, асфодель, босвелія, анакардієві, звичайний ялівець. Зараз також поширені інтродуковані східноазійські види: волоський горіх, виноград.

На сухих схилах гір, де маквіс випробував сильну антропогенну дію, на його місці поширена гарига — зарощі вічнозелених низькорослих чагарників, напівчагарників і багаторічних трав (серед останніх домінують шавлія, ладанник, метельник). Малочисельні дерева представлені головним чином вічнозеленими дубом і кипарисом. Там, де зведена природна рослинність гариги, утворюються фрігани (розріджені групи посухостійких, зазвичай колючих напівчагарників і подушкоподібних рослин). Найпоширеніші рослини, що часто зустрічаються у цих районах, — потеріум, тім'ян, фумана.

Ірано-туранський флористичний район займає вузьку смугу від Тівердіадського озера до Мертвого моря, а також північний і центральний Неґев. Там поширені сухі степи, що покриваються зеленню лише у вологий осінньо-зимовий сезон, коли квітнуть однорічні рослини, серед яких переважають полин і ноеа. У низинах річки Йордан удосталь у великій кількості ростуть кущі унабі. В районі Мертвого моря, де ґрунтові води залягають високо і немає засоленості, зустрічаються представники тропічної флори: африканські види акацій тощо. На крайньому півдні, в південній частині грабена та на височинах Неґеву, поширені солончаки з рідким покровом із чагарників та напівчагарників, а також з ефемерами, які розвиваються тільки після дощу. Для цього району характерні солянкові, сведа, лебедові, саксаул, полин, гармала та подібні рослини.

У оазисах в умовах неглибокого залягання ґрунтових вод поширені фінікова пальма і пальма-дум, унабі й інші вологолюбні деревні рослини.

Різноманітність флористичних районів доповнюється широким діапазоном культурної рослинності, що істотно змінюють склад флори країни. Серед них поширені зернові (пшениця, ячмінь), цитрусові, гранат, банан, виноград, олива, мигдаль і авокадо.

Невелику частину культурних насаджень складають ліси, що складають більше половини лісів країни (загальна площа лісів 85 тис. га) та вирощуються для захисної функції і промислових вирубок. Захисні ліси створені в основному в горах для запобігання ерозії ґрунтів. Частина лісів з акації та тамариксу використовується для затримання пісків. Промислове використання поширене в районах з переважанням хвойних, зрідка листяних та змішаних лісів. Загальний запас деревини — 2 млн м³, середній річний приріст — 108 тис. м³. Щорічний об'єм заготівлі деревини — 108 тис. м³.

Одногорбий верблюд в бедуїнському селищі Зазір, Ізраїль
Одуд в Ізраїлі

Фауна[ред.ред. код]

Тваринний світ Ізраїлю досить багатий. За складом тварин територію Ізраїлю відносять до середземноморської підобласті палеарктичної фауністичної області. Тут водиться біля 100 видів ссавців, зокрема леопард, гепард, каракал, рись, очеретяний кіт, вовк, гієна, шакал, газель, гривастий баран, нубійський гірський козел, орикс, дикий кабан. В морі водяться дельфіни і дюгоні. З гризунів поширені полівки, піщанки, щури, дикобрази.

Птахів тут зустрічається біля 400 видів, біля 100 з яких мігрують через територію Ізраїлю. З хижих птахів поширені яструбовий орел, білоголовий сип, великий підорлик, ягнятник, чорний гриф, шуліка, канюк, декілька видів соколів, стерв'ятник, малий яструб, сичі і сови: сипуха, пугач, неясить. З інших птахів часто зустрічаються дрохви, жайворонки, рябчики, лелеки, чаплі, пелікани, одуди, сойки, мартини, ворони, кам'яні куріпки та інші.

На всій території зустрічаються плазуни, яких тут біля 80 видів — змії (удав, ефа, палестинська та інші види гадюк, вужі, полози та інші — всього 30 видів), ящірки (хамелеон, варан, жовтопузик, гекони, агами, сцинки), кілька видів черепах.

Із земноводних зустрічаються по одному виду тритонів і саламандр та 5 видів жаб[11]. Також тут водиться понад 1000 видів комах, різноманітною є і водна, перш за все морська, фауна.

Із домашніх тварин найважливіше значення мають коні, віслюки, дрібна рогата худоба, в низці районів — верблюди.

В травні 2008 року національним птахом Ізраїлю був обраний одуд — понад 35 % населення проголосували за нього[12].

Навколишнє середовище та вплив людини на нього[ред.ред. код]

Проблеми[ред.ред. код]

Збір сміття на ізраїльському пляжі
Звалище Хірія біля Тель-Авіва

Ізраїль страждає від цілого ряду проблем навколишнього середовища, включаючи як природні загрози, так і рукотворні, пов'язані як з діяльністю людини у стародавні часи, так із сучасним розвитком. Природні загрози включають пилові бурі, часті протягом весни на посушливому півдні країни, засухи протягом літніх місяців, несподівані повіні, особливо небезпечні в низовинних пустельних районах через відсутність системи попередження, та часті землетруси, пов'язані із наявністю грабену Ель-Гор на території країни[2].

Багато проблем пов'язані із швидким ростом населення у країні та пов'язаного з ним збільшення площі забудови та земель сільськогосподарського призначення. В результаті у країні не вистачає орних земель та прісної води. Для збільшення площі сільськогосподарських земель були проведені роботи з іригації пустель, проте це вимагає великої кількості води, дуже цінної у країні. Також знищення природного рослинного покрову та кількості підземних вод приводить до опустелювання в районах поруч із пустелею[2].

В умовах нестачі прісної води особливо гострою стоїть проблема забруднення підземних вод, пов'язаного із викидами промислових підприємств, використанням добрив та інтрузією морською води через надмірне використання резервуарів підземних вод. Зараз, поруч із роботами з покращення очищення стічних вод, виконуються із роботи з реабілітації раніше забруднених територій[13].

Ще одною сучасною проблемою, що істотно загострилася на початку 21 століття, є забруднення повітря, пов'язане із енергетикою, транспортом та промисловістю. Використання бідного на сірку палива в тепловій енергетиці знизило кількість діоксиду сірки у викидах, проте збільшення числа автомобілів на дорогах привело до нового джерела забруднення. Впроваджені останніми роками заборона на використання свинця (у складі тетраетилсвинцю) в добавках до бензину, початок використання каталітичних конвертерів та зменшення вмісту сірки дещо зменшили проблему, але нездатні її повністю вирішити[13].

Збільшення кількості населення також привело до збільшення кількості твердих відходів. Проте ця проблема зменшила гостроту на початку 21 століття, коли більшість нелегальних звалищ було знищено та замінено контрольованими та безпечними для навколишнього середовища. Проте невеликі розміри країни обмежують створення звалищ, і зараз уряд намагається максимально просувати програми переробки відходів[13].

В Ізраїлі також проводилося або планується кілька програм зі зміни навколишнього середовища. Одним з прикладів є осушення боліт та озера Хула в долині Хула для потреб сільського господарства в 1950-тих роках. Ці дії, проте, на додаток для звільнення земель для сільського господарства, привели до деградації ґрунтів, в результаті озеро (Агамон-ха-Хула) було частково відновлене[14]. Іншим прикладом є запропоноване будівництво Каналу Двох морів, що включатиме опріснення води з Червоного моря та постачання її через долину Арава до Мертвого моря з метою іригації пустелі Неґев та відновлення історичного рівня Мертвого моря, що знизився через використання більшої частини стоку річки Йордан для іригації[15].

Охорона природи[ред.ред. код]

Національний парк Шарон
Національний парк Гора Арбель

Головною проблемою для збереження навколишнього середовища є велика щільність населення та невелика кількість вільних земель, останні з яких швидко зникають. Через це кілька організацій, такі як Єврейський національний фонд, Товариство охорони природи в Ізраїлі та Адміністрація природи і парків не тільки охороняють певні ділянки, але й активно займаються відновленням вже практично знищених екосистем. Зокрема однією з програм Єврейського національного фонду є насадження лісів, тоді як в 1948 році, на момент проголошення незалежності, в країні було біля 5 млн дерев, зараз це число збільшилося до 200 млн. За планом, прийнятим в 1995 році, площі лісонасаджень планується довести до 1650 км²[16].

Природоохоронні території займають біля 3 % площі прибережної рівнини та центральних пагорбів і біля 20 % площі пустель, лише на прибережній рівнині існує 105 офіційних природоохоронних територій у статусі національних парків та природних резервів. Проте здебільшого природоохоронні території невеликі, часто включають місткі парки або парки, створені навколо історичних місць; 63 % з них менші за 1 км², а ще 25 % менші за 10 км²[16][17][18]. В результаті важливою проблемою є фрагментація місць мешкання тварин і рослин. Хоча більшість живих істот зараз мешкає за межами природоохоронних територій, зникнення відкритих просторів залишає офіційні природоохоронні території практично єдиним місцем для них, проте ці території занадто малі і не надають достатнього захисту від впливу навколишніх територій. Зараз Єврейським національним фондом і Адміністрацією природи і парків проводяться програми із ревізії ще вільних земель з метою зберегти найважливіші з них, але достатність цих мір залишається сумнівною[16].

Географія населення[ред.ред. код]

Густота та розподіл населення[ред.ред. код]

Мапа Ізраїлю із вказанням найбільших міст

Станом на 2007 рік населення Ізраїлю становило 7,18 млн мешканців[19], а густота населення досягла 324 км−2. Найгустіше заселене узбережжя біля Тель-Авіва і район Єрусалима (понад 1200 км−2), найменше — пустеля Неґев (40 км−2) та Голанські висоти (31 км−2). Єврейське населення домінує в містах центру країни та в південних районах, тоді як в Північній Галілеї вельми високий відсоток арабського населення.

Загалом в Ізраїлі 74 міста (за кількома винятками, такий статус отримують всі поселення з населенням понад 20 тис.), 14 з яких мають населення понад 100 тис. Решта території організована у 144 місцеві ради, що керують поселеннями з населенням понад 2 тис.[20][21] і 53 районні ради, що керують меншими поселеннями, але більшими територіями[22][23].

Крім власне території Ізраїлю, 242 ізраїльських поселення розташовані на території Західного берега, 42 на Голанських висотах і 29 у Східному Єрусалимі[2].

Міські райони[ред.ред. код]

Ізраїль — досить урбанізована країна, біля 92 % її населення мешкає у поселеннях з населенням понад 10 тис. чоловік. Частка міст з населенням понад 100 тис. збільшилася з 10 в 1983 році до 14 в 2006 році, а частка населення, що мешкає у цих містах, досягла приблизно половини населення країни. Для статистичних цілей країна розбита на три агломерації: Гуш-Дан (Тель-Авів, 3,15 млн), Хайфа (996 тис.) і Беер-Шева (531 тис.)[24], хоча а якості агломерацій часто також виділяють Єрусалим (найбільше місто з населенням 732 тис.)[25] і Назарет[26].

Найбільші міста країни:

  • Єрусалим — 732 тис. (включаючи Східний Єрусалим), столиця країни, розташована на пагорбах Юдеї, історичний, культурний та політичний центр країни та єврейського народу з часів царя Давида, що зробив його столицею біля 3 тис. років тому;
  • Тель-Авів (або Тель-Авів-Яффо) — 376 тис., сучасне місто, засноване в 1909 році на узбережжі Середземного моря, центр найбільшої агломерації країни Гуш-Дан, її фінансовий, торговий та культурний центр, столиця Ізраїлю, як її визнає ООН та більшість країн світу;
  • Хайфа — 267 тис., центр великої агломерації, центр важкої промисловості та найбільший порт країни, культурне та історичне місто;
  • Рішон-ле-Ціон — частина агломерації Гуш-Дан, заснований в 1882 році вихідцями з Російської імперії, переважно «спальний район» Тель-Авіва
  • Ашдод — 207 тис., сучасне місто, засноване в 1956 році і збудоване за єдиним планом на півдні середземноморського узбережжя країни (хоча ділянка була населена і в доісторичні часи), другий за розміром порт країни;
  • Беер-Шева — 187 тис., найбільше місто пустелі Неґев, історично стратегічна ділянка, зараз населене переважно євреями-вихідцями з арабських країн та СРСР.
Кібуц Йотвата

Сільські райони[ред.ред. код]

В сільських районах мешкає біля 8 % населення Ізраїлю. Багато типів сільських поселень країни унікальні для цієї країни, зокрема це мошав і кібуц[27]. Станом на 2002 рік у країні нараховувалося 976 сільських поселень із загальним населенням 556 тис., з них 199 тис. населяли 409 мошавів, а 115 тис. — 268 кібуців. Спочатку обидва типи поселень були колективними та кооперативними поселеннями відповідно[27], але з часом у міру росту добробуту ступень кооперації між мешканцями знизився, а в деяких з них кооперація зникла зовсім[27]. Останні поселення відомі як мошавот, їх мешканці є одноосібними власниками землі. Решта поселень населені арабами, переважно осілими бедуїнами, а біля 40 % бедуїнів все ще кочують зі стадами овець та кіз.

На території Ізраїлю як орні землі використовуються 17 % площі, для садів та інших постійних посадок — 4 %, для інших цілей — 79 %[2]. Станом на 2003 рік 1940 км² або біля 10 % території країни було іриговано[2].

Економічне районування[ред.ред. код]

У Ізраїлі виділяють декілька економічних районів. Тель-Авів і його околиці — ядро промислової, фінансової, торгової і культурної діяльності, що доповнюється в деяких місцях інтенсивним агровиробництвом.

Другий район сформувався навколо Хайфи, головного морського порту країни і центру важкої індустрії. У цьому районі, що тягнеться на схід до долини Їзреел і пагорбів Галілеї, розвинені сільське, рибне і лісове господарство, а також промисловість і судноплавство.

Єрусалим і його околиці складають третій економічний район.

Четвертий економічний район охоплює весь південь і займає дві третини площі країни. Він тягнеться від середземноморського порту Ашдод на заході до Мертвого моря на сході, а на півдні досягає Ейлата.

Корисні копалини[ред.ред. код]

В Неґеві знаходяться крупні родовища фосфоритів, звідки продукція доставляється по залізниці до обробних підприємств, розташованих в районі Хайфи. У 2003 році було видобуто біля 1 млн т фосфатних руд, що ставить Ізраїль на 8-е місце у світі за їхнім видобутком. З вод Мертвого моря витягують калійні, натрієві, та бромові солі, що використовуються в сільському господарстві і фармацевтичній промисловості. Так, виробництво калійної солі в 2003 році склало 2,05 млн т, велика частина видобутку йде на експорт. Мідні копальні в Міхрот-Тімні (місце легендарних «копалень царя Соломона») були відкриті для експлуатації в 1955 році, але в 1976 році, після падіння світових цін на мідь, були законсервовані.

У Неґеві здобувають глини для виробництва цеглини і черепиці, будівельний камінь, мармур та кварцовий пісок для скляної промисловості. У багатьох кар'єрах ведуться розробки мергелевих глин, що використовуються для виготовлення цементу.

У верхньокрейдяних відкладах зустрічаються поклади бітумів. Також в країні наявні родовища залізної, хромової та марганцевої руд, торфу, на крайньому півдні країни — коштовне каміння. В пустелі Негев є невеликі запаси горючих сланців та слюди.

У країні є невеликі запаси нафти (1,92 млн барелів станом на 2002) і природного газу (45 млрд м³, 2003 рік). Об'єм видобутку нафти неухильно скорочується (з 550 тис. т в 1996 році до 5 тис. т в 2003 році). Нині ведуться роботи з використання як палива глинистих сланців. Крім того, як джерело енергії широко використовується сонячна енергетика (перш за все для нагрівання води у домах), а в пустелі Неґев ведеться будівництво великої сонячної електростанції[28].

Посилання[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. «Дорожная карта» продвижения к постоянному урегулированию палестино-израильского конфликта в соответствии с принципом сосуществования двух государств на основе оценки выполнения сторонами своих обязательств
  2. а б в г д е ж «Israel». CIA World Factbook. Процитовано 2008-04-08. 
  3. «Area of Districts, Sub-Districts, Natural Regions and Lakes». Statistical Abstract of Israel (англійською). Israel Central Bureau of Statistics. 2006. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2008-07-06. 
  4. «Israel (Geography)». Country Studies (англійською). The Library of Congress. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2008-07-01. 
  5. а б в г д е ж и к л м н п р с «Israel Topography». U.S. Library of Congress. Процитовано 2008-04-08. 
  6. а б «The coastal plain». Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2008-01-26. 
  7. «Makhteshim Country». UNESCO. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2008-04-08. 
  8. а б «Israel's Negev Desert». Процитовано 2008-04-08. 
  9. а б в г «Geology of Israel». Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2008-04-08. 
  10. «Rosh HaNikra». JAFI. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2008-04-08. 
  11. «Amphibia Palaestina: The Amphibians of Palestine». Архів оригіналу за 2009-10-26. 
  12. «Израиль выбрал национальным символом удода - птицу, почитаемую в арабском Египте». NEWSru. 29 мая 2008 года. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2008-07-02. 
  13. а б в The Land: Environmental Protection Israel Ministry of foreign Affairs
  14. Lake Hula — Lake Agmon Jewish Virtual Library
  15. An Overview of the Two Seas Canal and Its Implication ASCE publications
  16. а б в Nature Conservation in Israel Israel Ministry of Foreign Affairs
  17. Nature Reserves and Parks Israel Science and Technology Homepage
  18. National parks and Nature Reserves in Israel Israel Wonders
  19. «Main Indicators». Central Bureau of Statistics. 2007-09-12. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2007-09-18. 
  20. Mahler, Gregory S. Politics and Government in Israel: The Maturation of a Modern State. Rowman & Littlefield. с. 229. 
  21. Troen, Selwyn Ilan; Noah Lucas. Israel: The First Decade of Independence. SUNY Press. с. 496. 
  22. Herzog, Hanna. Gendering Politics: Women in Israel. University of Michigan Press. с. 22. 
  23. Mahler, Gregory S. Politics and Government in Israel: The Maturation of a Modern State. Rowman & Littlefield. с. 229. 
  24. «Localities, Population, and Density». Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2007-07-02. 
  25. «Jerusalem: From Town to Metropolis». University of Southern Maine. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2008-04-08. 
  26. «Initiated Development in the Nazareth Region». Процитовано 2008-04-08. 
  27. а б в «Rural Settlement Geography of Israel». Indiana State University. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2008-04-07. 
  28. Solar energy could raise electricity prices Гаарец, 6 серпня 2008 року

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]