Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гарнізонна церква святих апостолів Петра і Павла
Saints Peter & Paul Garrison Church (lviv) 02.JPG
Вигляд церкви із центральної площі Львова
49°50′29″ пн. ш. 24°01′44″ сх. д. / 49.841500° пн. ш. 24.0291000° сх. д. / 49.841500; 24.0291000Координати: 49°50′29″ пн. ш. 24°01′44″ сх. д. / 49.841500° пн. ш. 24.0291000° сх. д. / 49.841500; 24.0291000
Тип споруди церква
Розташування Україна УкраїнаЛьвів
Архітектор Джакомо Бріано
Скульптор Йоган Пфістер, Себастьян Фесінґер
Художник Франциск Екштайн, Севастіян Екштайн
Поч. будівництва 1610
Кін. будівництва 1630
Стиль Бароко
Належність Українська Греко-Католицька Церква
Адреса м. Львів, Театральна, 11
Телефон +38 (032) 235 76 76
Веб-сайт petrapavla.org.ua
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла (Львів). Карта розташування: Львів
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла (Львів)
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла (Львів) (Львів)

Гарнізонна церква святих апостолів Петра і Павла, відомий у Львові як костел Єзуїтів — чинна церква УГКЦ у Львові. Збудована у стилі раннього бароко на початку XVII ст. за взірцем римської святині Іль-Джезу (Il Gesù) та є однією з найбільш культових споруд Львова. Церкву освячено та відкрито 6 грудня 2011 року з нагоди 20-ї річниці створення Збройних Сил України. Обряд освячення та Святу Літургію очолив Архієпископ і Митрополит Львівський УГКЦ владика Ігор Возьняк.

Історія[ред. | ред. код]

1540 року засноване одне із найбільших і найвідоміших згромаджень Товариство Ісуса, яке більш відоме як Орден Єзуїтів. Вже в скорому часі члени Товариства розвинули широку місійну діяльність. До Львова єзуїти прибули 1584 року, а вже в 1590 постав перший дерев’'яний храм Товариства Ісуса на ділянці поруч із західною частиною міських оборонних мурів, де була влаштована Єзуїтська фіртка.

Роботи над спорудженням існуючого храму святих апостолів Петра і Павла розпочались в 1610 році. В період 1618—1621 рр. керував будівництвом архітектор Єзуїтського ордену Джакомо Бріано. 1624 року освятили першу бічну каплицю Св. Венедикта. 1630 року храм був завершений і освячений Львівським архієпископом Яном Анджеєм Прухніцьким. У результаті будівництва довжина святині становила — 41 м, ширина — 22,5 м, висота — 26 м.

Альтернативний текст
Гравюра церкви, на якій зображена вежа із годинником.

1702 року за проектом Мартина Годного була зведена вежа-дзвіниця, яка стала найвищою вежею Львова (близько ста метрів), на якій 1754 року встановили годинник. Після ліквідації Ордену Єзуїтів 1773 року храм почав виконувати функції військової гарнізонної церкви. 1830 року розібрали вежу після того, як завалилася вежа міської Ратуші у 1828 році. З відновленням у 1814 року папою Пієм VII Ордену Єзуїтів, у 1820 р. вони повернулися до Львова. В період 1836—1848 рр. отці єзуїти розвинули жваву пастирську діяльність. Зокрема вони виконували обов'язки в'язничних капеланів, організовували молитовні братства, надавали духовну опіку монашим згромадженням.

1848 року під час бомбардування міста два ядра впали на храм та пошкодили дах. Після «Весни народів» 1848 року монахів єзуїтів знову вигнали з храму, і знову, через чотири роки, вони повернулися. В 1905 р. було здійснено коронацію ікони Матері Божої Замилування (зараз знаходиться у Вроцлаві, Польща). Значних ушкоджень храм зазнав також під час двох світових воєн. 4 червня 1946 року монахи єзуїти були змушені залишити Львів, забравши з собою найцінніші речі, зокрема короновану ікону Пресвятої Богородиці. З цього моменту починається нова сторінка історії церкви: на довгі 65 років її двері зачинились, у ній запанувала тиша…

Інтер'єр[ред. | ред. код]

Альтернативний текст
Головний вівтар (автор Себастьян Фесінґер), 1744—1747 рр.

Для робіт над зовнішньою і внутрішньою оздобою храму ченці Товариства Ісуса запрошували визначних майстрів. Вже у 1612—1613 роках працювали: різьбар Іван Моленда, маляр Матвій Климкович і органний майстер Матвій Крайчинський. Після завершення будівельних робіт, 1638 року, склепіння храму оздобили стюковою різьбою і вкрили розписами пензля Матвія Климковича. 1644 року були освячені органи, збудовані коштом Ґроховського. У 1720—1730 роках у храмі встановили надгробки Єлизавети з Ґостомських Синявської, Яна Яблоновського, Яна Станіслава Яблоновського і Яна Вінцентія Яблоновського, які були фундаторами будови єзуїтської колегії. Впродовж XVIII ст. вистрій церкви змінювався двічі: у 1734 та 1773 роках. 1734 року храм згорів. 1740 року розписи головної нави виконав Франц Ґреґор Іґнац Екштайн (1689—1741) родом з Брна, а після його смерті бічні нави і каплиці розписував Севастіян Екштайн. Скульптурне розп'яття, виконане Йоганом Пфістером, яке було встановлено в одному з бічних вівтарів, вважається цінним витвором мистецтва. Великий центральний вівтар авторства Себастьяна Фесінґера споруджено у 1744—1747 рр., у 1754 і 1759 — виконані два бічні вівтарі. На згадку про проведену реновацію храму на південній стіні при чільному фасаді встановлено таблицю з написом: «D.O.M. Haec aedes sacra inchoata 1610 dedicata 1630 restaurata 1842». 1843 року маляр Алоїзій Рейхан намалював образи Ігнатія Лойоли і Франциска Ксаверія для двох бічних вівтарів. 1894 року під час відновлення фасаду храму в нішах нижнього ярусу поміщено чотири фігури святих єзуїтів: Ігнатія Лойоли, Франциска Ксаверія, Станіслава Костки і Андрія Боболі авторства Фелікса Павлінського.

Радянські часи[ред. | ред. код]

Альтернативний текст
Протягом десятиліть у стінах храму зберігались понад 2 300 000 книг.

Після багатьох століть активної душпастирської праці священиків храму, який не для одного покоління мешканців Львова залишав відкритими свої двері, у 1946 році зачинив їх на довгі десятиліття. Сталось це за вказівкою нового радянського режиму, який вважав релігію згубним та архаїчним пережитком неосвіченого люду, а Церкву ворогом № 1 нової атеїстичної ідеології. Подібна доля спіткала більшість великих і малих храмів по всій Україні. Результатом воєнних лихоліть став понищений дах церкви, який замінили тимчасовим. Лише у 1959 р. провели відновлювальні роботи на даху, якими керував архітектор Ігор Старосольський. Якийсь час церкву використовували як склад, а від 1970-х років передали Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України під книгосховище обмінного фонду (станом на жовтень 2011 р. у ній знаходилось понад 2,3 млн книг). Експлуатація будівлі церкви як книгосховища дала можливість уникнути значних руйнувань інтер’'єру, хоча вповні зберегти внутрішню оздобу не вдалось. Так через поганий стан покрівлі храму всередину потрапляла волога, це стало причиною втрати цінних фресок центрального склепіння та в бічних навах. Наприкінці 1990-х років провели археологічні розкопки у криптах під центральною навою та відреставрували приміщення сутерен під південною навою. Церква є першою пам'яткою барокової архітектури у Львові.

Перші кроки до відродження церкви[ред. | ред. код]

Альтернативний текст
Скульптурне розп'яття виконане Йоганом Пфістером у 1616 р.

8 липня 2010 року Львівська міська Рада передала храм у власність Курії Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви. З огляду на те, що у певний період історії храм виконував функцію гарнізонної церкви міста, на даний час ним опікуються капелани Центру Військового Капеланства Курії Львівської Архиєпархії.

Центр Військового Капеланства Курії Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви — це релігійна католицька організація, завданням якої є проповідувати Слово Боже у середовищі військовослужбовців та їх сімей. До структури військового капеланства ввійшли священики нової генерації. Зважаючи на успішність у розвитку новоствореної структури, владика Ігор Возьняк — архієпископ Львівський, доручив військовим капеланам розпрацювати також і структури пасторальної праці зі студентською молоддю, дітьми-сиротами та потребуючими дітьми.

Альтернативний текст
Прес-конференція присвячена питанню відкриття храму. У центрі настоятель церкви о. Степан Сус.

Таким чином, у 2008 році було створено Центр Студентського Капеланства, а рік пізніше, у 2009 році — Центр Опіки Сиріт. На сьогодні Центр Військового Капеланства, Центр Студентського Капеланства та Центр Опіки Сиріт — це три різні структури Курії Львівської архиєпархії, які тісно співпрацюють та виконують конкретне завдання — душпастирська праця з військовими, студентами та сиротами.

Священики, які душпастирюють у цих інституціях, не є парохіяльними священиками та покликані виконувати капеланське служіння у Церкві.1 жовтня 2008 року високопреосвященніший владика Ігор Возьняк листом Курії Львівської Архиєпархії ЛВ 08/832 доручив капеланам Центру Військового Капеланства виконувати працю щодо передання у власність Українській Греко-Католицькій Церкві будівлю церкви свв. апп. Петра і Павла (Храм Єзуїтів), що у м. Львові на вул. Театральній, 11, та розпрацювати концепцію відродження душпастирства у цій святині. Впродовж двох років тривав процес приготування усіх необхідних документів у даній справі.14 травня 2010 року головний настоятель Товариства Ісуса в Україні дав позитивну згоду на лист-прохання Львівського Архієпископа УГКЦ щодо відродження душпастирства у храмі свв. апп. Петра і Павла та виявив готовність також долучитись з усіма ченцями-єзуїтами до пасторального служіння у храмі та будь-де на території Львівської Архиєпархії УГКЦ. 8 липня 2010 року рішенням Львівської міської ради № 3698 будівлю церкви свв. апп. Петра і Павла було передано у власність Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ. Сьогодні церквою опікуються капелани Центру Військового Капеланства Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ.

« Цей храм має свою історію і є відомим те, що з 1848 по1939 рр. він служив місту як гарнізонний храм, а поруч нього, у колишній Єзуїтській колегії, навчався наш славний гетьман Богдан Хмельницький. Вважаю, що було б доречно відродити цей храм та, зважаючи на його історичне минуле, дозволити, щоб у ньому було відновлене душпастирство, спрямоване на задоволення духовних потреб військовослужбовців міста та їхніх сімей. У кожній країні, де військове душпастирство чи капеланство є офіційно визнане державою, існують гарнізонні храми, у яких військовослужбовці збираються на молитву при різних нагодах та зокрема під час державних та військових пам'ятних дат, святкувань.
Блаженніший Любомир (Гузар) про храм у зверненні до міського голови Андрія Садового.
Київ, 25 травня 2009 року.
»

Життя храму до відкриття[ред. | ред. код]

Від лютого 2011 р. у підземеллі гарнізонного храму почало відновлюватись літургійне життя святині. Щонеділі, у освяченній каплиці Митрополитом та Архієпископом Львівським Ігорем (Возьняком), відбувалася Свята Літургія, у якій брали участь військослужбовці та перші прихожани храму. Саме там зародилася перша спільнота вірних, яка збиралася на молитву та плекала надію в майбутньому переступити поріг святині.

Альтернативний текст
Вивезення книг із храму. 12.11.2011

Перша Свята Літургія у стінах храму[ред. | ред. код]

12-го липня 2011 року в притворі Гарнізонної церкви святих апостолів Петра і Павла відбулася Свята Літургія з нагоди храмового празника. У цей урочистий день Святу Літургію очолив головний військовий капелан Львівської Архиєпархії, настоятель храму ієрей Степан Сус у спів служінні о. д-ра Бориса Ґудзяка та отців капеланів. Спів провадив молодіжний хор з церкви Всіх Святих Українського Народу (м. Львів). У Святій Літургії також взяли участь представники місцевої влади, зокрема, міський голова Андрій Садовий, та чимале число вірян та гостей міста. Слід зазначити, що ця перша Свята Літургія в стінах храму за останні 65 років, стала черговим кроком на шляху до відновлення храму.

Звільнення храму від книг[ред. | ред. код]

Протягом жовтня-листопада 2011 року відбувалися роботи по вивезенні книг із церкви. За цей короткий проміжок часу було вивезено 144 вантажних автомобілів книг та 30 вантажівок, заповнених стелажами. По при те, що церква вже тривалий час відкрита, відбуваються поетапні реставрацій роботи.

Альтернативний текст
Архиєрейська Літургія з нагоди відкриття гарнізонної святині. В центрі Владика Михаїл (Колтун).

День відкриття[ред. | ред. код]

У день 20-ї річниці Збройних Сил України у Львові відбулася знакова для міста та держави подія — урочисте відкриття і освячення першого гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла. На урочистості з нагоди відкриття храму прибули голова Львівської обласної державної адміністрації Михайло Костюк, міський голова Львова Андрій Садовий, представники різних силових відомств, у тому числі командувач Західного оперативного командування генерал-лейтенант Юрій Думанський, начальник Академії Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного генерал-лейтенант Павло Ткачук, командири військових частин і установ, військовослужбовці гарнізону та громадськість. Храм, який вміщує близько 5 тисяч осіб був заповнений повністю. Чин освячення храму звершив Високопреосвященний Архієпископ і Митрополит Львівський Ігор (Возьняк) у співслужінні Єпарха Сокальско-Жовківського, керівника Департаменту Патріаршої Курії у справах душпастирства силових структур України, а також військових капеланів Преосвященного владики Михаїла (Колтуна).

Альтернативний текст
Ігор (Возьняк), Архієпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
« Всечесні та преподобні отці, Вельмишановні військовослужбовці, Високодостойні представники влади, Дорогі молільники, ми довго чекали на сьогоднішній день, щоб благословити цю церкву, яка служила книгосховищем… . Від тепер тут відбуватимуться моління людей до Всевишнього Бога, складатиметься подяка Господу, відбуватиметься примирення між Богом та людиною через щире покаяння. Це — так важливо, щоб жити у мирі з Богом, здобувати праведність та вічну нагороду. »
Слово Владики Ігора (Возьняка) в день відкриття храму.
Львів, 6 грудня 2011 року.

Сьогодення[ред. | ред. код]

Evenings in the Garrison Church (lviv).jpg

Після довгих років гарнізонний храм відкрив свої двері для вірян. У ньому відбуваються богослужіння та звучать молитви. З нагоди церковних чи військових свят відбуваються урочисті заходи у яких, окрім прихожан святині, також беруть участь військовослужбовці, працівники Збройних Сил України, офіцери, курсанти та солдати строкової служби.

« Майже у кожній країні світу діють гарнізонні храми – це є виявом того, що військо формується не тільки на міцності і на чеснотах доблесті, честі і слави, які пропагують у середовищі військовослужбовців, але й на духовних, християнських цінностях. Вояк, вихований на цих цінностях, міцний тілом і духом та готовий обороняти свою Батьківщину. »
Настоятель Гарнізонного храму о. Степан Сус про роль святині для українського війська.

Вечори храму[ред. | ред. код]

Храм — місце зустрічі людини з Богом. Цю особливу зустріч люди переживають у церкві не лише через усну молитву чи богослужіння, але також через сакральну музику, співи, концерти. Це все підносить людину до вічних ідей, допомагає відчути присутність Бога, цінностей, на яких час не має впливу. Тому у гарнізонному храмі вже традиційними стали різні духовні вечори, концерти сакральної музики та співу, які прославляють Бога та звеличують Його творіння.

Із концертами в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла виступали:

Екскурсії[ред. | ред. код]

Підземелля храму

Для екскурсій було відкрито підземелля церкви, де з 20 березня 2015 по п'ятницях і суботах проходять нічні екскурсії. У підземеллях триває облаштування експозиції, що має завершитись до кінця 2017 року. З серпня 2016 у залі підземелля розміщено пластичні панорами княжого, готичного і барокового Львова Качора І. В.. Заплановано дослідження і відкриття подальших приміщень підземелля.

Проводяться роботи по відновленню сходів на нижній ярус вежі храму, звідки можна буде оглядати панораму проспекту Свободи.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Вуйцик В. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. — 2-ге вид. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 35. — ISBN 5-7745-0358-5.
  • Вуйцик В. С., Липка Р. М. Зустріч зі Львовом. — Львів : Каменяр, 1987. — С. 77—80.
  • Козицький А. (редактор). Костел єзуїтів (Костел святих апостолів Петра і Павла) // Енциклопедія Львова. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 472—477. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  • Крип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 94.
  • Шубарт П. Бароко та його розвиток в архітектурі міст Східної Галичини. — Одеса, 2012. — С. 52—62. — ISBN 978-966-413-321-7.
  • Dzieduszycki M. Kronika domowa Dzieduszyckich. — Lwów : Drukarnia «Zakładu narodowego im. Ossolińskich», 1865. — 480 s., dod. (пол.)
  • Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego / Red. Jan K. Ostrowski. — Kraków : Antykwa, 2012. — Część I, tom 20. — S. 71—132. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej). (пол.)
  • Orłowicz. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów—Warszawa, 1925. — 276 s. — S. 86—89. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]