Еребус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Еребус
англ. Mount Erebus
Вулкан Еребус

Вулкан Еребус
77°32′00″ пд. ш. 167°17′00″ сх. д. / 77.53333° пд. ш. 167.28333° сх. д. / -77.53333; 167.28333Координати: 77°32′00″ пд. ш. 167°17′00″ сх. д. / 77.53333° пд. ш. 167.28333° сх. д. / -77.53333; 167.28333
Тип стратовулкан
Місцезнаходження Антарктида Антарктида
Гори Острів Росса,
(6-те місце у світі)
Висота 3794 м [1]
Відносна висота 3794 м[1]
(34-те місце у світі)
Ізоляція 121,02 км → г. Лістер (4025 м)[2]
Останнє виверження 2009, продовжується
Вперше підкорений 10 березня 1908 р.
Еребус is located in Антарктида
Еребус
Еребус
CMNS: Еребус на Вікісховищі

Ере́бус (англ. Mount Erebus) — вулкан в Антарктиді, найпівденніший діючий вулкан на Землі.[3] Висота — 3794 м.[1][4] Розташований на острові Росса.

Історія[ред.ред. код]

Вулкан Еребус був відкритий 28 січня 1841 року англійською експедицією під керівництвом полярного дослідника сера Джеймса Кларка Росса на кораблях «Еребус» та «Террор». В честь цих кораблів і названо два вулкани на острові Росса (Еребус та Террор).

Вперше піднялися на його вершину і досягнули краю кратера діючого вулкана шість членів експедиції Ернеста Шеклтона 10 березня 1908 р. (експедиція намагалася підкорити Південний полюс).[3]

Геологія та вулканології[ред.ред. код]

Гора Еребус нині є найактивнішим вулканом в Антарктиді з діючою вулканічною зоною над гарячою точкою Еребус. Вулкан розташований над фонолітовим лавовим озером, одним з п'яти найвідоміших лавових озер на Землі. Характеристика вулканічної діяльності складається із Стромболіанських вивержень[en] лавового озера або одного з декількох отворів, що лежать у межах внутрішнього кратера вулкана.[5][6]. Вулкан Еребус в науковому плані примітний тим, що через його відносно низький рівень і надзвичайно стійку вулканічну діяльність забезпечуються довгострокові Вулканологічні вивчення Стромболіанських еруптивних систем (систем виверження), дуже близьких (сотні метрів) від активних отворів. Це притаманне лише декільком вулканам планети, зокрема таким як Стромболі в Італії. Науковим дослідженням вулкана також сприяє його близькість до антарктичних станцій Мак-Мердо (США) та Скотт-Бейс (Нова Зеландія), розташованих на острові Росса приблизно відповідно за 32 та 35 км від нього.

Гора Еребус класифікується як полігенний стратовулкан. У нижній половині вулкан є щитом, верхня половина є стратоконусом. Склад поточних продуктів виверження з Еребусу є анортоклаз-порфірові тефритові фоноліти та фоноліти, які становлять основну частину лавового потоку, що вивергається з вулкана. Найстаріші вулканічні продукти складаються з відносно недиференційованих і нев'язких базанітових лав, що утворюють у нижній частині, широкий платформовий щит Еребуса. Трохи молодші базаніти і фонотефріти на схилах хребта Фанг — еродовані залишки ранніх вивержень Еребусу — і в деяких місцях на схилах Еребусу збереглися дотепер. Еребус є єдиний в світі діючий фонолітовий вулкан.[7]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б в Mount Erebus. Global Volcanism Program. Смітсонівський інститут. Процитовано 28-08-2012.  (англ.)
  2. Mount Erebus, Antarctica. Peakbagger.com, (англ.). Процитовано 19-12-2016. 
  3. а б Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. : ил. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
  4. Кравчук П. А. Книга рекордів природи. — Луцьк : ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. — 336 с. — ISBN 978-966-361-642-1. , с. 181, 190
  5. Kyle, P. R. (Ed.), Volcanological and Environmental Studies of Mount Erebus, Antarctica, Antarctic Research Series, American Geophysical Union, Washington DC, 1994.
  6. Aster R., Mah, S., Kyle, P., McIntosh, W., Dunbar, N., and J. Johnson, Very long period oscillations of Mount Erebus volcano, J. Geophys. Res., 108, 2522, doi:10 .1029/2002JB002101, 2003.
  7. Burgisser, Alain; Oppenheimer, Clive, Alletti, Marina; Kyle, Phillip R.; Scaillet, Bruno; Carroll, Michael R. (November 2012). Backward Tracking of gas chemistry measurements at Erebus volcano. Geochemistry Geophysics Geosystems 13 (11). с. 24. doi:10.1029/2012GC004243. 

Посилання[ред.ред. код]