Агдістіс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Агдістіс
Ἄγδιστις
Museum of Anatolian Civilizations065.jpg
Статуя Кібели/Агдістіс
двостатева істота
Стать гермафродитизм
Міфологія Давньогрецька
Божество в давньогрецька релігія і Phrygian religion[d]
Ім'я іншими мовами:

грец. Ἄγδιστις

лат. Agdistis
Місцевість Стародавня Греція
Батько Зевс
Пов'язані персонажі Діоніс,Нана, Аттіс
Частина від Римська міфологія і хеттська міфологія

CMNS: Agdistis на Вікісховищі

Агді́стіс (дав.-гр. Ἄγδιστις) — жахлива двостатева істота, яка була божеством у давньогрецькій, римській та анатолійській міфологіях[1]. Символ дикої і неконтрольованої природи.

Міфологія[ред. | ред. код]

Фригійський міф у викладі Арнобія розповідає, що одного разу сім'я сплячого Зевса витекло на землю, оплодотворило її й народилося страшна двостатева істота Агдістіс. 

Рішення богів[ред. | ред. код]

Руйнівна міць  Агдістіса не влаштовувала богів. За загальним рішенням Діоніс заповнив джерело міцним вином і чудовисько, випивши з нього, забулося глибоким сном. Тоді Діоніс прив'язав міцною мотузкою його дітородний орган до його ж власної ноги й, коли Агістіс прокинувся, то різким рухом сам себе оскопив.

Народження Аттіса[ред. | ред. код]

З його крові, яка впала на землю, зросло мигдалеве дерево, а один із його плодів зірвала Нана, дочка річкового бога Сангарія. Нана приклала плід мигдалю до грудей, завагітніла й народила хлопчика Аттіса, якого незабаром покинула. Хлопчика виростила коза[2].

Ревнощі Агдістіс[ред. | ред. код]

З часом він перетворився на юнака неземної краси й Агдістіс, що став тепер тільки жінкою, закохується в нього. Цар Мідас призначив Аттіса в чоловіки своєї дочки Іі. На весіллі несподівано з'явилася Агдістіс й наслала на всіх божевілля. Вражений цим безумством Аттіс сам себе кастрував ножем і помер. Агдістіс розкаялась у своїх ревнощах і стала просити Зевса повернути життя її коханого, але це виявилось неможливим. Тоді Агдістіс поховала тіло Аттіса в Пессінунте і заснувала в честь нього щорічне свято. Сама Агдістіс перетворилася у Велику матір богів Кібелу.

Культ Агдістіс[ред. | ред. код]

Ім'я Агдістіс шанувалось так як й ім'я Кібели. У деяких стародавніх написах ці два імені ототожнювались[3] Хоча в першу чергу Адгістіс — це анатолійська богиня, культ її охоплює багато територій. До 250 року до н. е. він поширився у Єгипті, потім в Аттиці: зокрема, він знайдений у Піренеях вже в III-IV столітті до нашої ери[3]. У Лесбосі й Пантікопеї святилища богині були знайдені дещо пізніше. У 1-му столітті до н. е. такі святині були відкриті у Філадельфії та Малій Азії[4]. У написах, знайдених у Сардані у IV столітті до нашої ери, вказано, що жерцям Зевса не дозволялось брати участь у таємниці Агдістіс[5]. Вчені припускають, що Агдіскіс є частиною континууму андрогінних анатолійських божеств, у тому числі стародавнього фригійського божества, ймовірно під назвою «Andistis», інший називався «Adamma» у стародавньому королівстві Кіззуватна у 2-му тисячолітті до нашої ери. Існує також ряд свідчень того, що у деяких місцях Агдістіс вважалась цілющою богинею[6].

Джерела[ред. | ред. код]

1.Gasparro, Giulia Sfameni (1985). Soteriology and Mystic Aspects in the Cult of Cybele and Attis. Amsterdam: Brill Publishers. p. 34. ISBN 90-04-07283-7.

Література[ред. | ред. код]

  • Агдиста // Енциклопедичний словник, складений російськими вченими і літераторами. СПб., 1861.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://supermif.com/greki/istota_.html
  2. http://supermif.com/greki/greki_A/Agdistis_.html
  3. а б Gasparro, Giulia Sfameni (1985). Soteriology and Mystic Aspects in the Cult of Cybele and Attis. Amsterdam: Brill Publishers. p. 34. ISBN 90-04-07283-7
  4. Walton, Francis Redding (1996). «Agdistis». In Hornblower, Simon. Oxford Classical Dictionary. Oxford: Oxford University Press.
  5. Turcan, Robert; Antonia Nevill (1996). The Cults of the Roman Empire. Oxford: Blackwell Publishing. pp. 31–34. ISBN 0-631-20047-9.
  6. Lancellotti, Maria Grazia (2002). Attis, Between Myth and History: King, Priest, and God. Amsterdam: Brill Publishers. pp. 20, 92. ISBN 90-04-12851-4.