Гіганти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина серії статей на тему:
Давньогрецька міфологія
Gigant.PNG
Гігант бореться із Артемідою, рельєф, Ватикан
Категорія КатегоріяParthenon from west.jpg ПорталDraig.svg Портал

Гіга́нти (грец. Γίγαντες — «велетні», однина — Γίγας) — дикий, близький до богів рід велетнів (синів Геї та Урана) у давньогрецькій міфології, винищених богами-олімпійцями.

Гіганти у міфах[ред. | ред. код]

Гесіод зображує гігантів напівбогами в шоломах та зі списами, народженими Геєю від крові Урана, що капала, коли його кастрував Кронос. Їх було 150, гіганти мали величезний зріст і змій замість ніг. Гігін та Аполлодор повідомляють, що проти Олімпу боролися 24 гіганти: Алкіной (якого вбив Геракл), Ефіальт, Евріт, Фон, Агрій, Дамасен, Даміс тощо. Гіганти вступили в боротьбу з Зевсом та іншими олімпійцями, щоб скинути їхню владу. Згідно з Аполлодором, щоб помститися Зевсові за ув'язнення титанів у Тартарі, Гея народила гігантів, дала їм цілюще зілля, що оберігало від небесних стріл, і вони розпочали боротьбу за владу над світом.

Гіганти кидали на Олімп уламки скель і підпалені дерева з Кампанії, Аркадії, Фессалії тощо. Жорстока боротьба богів з гігантами (гігантомахія) тривала довго. Олімпійці перемогли тільки тоді, коли на допомогу їм прийшли кіклопи, гекатонхейри і Геракл.

Деякі гіганти виявилися похованими під вулканічними островами (наприклад, Енкелад під Сицилією, Полібот під Косом).

Походження[ред. | ред. код]

Назва «гігант» означає «народжений землею»[1], і «Теогонія» Гесіода вказує на це чітко, оскільки гіганти є нащадками Геї (богині Землі). За словами Гесіода, Гея народила багато дітей Урану: перше покоління складалося титанів, циклопів та гекатонхейрів[2]. Проте, Уран ненавидів своїх дітей і, щойно вони народилися, він ув'язнив їх всередині Геї, завдавши їй багато страждань. Гея зробила незламний серп, який віддала Крону, наймолодшому зі своїх синів-титанів, і сховала його (імовірно, все ще в тілі Геї), щоб чекати в засідці[3]. І коли Уран прийшов до Геї, Крон кастрував свого батька, «каплі крові, що хлинули, їх отримала Гея, і тільки коли пори року стали рухатися по кругу, вона народила… великих гігантів»[4]. З цих самих крапель крові також походять еринії (Фурії) та меліади (німфи ясена), а відрізані геніталії Урана, що впали в море, утворили білу піну, з якої виросла Афродіта. Міфограф Аполлодор також вважав, що гіганти є нащадками Геї та Урана, хоча він не вказує жодної згадки про кастраціє Урана, натомість Гея була «роздратована через Титанів, породила гігантів»[5].

У «Одіссеї» Гомера є три короткі згадки про гігантів, хоча не зовсім точно, що Гомер і Гесіод розуміли цей термін як одне й те саме[6]. В Гомера гіганти були серед предків фаяків, народу, з яким зустрівся Одіссей[7]. Пізніше в «Одіссеї» Алкіной говорить, що фаяки, як і циклопи та гіганти, є «близькими родичами» богів[8]. Одіссей описує лестригонів (інший народ, який Одіссей зустрів під час своїх подорожей) більше схожими на гігантів, ніж на людей[9]. Павсаній, географ 2-го століття нашої ери, коментував ці рядки «Одіссеї» зазначаючи, що для Гомера гіганти були народом смертних людей[10].

Лірик VI—V століття до нашої ери Вакхілід називав велетнів «синами землі»[11]. Пізніше термін «гегеней» («народжений на землі») став поширеним епітетом гігантів[12]. Латинський письменник першого століття Гігін вказав, що велетні є нащадками Геї та Тартара, іншого первісного грецького божества[13].

Гігантомахія[ред. | ред. код]

Найдетальніше описаною божественною боротьбою в грецькій міфології була гігантомахія, битва між велетнями та олімпійськими богами за верховенство у всесвіті. Велетні відомі насамперед завдяки цій битві, і про її важливість для грецької культури свідчить часте зображення гігантомахії в грецькому мистецтві.

Ранні джерела[ред. | ред. код]

Згадки про гігантомахію в архаїчних джерелах рідкісні[14]. Ні Гомер, ні Гесіод нічого не згадують про битву велетнів з богами[15]. Зауваження Гомера про те, що Еврімедонт «приніс знищення своєму недоброзичливому народу», можливо, є посиланням на гігантомахію[16], а зауваження Гесіода про те, що Геракл виконав «велику роботу серед безсмертних» є, ймовірно, вказівкою на те, що Геракл відіграв вирішальну роль в перемозі богів над гігантами[15]. Гесіодовий «Каталог жінок» (або «Еої») згадує Геракла, який убив «самовпевнених гігантів»[17]. Інша ймовірна згадка про Гігантомахію в «Каталозі жінок» вказує, що Зевс створив Геракла як «захисника богів і людей»[18].

Є ознаки того, що могла існувати втрачена епічна поема, «Гігантомахія», яка розповідала про війну: «Теогонія» Гесіода стверджує, що музи оспівували гігантів[19], а поет шостого століття до нашої ери Ксенофан згадує гігантомахію, як тему, яку слід уникати за столом[20]. Інші можливі архаїчні джерела включають ліричних поетів Алкмана та Ібіка шостого століття[21].

Ліричний поет кінця шостого початку п'ятого століття до нашої ери Піндар наводить деякі з найраніших подробиць битви між гігантами та олімпійцями. Тійресій передрікає, що Геракл уб'є гігантів . Він називає Геракла «ти той, хто підкорив велетнів»[22], і Порфіріон, якого він називає «царем гігантів», був переможений луком Аполлона[23]. Герой Евріпіда стріляє в гігантів стрілами[24], а його «Йон» у хорі описує зображення гігантомахії в храмі Аполлона в Дельфах кінця шостого століття, де Афіна бореться з гігантським Енцеладом своїм «щитом горгони», Зевс спалює велетня Мімаса своїм «могутнім громом, палаючим з обох кінців», а Діоніс вбиває безіменного велетня своїм «посохом з плюща»[25]. Автор початку 3 століття до нашої ери Аполлоній Родоський коротко описує випадок, коли бог сонця Геліос підвозить Гефеста, виснаженого битвою у Флегрі, на своїй колісниці[26].

Аполлодор[ред. | ред. код]

Найдокладніший опис гігантомахії наявний у міфографа Аполлодора (першого чи другого століття нашої ери)[27][28]. Жодне з перших джерел не повідомляє про причини війни. Аполлодор згадує про крадіжку худоби Геліоса Алкіонеєм[29], і також припускає помсту матері як мотив війни, кажучи, що Гея народила велетнів через свій гнів за титанів (які були переможені і ув'язнені олімпійцями)[30].

Було пророцтво, що велетнів боги не зможуть убити самотужки, але їх можна вбити за допомоги смертного[31]. Почувши це, Гея шукала певну рослину (фармакон), яка б захищала велетнів. Перш ніж Гея чи хтось інший міг знайти цю рослину, Зевс заборонив Еос (богині світанку), Селені (богині місяцю) та Геліосу (богу сонця) світити, сам зібрав всю цю рослинність, а потім змусив Афіну викликати Геракла.

За словами Аполлодора, Алкіоней і Порфіріон були двома найсильнішими велетнями. Геракл застрелив Алкінея, який впав на землю, але потім ожив, бо Алкіней був безсмертним у межах своєї рідної землі. Тож Геракл за порадою Афіни витяг його за межі тієї землі, де потім Алкіоней помер[32]. Порфіріон напав на Геракла і Геру, але Зевс вразив Порфіріона своїм громом і Геракл убив його стрілою[33].

Інші гіганти та їхні долі згадуються Аполлодором. Ефіальт був осліплений стрілою Аполлона в ліве око і ще однією стрілою Геракла в праве. Еврит був убитий Діонісом його посохом, Клітій — Гекатою її смолоскипами, а Мімас — Гефестом «іскрами розжареного металу» з його кузні[34]. Афіна розгромила Енцелада під островом Сицилія і здерла шкуру з Палласа, використовуючи його шкіру як щит. Посейдон відламав шматок острова Кос під назвою Нісірос і кинув його на Полібота (Страбон також розповідає історію про Полібота, похованого під Нісіросом, але додає, що Полібот лежить під Косом)[35]. Гермес, одягнений в шолом Аїда, вбив Іполіта, Артеміда вбила Ґратіона, а мойри (богині долі) убили Агрія й Тоаса бронзовими палицями. Решта велетнів були «знищені» громами, кинутими Зевсом, причому кожен гігант був добитий стрілами Геракла (як вимагало пророцтво).

Трактування образу[ред. | ред. код]

Міф про боротьбу гігантів з богами є спробою пояснити вулканічну діяльність Землі та перемогу олімпійської релігії над культами догрецької доби. В елліністичну епоху перемогу олімпійських богів над гігантами стали вважати за звитягу світла й добра над темрявою й варварством. Гігантів давно почали змішувати з титанами, а пізніше з іншими страхітливими велетнями (гекатонхейрами, Алоадами, Тифоном).

У мистецтві гігантів зображують у вигляді героїв-велетнів або змієногих істот, що кидають скелі.

У сучасній мові гігант — велетень.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Hard, p. 86 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.]; Gantz, p. 16; Merry, Homer's Odyssey 7.59 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.]; Douglas Harper mentions that a Pre-Greek origin has also been proposed («giant» [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.]. Online Etymology Dictionary).
  2. Hesiod, Theogony 132–153 [Архівовано 28 грудня 2021 у Wayback Machine.]
  3. Hesiod, Theogony 154–175 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.]; Gantz, p. 10.
  4. Hesiod, Theogony 176 ff. [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.]
  5. Apollodorus, 1.6.1 [Архівовано 23 липня 2021 у Wayback Machine.]; Hansen, p. 178.
  6. Gantz, p. 446. Ogden, p. 82 n. 74 says that the «Odyssey's Giants stand a little outside the remainder of the tradition, in so far as they are ethnologized into a wild, arrogant, and doomed race, formerly presided over by a king Eurymedon.» Hanfmann 1937, p. 175, sees in the «conflicting» descriptions of Homer and Hesiod, «two different local traditions».
  7. Homer, Odyssey 7.56–63 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.]. Alcaeus and Acusilaus make the Phaiakians, like the Giants, offspring of the castration of Uranus, Gantz, p. 16.
  8. Homer, Odyssey 7.199–207 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.].
  9. Homer, Odyssey 10.119–120 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.].
  10. Pausanias, 8.29.1–4 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.]. Smith, William, «Gigantes» [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.] and Hanfmann 1992, The Oxford Classical Dictionary s.v. «Giants», following Pausanias, both assert that, for Homer, the Giants were a «savage race of men». For the mythographer Diodorus Siculus, the Giants were also a race of men, see 4.21.5, Gantz, p. 449.
  11. Bacchylides, 15.63 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.]; Castriota, pp. 233—234.
  12. «Gegeneis» [Архівовано 27 листопада 2020 у Wayback Machine.], Brills New Pauly; Crusius, p.93; Batrachomyomachia 7 (pp. 542—543); Sophocles, Women of Trachis 1058 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.]; Euripides, The Phoenician Women 1131 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.]; Lycophron, Alexandra 127 (pp. 504—505), 1408 (pp. 610—611).
  13. Hyginus, Fabulae Preface [Архівовано 28 червня 2011 у Wayback Machine.]. Latin [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.]
  14. Gantz, p. 15. For a survey of literary sources see Gantz, pp. 445—450, Vian and Moore 1988, pp. 191—196.
  15. а б Gantz, p. 446.
  16. A scholion to Odyssey 7.59 asserts that Homer does not know that the Giants fought against the gods, Gantz, p. 447.
  17. Hesiod fragment 43a.65 MW, see Most 2007, p. 143. Gantz, p. 446, says that this line «with no link to what precedes or follows, might easily be an interpolation».
  18. Hesiod fragment 195.28–29 MW, Most 2007, p. 5; Gantz, p. 446.
  19. Hesiod, Theogony 50–52 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.].
  20. Xenophanes, 1.21 (Lesher, pp. 12, 13 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.]); Gantz, p. 446.
  21. Wilkinson pp. 141—142; Gantz p. 447.
  22. Pindar, Nemean 7.90 [Архівовано 15 листопада 2021 у Wayback Machine.].
  23. Pindar, Nemean 1.67–69 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.].
  24. Euripides, Heracles 177–180 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.]; Gantz, p. 448.
  25. Euripides, Ion 205–218 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.].
  26. Apollonius of Rhodes, Argonautica 3. 221 [Архівовано 25 лютого 2021 у Wayback Machine.]
  27. Tripp, p. 252.
  28. Apollodorus, 1.6.1–2 [Архівовано 23 липня 2021 у Wayback Machine.].
  29. Gantz, pp. 419, 448—449; Scholia on Pindar, Isthmian Odes 6.47 [Архівовано 29 жовтня 2021 у Wayback Machine.].
  30. Gantz, p. 449; Grimal, p. 171; Tripp, p. 251. The late 4th century AD Latin poet Claudian expands on this notion in his Gigantomachia 1–35 (pp. 280—283) with Gaia, «jealous of the heavenly kingdoms and in pity for the ceasless woes of the Titans» (1–2), gave birth to the Giants, urging them to war saying «Up, army of avengers, the hour is come at last, free the Titans from their chains; defend your mother.» (27–28)
  31. Compare with Pindar, Nemean 1.67–69 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.] (mentioned above) where Teiresias prophesies that Heracles will aid the gods in their battle with the Giants.
  32. Antaeus, another offspring of Gaia who was an opponent of Heracles, was immortal as long as he was in contact with the earth. Heracles killed Antaeus by crushing him while holding him off the ground. For Pindar, Hearacles' battle with Alcyoneus (whom he calls a herdsman) and the Gigantomachy were separate events, see: Isthmian 6.30–35 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.], Nemean 4.24–30 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.].
  33. As noted above Pindar has Apollo kill Porphyrion.
  34. As noted above, Euripides has Zeus kill Mimas; other accounts have Mimas killed by Ares: Apollonius of Rhodes, Argonautica 3.1225–7 (pp. 276—277); Claudian, Gigantomachia 85–91 (pp. 286—287).
  35. Strabo, 10.5.16 [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.]. The mention of a millstone, in the poem fragment by Alcman (mentioned above) may be an early reference to the island of Nisyros, see Hanfmann 1937, pp. 476; Vian and Moore 1988, p. 192.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Гесіод і його твори: Теогонія (Походження богів) // Франко, Іван. Зібрання творів: У 50 т. Т. 8. Київ, 1977. С. 314—342.
  • Уран // Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 с.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гіганти