Гекатонхейри

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гекатонхе́йри (грец. Εκατόγχειρες; від hekaton — сто, cheir — рука) — у давньогрецькій міфології  — сторукі п'ятдесятиголові велетні, уособлення хтонічних сил.

Гекатонхейри у міфах[ред.ред. код]

За Гесіодом, ці істоти були синами Урана й Геї. Уран зненавидів гекатонхейрів за їхню величезну силу і щойно кожен з них, Бріарей, Котт і Гієс, народжувалися, ув'язнював їх під землею в Тартарі[1]. Під час війни богів на чолі із Зевсом проти титанів (титаномахії), Гея порадила визволити гекатонхейрів. Зевс задобрив велетнів їжею богів, амбросією і нектаром, після чого велетні приєдналися до нього і забезпечили перемогу[2].

Після війни Котт і Гієс викликалися стерегти скинутих до Тартару титанів, оселившись біля воріт туди в глибинах океану. Бріарею ж Посейдон віддав у дружини свою дочку Кімополею[3]. Пізніше гекатонхейри знову прийшли на допомогу Зевсу, коли він покликав їх для боротьби проти гігантів.

Бріарей також відзначився в тому, що звільнив Зевса, коли за намовою Гери інші боги-олімпійці зв'язали його та стали ділити владу.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гесіод "Теогонія" 147-158 
  2. Гесіод "Теогонія" 617-675 
  3. Гесіод "Теогонія" 813-819

Література[ред.ред. код]