Геба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Геба
дав.-гр. Ἥβη
Canova-Hebe 30 degree view.jpg
Геба роботи Антоніо Канова
Божество в давньогрецька релігія і давньогрецька міфологія
Батько Зевс[1]
Мати Гера[1]
Брати/сестри Манес
Діти Alexiaresd і Anicetusd
Персонаж твору Іліада
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ге́ба у давньогрецькій релігії — богиня юності та розквіту життя. Вона є дочкою Зевса та Гери[2]. Геба займалася частуванням богів на Олімпі нектаром та амброзією, поки вона не вийшла заміж за Геракла; її наступником став божественний герой Ганімед. З цього виникло ще одне її ім'я — Ганімеда, що означає «Радісна Принцеса». Гебі поклонялися як богині прощення чи милосердя у Сікіоні[3].

Геба мала здатність відновлювати молодість смертним. За словами Філострата Старшого, Геба була наймолодшою серед богів і відповідала за збереження їхньої молодості, через це її найбільше шанували[4]. Її роль у забезпеченні молодості інших богів пов'язана з частуванням богів нектаром та амброзією, оскільки слово «амброзія» в перекладі з протоіндоєвропейської мови означає безсмертя, невмирущість і життєву силу[5]. У мистецтві її зазвичай зображають із батьком в образі орла, часто пропонуючи йому чашу. Це зображення спостерігається як у класичних гравірованих дорогоцінних каменях, так і в мистецтві згодом. Орли були пов'язані з безсмертям і існувала фольклорна віра, що орел може відновити себе до юнацького стану, що робить асоціацію з Гебою логічною[6].

Етимологія[ред. | ред. код]

Ім'я «Геба» походить від дав.-гр. Ήβα, що означає «молодість» або «розквіт життя». Воно в свою чергу сходить до протоіндоєвропейського *(H)iēgw-eh2- «молодий, бадьорий»[7].

Міфологія[ред. | ред. код]

Геба — дочка Зевса та його старшої сестри Гери, і в міфі описувалась як старанна донька, яка виконує домашню роботу, характерну для незаміжніх дівчат у Стародавній Греції[8]. В «Іліаді» вона виконувала роботи по домогосподарству, малювала малюнки для брата Ареса[9] та допомагала Гері входити в її колісницю[10]. Піндар у своїх творах описує її як найкрасивішу серед богинь. Хоча вона не була так сильно пов'язана зі своїм батьком, Гебу періодично описували епітетом Діа, який можна перекласти як «Дочка Зевса» або «Небесна». У деяких традиціях, які були зафіксовані Сервієм Гоноратом, батько Зевс обдарував її двох голубів людськими голосами, а один полетів туди, де згодом був встановлений Оракул Додони[11]. Крім цього, Гебу часто пов'язують з Афродітою, описуючи її вісником чи супроводжуючим богині вроди, асоціюючись із красою і молодістю[12][13].

Основна з її ролей полягала в тому, щоб частувати богів нектаром та амброзією[14], проте з класичних джерел відомо, що через одруження з обоженим героєм Гераклом[15] вона була змушена залишити цей обов'язок. А в 1500-х роках здогадки про звільнення Геби було перетворено в моралізаторську історію Англійською Церквою, де в примітці, в англо-латинському словнику, було зазначено, що Геба впала під час відвідування богів, внаслідок чого її сукня розв'язалася, оголивши публічно її тіло[16]. Хоча для цього не існує класичного літературного чи мистецького джерела, історія була видозмінена як попередження жінкам постійно залишатись скромними[17].

Існує дві версії зачаття Геби. Її мати Гера завагітніла, з'ївши рослини салату, обідаючи з олімпійцем Аполлоном[18][19]. Цю версію записав відомий італійський міфограф Наталіс Комес. За іншою версією Гера, шукаючи спосіб завагітніти без допомоги Зевса, подорожувала до царства Океану і Тетії. Там вона заходить у сад Флори і, торкнувшись єдиної безіменної рослини, завагітніла Аресом. Гера повернулася в сад десь після його народження і з'їла салат, щоб завагітніти Гебою. На цю версію посилається американський автор Генрі Девід Торе у своєму творі «Волден», де Геба описується як дочка Юнони та дикого салату.

Бувши нареченою Геракла, Геба часто зображувалася з чоловіком у мистецтві та літературі. Вона була покровителькою наречених, завдяки тому, що була дочкою Гери, богині заміжжя. Після того, як вона одружилася з Гераклом, у них було двоє дітей — Алексіар (означає «помічник») і Анікет (означає «непереможний»). В Афінах їй споруджували вівтарі спільно з Гераклом. У деяких зображеннях на вазових картинах, таких як Річчі Гідрія, датована приблизно 525 р. до н. е., Геба керувала колісницею і привела свого майбутнього чоловіка Геракла на Олімп із Землі після апофеозу, виконуючи роль, яку традиційно виконувала Афіна[20][21].

На думку деяких класичних авторів, Геба відповідала за підтримку молодості та безсмертя інших богів. Філострат Старший заявив, що вона надавала вічну молодість іншим богам, а Бакхілідес стверджує, що Геба відповідала за безсмертя[4][22]. Це було ще одним виправданням її одруження з Гераклом, оскільки вона забезпечувала не тільки його безсмертя, але й вічну молодість. У п'єсі Евріпіда «Гераклеїди» та в «Метаморфозах» Овідія Геба виконала бажання Іолая знову стати молодим, щоб боротися з Еврістеєм.

Культ[ред. | ред. код]

Геба пов'язана з поклонінням її матері Гері в Аргосі, одному з головних центрів поклоніння Гері в Греції. Говорили, що статуя Геби була зроблена із слонової кістки та золота, яка була зображена поряд із дуже великою статуєю Гери, на якій зображалася богиня, що сидить і тримає гранат та скіпетр, та із зозулею, яка примостилася зверху. Срібний рельєф над вівтарем зображував шлюб Геби та Геракла[23]. Обидва ці зображення втрачені, але були знайдені аргоські монети, на яких ці дві статуї зображені поруч[24]. Цілком можливо, що Гебі поклонялися тому, що вона представляла незайману Геру, або поклоніння їй з її матір'ю було схоже на поклоніння Деметрі й Персефоні, оскільки обидві потенційно представляли цикл відродження та оновлення[25][26]. Деякі вчені припускають, що один із храмів Гери в Пестумі можливо, був присвячений Гері та Гебі, а не Гері та Зевсу, що є поширенішим консенсусом[27]. Вчені вказують на безголовий бюст добре одягненої молодої дівчини, який, можливо, слугував антефіксом або акротерієм храму, який, можливо, представляє Гебу[28]. Геба також була зображена разом із Афіною, яка стоїть біля сидячої статуї Гери в храмі Гери в Мантінеї[29].

Є запис про те, що жриця з Ексона, яка служила і Гебі, і Алкмені, була нагороджена короною з оливкового листя за свою службу[30]. Еліан також посилається на те, що Гебі поклонялися в храмі, який був поруч із храмом, присвяченим її чоловікові Гераклу[31]. Храми, які були розділені каналом, містили півнів у храмі Геракла і курей у храмі Геби. Кури зазвичай не асоціювалися з жодним із божеств[32]. Деякі вчені вказують, що в Ассирії Аполлон був особливо пов'язаний з Гебою[33].

Геба також мала свій особистий культ і принаймні один храм у Греції, присвячений їй. Для неї призначався вівтар в Афінах біля Кіносарга[34]. На цьому місці також був гімнасій і вівтарі для Геракла та спільний вівтар Алкмени та Іолая. Також у Сікіоні був присвячений храм, який слугував центром власного культу Геби. Фліазіанці, які жили поблизу Сікіону, шанували Гебу (яку вони називали Діа, що означає «дочка Зевса»). Гебі також поклонялися якбогині прощення; звільнені в'язні вішали свої ланцюги у святилищі у Фліюсі[35].

Стародавнє мистецтво[ред. | ред. код]

У мистецтві Геба зазвичай зображувалася в сукні без рукавів. Зображали її з одним або обома батьками, на весільній церемонії або з Афродітою.

Іноді Гебу зображали з крилами, що призводило до плутанини сучасних науковців щодо того, чи є зображення крилатих прислужників — Геби, Іриди чи Ніки. Існує одне підтверджене зображення Геби з крилами[36]. Імовірно, це тоді, коли Геба, знаходячись між батьками, чекає на свого майбутнього чоловіка Геракла, який був направлений до неї Афіною, Аполлоном та Гермесом[37].

Як богиню наречених, Гебу часто зображували у весільних сценах. Вона була видатною постаттю в картинах вазописця Еретрії, що зображає підготовку до весілля Гармонії. Наречена сидить у центрі сцени і оточена своїми подругами, які готують її до весілля, а Афродіта контролює весільний процес. Зображення демонструє зв'язок Геби з весіллями і нареченими[38].

У посткласичному мистецтві[ред. | ред. код]

Луїза Генрієт де Бурбон в образі Геби, Жан-Марк Натьє (1744)

Образ Геби був надзвичайно популярним у мистецтві в період приблизно з 1750 по 1880 роки. Весілля Геби й Геракла оспіване в поезіях Сапфо, Піндара, Овідія. До образу Геби зверталися скульптори Антоніо Канова, Б. Торвальдсен, композитори П. Кайзер, X. В. Глюк та ін. У цей період багато портретів дам були схожі на Гебу, одягнуті у біле плаття, з кількома квітами у волоссі та чашею у руках.

Зображення Геби у скульптурах почали створювати трохи пізніше. У 1590 р. Губерт Ґергард створив статую Геби, яку зараз експонують в Інституті мистецтв у Детройті, на якій зображено її оголеною, тримаючи в одній руці плаття, а в іншій чашу підняту над головою. Антоніо Канова ліпив чотири різні версії статуї Геби і зараз існує декілька примірників, проте зображення орла на них відсутнє[39]. Зображення Геби й орла з розкритими крилами було започатковане в 1852 році Франсуа Руде, проте було незакінчене через його смерть у 1855 році. Ця робота була завершена його вдовою і зараз знаходиться в Діжонському музеї образотворчого мистецтва та користується великою популярністю у бронзових версіях.

У США статуї Геби користуватися популярністю в кінці XIX століття, а на початку XX століття виготовлялися з литого каменю та використовувалися як прикраси садових фонтанів. У Тарентумі, штат Пенсільванія є дві такі литі кам'яні статуї Геби[40].

Див. також[ред. | ред. код]

  • 6 Геба — астероїд, названий на честь персонажа.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Любкер Ф. Ἥβη // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 594.
  2. Гесіод, Теогонія 921–922 [Архівовано 24 січня 2017 у Wayback Machine.]; Гомер, Одіссея 11. 604—605 [Архівовано 18 січня 2019 у Wayback Machine.]; Pindar, Isthmian 4.59–60 [Архівовано 1 серпня 2020 у Wayback Machine.]; Apollodorus, 1.3.1, and later authors.
  3. Pausanias, Description of Greece 2. 12. 4 (trans. Jones)
  4. а б Philostratus the Elder. Imagines (Book 2). Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 13 травня 2020. 
  5. Burkert, Walter (1985). Greek Religion. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press and Basil Blackwell Publisher. с. 22. ISBN 978-0-674-36281-9. 
  6. Dale-Green, Patricia (1962). The Golden Eagle. British Homoeopathic Journal 51 (2): 128–133. doi:10.1016/S0007-0785(62)80052-0. [недоступне посилання]
  7. R. S. P. Beekes, Etymological Dictionary of Greek, Brill, 2009, p. 507.
  8. Seemann, Otto (1887). The Mythology of Greece and Rome: With Special Reference to Its Use in Art. Harper & Brothers. с. 102. ISBN 978-1417976454. 
  9. Гомер, Іліада 5.905 [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.].
  10. Homer, Iliad 5.722.
  11. Cook, Arthur Bernard (1906). Who Was the Wife of Zeus?. The Classical Review 20 (7): 365–378. JSTOR 695286. 
  12. Homeric Hymn 3 to Pythian Apollo. с. 186 ff. 
  13. Houston Smith, Robert (1992). 'Bloom of Youth': A Labelled Syro-Palestinian Unguent Jar. The Journal of Hellenic Studies 122: 163–167. JSTOR 632163. 
  14. Гомер, Іліада, 4.1 [Архівовано 10 травня 2020 у Wayback Machine.]
  15. Cicero. De Natura Deorum. с. 1. 40. 
  16. Loomis, Catherine (2013). У Barrett-Graves, Debra. The Emblematic Queen: Extra-Literary Representations of Early Modern Queenship. New York: Palgrave Macmillan. с. 61. ISBN 9781137303097. 
  17. Loomis, Catherine (2013). У Barrett-Graves, Debra. The Emblematic Queen: Extra-Literary Representations of Early Modern Queenship. New York: Palgrave Macmillan. с. 61. ISBN 9781137303097. 
  18. Danielli, Mary (1952). Andriantsihianika and the Clan of the Zanakantitra. Folklore 63 (1): 46–47. JSTOR 1256765. 
  19. Shri Bhagavatananda Guru, A Brief History of the Immortals of Non-Hindu Civilizations
  20. Jenifer, Neils (2004). У Marconi, Clement. Greek Vases: Images, Contexts and Controversies. Boston, MA: BRILL. с. 76–83. ISBN 978-90-04-13802-5. 
  21. Holt, Philip (1992). Herakles' Apotheosis in Lost Greek Literature and Art. L'Antiquité Classique 61: 38–59. doi:10.3406/antiq.1992.1130. 
  22. Bacchylides. Vol. Greek Lyric IV. с. Fragment 41. 
  23. Pausanias. Description of Greece. Архів оригіналу за 1 червня 2017. Процитовано 25 листопада 2021. 
  24. O'Brien, Joan V. (1993). The Transformation of Hera: A Study of Ritual, Hero, and the Goddess in the Iliad. Lanham, Maryland: Rowman & Littlefield Publishers. с. 135–141. 
  25. Graves, Robert (1955). The Greek Myths. Penguin Books. 
  26. O'Brien, Joan V. (1993). The Transformation of Hera: A Study of Ritual, Hero, and the Goddess in the Iliad. Lanham, Maryland: Rowman & Littlefield Publishers. с. 135–141. 
  27. Jenifer, Neils (2004). У Marconi, Clement. Greek Vases: Images, Contexts and Controversies. Boston, MA: BRILL. с. 76–83. ISBN 978-90-04-13802-5. 
  28. Jenifer, Neils (2004). У Marconi, Clement. Greek Vases: Images, Contexts and Controversies. Boston, MA: BRILL. с. 76–83. ISBN 978-90-04-13802-5. 
  29. Pausanias, Description of Greece 8. 9. 2
  30. Dillon, Matthew (2016). 48 ‘Chrysis the Hiereia having placed a lighted torch near the garlands then fell asleep’ (Thucydides Iv.133.2): priestesses serving the gods and goddesses in Classical Greece. Women in Antiquity. New York, NY: Routledge. с. 1378. ISBN 978-1-315-62142-5. 
  31. Aelian, On Animals 17. 46 (trans. Scholfield)
  32. Hekster, Olivier (2002). Of Mice and Emperors: A Note on Aelian "De natura animalium" 6.40. Classical Philology 97 (4): 365–370. JSTOR 1215450. doi:10.1086/449598.  Проігноровано невідомий параметр |hdl= (довідка)
  33. Martin, Catherine Gimelli (2014). A review of "Vincenzo Cartari's Images of the Gods of the Ancients: The First Italian Mythography" edited and translated by John Mulryan.. Seventeenth-Century News 72: 267. 
  34. Pausanias, Description of Greece 1. 19. 3
  35. Pausanias, Description of Greece 2. 12. 4 (trans. Jones)
  36. Jenifer, Neils (2004). У Marconi, Clement. Greek Vases: Images, Contexts and Controversies. Boston, MA: BRILL. с. 76–83. ISBN 978-90-04-13802-5. 
  37. Jenifer, Neils (2004). У Marconi, Clement. Greek Vases: Images, Contexts and Controversies. Boston, MA: BRILL. с. 76–83. ISBN 978-90-04-13802-5. 
  38. Fehr, Burkhard (2011). Becoming Good Democrats and Wives: Civil Education and Female Socialization on the Parthenon Frieze. London: LIT Verlag Münster. с. 113–116. ISBN 978-3-643-99900-9. 
  39. The original is in the Hermitage Museum, St Petersberg, with others in the Alte Nationalgalerie, Berlin and Museum of Forlì, Italy
  40. Їх розташування: 40°35′59″ пн. ш. 79°45′09″ зх. д. / 40.59977° пн. ш. 79.752621° зх. д. / 40.59977; -79.752621 і 40°36′06″ пн. ш. 79°45′26″ зх. д. / 40.601603° пн. ш. 79.757264° зх. д. / 40.601603; -79.757264).

Джерела[ред. | ред. код]