Ата

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

А́та, Ате (дав.-гр. ἄτη — зніяковілість, замішання, плутанина, нещастя, нестяма, безрозсудна пристрасть) — у давньогрецькому епосі — дочка Зевса; втілення раптового безумства, що находить на людей і богів.

Її неодноразово згадує Есхіл. Гомер в «Іліаді» називає її старшою дочкою Зевса — миттєвою, могутньою, злою.[1] Гесіод у «Теогонії» вказує матір'ю Ати богиню розбрату Еріду, але про батька не згадується нічого; вона постійна супутниця (сестра) Дисномії, богині беззаконня.[2]

Ата затуманила розум самого Зевса на одному зі святкувань — через образу на поганий прийом або ж із намовлянь Гери. Зевс чекав на народження свого сина Геракла, тому сказав, що до настання темряви в роду Персея народиться той, хто стане верховним царем; Гера ж випросила у нього клятву і прискорила народження хворобливого Еврістея, у служіння якого таким чином потрапив Геракл. Розгніваний Зевс скинув Ату з Олімпу на землю, так що тільки її золоте волосся майнуло над його головою.[1]

Згідно з Аполлодором, скинута з небес Ата упала на вершину гори у Фригії, яку пізніше назвали її іменем, а разом з нею упав Палладій[3]. На цій горі пізніше було засновано там Іліон — Трою.

Ата поневіряється різними місцевостями, швидко ходячи по головах людей і штовхаючи їх на нерозсудливі вчинки, які приносять пустку і руїну і які належить спокутувати. Слідом за Атою йдуть (або ж вона їх тягне) дочки Зевса Літаї (Літи) — богині просьб, покутних благань, Молитва і Скруха. Вони кульгають, і приходять пізно, допомагають тим, хто віддає їм шану, виправляючи вчинене Атою, і мстяться тим, хто ними погорджує, звучи її знову.

Давньогрецькі трагіки зображували Ату не призвідницею лиха, а месницею, яка вганяє уже грішну людину у ще більші нещастя, доводячи до погибелі, тому вона наділена рисами Немезіди й Адрастеї.

Доньки-бо є у Зевса великого — Літи-Благання, —

В зморшках обличчя, кульгаві, з очима, що зиркають скоса,
Аті-Нестямі услід вони заклопотано ходять.
Ата ж є дужа й на ноги проворна, то їх набагато
Випереджає і, цілу кругом оббігаючи землю,
Шкодить людям, а Літи стають їм тоді в допомозі.
Той же, хто, Зевсових дочок зустрінувши, їх пошанує,
Матиме поміч од них, вони молитви його вчують,
А як одкине од себе, зневажливим словом одмовить,
З ревним благанням до Зевса Кроніона Літи підступлять,

Ату щоб слідом послав одплатити зухвальцю бідою.
— Гомер. Іліада IX 502-512[1]


Зевсова донька поважна, Ата зловредна, що розум

Всім засліпляє, легкі в неї ноги, і навіть не ходить
Ними вона по землі, по головах людських прямує
Й розум затемнює в них […].
Навіть і Зевса вона засліпила, хоча найсильніший,
Кажуть, він серед богів і людей. […]
Ату Кротон вхопив за голову в косах блискучих,
Гнівом палаючи люто, й великою клятвою клявся,
Що відтепер на Олімп вже ніколи й на зоряне небо
Більш не повернеться Ата, що розум усім засліпляє.
Мовивши так, розмахнувсь і з високостей зоряних неба

Зевс її скинув, і вмить на людські вона впала роботи.
— Гомер. Іліада XIX 91[1]


Іменем богині названо астероїд (111) Ата, відкритий в 1870 році.[4]

Серед інших грецьких богів Ата є персонажем і сучасної літератури.[5]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Гомер. Іліада
  2. «Потім Незгода породила … І Беззаконність, і Самообман, нерозлучную пару» — Гесіод. Теогонія 230
  3. Псевдо-Аполлодор. Міфологічна бібліотека III 12, 3
  4. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3. (англ.)
  5. Юліан Опільський. Танечниця з Пібаста. 

Джерела[ред.ред. код]