Сабуров Олександр Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сабуров Олександр Миколайович
Сабуров Александр Николаевич
Народження 19 липня (1 серпня) 1908(1908-08-01)
село Ярушки (тепер у складі міста Іжевська)
Смерть 15 квітня 1974(1974-04-15) (65 років)
місто Москва
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна Російська імперія→СРСР СРСР
Рід військ НКВС
Партія КПРС
Звання генерал-майор
Війни / битви німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Суворова I ступеня
Орден Богдана Хмельницкого I ступеня Орден Богдана Хмельницького II ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР
CMNS: Сабуров Олександр Миколайович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Сабуров.

Олекса́ндр Микола́йович Сабу́ров (19 липня (1 серпня) 1908(19080801), село Ярушки — 15 квітня 1974, місто Москва) — радянський військовий діяч та діяч органів НКВС (потім МВС) УРСР, Герой Радянського Союзу (18.05.1942[1]), генерал-майор (09.04.1943). Депутат Верховної Ради СРСР 2—4-го скликань.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селі Ярушки Іжевського повіту В'ятської губернії (тепер у складі міста Іжевська) в родині робітника. Закінчив 7 класів семирічної школи. З 1922 року працював на будівництвах Іжевська.

У 1927—1931 роках — організатор сільськогосподарської артілі в селі Ярушки, член її правління; потім голова Ярушкинської сільської ради.

У листопаді 1931-1933 роках служив у Червоній армії. У 1933–1936 роках працював головою колгоспу, потім радгоспу у селі Половецькому Бердичівського району Житомирської області. З 1936 року — політпрацівник у Червоній армії. У 1936-1938 роках служив в органах НКВС. Напередодні Німецько-радянської війни 1941—1945 років — політичний керівник управління пожежної охорони НКВС у Києві.

У жовтні 1941 очолив радянський партизанський загін. З березня 1942 до квітня 1944 командував партизанським з'єднанням, що діяло у Сумській, Житомирській, Волинській та Рівненській областях. За особистим розпорядженням Йосипа Сталіна у 1942 року Сабуров увійшов до складу нелегального ЦК КП(б)У. З листопада 1942 року — начальник штабу з керівництва партизанського руху Житомирської області, був членом Житомирського обласного комітету КП(б)У.

Зовнішні зображення
http://foto.zhzh.info/_ph/7/2/121264123.jpg

Радянські партизани під командуванням Сабурова, часто переодягнені в німецьку уніформу, здійснювали терористичні акції і чинили масові насильства щодо місцевого населення[2][3].

У серпні 1944 — березні 1951 року — начальник Управління НКВС (МВС) Дрогобицької області. Сабуров був безпосереднім організатором військових операцій проти Української Повстанської Армії і підпілля ОУН, чим активно сприяв утвердженню радянської влади на західноукраїнських землях. Особисто брав участь у репресіях проти членів сімей учасників Руху Опору.

У березні 1951 — квітні 1953 року — начальник Управління Міністерства внутрішніх справ по Запорізькій області.

У 1953 — грудні 1954 року — начальник Управління служби місцевої протиповітряної оборони МВС УРСР.

4 грудня 1954 — 20 липня 1957 року — начальник Головного управління пожежної охорони МВС СРСР у Москві.

З липня 1957 року — у відставці. Похований на Новодівочому цвинтарі Москви.

Автор книг «За линией фронта» («За лінією фронту», 1955), «У друзей одни дороги» («У друзів одні дороги», 1963), «Силы неисчислимые» («Сили численні», 1967), «Отвоёванная весна» («Відвойована весна», кн. 1—2, 1968).

Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Суворова II ступеня, Богдана Хмельницького I та II ступенів, двома орденами Вітчизняної війни I ступеня (2.05.1945), орденом Червоної Зірки, декількома медалями, Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (31.07.1968).

Ім'я О. М. Сабурова носили вулиці у Києві (1983), Житомирі (1974). В 2016 та 2018 році їх назви були змінені в рамках реалізації закону України про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки. Нові назви вулиць — на честь Сержа Лифаря та Романа Шухевича. У Росії, в селі Первомайський, що в Удмуртії, на честь Сабурова названо середню школу та вулицю.

Оцінка діяльності[ред. | ред. код]

У листопаді 2015 року Український Інститут національної пам'яті на підставі Закону України про декомунізацію оприлюднив список прізвищ осіб, в тому числі й чекіста О. Сабурова, які займали керівні посади в комуністичній партії, вищих органах влади та управління СРСР, УРСР, репресивних органах і причетні до встановлення режиму сталінізму в Україні, котрий призвів до трагедії українського народу у XX столітті, до масових жертв. Відповідно до цього ж закону, всі вулиці, площі, населені пункти, інші соціально-культурні об'єкти, які носили ім'я Сабурова, змінюються на інші.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ «О присвоении звания Героя Советского Союза т. т. Ковпаку С. А., Копенкину И. И., Сабурову А. Н., Фёдорову А. Ф., особо отличившимся в партизанской борьбе в тылу против немецких захватчиков» от 18 мая 1942 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1942. — 5 июня (№ 20 (179)). — С. 1.
  2. ↑ Криваві зірниці червоних партизанів. Українська правда. Процитовано 12 квітня 2018.
  3. ↑ Правда поза часом. Українська правда. Процитовано 12 квітня 2018.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Організатори,
Командири
Окремі агенти,
розвідники-диверсанти
Бійці та підпільники
Окремі організації
і загони
Події
Загальні поняття
Інше
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сабуров_Олександр_Миколайович&oldid=40971609