Олесь Ульяненко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 14:28, 5 грудня 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (виправлення дат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 5 грудня 2021, заснована на цій версії.
Олесь Ульяненко
Олександр Станіславович Ульянов
Олесь Ульяненко, 2009
ПсевдонімОлесь Ульяненко
Народився14 серпня 1962(1962-08-14)
Хорол, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Помер17 серпня 2010(2010-08-17) (48 років)
Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник, культурний діяч, громадський діяч
Alma mater Лубенське медичне училище (?)
Миколаївська морехідна школа (1980)
Мова творівукраїнська
Magnum opusСталінка
Преміїмала Шевченківська премія
Сайт: Oles Ulianenko у FB
CMNS: Олесь Ульяненко у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Оле́сь Улья́ненко (справжнє ім'я Олександр Станіславович Ульянов; * 14 серпня (офіційно 8 травня) 1962, Хорол, Полтавська область, Українська РСР, СРСР — 17 серпня 2010, Київ, Україна[1]) — український письменник, наймолодший лауреат Малої Шевченківської премії. Останні роки життя мешкав у Києві.[2]

Життя і творчість

Закінчив школу № 2 міста Хорола (нині гімназія), навчався в Лубенському медичному училищі, у 1980 закінчив Миколаївське медичне училище.[3] В молодості працював у Якутії, служив десантником у Радянській армії в Східній Німеччині та Афганістані. Вів напівволоцюжний спосіб життя у Центральній Росії[4], жив у панківському середовищі в Ленінграді.[5]

Олесь Ульяненко на Махнофесті, 2007

У 1997 за роман «Сталінка»[6] отримав малу Шевченківську премію. За твердженням самого Ульяненка, написаний ним спільно з Володимиром Тихим на основі «Сталінки» сценарій було пізніше несанкціоновано використано московським режисером Сельяновим як основу для фільму «Жмурки».[7]

У 2006 вийшов роман «Знак Саваофа». У романі описувалися кримінальні схильності та збочення служителів Московського патріархату,[4] а сам патріархат називався п'ятою колоною в Україні, яка ніколи не підтримувала української незалежності.[8] За цей роман Московський патріархат оголосив письменнику анафему[5].

У грудні 2009 у видавництві «Треант» вийшла кримінальна мелодрама «Там, де Південь», а навесні 2010, там само — друге видання книги «Жінка його мрії», презентація якого відбулася у вигляді провокаційного літературно-художнього перформансу в київській галереї «Карась».

Помер 17 серпня 2010 у власній квартирі на 49-му році життя. Офіційна причина смерті — хронічна серцева недостатність.[9] Похований на Байковому кладовищі, ділянка № 33.

За життя був нагороджений преміями журналів «Сучасність», «Благовіст» та «Кур'єр Кривбасу».

Критика

Про творчість Олеся Ульяненка письменниця Яна Дубинянська сказала так: «Читати прозу Олеся Ульяненка здатен не кожен. Принаймні, людям з вразливою психікою, неповнолітнім та вагітним жінкам я б категорично не радила»[7].

На думку критика Костянтина Родика, «наскрізною темою усієї творчості Олеся Ульяненка є вивчення людських ілюзій: зародження, способи реалізації і наслідки здійснення бажань; роль підсвідомості в цьому і конфліктологія ілюзій-бажань … Незважаючи на похмурість своїх текстів, Олесь Ульяненко — письменник-мораліст, в чиїх творах зло завжди самознищується»[10].

Доктор Марк Роберт Стех: «Для мене вже перша зустріч з письмом Олеся Ульяненка, а це було читання „Сталінки“, яку вважаю одним з найкращих його творів, — викликала почуття контакту з автентичним і неповторним літературним талантом. Правда, талантом, чиє призначення бентежити й непокоїти, викликати неспокій і біль, радше ніж приносити насолоду. В його письмі дуже багато жорстокості, але це не брутальність заради брутальності, та й не спроба епатувати невимогливого читача. Радше навпаки. Як на мене, у своїй суті, Ульяненко — письменник-мораліст мало не середньовічного, точніше барокового складу душі. У цьому контексті завжди влучним мені здавався вибір видавництва „Кальварія“ — доповнити текст „Сталінки“ фрагментами картин Ієроніма Босха, Петера Бройгеля Старшого. Адже в прозі Ульяненка знайдемо аналогічне, нібито гротескно викривлене зображення людини й суспільства. Як обридливі лиця людей на картинах фламандських майстрів, які замість того, щоб „реалістично“ відображати зовнішній вигляд, заглядають у глибину грішних душ, так і ніби перебільшено жорстокі, дегенеровані персонажі Ульяненкових творів мають служити для читача пересторогою перед наслідками душевного звиродніння. Автор бачить і описує людину й суспільство України із метафізичної, апокаліптичної перспективи, виявляючи те рідко видиме, що ховається за фасадом доброзвичайності. Як Босх і Бройгель, Ульяненко бачить і описує своїх персонажів не лише немічними в реальному житті, а й проклятими у вічності. В цьому сенсі ще влучніше, на мою думку, аніж картини фламандців, „Сталінку“ доповнили б сцени Страшного Суду із українських барокових ікон. Адже, окрім іншого, Ульяненко органічно український прозаїк» («Голос України», 4 листопада 2010).

Творчість О. Ульяненка дослідила у своїй дисертації «Естетика смерті у прозі Є. Пашковського та О. Ульяненко» Надія Тендітна[11].

До питання про моральність «Жінки його мрії»

Олесь Ульяненко на Махно-фесті, 2006

У 2009 експерт Нацкомморалі Варвара Опанасівна Ковальська, яка не є філологом за освітою, визнала роман «Жінка його мрії» порнографічним: книгу вилучили з обігу. Рішення викликало незадоволення громадськості і, насамперед, наявні граматичні помилки у тексті висновку та абсурдні звинувачення у надмірній майстерності зображення еротичних сцен. Покликана комісія з відомих літературознавців не знайшла в романі ознак порнографії. Голова НСПУ і Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України В. Яворівський закликав Нацкоммораль «не виставляти [себе] на посміховисько, а знайти цивілізований вихід із ситуації, що склалася», бо таке рішення "завдає шкоди свободі творчості в Україні, яке вимагає хуторянського «пуританства» «совдепівських» часів". У самій Нацкомморалі не всі поділяли висновок В. Ковальської, зокрема А. Курков і П. Мовчан. Керівництво ж Нацкомморалі стало вважати її висновок не рішенням комісії, бо заявило про свою непричетність. Тим не менше, щоб повернути книгу на полиці, письменник оскаржував у суді висновок.

Щоправда пізніше з'ясувалося, що у процесі судового розгляду на руках представників НЕКу опинився негативний експертний висновок Інституту літератури за підписом заступника голови інституту, д.філолог.н., члена-кореспондента НАН України, завідувача відділу давньої української літератури Миколи Сулими: «…Коли б редактори „Клубу сімейного дозвілля“ мали добрий смак, коли б володіли високою культурою, коли б добре знали історію світової літератури, вони б не допустили тиражування низькопробного бульварного чтива, яким є „Жінка його мрії“. М.Сулима у висновку вказує винних у порушенні закону про суспільну мораль, це, по-перше, автор передмови Є. Чуприна, зі звинувачення якої починається висновок, по-друге це головний редактор видавництва С. С. Скляр, відповідальна за випуск К. В. Шаповалова, редактор О. І. Красюк. У тексті експертного висновку доктора філологічних наук, члена-кореспондента НАН України вживається слово „лезбіянство“ (через „з“), а також порушуються закони синтаксису. Вважають, що заборона книжки має політичне підґрунтя.

Твори

Був доволі плідним автором і за роки творчості написав понад 20 романів та безліч повістей. Його твори перекладалися німецькою, вірменською, угорською, англійською та іншими мовами.

Романи

Повісті

Оповідання

  • Яйця динозавра (Київ: Люта справа, (2016)) — до збірки увійшли 20 оповідань, написаних Олесем Ульяненком протягом останніх тридцяти років життя
    • (англійською) Oles Ulianenko. «Dinosaur Eggs». Translated from Ukrainianian by Luba Gawur. Ukrainian Literature Vol 4 (2014)) 147—155 pp[19]
  • Наказ (1990)
    • (англійською) Oles Ulianenko — Orders. Надруковано в альманасі Two Lands New Visions. Stories from Canada and Ukraine. Translated from Ukrainian by Marco Carynnyk and Marta Horban. Edited by Janice Kulyk Keefer & Solomea Pavlychko. 1998. ISBN 1-55050-134-8. pp 9-20[20]
  • Антисеміт (1998)[21]
    • (вірменською) Օլես Ուլյանենկո. Անտիսեմիտը. Надруковано в вірменському журналі Ґерун[hy] («Գարուն», «Весна») (1999. — nr.4, 90-92)
  • Угода (1997)
    • (чеською) Oles Uljanenko — Dohoda. Надруковано в чеській антології «Ukrajina, davaj, Ukrajina! Antologie současných ukrajinských povídek» («Україно, давай, Україно!» Антологія сучасних українських оповідань). 2012
  • Ім'я любові (2007)[22]

Пам'ять

15 серпня 2010 до роковин письменника презентували книгу «Олесь Ульяненко. Без цензури». До книжки увійшло близько 40 інтерв'ю, які автор дав різним виданням та телеканалам протягом 1994—2010 років. Також у книзі є детальний виклад перебігу і документи судової справи Олеся Ульяненка проти Національної комісії з питань моралі. Їх підготував адвокат письменника Олег Веремієнко[23].

У 2012 в Полтавському національному педагогічному університет імені В. Г. Короленка створили Меморіальну бібліотеку Олеся Ульяненка. Ініціатором її створення став друг письменника, відомий український режисер Мирослав Слабошпицький.

У 2012 президентом Спілки письменників міжнаціональної згоди ФРН Володимиром Сергієнком на честь Ульяненка засновано Міжнародну літературну премію.

У 2015 міська рада Хорола назвала іменем Олеся Ульяненка провулок.[15]

Цитати

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Олесь Ульяненко
Судячи з того, як усе в Україні складається, думаю, скоро звідси поїду[24]
Зняли б про козаків нормальний бойовик, це нормальний сюжет для бойовика, японці роблять на своїх самураях фільми-бойовики – це ж суперово, малеча преться з цього усього, зробіть з козаків, це ж були одірви-голови, йолки-палки, це ж була еліта нації
Повертається цензура, ну, давай тоді Генрі Мілера заборонимо, Селіна знімемо, давайте всіх французьких письменників, які нині у нас виходять сотенними тиражами, давай все це познімаємо з поличок. Що в нас лишиться? Лишаться баби з вишиванками і прочая, і прочая»[25]

Інтерв'ю

Джерела

  • Браних М. З Олесем Ульяненком на край ночі: [Інтерв'ю] // журанл «Україна». -1994. — Ч. 19-20. С. 30 — 33.
  • Кононович Л. Убити генерала, або окреслений кінець революції / Леонід Кононович // Слово і час. — 1994. — № 7. — С. 82–83.
  • Масенко Л. … Їхнє зло прийшло перед лице моє. Про роман Олеся Ульяненка «Сталінка» / Лариса Масенко // Кур'єр Кривбасу. — 1998. — № 97–98. — С. 145—152.
  • Харчук Р. Покоління постепохи / Роксана Харчук // Дивослово. — 1998. — № 1. — С. 6–12.
  • Зборовська Н. Олесь Ульяненко — поет і містик / Ніла Зборовська // Кур'єр Кривбасу. –1999. — № 110. — С. 161—171.
  • Ульяненко О. «Наша сучасна еліта, яка не володіє ані думами, ані майном, приречена зчиняти бурю в склянці горілки» / Олесь Ульяненко // Кур'єр Кривбасу. — 1999. — № 118. — С. 114—149.
  • Зборовська Н. Містична безодня у прозі Олеся Ульяненка / Ніла Зборовська // Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків / Н. Зборовська, М. Ільницька. — Львів, 1999. — С. 160—178.
  • Ульяненко О. "Життя — це суцільна мука, але треба його любити … / Олесь Ульяненко // Кальміюс. — 2000. — Ч. 3-4. — С. 1–6.
  • Ульяненко О. Пако-Покаль / Олесь Ульяненко // Сучасність. — 2001. — № 2. — С. 149—150.
  • Зборовська Н. Перцепція феміністики у західноєвропейському дискурсі та українському письмі / Ніла Зборовська // Слово і час. — 2005. — № 1. — С. 50–61.
  • Кузан В. Читачам і собакам / В. Кузан // Книжник review. — 2007. — № 6. — С. 12–13.
  • Антипович Т. Ульяненко: між Богом і Хаосом / Т. Антипович // Книжник review. — 2007. — № 6. — С. 12.
  • Харчук Р. Б. Сучасна українська проза: Постмодерний період: [навч. посіб.] / Роксана Борисівна Харчук. — К. : В Ц «Академія», 2008. — 248 с.
  • Якубовська М. Пам'яті Олеся Ульяненка / М. Якубовська // Літературна Україна. — 2010. — 26 серпня. — С. 2.
  • Антипович Т., Андрусяк І., Бриних М. Брутальна правда Олеся Ульяненка / Т. Антипович, І. Андрусяк, М.Бриних // Літературна Україна. — 2010. — 2 вересня. — С. 2.
  • Слабошпицький М., Слабошпицька О. Олесь Ульяненко. Без цензури. Київ: Махаон-Україна, 2011. — 376 с. ISBN 978-617-526-408-9
  • Антипович Т. та ін.; упоряд. Надія Степула. У знятому на плівку дні: (Олесь Ульяненко у спогадах). Київ: Український пріоритет, 2012. 221 стор. ISBN 978-966-2669-11-4
  • Ольга Пуніна. Самітний геній: Олесь Ульяненко. Літературний портрет. Київ: Академвидав, 2016. 288 стор. ISBN 978-617-572-096-7

Примітки

  1. ↑ Помер український письменник Олесь Ульяненко // Українська правда. Життя, 18.08.2010. Архів оригіналу за 23.08.2010. Процитовано 05.11.2010.
  2. ↑ Альона Соколинська. «Жорстокий мораліст Олесь Ульяненко»; переклад з російської: Н. Степула. «У знятому на плівку дні: Олесь Ульяненко у спогадах». Упорядник Н. Степула. Київ: Український пріоритет. 2012. стор. 191—195
  3. ↑ Олесь Ульяненко — спроба літературного портрету — Епізод, 12 Квітня 2016
  4. ↑ а б Камиш, Маркіян (13 червня 2017). Маніяки і збоченці Олеся Ульяненка: Що потрібно знати про культового письменника (укр.) . Українська правда. Життя. Процитовано 14 червня 2017.
  5. ↑ а б Шебеліст, Сергій (2011). Олесь Ульяненко: портрет з натури і без цензури. Рідний край : науковий публіцистичний художньо-літературний альманах. (укр.) . Полтава: ПНПУ (2 (25)): 257—259. ISSN 2075-1222. Процитовано 14 червня 2017.
  6. ↑ Офіційний сайт Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка
  7. ↑ а б Дубинянська, Яна (26 січня 2007). Олесь Ульяненко: «Мені анафему виголосив Московський патріархат» (укр.) . Дзеркало тижня. Процитовано 14 червня 2017.
  8. ↑ Жила, Оксана (26 січня 2007). Ляпас посполитому дворянству. Zaxid.net. Процитовано 14 червня 2017.
  9. ↑ 21 серпня в Києві попрощалися з письменником Олесем Ульяненко, який раптово помер на 49-му році життя — ТСН, 21 серпня 2010
  10. ↑ 10 причин не вважати Ульяна порнографом
  11. ↑ Тендітна Надія Миколаївна. Естетика смерті у прозі Є.Пашковського та О.Ульяненка. : Дис… канд. наук: 10.01.01 — 2009.
  12. ↑ Oles Ulianenko — Ruhelosigkeit на сайті chtyvo.org
  13. ↑ Приітка: Роман Софія виданий був у журналі „Кур'єр Кривбасу“ ще у 2008 році, але книгою роман вийшов вперше лише у 2015 році
  14. ↑ Примітка: Роман Пророк уривками видавався у журналі «Рідний край» ще у 2009 році, але книгою роман вийшов вперше лише у 2013 році
  15. ↑ а б У Чехії переклали кримінальну мелодраму відомого письменника з Полтавщини [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] — ВПолтаві.info, 6 Лютого 2016
  16. ↑ Роман Олеся Ульяненка видали у Чехії — Zaxod.net, 6 лютого 2016
  17. ↑ Oles Uljanenko. Tady na Jihu (уривок) — Issuu.com, 2015
  18. ↑ Вперше друкувався в журналі Олеся Донія «Молода Україна» (2003, число 1, липень; с. 28 — 59)
  19. ↑ Oles Ulianenko. «Dinosaur Eggs». Translated from Ukrainianian by Luba Gawur. Ukrainian Literature Vol 4 (2014)) 147—155 pp
  20. ↑ Two Lands New Visions. Stories from Canada and Ukraine. Translated from Ukrainian by Marco Carynnyk and Marta Horban. Edited by Janice Kulyk Keefer & Solomea Pavlychko. 1998. ISBN 1-55050-134-8. pp 9-20. Архів оригіналу за 25 серпня 2016. Процитовано 25 серпня 2016.
  21. ↑ [Журнал «Кур'єр Кривбасу». Кривий Ріг. 1998г. № 95/96 стор. 23-27
  22. ↑ вперше надруковано у літературному журналі «Київська Русь», № 4 (13) 2007, 290—292 ст.
  23. ↑ Друзі Ульяненка видали книгу його інтерв'ю
  24. ↑ Інтерв'ю "Українській правді"
  25. ↑ Інтерв'ю письменника Олеся Ульяненка // You Tube

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олесь_Ульяненко&oldid=33962698