Дана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дана (значення).
Дана
Діванна, Дівонія, Діва
богиня води
Міфологіяслов'янська
Божество вслов'янська міфологія

Дана — передбачувана богиня води в слов'янській міфології, покровителька річок, струмків і водойм. також, її іменами можуть бути Діванна, Дівонія, Діва[1].

У віруваннях

Данило Лепкий у розвідці «Весняні звичаї, обряди та віруваня на Руси» писав: «Вcї Русалки слухають одної найстаршої панї, котру простий люд в своїх оповіданях називає Дїва або Дана. Менї здає ся, що властиве імя єї єсть Дана, бо з тим іменем дуже часто можна зустрінути ся в народних піснях, ба навіть в коломийках. Тота найстарша панї Русалок буде мати що-сь спільного з богинею Даною, або буде нею самою. Дана єсть дуже красна: волосє у неї золоте, очи ясні як сонце, а тїло біле як цьвіт лелїї. Она не виходить нїколи з води, тілько в полудне на Русалчин Великдень. Раз зустрінув єї молоденький царевич, син царя ізза синього Дунаю... Від того часу жиє Дана в великім щастю, пестить ся та висипляє-сь на цьвітучім з хрещатого барвінку ложи. Інші Русалки зносять ім що ночи богато веїлякого цьвіту, втїшають іх, забавляють своїми танцями, а деколи саджають на золотий візок тай возять до місяця по глибокій водї»[2].

У фольклорі й обрядовості

За словами Григорія Ількевича, поміж іншими забобонами на весіллі, яких була велика кількість, серед простолюду на Волині і в деяких околицях Галичини панував наступний: перед вінчанням рідні проводили обох молодят до стодоли чи сараю. Дружби несли шлюбне вбрання пана молодого, а дружки — панни молодої, а один з родичів — дві коновки чистої води. По дорозі співали: «Ой Ладо, Ладо, ой Дана, Дана, ідем до пана, до пана Водана; щоби нас очистил і нас блогославил». Прийшовши до стодоли, дружби й дружки виходили за двері, замикали їх, і залишалися тільки родичі молодих. Молодята роздягалися зовсім догола. Молоду поливали жінки, а молодого — чоловіки, одягали в шлюбний одяг, скакали довкола них і співали: «Ой Ладо, Ладо, ой Дана, Дана, гарний наш панич, гарна і панна». З цим виходили зі стодоли і співали, йдучи до хати: «Виділи-сьмо, бачили-сьмо, сам Зіве, блогослави нам». На Галичині цей звичай зникав і робився тільки потаємно, а на Волині Ількевич сам був його свідком 1820 року, поблизу Бугу. Він гадав, що дослідники старожитностей мають пояснити, що значили божества Ладо, Дана, Водан (Нептун?), Зів[3].

Слова «Ладо, Дана, Дина» чулися в сумовитій пісні, яку співали дівчата, коли ліпили так звані балабухи для ворожіння на день святого Андрія. За словами Ількевича, українські дівчата тримали ті пісні у великому секреті і ніколи б не стали співати в присутності чоловіків[4].

За даними Василя Кравченка, у селі Забріддя Житомирського повіту, якщо черви нападали на худобину, то до схід сонця прихиляли коров'як, придавлювали вершок каменем і говорили: «Дзіванна панна, тоді я тебе одпущу, як у меї корови випадають черви» [5]. При лікування тяжкохворої людини зверталися: «Дзіванна панна, прошу твеї ласки, або дай тіло, або прийми мощи»[6]. За іншою звісткою, записаною кореспондентом Російського географічного товариства Михайлом Кривошапкіним, на Волині на заході сонця заломлювали кульбабу, примовляючи: «Диванна панна, гляди, щоб у мою сивою корови висипались черви!»[7].

У працях міфологів

Порівнюючи слов'янську та інші європейські міфології на предмет жіночого божества води, Микола Костомаров дійшов висновку про існування у східних слов'ян подібного божества. Свій висновок він аргументує, наводячи назви річок: Двіна, Дунай, Дон, Дніпро (Данапріс) і приспів в обрядове піснях: дана, дана. Він порівняв дані коріння з західнослов'янськими іменами Девона, Дзеванна і кельтським Дівона, зробивши висновок, що даний корінь і аналогічне божество збереглися й у східних слов'ян, що виразилося у вищенаведених гідронімах та приспіві. А про Дану Костомаров пише: «як вода, початок речей, вічно прекрасна, вічно свіжа, вона була діва і разом дружина, тобто дружина сонця»[8].

Дойна

Димитрій Кантемір першим (1715-1716) засвідчив в письмовій формі існування міфоніму Дойна, вважаючи, що «ця назва вживалася у даків замість Марса або Беллони, бо вона передує всім пісням, що оспівують хоробрість, і пов'язана із заспівом, який молдавани зазвичай виконують перед початком своїх пісень»[9].

Сучасний погляд

Деякі сучасні вчені критично ставляться до висновків Костомарова. За даними сучасної лінгвістики, гідроніми Дон, Дніпро (сюди ж Дністер, Донець та ін) мають іранське походження — від ос. don, авест. dānu-, санскр. dấnu-[10]. Гідронім Дунай має кельтське походження (Dānuvius), ймовірно, споріднене вищевказаного корені. Гідронім Двіна має інший корінь, ніяк не пов'язаний з вищевказаними, який поки не має загальновизнаної задовільної етимології[11].

Імена Діва, Девона, до яких апелює Костомаров, прагнучи обґрунтувати свої побудови, не є іменами якогось окремого жіночого божества, у дійсності це епітети Мокоші[12].

Тим часом український мовознавець Михайло Худаш писав: «На думку про те, що культ жіночого божества, у праслов'ян на ім'я Dana, в античній міфології – на ім'я Diana, в індійській ведичній міфології – на ім'я Danu, у давній кельтській міфології – на ім'я Danu, зародився і розвинувся ще в первіснообщинному матріархальному середовищі на праіндоєвропейському чи праарійському мовному ґрунті, наводить нас не тільки переконання в тому, що культи чи не всіх слов'янських жіночих язичницьких божеств походять ще з матріархату – періоду обожнювання першою чергою жіночого начала життя» [13]

Примітки

  1. ↑ Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.
  2. ↑ Лепкій Данило. Весняні звичаї, обряди та верованя на Руси // Зоря. — Львов, 1883. —. Ч. 14. — С. 232—234.
  3. ↑ Mirosław. Zabobony istniejące między ludem prostym w Galicji // Rozmaitości: pismo dodatkowe do Gazety Lwowskiej. – Lwów: Drukarnia Józefa Pillera, 1836, № 27. – S. 218.
  4. ↑ Mirosław. Zabobony istniejące między ludem prostym w Galicji // Rozmaitości: pismo dodatkowe do Gazety Lwowskiej. – Lwów: Drukarnia Józefa Pillera, 1836, № 27. – S. 217.
  5. ↑ Кравченко В.Г. Звичаї в селі Забрідді та по де-якіх іньших, недалеких від цього села місцевосцях Житомірського повіту на Волині: етнографичні матеріали. – Житомир: Друк. «Робітник», 1920. – С. 27.
  6. ↑ Кравченко В.Г. Звичаї в селі Забрідді та по де-якіх іньших, недалеких від цього села місцевосцях Житомірського повіту на Волині: етнографичні матеріали. – Житомир: Друк. «Робітник», 1920. – С. 156.
  7. ↑ Зеленин Д.К. Описание рукописей Учёного архива Императ. РГО. – Петербург: типография А.В. Орлова, 1914. – Вып. 1. – С. 298.
  8. ↑ Костомаров М. І. I. Смысл мифологии славян // Слов'янська міфологія. Вибрані праці з фольклористики й літературознавства / Упоряд., приміт. І. П. Бетко, А. М. Полотай; вступна ст. М. Т. Яценка. К.: Либідь, 1994. С. 201—256.
  9. ↑ Кантемир Д. Описание Молдавии. — Кишинев, 1973. — С. 174.
  10. ↑ Топоров В. Н., Трубачев О. Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. М.: Изд-во АН СССР, 1962. С. 224.
  11. ↑ Фасмер М. Этимологический словарь руссского языка
  12. ↑ Зубов Н. И. Научные фантомы славянского Олимпа [Архівовано 23 травня 2011 у Wayback Machine.] // Живая старина. М., 1995. № 3 (7). С. 46-48.
  13. ↑ Худаш М. Походження імен та релігійно-міфологічні функції давньоруських і спільнослов'янських язичницьких імен. – Львів, 2012. — С. 375–376.

Посилання

Дракон Це незавершена стаття з міфології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дана&oldid=34295954