Селера пахуча: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м Відкинуто редагування 91.193.131.124 (обговорення) до зробленого Ganyak
Мітка: Відкіт
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
Рядок 45: Рядок 45:


=== Медична цінність ===
=== Медична цінність ===
У [[медицина|медицині]] використовується як [[діуретик|сечогінне]]. Стебла рекомендується використовувати замість солі при захворюваннях жовчного міхура, [[остеопороз]]і, захворюваннях нирок.
У [[народна медицина|народній медицині]] використовується як [[діуретик|сечогінне]]. Стебла рекомендується використовувати замість солі при захворюваннях жовчного міхура, [[остеопороз]]і, захворюваннях нирок.


У народній медицині селеру використовують для лікування нервової системи і поліпшення сну.
У народній медицині селеру використовують для лікування нервової системи і поліпшення сну.

Версія за 13:16, 18 лютого 2021

Селера пахуча

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Айстериди
Порядок: Аралієцвіті (Apiales)
Родина: Окружкові (Apiaceae)
Рід: Селера (Apium)
Вид: Селера пахуча
Apium graveolens
L., 1753
Посилання
Вікісховище: Apium graveolens
EOL: 579558
IPNI: 838067-1
ITIS: 29592
МСОП: 164203
NCBI: 4045
The Plant List: kew-2644053
Селера: ілюстрація Барбаруса Апулея «Гербарій», близько 1400 р.
Стебла і листя черешкової селери
Корінь селери кореневої
Насіння селери

Селе́ра, сале́ра, селера пахуча (культурна) (Apium graveolens L.) — вид дворічних городніх пряних рослин із родини селерових. Висота сягає 1 метра. У перший рік утворює розетку листків та коренеплід, на другий рік зацвітає. Рослина вологолюбна і холодостійка, насіння проростає вже при 3°С (оптимально — при 15°С), сходи переносять заморозки до −5 °C.

Як лікарська рослина була відома ще древнім грекам і римлянам.

Вирощують на запашне коріння і листя, вживають як додаток до юшок і до інших страв. В Україні культивують переважно селеру сорту Яблучна.

У культурі є три різновиди селери Apium graveolens:

  • secalinum, листова
  • dulce, черешкова (стеблова)
  • rapaceum, коренева

Листова має коротший вегетаційний період, що дозволяє вирощувати її в північних районах. Кореневу часто вирощують розсадою. Всі види селери надають перевагу вологим видам ґрунту.

Хімічний склад

Листя і черешки багаті вітаміном C (до 150 мг%) і каротином (до 7 мг%), вітамінами В1, В2, РР, фолієвою, хлорогеновою і глютаміновою кислотами[1]. В коренеплодах містяться білок, вуглеводи, ефірна олія (удвічі більше, ніж у листках) і мінеральні солі — калію, кальцію, фосфору, міді, заліза, магнію. Білок його багатий на амінокислоти — аргінін, гістидин, лізин, аланін[1].

У всіх частинах рослини присутні нікотинова і глутамінова кислоти. Наявність органічної глутамінової кислоти дозволяє використовувати селеру в кулінарії, як нешкідливий підсилювач смаку і запаху. Стебла зазвичай містять велику кількість солі.

Застосування

Харчова цінність

Всі частини (листя, черешки та коріння) рослини використовують при приготуванні перших (керевіз чорба) та других страв, салатів, напоїв, соусів. Кореневище використовують також у сушеному вигляді.

Медична цінність

У народній медицині використовується як сечогінне. Стебла рекомендується використовувати замість солі при захворюваннях жовчного міхура, остеопорозі, захворюваннях нирок.

У народній медицині селеру використовують для лікування нервової системи і поліпшення сну. Відварені коренеплоди використовують при обмороженнях рук і ніг.

Вирощування

Розмножують селеру насінням. Висівають їх у теплиці або в ящиках в теплому приміщенні. Розсаду у відкритому ґрунті висаджують зі схемою 45×25 або 60×20 см у кінці квітня — початку травня, також можуть використовувати посадку рядками в промисловому виробництві.[2] Товарну продукцію (листя) селери листової отримують на 80-й день, черешкові (черешки і листя) на 140-й, а коренеплідні на 180-й день. У селери листової листя збирають практично все літо. Для зимового споживання коренеплоди викопують восени. Зберігають їх у підвалах, пересипаними піском. Середня врожайність коренеплодів становить 6,5-8,0, а листя і черешків 2,4-4,0 кг з 1 м²[1]. Кореневу селеру використовують для вигонки листя взимку. Для цього відбирають цілі, неушкоджені коренеплоди і висаджують у теплиці або в ящики на підвіконні впритул рядами на відстані 10 см ряд від ряду. Через 25-30 днів зелень зрізують, при другому прибиранні зелень реалізують разом з коренеплодами.

Коренеплоди, призначені для насіннєвих цілей, підрощують і освітлюють навесні. У середині квітня їх висаджують на город зі схемою 60×30 см. Подальший догляд полягає в розпушуванні міжрядь і підгортанні рослин, урожайність насіння становить 600 г з 1 м².[1]

Шкідники

Загрозу для селери становить комаха-шкідник буравниця борщевична.

Примітки

  1. а б в г Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича.  — Киев: Урожай, 1985.  — с.664, ил. Тираж 120 000 екз.
  2. Посадка та збір селери з розсади в польових умовах — Youtube.com

Література