Кмин звичайний
| Кмин звичайний[1] | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Айстериди (Asterids) |
| Порядок: | Аралієцвіті (Apiales) |
| Родина: | Окружкові (Apiaceae) |
| Рід: | Кмин (рід) (Carum) |
| Вид: | Кмин звичайний[1] (C. carvi)
|
| Біноміальна назва | |
| Carum carvi | |
Кмин звича́йний[1] (Carum carvi L.) — дворічна трав'яниста рослина роду кмин родини окружкові (Apiaceae).
Місцеві назви — дикий аніс, польовий аніс, ганус.
Будова[ред. | ред. код]
Дворічна трав'яниста рослина. У перший рік життя утворює лише розетку прикореневих листків, а на другий — розвиває порожнисте, всередині борознисте стебло, яке пускає гілки майже з основи. Стебло одне, заввишки 60-80 см., прямостояче, голе, борозенчасте, розгалужене. Листки чергові, перисторозсічені, верхні — сидячі. Квітки дрібні, білі або блідо-рожеві, правильні, зібрані в складні зонтики. Цвіте в червні — липні. Плоди — двосім'янки, сплюснуті з боків, при достиганні розпадаються на вузькі серпоподібні сім'янки.
Поширення[ред. | ред. код]
Поширений у Лісовій та Лісостеповій зонах України, зрідка в Донецькому лісостепу та гірській частині Криму. Росте в розріджених лісах, на узліссях, лісових зрубах, луках, горбах, по краях доріг.
Розмноження[ред. | ред. код]
Розмножують насінням, яке висівають рано навесні з розрахунку 100 г на 100 м², глибина сівби 2—3 см. Сходи з'являються через 2—3 тижні. Для прискорення проростання насіння намочують і витримують 2—3 дні при температурі 18—20°С, після чого висушують та висівають. Деякі рослини цвітуть у перший рік життя, більшість — на другий і наступні роки.
Практичне використання[ред. | ред. код]
Насіння кмину звичайного давно відоме людині як лікувальний засіб і прянощі.
У харчуванні[ред. | ред. код]
Запах кмину ароматний, смак пряний, пекучий.
Плоди кмину звичайного багаті на ефірну олію (3-7%) широко використовують у харчовій промисловості, у хлібопеченні, ароматизації лікерів типу «Кюммель». З листків та молодих верхівок можна готувати салати, використовувати як приправу до тушкованої яловичини, овочевих пюре.[2] Неодмінний компонент української кухні.
Медичне застосування[ред. | ред. код]
У медицині використовують плоди (Fructus carvi). Кмин має схожі властивості, як у фенхелю та анісу.
Відвар плодів використовують при атонії і болях у кишечнику, метеоризмі, для підсилення функції підшлункової залози, підвищення тонусу й перистальтики кишечника, зниження в ньому процесів бродіння і гниття. Ефірну олію використовують для ароматизації лікарських препаратів.
Фармакологічні властивості[ред. | ред. код]
Плоди кмину містять 3—7 % ефірної олії (основні її компоненти — карвон і лимонен), 14—22 % жирної олії з високим вмістом петроселінової кислоти та дубильні речовини. З трави і насіння виділено флавоноїди кверцетин, кемпферол та ізорамнетин, а також ацетилові сполуки — поліїни.
У парфумерії[ред. | ред. код]
Використовується в парфумерній промисловості.
Заготівля[ред. | ред. код]
Заготовляють насіння кмину в суху погоду, бо зволожені плоди втрачають товарну якість.
Галерея[ред. | ред. код]
-
Загальний вид рослини
-
Насіння кмину
-
Квіти
-
Листя
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б КМИН ЗВИЧАЙНИЙ // Фармацевтична енциклопедія / голова ред. ради та автор передмови В. П. Черних. — 2-ге вид., переробл. і доповн. — К. : «МОРІОН», 2010. — 1632 с. — ISBN 978-966-2066-34-0.
- ↑ М. Л. Рева, Н. Н. Рева. Дикі їстівні рослини України. — К.: Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.154
Джерела[ред. | ред. код]
- КМИН ЗВИЧАЙНИЙ // Фармацевтична енциклопедія / голова ред. ради та автор передмови В. П. Черних. — 2-ге вид., переробл. і доповн. — К. : «МОРІОН», 2010. — 1632 с. — ISBN 978-966-2066-34-0.
- Euro+Med Plantbase [Архівовано 9 січня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Кмин звичайний // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 205. — ISBN 5-88500-055-7.
|
|