Кмин звичайний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кмин звичайний[1]
Carum carvi - Köhler–s Medizinal-Pflanzen-172.jpg
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Айстериди (Asterids)
Ряд: Аралієцвіті (Apiales)
Родина: Окружкові (Apiaceae)
Рід: Кмин (рід) (Carum)
Вид:
Кмин звичайний[1] (C. carvi)
Біноміальна назва
Carum carvi
Commons-logo.svg Вікісховище: Carum carvi

Кмин звича́йний[1] (Carum carvi L.) — дворічна трав'яниста рослина роду кмин родини окружкові.

Будова[ред. | ред. код]

У перший рік життя створює лише розетку прикореневих листків, а на другий — розвиває порожнисте, всередині борознисте стебло, яке пускає гілки майже з основи. Листки чергові, перисторозсічені, верхні — сидячі. Квітки білі, правильні, зібрані в складні зонтики. Цвіте в червні — липні. Плоди — двосім'янки, сплюснуті з боків, при достиганні розпадаються на вузькі серповидні сім'янки.

Поширення[ред. | ред. код]

Поширений у Лісовій та Лісостеповій зонах України, зрідка в Донецькому лісостепу та гірській частині Криму. Росте в розріджених лісах, на узліссях, лісових зрубах, луках, горбах, по краях доріг.

Розмноження[ред. | ред. код]

Розмножують насінням, яке висівають рано на весні з розрахунку 100 г на 100 м², глибина сівби 2—3 см. Сходи з'являються через 2—3 тижні. Для прискорення проростання насіння намочують і витримують 2—3 дні при температурі 18—20°С, після чого висушують та висівають. Деякі рослини цвітуть у перший рік життя, більшість — на другий і наступні роки.

Практичне використання[ред. | ред. код]

Булки з кмином

Насіння кмину звичайного давно відоме людині як лікувальний засіб і прянощі.

У харчуванні[ред. | ред. код]

Плоди кмину звичайного багаті на ефірну олію широко використовують у харчовій промисловості, у хлібопеченні, ароматизації лікерів типу «Кюммель». З листків та молодих верхівок можна готувати салати, використовувати як приправу до тушкованої яловичини, овочевих пюре.[2] Неодмінний компонент української кухні.

Медичне застосування[ред. | ред. код]

Відвар плодів використовують при атонії і болях у кишечнику, метеоризмі, для підсилення функції підшлункової залози, підвищення тонусу й перистальтики кишечника, зниження в ньому процесів бродіння і гниття. Ефірну олію використовують для ароматизації лікарських препаратів.

Фармакологічні властивості[ред. | ред. код]

Плоди кмину містять 3—7 % ефірної олії (основні її компоненти — карвон і лимонен), 14—22 % жирної олії з високим вмістом петроселінової кислоти та дубильні речовини. З трави і насіння виділено флавоноїди кверцетин, кемпферол та ізорамнетин, а також ацетилові сполуки — поліїни.

У парфумерії[ред. | ред. код]

Використовується в парфумерній промисловості.

Заготівля[ред. | ред. код]

Заготовляють насіння кмину в суху погоду, бо зволожені плоди втрачають товарну якість.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б КМИН ЗВИЧАЙНИЙ // Фармацевтична енциклопедія / голова ред. ради та автор передмови В. П. Черних. — 2-ге вид., переробл. і доповн. — К. : МОРІОН, 2010. — 1632 с. — 2 000 прим. — ISBN 978-966-2066-34-0.
  2. М. Л. Рева, Н. Н. Рева. Дикі їстівні рослини України. — К.: Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.154

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Кмин звичайний // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 205. — ISBN 5-88500-055-7.