Гвинтівка Мосіна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гвинтівка Мосіна-Нагана
Mosin Nagant series of rifles.jpg
гвинтівки та карабіни різних варіантів
Тип: Гвинтівка
Походження: Російська імперія
Радянський союз
Історія служби
Термін використання з 1891
Використання у дивіться Використовувалась
Війни Російсько-японська війна
Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Громадянська війна в Китаї
Друга світова війна
Корейська війна
В'єтнамська війна
Громадянська війна в Іспанії
Радянсько-фінська війна
Радянсько-фінська війна (1941—1944)
та інші
Історія виробництва:
Конструктор Мосін Сергій Іванович, Леон Наган
Розроблено 1891
Виробник Тульський та Іжевський збройові заводи, Remington, New England Westinghouse, інші
Виготовлено 1891 - 1965
Кількість близько 37 000 000 (Російська імперія/Союз Радянських Соціалістичних Республік)
Варіанти гвинтівка зр. 1891 піхотна
гвинтівка зр. 1891 драгунська
гвинтівка зр. 1891 козацька
карабін зр. 1907
гвинтівка зр. 1891/10
гвинтівка зр. 1891/30
гвинтівка зр. 1891/30 снайперська
карабін зр. 1938
карабін зр. 1944
Характеристики
Маса 4,0 кг (M91/30)
3,4 кг (M38)
4,1 кг (M44)
Довжина 1287 мм (M91/30)
1013 мм (карабін)
Довжина ствола, мм: 730 мм (M91/30)
514 мм (карабін)
Тип боєприпасу 7,62×54 мм R
7,62×53 мм R (фінський)
Механізм Ковзкий затвор
Дульна швидкість 865—870
Прицільна дальність 500 м, 750+ м (з використанням оптичного прицілу)
Тип боєпостачання обойма на 5 патронів.
Приціл відкритий/оптичний

Гвинтівка Мосіна (російською Винтовка Мосина, інші назви: трьохлінійна гвинтівка та гвинтівка Мосіна-Нагана) — магазинна військова гвинтівка, яка використовувалась військовими силами Російської Імперії, Радянського союзу, та багатьох інших держав[1]. Гвинтівка Мосіна у різних модифікаціях знаходилась на озброєнні з 1891 р. до 1960-х.

Створена та названа на честь російського конструктора Сергія Івановича Мосіна.

Передісторія[ред.ред. код]

Магазинні гвинтівки з ручним перезаряджанням (в термінах тих років — «повторювальні») були відомі ще з середини XIX століття, і вже тоді знаходили обмежене військове застосування.

Наприклад, у США під час громадянської війни та бойових дій проти індіанців використовували магазинні гвинтівки Спенсера з прикладним магазином, Генрі з підствольним магазином і перезарядженням рухомою спусковою скобою, та інші системи.

В роки російсько-турецької війни 1877–1878 років турки не без успіхів застосовували в обмежених кількостях (порядку десятків тисяч штук) магазинні гвинтівки Вінчестера невійськового зразка моделей 1866 і 1873 років, розроблених на основі системи Генрі — хоча масовість та ефективність їх застосування, зазвичай, сильно перебільшена.

Багато з цих систем були добре відомі і в Росії, а приблизно з 1878 року активно проводились закупівлі різних зразків іноземної магазинної зброї для досліджень і випробувань[2]. Як писав генерал М. І. Драгомиров в середині 1870-х років[2],

« Якщо винайти повторювальну систему, яка буде надійна, міцна, не вимагатиме занадто ретельного догляду … то ні про що краще й мріяти не можна  »

Однак такої системи в ті роки ще не існувало. Наявні на той час зразки, хоч і являли, в теорії, істотно вищий щабель розвитку стрілецької зброї в порівнянні з поширеними тоді як військова зброя однозарядними гвинтівками, мали досить істотні загальні недоліки, з огляду на які вони не могли бути прийняті на масове озброєння регулярної армії.

Механізм гвинтівки Генрі
… та набої до неї; поруч — сучасний револьверний набій.

По-перше — в ранніх магазинних системах через особливості конструкції їх магазинів (прикладних, підствольних) зазвичай використовували порівняно коротші і слабші набої, часто кільцевого запалення, за потужністю близькі до револьверних. Наприклад, в підствольному трубчатому магазині при застосуванні набоїв центрального займання, до типу яких тоді вже належало більшість військових, побоювалися випадкових вибухів від удару кулі заднього набою у капсуль переднього[2], тому багато гвинтівок з таким магазином використовували патрони кільцевого запалення, що мали замість центрально розташованого капсуля колечко капсульного складу прямо в закрайку гільзи, малопридатні для військової зброї.

Як наслідок, дальність стрільби з них залишала бажати кращого, особливо з урахуванням завищених вимог, які висували тоді військовій зброї (що було спричинене практикою стрільби з гвинтівок залпами по груповій, часто навіть невидимій, цілі, як зникла після запровадження кулеметів), а куля не володіла пробивною силою, необхідною для ураження цілі, що знаходиться за земляними валами, брустверами та іншими укріпленнями або перепонами.

Прикладні магазини також мали свої проблеми, пов'язані зі складністю, низькою надійністю, ослабленням конструкції гвинтівки.

По-друге, що ще важливіше, після спустошення магазина його необхідно тривалий час заповнювати, що в тодішніх конструкціях відбувалось по одному набою, чим суттєво знижувалась практична скорострільність. Це робило проблематичним використання ранніх магазинних гвинтівок в польових битвах, — хоча в певних ситуаціях, наприклад, при обороні укріплених позицій, коли стрілок мав можливість відносно спокійно перезарядити свою зброю, вони, безумовно, мали великі переваги.

До цього додавались і численні проблеми з надійністю ранніх «магазинок» в польових умовах, а також їхня висока вартість і складність у виробництві.

Пізніше з'явились досконаліші системи під військові набої з димним порохом, які навіть в деяких країнах брали на обмежене озброєння, — такі, як швейцарська магазинна гвинтівка Repetiergewehr Vetterli (1869 року), введена у флоті Норвегії багатозарядна (дуже недосконала, з подачею чергового патрона в ствол з магазину рукою стрілка) гвинтівка Krag-Petersson (1876 року), японська гвинтівка Мюрата Тип 13 (1880), німецька «передільна» Gewehr 71/84 (1884 рік), австро-угорський (1881 року) і французький (1886) варіанти системи Gra-Kropatschek, та інші.

Але всі вони також мали магазини, що споряджались по одному набою, і тому практично ніде не були прийняті на повне озброєння як єдиний військовий зразок, зазвичай залишаючись лише доповненням до однозарядних гвинтівок, що складали основну масу зброї. У звичайних обставинах стрільцеві доводилось користуватись ними як однозарядними, приберігаючи запас набоїв в магазині на критичний момент бою, визначити настання якого, природно, вкрай складно[3]. Те ж саме можна сказати і про так звані «приставні магазини» і «прискорювачі заряджання», які кріпили на однозарядні гвинтівки, перетворюючи їх на якусь подобу магазинної, але були при цьому громіздкі, порівняно ненадійні і складні в експлуатації, та й споряджалися, знову ж, по одному патрону.

Магазини на військовій зброї ще довго залишались постійними, тобто постійно жорстко закріпленими на гвинтівці; змінні магазини, як на сучасній зброї, вважалися тоді абсолютно неприпустимим марнотратством. Навіть якщо магазин і можна було знімати для чищення (як на англійській гвинтівці Лі-Метфорд), на гвинтівку він припадав лише один (а в разі вищезгаданої гвинтівки Лі-Метфорд — ще й приєднувався до неї ланцюжком), відповідно, мати при собі запас попередньо споряджених магазинів стрілок не міг. Саме тому заряджання єдиного наявного у стрільця магазина по одному патрону в ті роки було критичним недоліком магазинної зброї, що перешкоджало її широму військовому застосуванню.

Так чи інакше, в жодній з основних європейських армій в період до другої половини 1880-х років магазинні гвинтівки не були прийняті на озброєння в якості основного зразка, саме через непридатність їх ранніх варіантів до використання як масової військової зброї.

Сталось це лише після появи необхідних передумов — в першу чергу, завдяки запровадженню серединного (розташованого перед спусковою скобою) магазину з рядним розташуванням набоїв, запатентованого американцем шотландського походження Джеймсом Лі (James Paris Lee) в 1879 році і вперше використаного у гвинтівці Манліхера зразка 1886 року, а до нього — патронної пачки (гвинтівка Маннліхер 1889), а потім і обойми (прийнята в Бельгії гвинтівка Маузера 1889), завдяки яким, нарешті, знайшло своє цілком позитивне рішення питання про швидке спорядження магазина одразу кількома набоями. Пачка або обойма дозволяли заповнити магазин за час, порівнянний з тим, що необхідний на перезарядження колишніх однозарядних гвинтівок одним набоєм.

Також істотну роль у запроваджені багатозарядних гвинтівок зіграла поява нових малокаліберних набоїв з бездимним порохом (французька Lebel M1886, компактніша і легша, що дозволяло забезпечити гвинтівку досить ємним магазином, при цьому надлишково не обтяжувати стрілка вагою розміщеного на ній боєкомплекту.

Майже одразу після появи цих нововведень, магазинні гвинтівки з їхнім використанням, були прийняті на повне озброєння практично у всіх розвинених країнах — Vetterli-Vitali в Італії (1887), Gewehr 1888 в Німеччині (1888), Lee-Metford в Англії (1888), Schmidt-Rubin M1889 у Швейцарії (1889) та інших.

В Росії Головне Артилерійське управління поставило задачу розробки багатозарядної, «повторювальної» гвинтівки в 1882 році. В 1883 була утворена «Комісія з випробування магазинних рушниць» (рушницями тоді іменували будь-яку ручну довгоствольна зброю, а слово «гвинтівка» позначало різновид рушниці) під головуванням генерал-майора М. І. Чагина.

Пам'ятник С. І. Мосіну в Сестрорецьку.

Перші розробки велись під 4,2-лінійний набій до гвинтівки Бердана, споряджений димним порохом — всього було розглянуто близько 150 російських та іноземних систем, в тому числі 4,2-лінійна гвинтівка системи капітана С. І. Мосіна розробки 1887 року, з прикладним магазином з рейковою подачею боєприпасів. Вона показала хороші результати, але була відкинута зважаючи на вже згаданий загальний для всіх систем з такими магазинами недолік — тривале заряджання і складність дозаряджання магазина в бойових умовах.

Швидкий розвиток бездимних порохів вже через кілька років по суті знецінив результати цих робіт, які, тим не менш, дали багатий і цінний досвід, необхідний для подальших розробок.

Попутно тривалі випробовування і гвинтівки зменшеного калібру (7-8 мм). Наприклад, навесні 1885 року полковником Роговцевим був створений 3,15-лінійний (8 мм) набій на основі переобтиснутої «бердановської» гільзи, призначений для стрільби з експериментальних 3,15-лінійних стволів, розроблених збройовим відділом ГАУ та виготовлених в Інструментальній 2-ій майстерні Петербурзького патронного заводу. Набій Роговцева 1885 року споряджався експериментальним посиленим димним порохом, зі збільшеним вмістом селітри, що підвищувало його корозійний вплив на ствол, і кулею в мідній оболонці зі свинцевою серцевиною. Він мав заряд в 5 грамів пороху, який розганяв 13,6-грамову кулю до 550 м/с.[4]

Паралельно з розробкою принципово нової магазинної гвинтівки велися і роботи по пристосуванню магазину до наявної гвинтівки Бердана (визнані пізніше безперспективними), а також — щодо створення однозарядної гвинтівки, що використовує новий набій з бездимним порохом (не всі військові вважали переваги магазинних гвинтівок досить значними для озброєння ними всієї армії, що було обумовлено в тому числі і відсутністю до другої половини 1880х років однозначно вдалої конструкції магазинної гвинтівки).

Консерватизм і вичікувальна позиція, зайнята військовим відомством з небажання повторювати помилки 1860–1870 років (коли за період з 1860 по 1870 рік було в гарячковому порядку прийнято на озброєння не менше 6 різних систем гвинтівок під різні набої, більша частина яких встигла застаріти ще до початку свого масового виробництва), що призвели до подій, охрещені військовим міністром Д. А. Мілютіним «нашою нещасною рушничною драмою», привели до деякого гальмування робіт зі створення російської магазинної гвинтівки, — що, однак, згодом дозволило уникнути неприємних ситуацій, в яких опинилися французи, поспішно прийнявши на озброєння гвинтівку Лебеля, з підствольним магазином, який швидко зробив її застарілою, або англійці і австрійці, які спочатку прийняли магазинні гвинтівки під набій з димним порохом, і вже незабаром були змушені гарячково переробляти їх під бездимний.

Так як будь-яка зброя створюється в першу чергу на основі наявного боєприпасу, водночас велись роботи по створенню нового набою.

У 1886 році Лоренцу з Німеччини була замовлена ​​партія дослідних набоїв зменшеного калібру.

У 1887 році був налагоджений зв'язок зі шведським професором Хеблером, від якого були отримані матеріали дослідів, консультації та вказівки. Хеблер радив прийняти калібр порядку 7,6 мм, що вбачався йому найперспективнішим, і кулю в сталевій оболонці, а також надіслав 1000 набоїв власної розробки з димним порохом.

У 1888 році до Росії прибули закордонні 8-мм гвинтівки: австрійська Манліхера і данська Краг-Іоргенсена. З'ясувалося, що австрійські і датські гвинтівки давали кращу кучність і влучність бою, ніж випробувані Комісією дослідні російські гвинтівки, але швидкість їх куль була недостатня (508–530 м/с) через використання димного пороху, а запірний механізм разом з іншими деталями гвинтівок був визнаний абсолютно незадовільним. Той же самий висновок було зроблено щодо гвинтівок і набоїв Хеблера.

На початку 1889 року Комісія неофіційними каналами отримала французьку гвинтівку Лебеля, що використала бездимний порох, — з гільзами та кулями, але без самого пороху. Згодом вона також була випробувана — з російським бездимним порохом. Конструкція ствола і затвора цієї гвинтівки були визнані такими, що заслуговують на увагу, однак трубчастий подствольний магазин виявився незадовільним.

Набої 7,62×54 мм R в асортименті (пізня модифікація з загостреними кулями, спочатку кулі були з круглими носками).
Затвор Мосіна.

Російський бездимний порох задовільної якості був отриманий в 1889 році завдяки успішним дослідам Д. І. Менделєєва. Того ж року був розроблений 7,62-мм набій, створений полковником Н. Ф. Роговцевим за зразком нового 8-мм австрійського M1888, але споряджений бездимним порохом і кулею в мельхіоровій оболонці, міцнішою за мідну, і яка не так сильно зношувала та спричиняла іржавіння ствола, як сталева. Належний капсуль з'явився лише в 1890 році.

Хоча до того часу в деяких країнах, в першу чергу — в Німеччині, яка мала вельми високорозвинену виробничу базу, вже були запроваджені набої з кільцевою проточкою на гільзі, компактніші і зручніші для подачі з магазину, російський набій зберігав закраїну, що виступає, в основному через те, що це дозволяло виготовляти як гільзу, так і патронник ствола з великими допусками. Відзначалися й інші переваги набою з закрайком, — наприклад, він був зручніший при спорядженні магазина або заряджанні гвинтівки по одному набою, що було цілком реальною можливістю при виході магазину з ладу або відсутності споряджених патронних обойм, оскільки солдатові зручніше і швидше витягати їх з патронної сумки . На ті часи це не було незвичним — такий же закрайок мали штатні французький 8 × 50 мм R Лебель, англійський .303 British (7,7 × 56 мм R), американський .30-40 Krag (7,62 × 58,8 мм R) і австро-угорський M1888 (8 × 50 мм R Mannlicher) набої. Лише згодом виявилося велика незручність такого набою для використання в автоматичній зброї, але і це не завадило деяким з вищезазначених зразків залишатися на озброєнні аж до кінця Другої світової війни. Більш того, навіть в 1930-і роки в деяких країнах продовжували розробляти і приймати на озброєння нові гвинтівкові набої з закрайком, наприклад австрійський набій M30S 8 × 56 мм R зразка 1930 року, прийнятий також в Угорщині.

Втім, навіть і на цьому етапі питання про калібр, мабуть, ще не було остаточно вирішено, оскільки незабаром почались дослідження 6,5-мм набою[2].

Історія[ред.ред. код]

Після Російсько-турецької війни, коли озброєним однозарядними гвинтівками системи Бердана російським військам протистояли турецькі з магазинними гвинтівками Вінчестера, російське Головне Артилерійське Управління взяло за задачу створення для потреб армії магазинної багатозарядної гвинтівки. Спроби належним чином модернізувати гвинтівки Бердана зазнали невдачі, тож для перевірки наявних іноземних систем (Маузера, Лі-Енфілда, Лебеля тощо) в 1883 р. було створено «Особливу комісію з випробування магазинних рушниць» (з 1889 — «Комісія для випрацювання зразка малокаліберної рушниці»)[5]. Комісія випробувала кілька десятків різноманітних гвинтівок закордонного виробництва та низку вітчизняних розробок. В 1889 р. комісія зупинилася на калібрі 7,62 мм, прийняла конструкцію патрона і вирішила, що майбутня гвинтівка повинна мати ковзаючий затвор з замиканням окремою лічинкою, ствол на зразок французької гвинтівки Лебеля, серединний магазин на 5 патронів з заряджанням із обойми. Комісії були надані створені за новими вимогами 7,62-мм система капітана Сергія Мосіна та 8,89-мм система бельгійця Леона Нагана, перероблена під той же 7,62-мм патрон. За результатами випробувань, які відбулись у 1890 році, кращою було визнано систему Нагана. Але за результатами військових випробувань, коли гвинтівки Мосіна дали втричі менше затримок при стрільбі, ніж бельгійські, комісія надала перевагу вітчизняній розробці. В решті решт було прийнято компромісне рішення: у Нагана було придбано права на його систему; комісія прийняла на озброєння систему Мосіна з механізмом магазина, запозиченим від системи Нагана, як вдалішим.

Виробництво нових гвинтівок було розпочато у 1892 році в арсеналах Тули, Іжевська та Сестрорецька. Через обмежені виробничі потужності цих фабрик додаткове замовлення на 500 тисяч рушниць було надано французькій зброярні Manufacture Nationale d'Armes de Châtellerault. На момент початку Російсько-японської війни армія отримала близько 3 800 000 гвинтівок.

Між 1891 та 1910 роками було створено кілька модифікацій гвинтівки Мосіна-Нагана: піхотна гвинтівка зразка 1891, драгунська (дещо коротша за піхотну), козацька (без багнета), карабін зразка 1907.

Під час Першої світової війни через постійну нестачу зброї, яку неможливо було вдовольнити силами власного виробництва, російський уряд замовив в США 1,5 мільйони піхотних гвинтівок російського зразка у Remington Arms та 1,8 мільйони у New England Westinghouse (ці замовлення не було виконано в повному обсязі). Велика кількість гвинтівок Мосіна була захоплена у ході війни німецькими та австро-угорськими військами. Багато з них послужили озброєнням військам другого ешелону та на німецькому флоті. Більшість із захоплених Австрією рушниць були у 1920-х роках продані Фінляндії.

Під час громадянської війни піхотні та драгунські гвинтівки продовжували виготовляти, але у значно менших обсягах.

В 1920-х роках залишки зношених гвинтівок переробляли в мисливські рушниці 32-го та 28-го калібру (так звані «фроловки», за прізвищем П. М. Фролова, інженера Тульського збройного заводу, що розробив технологію переробки).

У 1924 було створено комітет з модернізації гвинтівки Мосіна, яка на той час пробула на озброєнні більше трьох десятиліть. Результатом її роботи було створення моделі 1891/30, основою якої була драгунська модифікація гвинтівки зразка 1891. До 1945 року було виготовлено близько 17 475 000 гвинтівок під назвою «7,62-мм гвинтівка зразка 1891/30 р.»[6].

Система Мосіна-Нагана була прийнята як снайперська гвинтівка у 1932 і використовувалась радянськими снайперами протягом Другої світової війни, де високо цінувалась за надійність та влучність.

З кінця 1930-х років почалася поступова заміна гвінтівки Мосіна як головної індивідуальної зброї стрільців автоматичними і самозарядними гвинтівками Сімонова і Токарєва. Цей процес перервався з початком війни: з різних об'єктивних причин виробництво автоматичних гвинтівок було припинено, а гвинтівок і карабінів Мосіна — поширено.

Після Другої світової війни у Радянському Союзі виготовлення всіх видів гвинтівок Мосіна було припинено, всі гвинтівки було вилучено з ужитку та замінено карабіном СКС та пізніше автоматом Калашникова. Незважаючи на явну вже застарілість, системи Мосіна-Нагана продовжували використовуватись у збройних силах багатьох учасників Варшавського договору та деяких інших країнах світу ще кілька десятиліть. Залишки гвинтівок і карабінів було частково перероблено в мисливську зброю та реалізовано населенню.

Виробництво та експлуатація[ред.ред. код]

Виробництво гвинтівки почалося в 1892 році на Тульському, Іжевському і Сестрорецькому збройових заводах. Через обмежені виробничі потужності цих заводів, замовлення на 500 тисяч гвинтівок було розміщене на французькому збройовому заводі в місті Шательро (Manufacture Nationale d'Armes de Châtelleraut).

Перше бойове випробування гвинтівка Мосіна пройшла в 1893 р в зіткненні російського загону на Памірі з афганцями.[7]

Уже в перші роки після прийняття гвинтівки на озброєння, в ході виробництва та експлуатації зброї у вихідну конструкцію почали вносити зміни:

  • так, в 1893 році ввели дерев'яну ствольну накладку для захисту рук стрільця від опіку.
  • в 1896 році ввели новий шомпол, довший і з головкою збільшеного діаметру, що не проходить ствол що спростило чистку зброї. Ліквідували насічку на боках кришки магазинної коробки, яка при носінні зброї протирала однострої.

Ці удосконалення вносили і в конструкцію раніше випущених гвинтівок.

На початок російсько-японської війни в армію було поставлено приблизно 3800000 гвинтівок.

Після прийняття на озброєння в 1908 році набою із загостреною («наступальною») кулею в 1910 році на озброєння був прийнятий новий варіант гвинтівки з прицілом системи Коновалова, що відповідав балістиці нового набою.

До моменту вступу Росії в першу світову війну на озброєнні російської армії знаходилось 4519700 гвинтівок[8], у виробництві знаходилися три варіанти гвинтівки — драгунська, піхотна і козача. Протягом війни військова промисловість Росії виготовила 3286232 трилінійні гвинтівки, відремонтувала і виправила 289431[9].

Через катастрофічний брак зброї і проблеми внутрішньої промисловості, російський уряд почав закуповувати за кордоном гвинтівки декількох іноземних систем, а також замовив у США у компаній Remington і Westinghouse 1,5 мільйона гвинтівок зразка 1891/10 рр. Частина з них ніколи не була поставлена ​​Росії — після Революції їх конфіскував уряд США. Сьогодні гвинтівки Мосіна американського виробництва — одні з найрідкісніших і становлять найбільшу колекційну цінність, поряд з гвинтівками, виробленими у Франції в місті Шательро.

Велика кількість гвинтівок була захоплена німецькими та австро-угорськими військами.

Гвинтівка зразка 1891/30 років.

Протягом громадянської війни в Росії виробляли два типи гвинтівок — драгунську і, в значно менших кількостях — піхотну.

Після закінчення війни, незважаючи на явну старість гвинтівки зразка 1891 року, через важку економічну ситуацію в молодій Радянській республіці розмов про прийняття на озброєння принципово нового зразка вестися не могло, тому в 1924 році був створений комітет з модернізації гвинтівки.

Снайперська модифікація з оптичним прицілом ПЕ і 12 зірочками про перемоги.

В результаті модифікації драгунського варіанту гвинтівки, як коротшої і зручнішої, з'явилася єдина модель — гвинтівка зразка 1891/1930 рр. (Індекс ГАУ — 56-В-222). Хоча вона і містила в собі цілий ряд поліпшень, в порівнянні з аналогами, що були на озброєнні армій держав-ймовірних противників СРСР, вона все ж виглядала не найкращим чином. Однак магазинна гвинтівка до того часу вже не була єдиним видом стрілецької зброї піхоти, тому в ті роки ставка була зроблена в першу чергу на створення сучасніших і досконаліших її видів — пістолетів-кулеметів, кулеметів, самозарядних і автоматичних гвинтівок.

В 1920-ті — 1930-ті роки в СРСР гвинтівки Мосіна використовували в системі Всевобуч та ОСОАВІАХІМ для навчання стрільбі, широкого поширення набув рух «Ворошиловського стрільця».

У 1928 році в СРСР було розпочато серійний випуск перших зразків оптичних прицілів, спеціально розроблених для установки на гвинтівку зразка 1891 року[10].

У 1932 році також почалося серійне виробництво снайперської гвинтівки зразка 1891/31 рр. (Індекс ГАУ — 56-В-222А), що вирізнялася поліпшеною якістю обробки каналу ствола, наявністю оптичного прицілу ПЕ, ПБ або ПУ і відігнутої вниз рукояттю затвора. Всього було випущено 108 345 шт. снайперських гвинтівок, їх інтенсивно використовували в ході радянсько-фінської та Другої світової війни і зарекомендували себе як надійна та ефективна зброя. Нині снайперські гвинтівки Мосіна мають колекційну цінність (особливо «іменні» гвинтівки, якими нагороджували кращих радянських снайперів).

У 1938 році був також прийнятий модернізований аналогічно основним зразком карабін зразка 1938 , що представляв собою модифікацію карабіна зразка 1907 року. Він став довшим свого попередника на 5 мм і був розрахований на ведення прицільного вогню на відстань до 1000 м. Карабін був призначений для різних родів військ, зокрема артилерії, саперних військ, кавалерії, підрозділів зв'язку і службовців матеріально-технічного забезпечення, наприклад водіїв транспорту, яким треба легка і проста в поводженні зброя здебільшого для самооборони[11].

Останнім варіантів гвинтівки став карабін зразка 1944 року , що відрізнявся наявністю незнімного голчастого багнета і спрощеною технологією виготовлення. Одночасно з його введенням сама гвинтівка зразка 1891/1930 рр. з виробництва була знята. Вкорочення піхотної зброї стало настійною вимогою, висунутою досвідом Другої світової війни. Карабін дозволив підвищити маневреність піхоти та інших родів військ, оскільки з ним стало зручніше вести бій в різних земляних укріпленнях, будівлях, густих заростях, тощо, причому бойові якості його як в вогневому, так і в штиковому бою порівняно з гвинтівкою практично не знизились[12].

Після прийняття на озброєння в 1938 році досить вдалої самозарядної гвинтівки Токарєва (СВТ), передбачалося, що на початку 1940-х років вона практично повністю витіснить в РККА гвинтівку Мосіна і стане основною зброєю радянської піхоти, слідом за армією США, що прийняла в 1936 році на озброєння самозарядну гвинтівку Гаранда. За довоєнним планом було передбачено в 1941 році випустити 1,8 млн. СВТ, в 1942 — 2 млн.[13] Фактично до початку війни було виготовлено понад 1 млн. СВТ, і багато частин і з'єднань першої лінії, в основному в західних військових округах, отримали штатну кількість самозарядних гвинтівок.

Однак плани повного переозброєння Червоної Армії автоматичною зброєю не були виконані у зв'язку з нападом Нацистської Німеччини — з 1941 року виробництво СВТ як складнішої у порівнянні з магазинною гвинтівкою і пістолетом-кулеметом було скорочено в рази, і одним з основних видів зброї радянської армії залишалася модернізована гвинтівка зразка 1891 року, хоча і доповнена вельми істотними кількостями (більше половини від загальної кількості стрілецької зброї на кінець війни) самозарядних гвинтівок і пістолетів-кулеметів.

У 1931 році було вироблено 154 000, в 1938 році — 1124664, в 1940 році — 1375822[14].

Гранатомет Д'яконова

У 1943 році на окупованій території Білорусії інженер-залізничник Т. Є. Шавгулидзе розробив конструкцію 45-мм рушничного гранатомета, в загальній кількості, в 1943–1944 гг. в майстернях Мінського партизанського з'єднання радянськими партизанами були виготовлені 120 гвинтівочних гранатометів системи Шавгулидзе, які встановлювались на гвинтівки системи Мосіна[15].

Після Другої світової війни СРСР припинив провадження гвинтівок Мосіна, гвинтівки та карабіни поступово знімали з озброєння армії, заміняли карабіном СКС і автоматами Калашникова (хоча певну кількість продовжували використовувати в системі воєнізованої охорони).

Гвинтівки та карабіни Мосіна продовжували використовувати в арміях Східної Європи і по всьому світу ще кілька десятиліть. Як зброя піхоти і бійців іррегулярних збройних формувань гвинтівки Мосіна використовувалась в багатьох війнах — від Кореї та В'єтнаму до Афганістану і конфліктів на пострадянському просторі.

Конструкція і принцип дії[ред.ред. код]

Ствол і ствольна коробка[ред.ред. код]

Mosin-disassembly.jpg
Клеймо на гвинтівці випуску 1924 року з шестигранною ствольною коробкою, Іжевський завод.
Клеймо на гвинтівці зразка 1891/30 військового випуску, Тульський завод.

Ствол гвинтівки — нарізний (4 нарізи, спрямовані зліва-вгору-направо). У ранніх зразків форма нарізу мала форму трапеції. Згодом форму нарізу змінили на простішу, прямокутну. Калібр ствола, вимірюваний як відстань між протилежними полями нарізів, номінально дорівнює 7,62 мм, або 3 російських лінії[16] (реально, як показують виміри, проведені на великій кількості гвинтівок різних років випуску і різного ступеня схоронності, — 7,62 … 7,66 мм). Калібр по нарізу дорівнює 7,94 … 7,96 мм.

У задній частині ствола розташований патронник з гладкими стінками, призначений для розташування набою при пострілі. З нарізною частиною ствола він з'єднаний за допомогою кульового входу. Над патронником розташоване заводське клеймо, що дозволяє ідентифікувати виробника і рік випуску гвинтівки[16].

Ззаду на пеньок ствола, що має різьбу, наглухо нагвинчена ствольна коробка , в якій знаходиться затвор. До неї, в свою чергу, прикріплені магазинна коробка з механізмом подавання набоїв, відсічка-відбивач і спусковий механізм[16].

Магазинна коробка і відсічка-відбивач[ред.ред. код]

Магазинна коробка (магазин) служить для розташування 4 набоїв та механізму подавання. Має щоки, кутник, спускову скобу і кришку, на якій змонтований механізм подавання[16].

Набої в магазині розташовані в один ряд, так, аби їхні закраїни не заважали подачі, через що магазин має незвичну для сучасної зброї форму.

Відсічка-відбивач керується рухом затвора і служить для відокремлення набоїв, що подаються із магазинної коробки в ствольну, запобігаючи можливій затримці при подачі, спричиненої зачепленням закрайків набоїв один за одного, а також відіграє роль відбивача стріляних гільз. До модернізації 1930 вона являла собою єдину деталь, після — складалась з лопаті з відбивним виступом і пружинної частини[16].

Відсічка-відбивач вважається однією з ключових деталей конструкції гвинтівки, запроваджених Мосіним, що забезпечує надійність і безвідмовність роботи зброї за будь-яких умов. Разом з тим, саме її наявність була викликана використанням застарілих набоїв з закрайком, що не дуже зручно для подачі з магазину.

Втім, навіть і магазини системи Лі, прийняті до англійських гвинтівок Лі-Метфорд і Лі-Енфілд, також використовували набій з закрайком, не мали відсічки-відбивача, замість якої магазин мав пружинні губки згори і ромбовидну форму в профіль, завдяки якій патрони розташовувалися в ньому так, що закрайок верхнього набою ставав перед закрайком наступного за ним, і зачеплення їх було виключено (ялиночка). Саме ця схема в подальшому стала загальноприйнятою для магазинів під рантові набої (що мають закрайок).

Спусковий механізм[ред.ред. код]

Спусковий механізм складається з спускового гачка, спускової пружини, що служить також шепталом, гвинта і шпильки[16]. Спуск гвинтівки — довгий, досить тугий і без «попередження», — тобто, хід спускового гачка не розділений на дві стадії з відмінним зусиллям.

Затвор[ред.ред. код]

Затвор гвинтівки зразка 1891 року. 1 — стебло, 2 — бойова личинка, 3 — сполучна планка, 4 — курок.

Затвор гвинтівки служить для досилання набою в патронник, замикання каналу ствола в момент пострілу, виконання пострілу, вилучення стріляної гільзи або набою з осічкою з патронника[16].

Складається з стебла з гребенем і рукояттю, бойової личинки, викидача, курка, ударника, бойової пружини і з'єднувальної планки. На снайперській гвинтівці рукоятка затвора подовжена і відігнута донизу для підвищення зручності перезарядження зброї і можливості установки оптичного прицілу[16].

В затворі знаходяться ударник і кручена циліндрична бойова пружина. Стиснення бойової пружини відбувається при відмиканні затвора поворотом рукоятки; при замиканні — бойовий взвод ударника спирається на шепотіло. Можливе взведення ударника вручну при закритому затворі, для цього необхідно відтягнути назад курок (в даному випадку курком називається наконечник, нагвинчений на хвостовик ударника). Для постановки на запобіжник курок потрібно відтягнути назад до кінця й повернути проти годинникової стрілки.

Ложа, ствольна накладка[ред.ред. код]

Ложа з'єднує частини зброї, вона складається з цівки, шийки і прикладу. Ложа гвинтівки Мосіна цільна, з березової або горіхової деревини. Шийка ложі пряма, міцніша і придатна для штикового бою, хоча і не так зручна при стрільбі, як напівпістолетні шийки лож багатьох пізніших зразків. З 1894 р введена окрема деталь — ствольна накладка, яка прикриває ствол згори, оберігаючи його від пошкодження, а руки стрілка — від опіків. Приклад драгунської модифікації трохи вужчий, а цівка тонше, ніж у піхотної.

Ложа і ствольна накладка кріпляться до механізмів зброї за допомогою двох гвинтів і двох ложевих кілець з кільцевими пружинами. Ложеві кільця розрізні на основній масі гвинтівок і глухі на драгунській зразка 1891 року[16].

Прицільні пристосування[ред.ред. код]

Приціл гвинтівки зразка 1891/30 року

Складалися з прицілу і мушки.

Приціл — сходинковий на гвинтівці зразка 1891 року, секторний на гвинтівці зразка 1891/30 років. Складається з прицільної планки з хомутиком, прицільної колодки і пружини[16].

На гвинтівці зразка 1891 року приціл мав позначки в сотнях кроків. На прицільній планці знаходилось два цілика: один для стрільби на 400, 600, 800, 1000 і 1200 кроків, а другий, для використання якого необхідно було підняти прицільну планку в вертикальне положення, — на відстані від 1300 до 3200 кроків . Також існувало два варіанти рамкового прицілу: початковий варіант, який використовували до 1910 року та розрахований на важку кулю, і модернізований, з планкою системи Коновалова, розрахованого на легку загострену «наступальну» кулю набою зразка 1908 року. На гвинтівці зразка 1891/30 років приціл розмічений до дистанції в 2000 метрів; єдиний цілик може бути встановлений в будь-яке положення від 50 до 2 000 м з кроком 50 м[16].

Мушка розташована на стволі поблизу дульного зрізу. Гвинтівки зразку 1891/30 років отримали кільцевий намушник[16].

У 1932 році почалося серійне виробництво снайперської гвинтівки зразка 1891/31 років (Індекс ГАУ — 56-В-222А), що вирізнялася поліпшеною якістю обробки каналу ствола, наявністю оптичного прицілу ПЕ, ПБ або ПУ і відігнутої вниз рукояттю затвора.

Багнет[ред.ред. код]

Див. також: Багнет
Багнет зразка 1891/30 року
Багнет карабіна 1944
Російська піхота на марші. Видно, що у більшості стрільців багнети примкнути

Служить для ураження противника в рукопашному бою. Має чотиригранне лезо з долами, трубку із ступінчастим прорізом і пружинною клямкою, що кріпить багнет до ствола і з'єднує їх шийку[16].

Гвинтівку приводили до нормального бою з багнетом, тобто, при стрільбі він мав бути долучений, — інакше точка влучень істотно зсувалась, що майже унеможливлювало влучення на порівняно великій відстані без нового приведення до нормального бою. При стрільбі з багнетом на відстані 100 м середня точка влучення (СТП) відхиляється на приведеній до нормального бою без нього гвинтівці вліво на 6-8 см і вниз на 8-10 см, що компенсується новим приведенням до нормального бою[17].

Взагалі, багнет мав знаходитись на гвинтівці постійно, у тому числі при зберіганні і на марші, за винятком пересування залізничним або автомобільним транспортом[16], тому було досить практичним те, що його грані не були гостро відточені, як у ножевидних багнетів, оскільки при встановленому способі носіння це могло б створювати суттєві незручності при користуванні зброєю і спричиняти травми при поводженні з ним.

Настановами було наказано знімати багнет, крім вище зазначених випадків, лише при розбиранні гвинтівки для чистки, причому передбачалось, що від постійного знаходження на зброї він може зніматися туго[16].

Заточений кінчик багнета служить як викрутка при повному розбиранні.

До 1930 року пружинної клямки не було, натомість, багнет кріпився на стволі за допомогою штикового хомутика, форма леза також дещо відрізнялась. Практика показала, що з часом таке з'єднання схильне до розбовтування. У 1930 році спосіб кріплення змінили, проте гвинтівки і надалі пристрілювали з багнетами. Частина модернізованих гвинтівок також мала багнет з намушником (ранній варіант), згодом намушник стали робити на самій гвинтівці.

Карабін зразка 1944 мав невід'ємний перекидний багнет власного зразка конструкції Сьоміна[16].

Цікавий факт, — на снайперському варіанті гвинтівки Мосіна також був багнет, і посаджений він був дуже туго. Тут він служив дуловим обважнювачем, що істотно зменшує вібрацію ствола при пострілі, що позитивно позначалось на точності бою. Найменше розбовтування кріплення, що не було рідкістю на звичайних гвинтівках в піхоті, навпаки, позначалося на бою гвинтівки негативно[17].

Приналежність до гвинтівки[ред.ред. код]

До кожної гвинтівки була додана приналежність, до складу якої входило: протирка, викрутка, дульна накладка для чищення ствола, шомпольна муфта, шпильки, щетинний йоржик, маслянки з двома відділеннями — для розчину чистки стволів і масла, а також рушничний ремінь.

Принцип дії[ред.ред. код]

Розріз механізму гвинтівки раннього випуску.

Для заряджання гвинтівки необхідно[18]:

  1. Повернути рукоять затвора вліво;
  2. Відвести затвор назад до кінця;
  3. Вставити обойму в пази ствольної коробки; втопити набої і викинути обойму;
  4. Дослати затвор вперед;
  5. Повернути рукоять затвора вправо.

Після цього гвинтівка одразу готова до виконання пострілу, для чого стрільцеві залишається лише натиснути на спусковий гачок. Для виконання наступного пострілу повторити пункти 1, 2, 4 і 5. Чотири набої з обойми подаються в магазин, а верхній залишається в ствольній коробці, відокремлений від решти лопаттю відсічки, і при закриванні затвора досилається в набійник.

Порядок неповного розбирання[ред.ред. код]

  1. Вийняти затвор, для чого, утримуючи спусковий гачок натиснутим, повернути рукоятку вліво вгору і тягнути назад до кінця.
  2. Зняти багнет.
  3. Вигвинтити і вийняти шомпол.
  4. Відокремити кришку магазинної коробки.
  5. Розібрати затвор[16].

Кучність бою і ефективність вогню[ред.ред. код]

Гвинтівки зразка 1891 і 1891/30 років були високоточною зброєю, що дозволяє впевнено вражати поодиноку ціль на відстані до 400 м, снайпером з використанням оптики — до 800 м; групову — на відстані до 800 м[16].

У таблиці нижче представлені результати стрільби з рядового представника гвинтівки зразка 1891/30 року легкої кулею зразка 1908 року з початковою швидкістю 865 ​​м/с. Серединне відхилення — половина ширини центральної смуги розсіювання, яка вміщає 50% всіх влучень[19].

Серединні відхилення, см:
по висоті бічне
100 З 2
200 4 4
300 6 6
400 8 8
500 11 10
600 14 13
700 17 17
800 21 20
900 26 24
1000 33 29
1100 39 36
1200 46 42
1300 56 49
1400 65 56
1500 75 65
1600 88 75
1700 100 88
1800 120 100
1900 150 120
2000 170 150

У 1946 році учасник Другої світової війни старший сержант Немцев розробив метод швидкісної стрільби з гвинтівки (на полігоні Рязанського піхотного училища він зумів виконати з гвинтівки 53 прицільних пострілів на хвилину з відстані 100 метрів по грудній мішені, вразивши її 52 кулями). Надалі, метод швидкісної стрільби Немцева набув поширення у військах[20] .

Снайперські гвинтівки Мосіна довоєнного виробництва відрізнялися дивовижною, за мірками свого часу, якістю бою, багато в чому завдяки стволу з чоком (звуженням каналу від камори до дульного зрізу), з різницею в діаметрах у казенній і дульній частині в 2-3%. При пострілі з такого ствола куля додатково обтискається, що не дозволяє їй «гуляти» по каналу ствола[17] .

Переваги і недоліки[ред.ред. код]

Переваги[ред.ред. код]

  • Гарна балістика і висока потужність набою (на рівні .30-06), при тому, що багато аналогів на той момент все ще використовували димний порох;
  • Велика живучість ствола і затвора;
  • Невимогливість до технології виготовлення і великі допуски;
  • Надійність, безвідмовність дії механізмів гвинтівки у будь-яких умовах;
  • Проста і надійна конструкція затвора, що складається всього з 7 деталей; він розбирається і збирається швидко і без будь-яких інструментів[21];
  • Магазинна коробка добре закрита знизу;
  • Міцні ложа і приклад;
  • Дешева рамкова обойма;
  • Затвор, що легко виймається для чистки;
  • Достатня скорострільність гвинтівки;
  • Окрема бойова личинка затвора, заміна якої при поломці обходиться набагато дешевше, ніж заміна всього затвора;
  • Дешевизна заміни дерев'яних частин.

Недоліки[ред.ред. код]

  • Застарілий набій із закрайком, що ускладнює подачу з магазину і вимагає запровадження, по суті зайвої, в іншому випадку, достатньо складної у виготовленні і вразливої до пошкоджень деталі — відсічки-відбивача (пізніше в ході модернізації заміненої на дві простіші у виробництві деталі; проте, найдосконаліші системи магазинів забезпечували надійну подачу набоїв з закрайком і без відсічки як окремої деталі, наприклад магазин системи Лі до гвинтівок Лі-Метфорд і Лі-Енфілд з дворядним розташуванням набоїв, що дозволив збільшити ємність магазину гвинтівки з 5 до 8-10 набоїв);
  • Горизонтальне розташування бойових упорів личинки затвора при замиканні, що збільшує розсіювання; гвинтівки з найкращим боєм вже в той час мали вертикальне розташування бойових упорів при замкненому затворі;
  • Довгий і важкий спуск без «попередження», який заважає точній стрільбі;
  • Рамкова непружинна обойма, яка ускладнює заряджання; вже існували на той момент пружинні пластинчасті обойми, в тому числі і обойма Мосіна, були досконаліші, хоча і дорожче прийнятої обойми Нагана;
Фінська гвинтівка Мосіна (Гвинтівка М / 28) — був прийнятий оригінальний кинджальний багнет замість голчастого, гвинтівка пристріляна без нього. Точка кріплення багнета — ложа, а не ствол. Передній приціл — фінський і його мушка прикрита вушками
  • Довгий і вкрай застарілий голчастий багнет з колінчатою шийкою, що кріпиться на стволі, а не на ложі;
  • Піхотну і драгунську гвинтівки пристрілювали з багнетом, тобто, при стрільбі він мав знаходитись на гвинтівці, інакше точка влучень істотно зміщувалась, що робило готову до бою зброю громіздкою; багнет з часом розбовтувався, внаслідок чого влучність стрільби з гвинтівки падала; козацьку гвинтівку пристрілювали без багнета, але все одно була надто важкою і в цілому незручною для стрільби з коня і носіння кіннотником; розбовтування багнета усунуто на зразку 1891/30, але багнет раніше повинен був знаходитись на зброї при стрільбі; повністю вирішена ця проблема була лише в карабіні зразка 1944 введенням незйомного перекидного багнета, який при стрільбі також залишався на зброї, але міг складатися, підвищуючи зручність поводження з ним;
  • Коротка, не відігнута донизу рукоять затвора, яка утрудняє його відкриття, особливо коли гільза туго «засіла» в набійнику; сильний винос рукоятті вперед через конструкції затвора і її горизонтальне розташування без вигину вниз, що змушувало стрілка віднімати приклад від плеча при перезаряженні, тим знижуючи скорострільність; (За винятком снайперських модифікацій, що мали довшу рукоять, відігнуту вниз); передові зразки тих років вже мали сильно винесену назад рукоять, відігнуту донизу, що дозволяло перезаряджати зброю, не віднімаючи приклад від плеча, тим самим підвищуючи скорострільність, — еталонної в цьому відношенні можна вважати рукоять гвинтівки Лі-Метфорд; при цьому, і дослідна гвинтівка Мосіна 1885 року, і гвинтівка Нагана мали винесену назад рукоять затвора, розташовану в спеціальному вирізі, відокремленому від вікна для викиду стріляних гільз перемичкою, що ще й посилювало ствольну коробку; однак при випробуваннях гвинтівки 1885 року з'ясувалось, що при такому розташуванні рукояті часто відбуваються затримки при перезарядці, спричинені тим, що довгі рукава солдатської шинелі потрапляли між стеблом затвора і ствольною коробкою[4];
  • Пряма шийка приклада, менш зручна при стрільбі, ніж напівпістолетна на новітніх на той момент зразках гвинтівок, хоча і міцніша і зручніша в штиковому бою;
  • Запобіжник Мосіна, — дуже простий, але незручний у використанні та з малим ресурсом;
  • Деяке відставання від передових іноземних аналогів в оформленні дрібних деталей і фурнітури, наприклад — застарілі і такі, що швидко розхитуються ложеві кільця, уразливий до ударів приціл, менш зручні, ніж бічні, нижні «піхотні» антабки (з 1910 року замінені на також не найзручніші щілини для проходу ременя, спочатку були на драгунській гвинтівці), незручний упор шомпола, тощо.;
  • Низька якість дерев'яних деталей через використання дешевого дерева, особливо в пізніших випусках[22].

Варіанти[ред.ред. код]

Зразок Піхотна гвинтівка зразка 1891 та 1891/10 років Короткоствольна кавалерійська гвинтівка («драгунка») зразка 1891 та 1891/10 років Карабін зразка 1907 року Гвинтівка зразка 1891/30 років Карабін зразка 1938 року Карабін зразка 1944 року Польська гвинтівка зразка 91/98/23 і зразка 91/98/25
Набій 7,62 × 54 мм R 7,92×57 мм Маузер
Маса зброї без багнета і набоїв, кг 3,99/4,30 3,88/4,19 3,53/— 3,86/4,16 3,49/— —/4,0 3,9/?
Довжина без багнета/загальна, мм 1288/1730 1212/1655 1015/— 1227/1659 1020/— 1020/1330 1100/1420
Довжина ствола, мм 800 724 510 730 508 508 600
Ємність магазина 4 + 1 4 + 1 4 + 1 4 + 1 4 + 1 4 + 1 4 + 1
Бойова скорострільність, постріл/хв 10
Початкова швидкість кулі, м/c 685 (набій зразка 1891) 660 (набій зразка 1891) 620 (набій зразка 1891) 870 (набій з легкою кулею зразка 1908) 816 (набій з легкою кулею зразка 1908) 816 (набій з легкою кулею зразка 1908) 845

Оператори[ред.ред. код]

  • Flag of Russian Empire for private use (1914–1917).svg Російська Імперія
  • Flag of the Kingdom of Montenegro.svg Королівство Чорногорія — 24 травня 1898 Чорногорії було поставлено 30 тис. гвинтівок і 12 млн набоїв, 20 липня 1909 на пароплаві «Петербург» було доставлено ще 10 тис. гвинтівок і 17,5 млн набоїв; до початку Першої світової війни гвинтівки знаходились на озброєнні армії[23]
  • Ефіопія Ефіопія — в 1912 році для армії було закуплено кілька тисяч гвинтівок[24]
  • Болгарія Болгарія — після створення навесні 1912 року Балканського союзу, протягом 1912 року 50 000 гвинтівок було поставлено болгарській армії[9]; трофейними гвинтівками користувались протягом Першої світової війни, після 9 вересня 1944 року надходили з СРСР[25]
  • Flag of Mongolia (1911-1921).svg Монголія — в ​​1913 році поставлено 10 тис. гвинтівок
  • Сербія Королівство Сербія — в ​​1914 році було укладено угоду про постачання 120 тис. гвинтівок і 120 млн набоїв, перша партія з 50 тис. гвинтівок прибула в серпні 1914 року, перед початком Першої світової війни, а всього до 16 серпня 1914 сербська армія отримала 113 тис. гвинтівок і 93 млн набоїв[26][23]
  • Австро-Угорщина Австро-Угорщина — трофейними гвинтівками користувались протягом Першої світової війни, 45 тис. шт. були перероблені під штатний 8-мм гвинтівковий набій, рештою користувались у фронтових частинах разом з трофейними набоями[27]
  • Німецька імперія Німецька імперія — трофейними гвинтівками, через брак вітчизняних гвинтівок в німецькій армії, користувались протягом Першої світової війни, були взяті на озброєння німецького військово-морського флоту[25]
  • США США — гвинтівками «руського замовлення», не поставленими в Росію до закінчення громадянської війни під найменуванням US Rifle, 7.62 mm, Model of 1916 користувались окремі підрозділи Національної гвардії США і для навчання солдатів стрільбі.
  • СРСР СРСР — на озброєнні з моменту створення Червоної Армії до закінчення Другої світової війни; після війни значна кількість гвинтівок була передана в ДОСААФ, не ними користувались для навчання стрільбі і на заняттях з початкової військової підготовки[28].
  • Естонія Естонія — після проголошення незалежності в 1918 році, гвинтівки російської армії використовували для озброєння естонської армії, прикордонної поліції та інших естонських воєнізованих формувань. Після закінчення війни за незалежність, деяка кількість була передана в «Кайтселійт». Гвинтівки залишались на озброєнні до анексії Естонії до складу СРСР в липні 1940 року (надалі, були передані на озброєння частин 22-го корпусу РККА).
  • Польща Польща — перебувала на озброєнні в 1920-ті роки, в 1920ті-1930ті випускали модифікації wz. 91/98/23, wz. 91/98/25 і wz. 91/98/26 під набій 7,92 × 57 мм Маузер, в 1941–1942 рр. перебували на озброєнні «армії Андерса»[29]
  • Фінляндія Фінляндія — гвинтівки були на озброєнні фінської армії з початку створення, в 1920-ті мали місце поставки з Німеччини; перебували на озброєнні щонайменше до кінця Другої Світової війни, випускалися модернізовані варіанти M/24, M/27, М/28, M/28-30, M/39[30]
  • Монгольська Народна Республіка
  • Друга Іспанська республіка[31]
  • КНР КНР — застосовували протягом громадянської війни в Китаї, карабін зразка 1944 року випускали під найменуванням «тип 53»[29]
  • Третій Рейх Третій Рейх — трофейні гвинтівки надходили на озброєння допоміжних та охоронно-поліцейських формувань. Гвинтівки зразка 1891 року надходили на озброєння під найменуванням Gewehr 252 (r) , а гвинтівки зразка 1891/30 років — під найменуванням Gewehr 254 (r)[32]; з осені 1944 року гвинтівки надходили на озброєння загонів фольксштурму
  • Чехословаччина Чехословаччина — на озброєнні 1-го Чехословацького армійського корпусу, а потім і інших підрозділів армії Чехословаччини
  • Польська Народна Республіка — з 1943 року на озброєнні 1-ої польської піхотної дивізії, а згодом й інших підрозділів Війська Польського; крім того, після закінчення війни карабін зразка 1944 року невеликими партіями випускався на збройовому заводі в місті Радом під найменуванням wz. 44[33]
  • Соціалістична Федеративна Республіка Югославія — в 1944 році поставлялись НВАЮ[29]
  • Угорська Народна Республіка — гвинтівка знаходилася на озброєнні під найменуванням 48 M. puska ; крім того, карабін зразка 1944 року невеликими партіями випускали в 1952–1955 рр. на Будапештському арсеналі[33]
  • Німецька Демократична Республіка
  • В'єтнам В'єтнам
  • Північна Корея Північна Корея[29]
  • Білорусь Білорусь — гвинтівка знята з озброєння в грудні 2005 року[34]
  • Казахстан Казахстан — гвинтівки та карабіни зразка 38/44 років знаходяться на озброєнні відомчої охорони[35], а також окремих категорій працівників системи виробничого об'єднання мисливсько-промислових і зоологічних підприємств (ВО «Охотзоопром») держконцерну «Казместпром»[36]
  • Росія Росія — карабіни знаходяться на озброєнні відомчої охорони[37], воєнізованих і сторожових підрозділів позавідомчої охорони МВС РФ[38] і ФГУП «Охорона» МВС РФ[39]
  • Україна Україна — карабіни знаходяться на озброєнні державної служби охорони[40]

Цивільні варіанти[ред.ред. код]

В СРСР випускали конверсійні карабіни КО-8,2 (на базі гвинтівки Мосіна), КО-38 (на базі карабіна зр. 1938 року) і КО-44 (на базі карабіна зр. 1944 року)[41].

В Росії на Тульському збройовому заводі тривав випуск конверсійних карабінів зр. 1944 року КО-44 і КО-44-1[42], також було розпочато випуск конверсійних варіантів гвинтівки зр. 1891/30 рр. — КО-91/30 (Вятскьо-Полянський машинобудівний завод «Молот») і МР-143 (Іжевський механічний завод)[43]. Конверсійні варіанти гвинтівки зр. 1891/30 рр. практично не відрізняються від оригінальної армійської гвинтівки — всі відмінності зводяться до встановленого в каналі ствола для відповідності криміналістичним вимогам штифту для встановлення слідів на кулі і криміналістичної міткою в набійнику, а також відсутності багнета.

Крім того, в 2005 році був початий випуск конверсійного карабіна ВПО-103 під набій 9×53 мм R[44].

В останні десятиліття гвинтівки Мосіна зі складів збройних сил завдяки співвідношенню ціни і характеристик вибороли помітну поширеність на ринку цивільної зброї багатьох країн світу, в тому числі Росії та США.

За даними найбільшого американського збройового інтернет-магазину Bud's Gun Shop, гвинтівка Мосіна зайняла в 2012 році перше місце з продажу серед усіх видів стрілецької зброї, дозволеної до продажу населенню США[45][46]. У списку з 20 лідерів продажів, гвинтівка зразка 1891/30 посідає третє місце серед найстаріших прийнятих на озброєння в світі. Більший вік прийняття на озброєння мають тільки два види «поліцейської» моделі револьвера Сміт-Вессон (11 і 19 рядки в списку популярності)[45]. Вартість гвинтівок і карабінів зразка 1891/30 становить близько $ 100[47]. Постачається з колишніх мобілізаційних запасів СРСР. Набір включає багнет, ремінь, патронташ і приналежність[47].

«Фролівка»[ред.ред. код]

Докладніше: Фролівка (рушниця)

Так називають гладкоствольні рушниці, перероблені з старих гвинтівок Мосіна, що випускались в міжвоєнні і повоєнні роки, зазвичай 32-го калібру. В свій час дозволили швидко та економно дати мисливцям-промисловикам надійну зброю з прийнятними якостями. Слово «Фролівка» стало в російській мові загальним неофіційним позначенням всіх гладкоствольних рушниць, перероблених з гвинтівок військового зразка. Нині «Фролівки» представляють певний колекційний інтерес.

Спортивні модифікації[ред.ред. код]

Tkiv 85

Після війни в СРСР на базі конструкції затвора і ствольної коробки «трьохлінійки» були створені кілька варіантів спортивних гвинтівок для цільової стрільби:

  • Бі-59 — розроблена в 1959 році, конструктор А. С. Шестериков.
  • Бі-7,62 — випускалась серійно з 1961 по 1970 рік, всього було виготовлено 1700 шт. У 1963 р гвинтівка була удостоєна золотої медалі на міжнародній виставці в Лейпцигу.
  • Бі-6,5 — випускалась з 1964 по 1970 рік, розроблена у зв'язку з тим, що з 1963 р біатлоністи перейшли на використання 6,5-мм набоїв.
  • цільова гвинтівка АВ (Армійська Гвинтівка) — мала важчий ствол особливо точної обробки довжиною 720 мм, зручнішу відігнуту донизу рукоять затвора, діоптричний приціл і кріплення для оптичного, зручнішу ложу. АВ мала купчастість бою порядку 3 × 2 см на відстані 100 м цільовим набоєм, що в теорії цілком дозволяло використовувати її і як «поліцейську» снайперську гвинтівку (за технічними умовами; реально кучність бою багатьох зразків була істотно краще, сучасні відстріли показують кучність порядку 0,5 МОА набоєм «Екстра» з 5-ти пострілів з ​​сошок на 200 м). Після зняття в кінці 1970-х років відповідної дисципліни з програми Олімпійських ігор, нечисленні екземпляри гвинтівки АВ були в основному знищені[48], хоча відомий щонайменше один вцілілий зразок, хоча й істотно перероблений. У вересні 1999 року снайперська пара СБУ виступала на змаганнях снайперів з модифікованою гвинтівкою АВ[49]. Щонайменше один зразок гвинтівки АВ знаходиться в зброярні СДЮСТШ «РОСТО», місто Ульяновськ.
  • КО91/30мс — спортивна модифікація гвинтівки з матчевим стволом, розроблена і виробляється з 2003 року в штучному виконанні Вятсько-Полянським заводом «Молот»[50]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Назва трьохлінійна гвинтівка походить від старого позначення гвинтівкового калібру: 7,62 мм дорівнює 3 лініям, тобто 0,3 дюйма.
  2. а б в г С. Федосєєв. Дальність, швидкість і влучність // журнал «Вокруг Света», № 4 (2763), квітень 2004
  3. а б Жук А. Б. Стрелковое оружие.
  4. а б в Mosin vs. Nagant
  5. Ще на початку XX ст. рушницею в РосіЇ називали будь-яку довгоствольну ручну зброю. Гвинтівка вважалася різновидом рушниці.
  6. Всього в Росії і СРСР було випущено близько 37 млн одиниць
  7. В. Лєтов. «Велика гра» на Памірі. Як російські офіцери відбирали «дах світу» у Британії
  8. Російська армія // Радянська історична енциклопедія / редколл., гл. ред. Є. М. Жуков. том 12. М., державне наукове видавництво «Радянська енциклопедія», 1969. стр.316-326
  9. а б А. А. Маниковский. Російська армія у Великій війні: Бойове постачання російської армії в світову війну. . М., 1937
  10. Сергій Челноков. Трёхлінейка проти … трёхлінейкі // журнал «Майстер-рушниця», № 11 (140), листопад 2008. стр.40-46
  11. 1000 зразків стрілецької зброї / За заг. ред. Д. Міллера. Смоленськ: Русич, 2004. стр. 284
  12. А. Б. Жук. Стрілецька зброя. Револьвери, пістолети, гвинтівки, пістолети-кулемети, автомати. М: Військове видавництво, 1992 р стор. 499
  13. Ісаєв А. В. "Антісуворов. Десять міфів Другої світової "- М .: Ексмо, Яуза, 2004 Шаблон:Уточнить
  14. Ілля Карачаров. Російська гвинтівка // журнал «Хранитель», 17 квітня 2006
  15. Павло Столяров. «Народна творчість» або «Кулібіни» білоруських лісів (частина 2) // журнал «Майстер-рушниця», № 10 (139), жовтень 2008. стр.62-68
  16. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Повчання по стрілецької справі. Гвинтівка обр. 1891 року.
  17. а б в А. А. Потапов. Искусство снайпера. М., ФАІР-Пресс, 2001. стр.
  18. НСД 38: Гвинтівка обр. 1891/30, сс. 31
  19. Таблиці стрільби по наземних цілях із стрілецької зброї під гвинтівковий патрон калібру 7,62 мм. 1948.
  20. Ордена Леніна Московський військовий округ. / Колл. авторів, редколл. М., Воениздат, 1971. стор.314
  21. опис гвинтівки Мосіна на сайті gewehr.ru
  22. Маркевич В. Е. Ручне вогнепальна зброя Шаблон:Уточнить
  23. а б Бранко Бранкович. Стрілецька зброя Сербії і Чорногорії в роки Першої світової війни // журнал «Зброя», № 4, 2014. стр.1-3, 56-62
  24. Г. В. Ципкин. Ефіопія в антиколоніальних війнах. М., «Наука», 1988. стр.217
  25. а б mosin nagants/Captured-Mosin-Nagants1.asp Captured Mosin Nagant Rifles
  26. Я. В. Вишняков. Сербія на початку Першої світової війни: 1914–1915 роки // журнал «Нова і новітня історія», № 2, 2013. стр.53-65
  27. Бранко Богданович. Стрілецька зброя Австро-Угорщини в роки Першої світової війни. // Журнал «Зброя», № 7, 2014. стр.1-3, 46-55
  28. П. А. Гусак, А. М. Рогачов. Початкова військова підготовка (довідковий посібник воєнрук). 2-е вид., Доп. і перераб. Мінськ, «Народна асвета», 1975.
  29. а б в г М. Р. Попенкер. Опис гвинтівки Мосіна / сайт «Сучасне стрілецька зброя миру»
  30. "Основою всіх фінських гвинтівок і карабінів була гвинтівка системи Мосіна. Ранні зразки (карабін M-91, гвинтівки M / 27 і М / 28) були переробками російських армійських гвинтівок … пізніші гвинтівки власне фінського виробництва (M / 28-30, M / 30 і M / 39) представляли собою більш суттєві переробки системи Мосіна "
    Радянсько-фінська війна 1939–1940 рр. Хрестоматія / ред.-упоряд. А. Е. Тарас. Мінськ: «Харвест», 1999. стр.229
  31. Turnbull, Patrick (1977). The Spanish Civil War 1936-39. Osprey Publishing. ISBN 0850452821. 
  32. Кріс Шант. Зброя піхоти: енциклопедія стрілецької зброї. / Пер. з англ. М., «Омега», 2004. стр.95
  33. а б М. Р. Попенкер, М. Милчев. Друга світова: війна зброярів М., «Яуза» — ЕКСМО, 2009. стр.441
  34. Білорусія зняла з озброєння гвинтівку Мосіна і ППШ // LENTA.RU від 8 грудня 2005
  35. Постанова Уряду Республіки Казахстан № 407 від 5 квітня 2002 року «Про заходи щодо реалізації Закону Республіки Казахстан» Про охоронну діяльності ""
  36. Постанова Кабінету Міністрів Республіки Казахстан № 110 від 2 лютого 1995 «Про заходи щодо реалізації Закону Республіки Казахстан» Про державний контроль за обігом окремих видів зброї ""
  37. «Працівники відомчої охорони федеральних органів виконавчої влади можуть використовувати до виведення з експлуатації за технічним станом … бойові карабіни калібрів 7,62 мм»
    Постанова Уряду РФ № 1436 від 30.12.1999 р «Про спеціальні засоби і вогнепальну зброю, використовуваних відомчою охороною»
  38. Наказ МВС РФ № 173 від 17.02.2001 р «Про затвердження переліків спеціальних засобів, видів, типів і моделей вогнепальної та газової зброї, патронів до нього, норм забезпечення ними працівників воєнізованих і сторожових підрозділів позавідомчої охорони при органах внутрішніх справ»
  39. Додаток № 2 до Наказу МВС РФ № 611 від 04.08.2006 «Про затвердження переліків спеціальних засобів, видів, типів і моделей вогнепальної та газової зброї, патронів та боєприпасів до нього, норм забезпечення ними працівників воєнізованих і сторожових підрозділів ФГУП» Охорона «МВС Росії»
  40. Наказ Міністерства внутренних справ України «Про організацію службової ДІЯЛЬНОСТІ ЦИВІЛЬНОЇ Охорона державної служби охорони при МВС України» № 1430 вiд 25.11.2003
  41. А. В. Кузьмінський. Зброя для мисливця: практичний посібник / під общ.ред. А. Е. Тараса М., ТОВ «Видавництво АСТ», 2002. стор.190
  42. "2.3.1.Мисливська вогнепальна зброя з нарізним стволом … Карабін КО-44 кал. 7,62х53; Карабін КО-44-1 кал. 7,62х53 "
    Розпорядження Уряду РФ № 1207-р від 3 серпня 1996 «Перелік службової та цивільної зброї і боєприпасів до нього, внесених до Державного кадастру службового та громадянського зброї»
  43. Микола Дергачов, Олександр Кудряшов. Трьохлінійка — більше століття в строю . // Журнал «Калібр» № 2, 2003 p
  44. ВПО-103. Друге народження патріарха // журнал «Калібр», № 10, жовтень 2005. стр.14-22
  45. а б Bud's Gun Shop lists Top 10 Guns for 2012
  46. Олексій Михальов. Топ Ганз. Яка зброя воліють американці // LENTA.RU від 11 січня 2013
  47. а б Mosin Nagant M44 Rife 7.62x54R Russian
  48. А. А. Потапов. Мистецтво снайпера. М., ФАІР-Пресс, 2001. стр.35-37
  49. Сергій Козлов. Професія — снайпер: Гвинтівка — ім'я «прикметник». Але важливе // журнал «Братик», грудень 1999
  50. журнал «Майстер-рушниця», № 10 (79), жовтень 2003. стр.6

Література[ред.ред. код]

  • Наставление по стрелковому делу. Винтовка обр. 1891/30 г и карабины обр. 1938 г. и обр. 1944 г. — М.: Воениздат, 1953. — 97 с.
  • Благонравов А. А. Материальная часть стрелкового оружия. Кн. 1. — М.: Оборонгиз НКАП, 1945. — 572 с.
  • А. Б. Жук. Энциклопедия стрелкового оружия: револьверы, пистолеты, винтовки, пистолеты-пулемёты, автоматы. М., ООО «Издательство АСТ», «Воениздат», 2002. стр.584-590
  • Маркевич В. Е. Ручное огнестрельное оружие. — СПб: Полигон, 2005. — 496 с. — ISBN 5-89173-276-9.
  • Поручик Мансуров. Записки о 3-х линейной винтовке образца 1891 года в сравнении ее с иностранными ружьями. — СПб., 1894.
  • Федоров В. Г. История винтовки. — М.:Воениздат, 1940. — 126 с.
  • Чуднов Г. М. Конструктор С. И. Мосин. — Тула: Приокское кн. изд-во, 1990. — 171 с. — ISBN 5-7639-0094-4.
  • Сергей Челноков. Мосин vs Nagant (часть I) // журнал "Мастер-ружьё", № 6 (123), июнь 2007. стр.28-35
  • Сергей Челноков. Мосин vs Nagant (часть II) // журнал "Мастер-ружьё", № 7 (124), июль 2007. стр.54-62

Див. також[ред.ред. код]

  • МС-74 — снайперська гвинтівка Е. Ф. Драгунова 1949 року.
  • Tkiv 85
  • ВК-003 — снайперська гвинтівка Конєва зразка 2003 року, створена на базі снайперської гвинтівки Мосіна в Білорусі
  • ОЦ-48К — снайперська гвинтівка ЦКІБ СОО, створена на базі снайперської гвинтівки Мосіна за схемою «булл-пап», перебуває на озброєнні низки підрозділів МВС РФ

Посилання[ред.ред. код]