Сенкевич Генрик
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Генрик Сенкевич (Henryk Sienkiewicz, 5 травня 1846 — 15 листопада 1916) — визначний польський прозаїк. Сенкевич — автор низки оповідань і романів, між ними «Quo vadis» (1896) та «Хрестоносці» (1897—1900). Лауреат Нобелівської премії з літератури 1905 року.
Народився у с. Воля Окшейська на Підляшші.
Широку популярність серед польського суспільства здобув, зокрема, історичною трилогією. У її першій частині «Вогнем і мечем» (1884) представлена визвольна боротьба українського народу під проводом Б.Хмельницького у польському шовіністичному дусі як стихійний бунт озвірілого натовпу, а Богдан Хмельницький — як варвар і пияк; одночасно жорстокий погромник козацького повстання князь Я.Вишневецький як оборонець культури і польський нац. герой. Концепція цього роману, як і ставлення Сєнкєвіча до українського народу були критично насвітлені й засуджені не тільки укр. письменниками та публіцистами (зокрема І.Франком), але й польськими (між ними З.Качковським, О.Свєнтоховським, Б.Прусом , Е.Ожешко й ін.). З польських істориків критично-негативну оцінку цього твору дав професор Варшавського Університету О.Ґурка в праці "Ogniem і mieczem", a rzeczywistość historyczna» (1934) та З.Вуйцік у додатку до монографії «Dzikie Pola w ogniu» (1960).
Не зважаючи на вороже ставлання Сенкевича до українського козацтва та його визвольних змагань, він спричинився до їх популяризації серед польського суспільства, зокрема позитивним представленням деяких постатей, наприклад, Богуна.
Зміст |
[ред.] Біографія
Походить із збіднілої шляхти. Батько письменника родом із татар, що поселилися на території Великого князівства Литовського під час правління Вітовта. Тільки у XVIII столітті вони перейшли з ісламу в християнство. Мати була з білоруської шляхетської родини. Закінчив гімназію у Варшаві і в 1866—1870 вчився на медичному і історико-філологічному факультетах у Головній школі (з 1869 Варшавський університет). У пресі дебютував студентом у тижневику «Пшеґленд Тиґодневи» (польськ. «Przeglad Tygodniowy», 1869). З 1873 постійний фейлетоніст «Газети польської» (польськ. «Gazeta Polska»). З 1874 завідував літературним відділом тижневика «Нива» (польськ. «Niwa»), пізніше з 1882 редактор консервативної газети «Слово» («Slowo»).
1881 року одружився з Марією Шеткевич, що померла від туберкульозу в 1885 (залишилося двоє дітей).1888 анонімний прихильник надав йому 15 тисяч рублів, на які Сенкевич створив фонд імені своєї покійної дружини, що виплачував стипендії хворим туберкульозом діячам культури (стипендіями фонду користувалися, зокрема, Марія Конопніцка, Станіслав Виспянський, Казімеж Тетмайер). Другий шлюб з Марією Володкович з Одеси (1893) закінчився розлученням з ініціативи дружини (1895). У 1904 одружився з Марією Бабиною.
Відвідавши США (1876—1879), опублікував «Листи з подорожі» (1876—1878). Після повернення до Європи певний час жив у Парижі, 1879 року був у Львові, потім побував у Венеції і Римі. З того часу багато подорожував, часто змінюючи місце проживання (Австрія, Англія, Італія, Литва, Франція, Швейцарія, 1886 — Румунія, Болгарія, Туреччина, Греція, 1891 — Єгипет і Занзібар та інш.).
З початком Першої світової війни виїхав до Швейцарії. Очолив Комітет допомоги жертвам війни у Польщі. Після смерті у Веве спочатку його було поховано у тутешньому католицькому храмі, 1924 року перенесено до Варшави і поховано в підземеллі кафедрального собору Св. Яна.
[ред.] Творчість
У ранніх повістях і розповідях зобразив згасання патріархального побуту («Стара слуга», 1875; «Ганя», 1876), долі селянства («Ескізи вугіллям», 1877, «Янко-музикант», 1879, і ін.).
Автор історичної трилогії «Вогнем і мечем» (1883—1884), «Потоп» (1884—1886), «Пан Володиєвський» (1887—1888). У першому романі ідеалізується боротьба шляхетської Речі Посполитої проти України часів Богдана Хмельницького. У другій частині трилогії відтворюється картина визвольної війни поляків проти шведської інтервенції 1655—1656. У третьому романі оспівуються славні подвиги польських лицарів у період турецького нашестя (1672—1673).
У психологічному романі «Без догми» (1889—1890) зображений тип декадента-аристократа. У романі «Сім'я Поланецьких» (1893—1894) з ідеалізацією шляхтича контрастує сатиричне зображення світського суспільства. У романі-епопеї «Quo vadis» (у деяких російських перекладах «Камо грядеши», 1894—1896) зображується боротьба ранніх християн проти деспотизму Нерона. Боротьбі поляків з Тевтонським орденом в кінці XIV — початку XV століть присвячений історичний роман «Хрестоносці» (1897—1900). Роман «Вир» (1909—1910) відображає революцію 1905-07. У 1910—1911 написав пригодницьку повість для дітей «У пустелі і більше». Роман про участь поляків в наполеонівських війнах «Легіони» (1913—1914) залишився незавершеним.
За життя став одним з найвідоміших і найпопулярніших польських письменників у Польщі і за кордоном. Після трилогії «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володиєвський» став польським письменником з найвищими заробітками (за право видання трилогії протягом 20 років отримав від видавця 70 тис. рублів). Творчість відіграла велику роль в історії польської культури і отримала всесвітнє визнання (Нобелівська премія по літературі, 1905, «за видатні заслуги в області епосу»). Роман «Quo vadis» перекладений більш ніж сорока мовами. Роман «Без догми» (1889—1890) високо цінували Л. Н. Толстой, Н. З. Лісків, А. П. Чехов, Максим Горький і інші російські письменники. Більшість романів Сенкевича екранізована. Найвідоміші екранізації: «Quo vadis» (1951, США), «Вогнем і мечем» (1999, Польща), «Quo vadis» (2001, Польща).
[ред.] Твори
- Stary sluga (1875)
- Hania («Ганя», 1876)
- Selim Mirza («Селім Мірза», 1876)
- Szkice węglem (1877)
- Janko muzykant («Янко-музикант», 1879)
- Z pamiętnika poznańskiego nauczyciela (1879)
- Za chlebem («За хлібом», 1880)
- Bartek Zwycięzca (1882)
- Ogniem i mieczem («Вогнем і мечем», 1883—1884)
- Potop («Потоп», 1884—1886)
- Pan Wołodyjowski (1887—1888)
- Quo vadis? («Камо грядеши», 1894—1896)
- Krzyżacy (1897—1900)
- Bez dogmatu («Без догмата», 1889—1890)
- Rodzina Połanieckich (1893—1894)
- Na polu chwały (1903—1905)
- W pustyni i w puszczy («У пустелі і більше», 1912)
- Legiony (1914)
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства
- Український Радянський Енциклопедичний Словник. — Т. 3. — К., 1968.
|
|
|
|---|---|
| 1901—1925 | Сюллі-Прюдом (1901) • Моммзен (1902) • Бйорнсон (1903) • Містраль / Ечеґерай І Ейзаґірре (1904) • Сенкевич (1905) • Кардуччі (1906) • Кіплінг (1907) • Ойкен (1908) • Лаґерлеф (1909) • Гейзе (1910) • Метерлінк (1911) • Гауптман (1912) •Тагор (1913) • Роллан (1915) • Гейденстам (1916) • Ґ'єллеруп / Понтоппідан (1917) • Шпіттелер (1919) • Гамсун (1920) • Франс (1921) • Бенавенте-і-Мартинес (1922) • Єйтс (1923) • Реймонт (1924) • Шоу (1925) |
| 1926—1950 |
Деледда (1926) • Бергсон (1927) • Унсет (1928) • Манн (1929) • Люїс (1930) • Карлфельдт (1931) • Ґолсворсі (1932) • Бунін (1933) • Піранделло (1934) • О'Ніл (1936) • Мартен дю Гар (1937) • Бак (1938) • Силланпяя (1939) • Єнсен (1944) • Містраль (1945) • Гессе (1946) • Жид (1947) • Еліот (1948) • Фолкнер (1949) • Рассел (1950) • |
| 1951—1975 |
Лагерквіст (1951) • Моріак (1952) • Черчілль (1953) • Хемінгуей (1954) • Лакснесс (1955) • Хименес (1956) • Камю (1957) • Пастернак (1958) • Квазімодо (1959) • Перс (1960) • Андрич (1961) • Стейнбек (1962) • Сеферіс (1963) • Сартр (1964) • Шолохов (1965) • Агнон / Закс (1966) • Астуріас (1967) • Кавабата (1968) • Беккет (1969) • Солженіцин (1970) • Неруда (1971) • Белль (1972) • Вайт (1973) • Юнсон / Мартінсон (1974) • Монтале (1975) |
| 1976—2000 |
Беллоу (1976) • Алейсандре (1977) • Зінгер (1978) • Елітіс (1979) • Мілош (1980) • Канетті (1981) • Гарсіа Маркес (1982) • Голдинг (1983) • Сейферт (1984) • Сімон (1985) • Шоїнка (1986) • Бродский (1987) • Магфуз (1988) • Села (1989) • Пас (1990) • Гордімер (1991) • Волкотт (1992) • Моррісон (1993) • Ое (1994) • Хіні (1995) • Шимборська (1996) • Фо (1997) • Сарамаго (1998) • Грасс (1999) • Гао (2000) |
| 2001—2025 | |
