Германо-скандинавська міфологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Скандинавська міфологія)
Перейти до: навігація, пошук

Скандинавська міфологія (германо-скандинавська міфологія) — збірна назва для міфів та релігійних уявлень різноманітних германських племен, що з'явилися на теренах Європи на початку Залізної доби, тобто близько 500 року до нової ери.

Походження та поширення германських племен[ред.ред. код]

Докладніше: Історія германців

Походження германських племен і на сьогоднішній день є предмет гарячих академічних дискусій, одначе безсумнівною є наявність чітко окреслених груп серед них, у часі їхніх перших контактів із Римською Імперією в 2 та 1 ст. до Р. Х. Північ Європи заселяли англи, сакси, дани, юти та шведи, на північному заході з'являються племена франків, свеби оселяються на південному заході та готи на сході. Вони користувалися різними мовами, та племена ці не завжди були єдиною групою — кожне могло складатися з менших племен. Наприклад алемани, ймовірно, належали до свебів, або відгалузились од них, а їхня мова є діалектом верхньонімецької, що нею досі розмовляють у Швабії (зауважте, що назва походить від свеби).

В часі першого тисячоліття після Р. Х., а особливо з ослабленням Римської Імперії, германські племена, що багато їх залишались наполовину кочовими, поширились та заселили значні території в Європі. Готи, що й собі поділился на Остготів та Візіготів, під тиском гунів рушили на південь, та переселились в Іспанію. Франки рушили в Галлію (сучасна Франція), та вандали рушили в Іспанію, а звідти в Африку, звідки вони вислали армію, що сплюндрувала Рим в 455 р. н. е. Сакси рухались на південь уздовж узбережжя Галлії, та врешті прибули в Британію. Ломбарди, вирушивши з півночі, рушили на південь через Угорщину та Австрію, і, нарешті, алемани та бургунди заселили центральну Європу.

Взагалі кажучи, германці були язичники, що вклонялися багатьом богам, хоча мало що відомо про їхню релігію. Природньо, що в часі міграції через такі значні території, внаслідок чужоземного впливу (головним чином Римського та християнського, але також кельтського та слов'янського), та власного історичного досвіду їхні релігійні погляди розвивалися по різному. Тому не існує єдиної германської міфології. Якщо не брати до уваги рунних написів та малюнків на камінні, германці так і не розвинули письмо як засіб запису історичних подій. Натомість розвинулась усна традиція що передавалась із покоління в покоління, носіями якої були співці, чи, як вони були відомі серед самих германців, скальди. Таким чином, германську міфологію значною мірою записали чужоземці.

Вплив християнства[ред.ред. код]

Місіонер Ансґар проповідує християнство шведам.

Германські племена зустрічалися з християнством у різний час, і в цей час, коли з'являються більшість записів про їхні вірування, багато вже було втрачено в часі міграції, тому християнські автори мали справу головним чином із локальними та фрагментарними віруваннями. Окрім того, християни розглядали поганські вірування як важкий гріх, та не бажали зображати поганські вірування у сприятливому світлі.

В той час як готи навернулися в християнство вже в 4 ст. н. е., германські племена на півночі Європи були дещо ізольовані від решти континенту, та на території сучасної Скандинавії (Данія, Швеція, Норвегія та Ісландія) поганські вірування збереглися набагато довший час. Племена на цій території навернулись у християнство тільки в 10 та 11 ст. н. е., а у Швеції поганство було поширене ще навіть у 1100 р. н. е. Нерівномірний розвиток племен є причиною того, що відомості про їхні вірування є дуже нерівномірно розподілені та сильно варіюють якістю. Найбагатше традиція збереглась у скандинавських країнах, особливо Ісландських сагах, що відомі під колективною назвою поетична, чи Старша Едда, а також у записаній дещо пізніше Сноррі Стурлусоном прозовій чи Молодшій Едді.

Скандинавський корпус міфологічних текстів є повніший та однорідніший проти центральної та східної Німеччини. В минулому більшість скандинавів, як і всі германці, були погани, що поклонялись багатьом богам та богиням, більшість із яких була відома також решті германських племен під іншими іменами. Навідоміші скандинавські божества Одін, Тор, Фрейр, Фрейя та Ньорд, але хоча нам відомі їхні імена, практично повністю відсутня надійна інформація про те, як їм поклонялись. Існують археологічні дані про поганські обряди, але практично нічого невідомо про їхнє значення. Географічні назви в сучасній Скандинавії подеколи часто містять імена поганських божеств, що вказує на наявність їхнього культу на цих територіях, але нічого не повідомляють нам про деталі релігійної практики чи ритуалів.

Carl Larsson, «Жертвоприноси середини зими», 1915: жертвоприноси короля Домальде в Ґамла Уппсала.

У пізніші часи, від 1300х років по Р. Х., ісландські саги, що входять в обидві Едди, містять ретроспективний огляд поганських практик, одначе пізня дата компіляції цих джерел — близько 300 років по прийняттю Ісландією християнства в 1000 р. по Р. Х. — означає, що не можна занадто покладатись на їхню надійність як джерела інформації. Наявні археологічні докази — включаючи алюзії в поемах поганських скандинавських поетів дев'ятого та десятого століть, зображення на камінні та, дуже зрідка, рунічні написи — потверджують ці середньовічні ісландські історії, але вони залишаються неповним та ненадійним джерелом інформації про загальногерманські вірування.

Історичні джерела[ред.ред. код]

Переважна більшість інформації про скандинавські міфи, що є під рукою дослідників, походить із відносно невеликої кількості наявних письмових джерел. Одне з них, це збірники героїчних та міфологічних поем, відомі як Старша, чи Поетична Едда. Її уклали невідомі автори з різноманітних джерел, ймовірно десь на початку тринадцятого ст. Друге джерело, це Молодша, чи Прозова Едда, записав її ісландець Сноррі Стурлусон, незадовго після того як було укладено Старшу Едду. Його прозова Едда є довідником правил поетичної композиції традиційної ісландської поезії. Із її чотирьох частин, найважливішими джерелами інформації зі скандинавської міфології є дві: «Gylfaginning» та «Skaldskaparmal». В «Gylfaginning» міфічний король Ґільфі подорожує інкогніто до Асґарду, міста богів, щоб набути знань про богів та навчитись від них мудрості. Одін з'являється перед Ґільфі у трьох різних подобах, та розповідає йому історію богів.

Тільки зрідка ми можемо підглянути, якою була германська міфологія поза Скандинавією, але й тут треба мати на увазі, що більшість із цих документів написали або римські автори, що мали дуже обмежені знання про побут германців або германькі автори, що навернулись у християнство.

Таціт[ред.ред. код]

Одін Це незавершена стаття з германо-скандинавської міфології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.