Гепард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гепард
Час існування: пізній пліоцен — сьогодення
MasaiMaraCheetahs01.jpg

Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Котові (Felidae)
Підродина: Малі кішки (Felinae)
Триба: Acinonychini
Рід: Гепард (Acinonyx)
(Brookes, 1828)
Вид: Гепард
Біноміальна назва
Acinonyx jubatus
(Schreber, 1775)
Поширення гепарда (2015)[1]
Поширення гепарда (2015)[1]
Синоніми
Acinonyx venator Brookes, 1828
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Acinonyx jubatus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Acinonyx jubatus
EOL logo.svg EOL: 328680
ITIS logo.svg ITIS: 183813
IUCN logo.svg МСОП: 219
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 32536
Fossilworks: 224065

Гепа́рд[2][3], гепард стрункий[4] або па́рдус (Acinonyx jubatus) — ссавець родини котових; найшвидший представник класу, здатний розвивати швидкість до 92 км/год. Як і всі малі кішки, гепарди можуть муркотіти. Приручених гепардів у минулому часто використовували для полювання на антилоп. Назву «пардус» застосовують також для одного з африканських видів пантер — пантери плямистої (Panthera pardus). Етимологія: лат. а — «без, не», грец. κινώ — «рухатись», грец. ὄνυξ — «пазур», натякаючи на кігті, які не можуть втягуватися в подушечки.

Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]

Помітно відрізняється від інших представників родини котових. Тіло струнке і здається навіть крихким, але насправді гепарди мають розвинені м'язи і практично не мають жирових відкладень. У гепарда невелика голова, високо розташовані очі і маленькі заокруглені вуха. Забарвлення піщано-жовте, з розкиданими по всьому тілу дрібними чорними плямами, а з боків писка;— тонкі чорні смуги. Гепарди, на відміну від більшості інших котових, не можуть втягувати й випускати кігті. Маса дорослого гепарда становить 40-65 кг, довжина тіла — від 115 до 140 см, досить масивний хвіст має довжину до 80 см.

Розмноження[ред. | ред. код]

Вагітність у гепардів триває 85-95 днів, після чого на світ з'являється від двох до п'яти гепардиків. Вони залишаються з матір'ю від 13 до 20 місяців. Живуть гепарди до 20 років. Іноді до 25 років, але дуже рідко.

Живлення[ред. | ред. код]

Гепарди — денні хижаки. Вони полюють переважно на дрібних копитних — газелей, імпал, телят гну, — а також на зайців. На відміну від інших котових, гепарди полюють, переслідуючи здобич, а не із засідки. Спочатку вони наближаються до вибраної жертви на відстань близько 10 метрів (при цьому практично не ховаючись), а потім намагаються зловити її в короткому забігу. Здобич зазвичай збиває з ніг ударом лапи, а потім душить. Якщо за короткий час гепардові не вдається наздогнати свою жертву, він відмовляється від продовження полювання, оскільки через величезні витрати енергії нездатний на тривалу гонитву.

Розповсюдження[ред. | ред. код]

Історично гепарди були поширені на значній території Африки (уникаючи густих лісів та спекотних пустель) та в Західній, Середній і Південній Азії. Сучасний ареал виду в Африці займає лише 10% від історичного ареалу. В Азії гепард майже вимер, а його поширення обмежене центральними пустелями Ірану. [1]

Найбільша чисельність гепардів живе у Східній та Південній Африці, але і тут спостерігаються значне зменшення популяції. Значна чисельність гепардів зафіксована у Танзанії та Кенії. Значні субпопуляції гепардів є також на півдні Ефіопії, у Південному Судані та на півночі Уганди, але вони помітно фрагментовані в усьому регіоні. Стан популяцій гепарда в Еритреї, Джибуті, Сомалі та Судані невідомий. У Південній Африці більшість гепардів живуть у регіоні, що простягається через Намібію, Ботсвану, південно-західну Анголу, північ ПАР, південно-західну частину Мозамбіку та південну Замбію. Значні популяції також існують в інших районах Замбії, Зімбабве та Мозамбіку. Є кілька надійних спостережень за гепардами з південно-східної Анголи, недалеко від кордонів Намібії та Замбії. У Малаві всіх гепардів винищено.[1]

У Північній та Західній Африці гепард рідкісний і йому загрожує зникнення. Підвид A. j. hecki, який поширений на північному заході Африки, входить до списку видів у критичному стані. Значна частина північноафриканської популяції знаходиться в межах Сахари. Вона ділиться на п’ять субпопуляцій: південно-центральний Алжир, західна частина Лівії та північно-східний Малі; дві пов'язані субпопуляції знаходяться навколо масиву Терміт у Нігері; комплекс природоохоронних територій на півночі Беніну, південному сході Буркіна-Фасо та південному заході Нігеру; південно-східний Чад та північно-східна Центральноафриканська Республіка. Гепарди були знищені в Західній Сахарі, Сенегалі, Нігерії, Мавританії, Тунісі, Гвінеї, Кот-д'Івуарі, ДРК та Гані. Ймовірно, вимерли в Камеруні та Єгипті, де їх востаннє бачили у 1970-х роках.[1]

Азійський підвид гепарда Acinonyx jubatus venaticus історично був поширений від узбережжя Середземного моря на північ до Кавказу та Аральського моря і на схід до центральної Індії. Відомо, що зараз він живе тільки в Ірані, де, однак, знаходиться під загрозою зникнення. У Туркменістані гепардів востаннє бачили у 1960-х роках. Причинами зниження чисельності азійського гепарда є надмірний вилов живих тварин, який використовували для полювання та як декоративних тварин, зменшення чисельності потенційної здобичі та руйнування середовищ проживання. Через свій спосіб полювання, вони надають перевагу відкритим просторам: савани, напівпустелі тощо. В Африці гепард — найслабкіший з великих хижаків. Гієни, леопарди, леви, орли можуть відбирати здобич у гепардів і вбивати їхніх дитинчат.[1]

Чисельність[ред. | ред. код]

У грудні 2016 року було повідомлено про катастрофічне скорочення популяції гепарда, яка нараховує у дикій природі лише близько 7100 особин[5]. За оцінками МСОП (дослідженні 2007, 2011 і 2012 років) в Південній Африці живе 4190 гепардів (враховуються лише дорослі особини), східноафриканська популяція оцінювалася у 2572 особин, північно-західноафриканська популяція — 446 гепардів, азійська популяція — не більше 100 тварин.[1]

Підвиди[ред. | ред. код]

Підвид Примітки Зображення
Acinonyx jubatus jubatus (Schreber, 1775), syn. A. j. raineyi Heller, 1913[6] Номінальний підвид. Генетично розійшовся з азійським гепардом 67,000-32,000 років тому. Чисельність становить приблизно 4,000 тварин. Поширений в Анголі, Ботсвані, Мозамбіку, Намібії, Південній Африці і Замбії. Southeast African cheetah in Kruger National Park in South Africa
Acinonyx jubatus venaticus Griffith, 1821[7] Азійський підвид. Трапляється лише у горах Центрального Ірану.[8] У 2016 році виявлено лише 43 тварини[9]. An Asiatic cheetah in Iran
Acinonyx jubatus soemmeringii Fitzinger, 1855[10] Північно-східноафриканський підвид. поширений на півночі ЦАР, в Чаді, Ефіопії і Південному Судані. Відхилився генетично від номінального підвиду 72,000-16,000 років тому. Northeast African cheetah resting on the ground in Djibouti City, Djibouti
Acinonyx jubatus hecki Hilzheimer, 1913[11] Північно-західноафриканський підвид Mother and daughter northwest African cheetahs

Еволюція[ред. | ред. код]

лінія Lynx

Рись (Lynx)

лінія Puma
Acinonyx

Гепард (Acinonyx jubatus) Cheetah (Acinonyx jubatus)

рід Пума (Puma)

Пума (Puma concolor) Cougar (Puma concolor)

Herpailurus 

Ягуарунді (Herpailurus yagouaroundi) Jaguarundi (Herpailurus yagouaroundi)

лінія кота лісового

Felis

лінія бенгальського кота

Otocolobus

Prionailurus

Кладограма, що зображує еволюційні зв'язки гепарда

Гепарди частково вимерли під час останнього льодовикового періоду. Гепарди, що існують зараз, — близькі родичі, тому у них спостерігаються ознаки генетичної звироднілості, викликаної кровозмішенням. Наприклад, у гепардів дуже високий рівень дитячої смертності: до 70 % дитинчат не доживають до року.

Раніше гепардів через їхню особливу тілобудову виділяли в самостійну підродину гепардових (Acinonychinae), проте молекулярно-генетичні дослідження виявили їхню близьку спорідненість з родом пум, через що їх стали відносити до підродини малих кішок (Felinae). Є пропозиції виділити рід Puma і рід Acinonyx (які відділилися один від одного приблизно 4.9 млн років тому) у трибу Acinonychini.

Гепард в Україні[ред. | ред. код]

На Русі мисливських гепардів називали пардусами. Руські князі використовували їх на полюванні. Доглядали цих тварин «пардусники», особливі княжі мисливці. В «Повісті врем'яних літ» пардус — символ швидкості, мужності і сили. Літописець часто називає Святослава Хороброго пардусом. Серед розписів Софіївського собору часто зустрічаються зображення тварин, зокрема гепарда[12].

Нині гепарди представлені в українських зоопарках, зокрема в Ялтинському.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж Durant, S., Mitchell, N., Ipavec, A. & Groom, R (2015). Acinonyx jubatus: інформація на сайті МСОП (версія 2020.2) (англ.) 14 жовтня 2020
  2. Полянський М. Зоологія. — Прага : Книгопечатня Богеміи, 1874. — С. 22.
  3. Кукурудза С.І. Біогеографія. — Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. — ISBN 966-613-502-7.
  4. Маркевич О.П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 162.
  5. Cheetahs heading towards extinction as population crashes. BBC News. 26 December 2016. Процитовано 26 December 2016. 
  6. Heller, E. (1913). New races of carnivores and baboons from equatorial Africa and Abyssinia. Smithsonian Miscellaneous Collections 61 (19): 1–12. 
  7. Griffith, E. (1821). Felis venatica. General and Particular Descriptions of the Vertebrated Animals, arranged Conformably to the Modern Discoveries and Improvements in Zoology. Order Carnivora. London: Baldwin, Cradock and Joy. с. 93. 
  8. Marker, L.; Cristescu, B.; Morrison, T.; Flyman, M. V.; Horgan, J.; Sogbohossou, E. A.; Bissett, C.; van der Merwe, V.; Machado, I. B. de M.; Fabiano, E.; van der Meer, E.; Aschenborn, O.; Melzheimer, J.; Young-Overton, K.; Farhadinia, M. S.; Wykstra, M.; Chege, M.; Abdoulkarim, S.; Amir, O. G.; Mohanun, A. S.; Paulos, O. D.; Nhabonga, A. R.; M'soka, J. L. J.; Belbachir, F.; Ashenafi, Z. T.; Nghikembua, M. T. (2018). [[[:Шаблон:Google Books]] Cheetah rangewide status and distribution]. У Marker, L.; Boast, L. K.; Schmidt-Kuentzel, A. Cheetahs: Biology and Conservation. London: Academic Press. с. 33–54. ISBN 978-0-12-804088-1. 
  9. Durant, S.; Marker, L.; Purchase, N.; Belbachir, F.; Hunter, L.; Packer, C.; Breitenmoser-Würsten, C.; Sogbohossou, E.; Bauer, H. (2008). Acinonyx jubatus ssp. venaticus. IUCN. doi:10.2305/IUCN.UK.2008.RLTS.T220A13035342.en.  (англ.)
  10. Fitzinger, L. (1855). Bericht an die kaiserliche Akademie der Wissenschaften über die von dem Herrn Consultatsverweser Dr. Theodor v. Heuglin für die kaiserliche Menagerie zu Schönbrunn mitgebrachten lebenden Thiere [Report to the Imperial Academy of Sciences about the Consultant Administrator Dr. Theodor v. Heuglin about the Living Animals brought to the Imperial Menagerie at Schönbrunn]. Sitzungsberichte der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften. Mathematisch-Naturwissenschaftliche Classe [Meeting Reports from the Imperial Academy of Sciences. Mathematical and Natural Science Class] (German). с. 242–253. 
  11. Hilzheimer, M. (1913). Über neue Gepparden nebst Bemerkungen über die Nomenklatur dieser Tiere [About new cheetahs and comments about the nomenclature of these animals]. Sitzungsberichte der Gesellschaft Naturforschender Freunde zu Berlin [Meeting Reports of the Society of Friends of Natural Science in Berlin] (German). с. 283–292. 
  12. Мозаїки та фрески Софіївського Собору у Києві

Посилання[ред. | ред. код]