Тадеуш Костюшко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Косцюшко Тадеуш)
Перейти до: навігація, пошук
Тадеуш Костюшко
пол. Andrzej Tadeusz Bonawentura Kościuszko
Schweikart Tadeusz Kościuszko.jpg
Ім'я при народженні Анджей Тадеуш Бонавентура Костюшко
Народження 4 лютого 1746(1746-02-04)
Меречовщина, Берестейське воєводство, Велике князівство Литовське
Смерть 15 жовтня 1817(1817-10-15) (71 рік)
Золотурн, Швейцарія
інсульт
Поховання Крипта Святого Леонарда Королівського замку, Варшава
Вид збройних сил Континентальна армія США
Коронне військо Речі Посполитої
Рід військ піхота
Освіта Кадетський корпус[d]
Роки служби 17651794
Член Американське філософське товариство[d]
Звання полковник (1776-1783)
бригадний генерал (1783-1784)
генерал-майор (1789-1792)
командир (1792)
Війни / битви
Рід Костюшки
Інше перепохований у м. Кракові
Автограф Tadeusz Kościuszko Signature.svg
Нагороди
Орден Святого Станіслава V ступеня Орден військової доблесті II ступеня
Орден Білого Орла (Річ Посполита)
Тадеуш Костюшко у Вікісховищі?

Анджей Таде́уш Бонавенту́ра Костю́шко (також відомий як Тадей Косцю́шко) (пол. Andrzej Tadeusz Bonawentura Kościuszko; 4 лютого 1746, Меречовщина, Новогрудське воєводство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита — 15 жовтня 1817, Золотурн, Швейцарія) — польський революціонер, інженер-фортифікатор, військовий та політичний діяч Речі Посполитої, учасник війни за незалежність США, організатор польського національно-визвольного повстання 1794 року. Вважається національним героєм Польщі, Білорусі та Сполучених Штатів, є почесним громадянином Франції.

Тадеуш Костюшко, представник староданього литово-руського шляхетського роду, народився в лютому 1746 року в родовому маєтку Меречовщина, що на території Речі Посполитої (сучасна Білорусь). Початкову освіту здобув у Любешівській школі піарів, а у віці 20 років закінчив королівський кадетський корпус у Варшаві. Польський король помітив талант молодого Костюшка й відправив до Парижу для подальшого навчання військової справи, архітектури та живопису. Повернувшись у 1774 році на батьківщину, Тадеуш влаштувався репетитором у маєтку магната Юзефа Сосновського, де він закохався у його дочку Людвіку. Після невдалого сватання і спроби викрадення дівчини, Костюшко повернувся до Франції. Влітку 1776 Тадеуш, натхненний війною за незалежність США, відправився до Північної Америки. У званні полковника Континентальної армії військовий інженер керував будівництвом численних оборонних укріплень, зокрема під Саратогою та форту у Вест-Пойнті. Здібності Костюшка отримали високу оцінку Вашингтона, Джеферсона та інших політичних діячів США, у 1783 році його підвищили у званні до бригадного генерала та надали американське громадянство.

На батьківщину Костюшко повернувся в 1784 році, однак через опозицію до короля і зв'язок з сім'єю Чарторийських не зміг потрапити до польської армії. Упродовж 5 років Тадеуш жив у злиднях в невеликій заміській садибі. Нагода знову потрапити на військову службу випала тільки в 1789 році після проведення ліберальних реформ. Через 2 роки війни Росії з Річчю Посполитою, яка призвела до другого поділу федеративної держави, в березні 1794 року генерал організував і очолив національно-визвольне повстання. Завдяки вдалій стратегії та військовому таланту повстання, яке підтримали широкі громадські маси, на початковому етапі користувалося успіхом: польські війська завдали ряд поразок російській армії. Однак, у битві під Мацеєвичами головні сили повстанців були розгромлені, а сам Костюшко, поранений у під час бою, потрапив в полон. Залишившись без лідера, повстання зійшло нанівець, а Річ Посполита внаслідок третього поділу припинила власне існування. У 1796 році, після смерті російської імператриці Катерини II, Костюшка помилував її наступник Павло I, який дозволив йому знову емігрувати до США. У 1798 році Тадеуш повернувся до Європи, довгий час жив у Франції, а після Віденського конгресу і до своєї смерті в 1817 році — в Швейцарії. Спершу його поховали в Золотурні, згодом тіло національного героя доставили до Кракова й перезаховали в Базиліці святих Станіслава і Вацлава.

Походження[ред.ред. код]

Тадей Костюшко — представник стародавнього волинського роду Костюшків герба «Рох III».[1][2][3] Його прапрадід кам'янецький боярин Костянтин Федорович (від зменшувальної форми цього імені й утворилося прізвище роду), служив придворним писарем великокнязівської канцелярії, отримав у володіння село Малі Сехновичі Берестейського повіту від короля Сигізмунда Старого. Дружиною Костянтина була Анна з княжого роду Гольшанських, поріднених з польськими королями і великими литовськими князями через шлюб сестер Гольшанських з Ягайлом і Вітовтом.

До середини XVII століття Костюшки сповідували православ'я, але за часів «москово-польської війни», як і багато хто з берестейської шляхти, відійшли від дідівської віри: одні перейшли в римо-католицтво, інші — до греко-католицизму.[4] Костюшки з Сеховичів були римо-католиками. Людвіг, батько Тадеуша домігся в 1731 році титулу мечника Берестейського воєводства, обирався в 1743 році від шляхти воєводства в Литовський Трибунал, зумів якимось чином відсудити у Сапегів маєток Меречовщина, що знаходився на відстані двох верст від Косова. Мати, Текла Ратомська (пол. Tekla Ratomska), походила з руського шляхетського роду і була православною.[5] На момент народження Тадеуша Костюшка, його родина володіла скромними земельними володіннями, на яких працювала 31 сім'я.[6][7]

Дитинство та юність[ред.ред. код]

Герб «Рох III»

Більшість дослідників вважають, що Тадеуш Костюшко народився в лютому 1746 року у фільварку Меречовщина Новогрудського воєводства Речі Посполитої поблизу містечка Косово (зараз Івацевицький район, Берестейська область, Білорусь).[8][9] Його точна дата народження невідома; найбільш імовірним є 4 лютого, проте окремі біографи наводять дати 12 лютого того ж року або 30 листопада 1745.[10][11]

Портрет у підлітковому віці

Хлопчика охрестили в римо-католицькому Троєцькому костелі під іменами Андрей, Тадеуш, і Бонавентура.[12] Деякі історики припускають, що його хрестили і за візантійським обрядом й назвали Андреєм на честь апостола Андрія Первозваного. Щодо етнічного походження, то тут також немає чіткості і однозначності. Сучасні білоруські біографи інтерпретують його походження як білоруське. Попри те, сам Костюшко називав себе литвином, терміном, який широко вживався відносно мешканців Великого Князівства Литовського будь-якої етнічної приналежності. Костюшко не розмовляв білоруською мовою, оскільки його сім'я полонізувалася ще в XVI столітті, тому, як і більшість дворянства Речі Посполитої того часу, Тадей в повсякденному житті уживав польську мову та відносив себе до польської культури.[13]

Варшавський Казимирський палац, де Костюшко навчався в кадетському корпусі

Дитячі роки майбутнього борця за свободу пройшли у Меречовщині. Відомо, що у нього було дві сестри: Ганна і Катерина, та брат Юзеф. Як і всі діти незаможної шляхти, до дев'яти років Тадей виховувався вдома. В 1755 році його разом зі старшим братом віддали в чернечу школу монахів-піарів в Любешові. У чернечій школі молодий Андрей Бонавентура навчався п'ять років, до 1760; вивчав латинську, польську, французьку та німецьку мови, отримав початкові знання з математики та історії. Про період його життя між 1760 і 1765 років майже не збереглося жодних відомостей. Однак, достеменно відомо, що після раптової смерті батька в 1758 році фінансовий стан сім'ї значно погіршився.[5]

18 грудня 1765 року молодого шляхтича зарахували до Варшавського кадетського корпусу — привілейованої лицарської школи, утвореної польським королем Станіславом Августом Понятовським. Зараз у цій будівлі розташований Варшавський університет. Корпус спеціалізувався на військовій інженерії. Кадети займалися фізичною підготовкою, фехтуванням, верховою їздою, вивчали тактику, літературу та історію, латинську, німецьку і французьку мови, арифметику, геометрію і вищу математику, фізику, політичну економію, одним із основних предметів була артилерія, особлива увага приділялась географії та тригонометрії.[14]

Без протекції з боку впливових в державі осіб Тадеуш Костюшко, син незаможного шляхтича, не мав би жодних шансів потрапити в цей елітний навчальний заклад. Допоміг юному Тадеушу князь Адам Казимир Чарторийський. За свідченнями друзів по корпусу, Тадеуш був забіякою, не ухилявся від дуелей і мав «кілька шрамів на тілі»; при цьому однолітки виділяли його енергійність, добродушність і товариськість.[15] Уже тоді Костюшко дивував оточення своїм аскетизмом, волею і цілеспрямованістю, які нагадували його друзям короля Карла XII, за що Тадеуш отримав прізвисько «Швед». Відмінні здібності і наполегливість дозволили юнаку стати одним із найкращих кадетів. 20 грудня 1766 року він, після закінчення навчання в корпусі за спеціальністю військового інженера, отримав звання хорунжого, а в 1768 досяг звання капітана.[5]

Подорож Європою[ред.ред. код]

Генерал Тадеуш Костюшко (англ. General Thaddeus Kosciusko). Картина Бенджаміна Веста, 1797

У 1768 році, коли Барська конфедерація вирішила розірвати союз з Росією для захисту незалежності, в Речі Посполитій розгорнулась громадянська війна. Брат Костюшка, Юзеф, воював на боці повстанців, які виступали проти рівноправності православних і греко-католиків. Зіткнувшись із важким вибором між повстанцями і своїми спонсорами — королем і сім'єю Чарторийських, які схвалювали поступовий перехід до панування Росії — Костюшко вирішив покинути Польщу. Наприкінці 1769 року він і його колега, відомий художник Олександр Орловський, отримали королівську стипендію і 5 жовтня виїхали до Парижа. Вони хотіли продовжувати свою військову освіту, але, оскільки були іноземцями, вони не мали можливості поступити в жодну з паризьких військових академій і йому бракувало матеріальних коштів для інженерної освіти. Натомість їх зарахували до Королівської академії живопису і скульптури.[5] Там Костюшко проявив зацікавленість до малювання та живопису, брав уроки архітектури у відомого французького архітектора Жана-Родольфо Перроне. Ескізи майбутнього полководця дійшли до нашого часу й зберігаються в польських музеях як національно-історична коштовність.[16]

Портрет Людвіки Сосновської

Однак, молодий шляхтич не здавався в своєму бажанні поліпшити й військові знання. Протягом п'яти років він відвідував приватні лекції викладачів військових шкіл, був частим гостем паризьких бібліотек. Праці мислителів французького просвітництва, зокрема Вольтера, Монтеск'є, а, особливо, Жан-Жака Руссо, разом з релігійною терпимістю, яка панувала на території Речі Посполитої, сильно вплинули на його світогляд. Не менш сильне враження здійснила французька економічна теорія фізіократів. Перебування у Франції сприяло формування у Костюшка республіканського світобачення з притаманними йому ідеалами свободи совісті, рівноправності станів й демократичного устрою. Попри те, він також продовжував розвивати свої художні навички; і, хоча його кар'єра пішла іншим напрямом, він все життя продовжував малювати і писати картини.[17][5] Після короткої подорожі до Англії, Італії, Швейцарії та Німеччині влітку 1774 року Тадеуш повернувся до Варшави.[18][19]

Тоді країна переживала важкі часи. Внаслідок першого поділу Речі Посполитої в 1772, Російська імперія, Пруссія і Австрія захопили значну частину території країни і посилили й без того чималий вплив на внутрішню політику польсько-литовської держави. Коли Костюшко дістався дому, він виявив, що його брат Юзеф розтратив власне майно, частину коштів самого Тадея і вліз в борги. Військового інженера чекало й інше розчарування: після поділу держави чисельність війська скоротили до 10 тисяч жовнірів, тому місця в армії для нього не знайшлося, а купити собі патент на офіцерську посаду з огляду на фінансовий стан було неможливим.[19][20]

Брак коштів змусили Тадея зайнятися репетиторством, він поступив на службу до смоленського воєводи, магната Йосипа Сильвестра Сосновського, де вчив малюванню та французькій мові двох його доньок. Він закохався в старшу з них, Людвіку Сосновську, вона відповідала взаємністю. Костюшко намагався заручитися підтримкою свого покровителя Чарторийського, аби влаштувати з дівчиною шлюб. Однак, Сосновський не схотів і чути про шлюб дочки з бідним та неродовитим шляхтичем. Молоді люди зважилися на втечу, вирішивши повінчатися таємно. Тадеуш викрав Людвіку, осідлав коней і рушив у напрямку сільської каплиці. Батько та слуги, схвильовані відсутністю доньки, відправився в погоню і з легкістю наздогнали закоханих. Тадеуш отримав серйозну прочуханку — можливо, саме ця подія стала причиною його пізнішої антипатії до класової нерівності.[21][5] Невдовзі батько Людвіки видав дівчину за Юзефа Любомирського, сина київського каштеляна.[21]

Розчарований батьківщиною, молодий шляхтич вирішив скуштувати кращої долі на чужині. 9 і 10 жовтня 1775 року Тадей Костюшко, якому було категорично відмовлено перебувати в будинку Сосновського, передав права на свою частину Сехновичів старшій сестрі Ганні.[22] За рішенням родини управителем села став її чоловік Петро Естк, який зі своєї сторони зобов'язався виплатити всі борги кредиторам Тадея. Пізньої осені, позичивши у родичів та знайомих значну суму коштів, Костюшко вирішив емігрувати. Наприкінці 1775 року він виїхав до Дрездена, де намагався потрапити в саксонське військо, коли дана ідея не принесла успіху, спробував вступити до армії курфюрста. Йому відмовили і тут, після чого він вирішив повернутися до Парижу.[5] Там він дізнався про події американської революційної війни, в якій британські колонії в Північній Америці «збунтувались» проти британської корони і почали боротьбу за незалежність. Перші американські успіхи отримали широкий розголос у Франції, після чого французький народ і уряд відкрито підтримали позицію революціонерів.[23]

Війна за незалежність США[ред.ред. код]

Костюшко, людина революційних поривань та прагнень, разом з іншими іноземними офіцерами в червні 1776 року відплив до Північної Америки. Швидше за все це сталось завдяки допомозі французького прихильника війни за незалежність колоній Нового світу П'єра Бомарше.[5][24] Трансатлантичне плавання пройшло не без пригод. Неподалік узбережжя Мартініки корабель потрапив у сильний шторм. Потужні хвилі кидали судном, поки від нього не залишилися тільки друзки. Коли шторм стих, Тадеуш прив'язав себе і врятованих моряків до зламаної щогли й доплив до берега. Дивом врятований від загибелі Костюшко близько місяця пробув на острові, і невдовзі відплив до континенту.[25] Уже в серпні він зводив укріплення Філадельфії, де засідав Другий Континентальний конгрес. Його знання і здібності помітив Джордж Вашингтон, і дякуючи останньому 31 серпня 1776 року Тадеуша призначили у військове міністерство Сполучених Штатів.[5]

Північна армія[ред.ред. код]

Форт Клінтон (Вест-Пойнт)
Монумент Тадеушу Костюшко у Вест-Пойнті
План фортифікації Вест-Пойнту

Першим серйозним випробуванням військового таланту Тадеуша Костюшка стало будівництво укріплень форту Білінгспорт (Філадельфія) для захисту берега річки Делавер і запобігання можливого просування британських військ вгору за течією до міста. Про надзвичайну важливість Філадельфії слугував той факт, що саме тут перебувало вище американське військове керівництво, тут засідав Другий Континентальний конгрес.[19] Костюшко з повною віддачею сил взявся за поставлену справу. За розробленим планом були укріплені мис Біллінг і однойменний порт, а річку перекрили кількома рядами перегород. Спершу Анджей Тадеуш працював добровольцем у Бенджаміна Франкліна, а 18 жовтня 1776 Конгрес, враховуючи заслуги революціонера у розробці оборонних укріплень і взявши до уваги рекомендації Адама Чарторийського та американського генерала Чарльза Лі, призначив Костюшко полковником інженерних військ Континентальної армії.[26][27]

Навесні 1777 головна загроза для молодої республіки нависла з півночі. Бонавентура перевели до Північної армії, під командування генерал-майора Гораціо Гейтса. В травні того ж року підрозділи Північної армії підійшли до канадського кордону. Як головний інженер армії Костюшко відповідав за будівництво декількох фортів та укріплення військових таборів. Невдовзі його перевели до форту Тикандерога, однієї з найпотужніших та грізних фортець Північної Америки.[5][28] Детальний огляд місця майбутньої битви доводив необхідність контролю над пагорбом Sugar Loaf. З цієї височини відкривався вид на всю цитадель, що робило його ідеальним місцем для розташування артилерійської батареї. Міркування Тадеуша підтримали й інші інженери, проте командир гарнізону бригадний генерал Артур Сент-Клер з його аргументами не погодився. Це виявилось тактичною помилкою: коли британська армія прибула в липні 1777 року, вона зробила саме те, про що так наполегливо попереджав Костюшко.

Оскільки англійці повністю встановили контроль над височинами, становище американців стало безнадійним, і вони здали фортецю без бою.[28] Британські сили почали переслідування своїх супротивників — змучених солдат Континентальної армії, що безладно відступали на південь. Генерал-майор Філіп Шайлер, відчайдушно намагаючись відірватися від британців, наказав досвідченому Тадеушу затримати ворожі війська.[29] Костюшко знайшов блискуче рішення: за його розпорядженням солдати перекрили дороги та греблі зрубаними деревами, мости і дамби, які міг використати супротивник, було зруйновано. Долаючи перешкоди, обтяжені величезним транспортом британці втратили дорогоцінний час, за який американські армійці встигли безпечно переправитися через річку Гудзон.[29]

Гейтс наказав Костюшку обстежити територію між протилежними арміями, вибрати найбільш вдалу позицію і добре її укріпити. Нею стала місцевість поблизу Саратоги, відома як Бемис-Хайтс (англ. Bemis Heights), що підноситься над Гудзоном. Костюшко, використовуючи природні перешкоди, збудував укріплення, майже неприступні з будь-якого напрямку. У двох битвах під Саратогою армія Гейтса зуміла вистояти під натиском англійців, перейшла в наступ і оточила супротивника.[5] 13 жовтня здався англійський генерал Джон Бергойн, а 17-го капітулював його шеститисячний корпус. Залишки його загону відступили від форту в напрямку Квебека.[30] Дана битва вважається переломним моментом всієї американської революційної війни.[31] Дії Костюшка під Саратогою удостоїлися великих похвал від генерала Гейтса, який пізніше розповідав своєму другу Бенджаміну Рашу: «Великими тактиками кампанії стали пагорби і ліси, які завдяки вмінню молодого польського інженера були обрані для моєї позиції».[26][5] У листі голові Конгресу від 10 листопада 1777 Джордж Вашингтон називав 31-річного Тадеуша «людиною науки і найвищих якостей».[19]

У 1777 році Костюшко склав полонез та адаптував його для клавесина. Названа на його честь музична композиція пізніше здобула популярність серед польських патріотів під час Листопадового повстання 1830 року.[32] Приблизно в той же час Тадеєві виділили чорношкірого помічника Агріппа Халла, до якого він завжди ставився як до рівного собі друга.[33] У березні 1778 Костюшко прибув у фортецю Вест-Пойнт, яка з часом перетворилася на головну військову академію Армії США. Тут він провів більше двох років, займаючись зміцненням фортифікаційних споруд і поліпшенням оборони цитаделі. Інженер не став дотримуватися поширеної практики будівництва фортець за наявними в той час зразками, а, використовуючи характер місцевості, розташував форти, редути, батареї та малі укріплення на важкодоступних пагорбах. Головний форт Клінтон спорудили на схилі найвищого пагорба, на правому березі річки Гудзон, над ним ярусами розташовувалися батареї. Сама річка була перекрита потужним ланцюгом, яку утримували якоря.[34][35] Після завершення робіт у Вест-Пойнті в серпні 1780 генерал Джордж Вашингтон задовольнив прохання Костюшко про призначення головним інженером в Південну армію.[34][36][37]

Південна армія[ред.ред. код]

Портрет Костюшко, написаний Казимиром Войняковським

В 1780 році Тадеуша Костюшка, який встиг зарекомендував себе освіченим та розважливим військовим керівником, направили на південь Сполучених Штатів. Після подорожі сільською місцевістю штату Вірджинія в жовтні 1780 року він прибув до Північної Кароліни зі звітом для Гораціо Гейтса. Однак, його він не застав: після розгромної поразки бригадного генерала у першій битві при Камдене Континентальний конгрес за порадою Вашингтона відсторонив Гейтса від командування Південною армією.[38] На його місце призначили генерала Натаніеля Гріна, який вважався одним із найздібніших і найнадійніших американських воєначальників. Офіційно він прийняв командування 3 грудня 1780. Костюшко продовжив військову службу на посаді головного інженера, на той час його діяльність отримала високу оцінку і Гейтса, і самого Гріна.

На південному театрі бойових дій Костюшко входив в підрозділ, який займався будівництвом плоскодонних човнів, організовував закріплення на позиціях, керував розвідувальними операціями, відповідав за розміщення таборів та обстеженням переправ. Його праця виявилася вкрай важливою під час знаменитої «гонки до річки Данн» (англ. «Race to the Dan»), яка мала місце в січні та лютому 1781 року. Напередодні цієї події ситуація склалась не на користь повстанців: американська армія, ослаблена важкими боями й до того ж погано екіпірована, протистояла чисельно переважальним військам британського генерала Чарльза Корнуоліса. Оцінюючи дані обставини, Натаніель Грін прийняв рішення відступити, британці ж кинулися переслідувати. Бійці Континентальної армії, пройшовши загалом 320 км, спромоглись відірватися та без особливих втрат переправилася через повноводні річки Ядкін та Данн. Велику роль у переправі відіграли збудовані під керівництво Костюшка плоскодонні човни (бато); Корнуолліс, який подібних човнів не мав, відмовився від погоні і повернувся в Північну Кароліну. Це дало можливість американцям перегрупувати свої сили південніше Галіфакса (штат Вірджинія), де напередодні Костюшко звів укріплений табір.[39]

Війська Натаніеля Гріна отаборилися у місці біфуркації річки Діп-рівер (англ. «Deep River») поблизу будівлі суду в Гілфорді. Битва, що сталась тут, завершилась повним розгромом військ Корнуоліса, а стратегічна перевага на південному театрі бойових дій аж до кінця війни перейшла до рук революціонерів.[40] Навесні 1781 року повстанці розгорнули потужний наступ в Південній Кароліні, Тадеуш Костюшко також приєднався до основного корпусу Південної армії. Об'єднані американські сили в другій половині 1781 витіснили британців до прибережних портів, а 16 серпня завдали їм поразки у другій битві при Камдене.[41] З 22 травня до 18 червня Костюшко брав участь в облозі форту Стар — опорного пункту лоялістів. Облога виявилась невдалою, на підході до траншеї, яку він й конструював, Костюшко отримав своє єдине поранення за сім років служби: удар багнетом в сідницю.[42]

Портрет Томаса Джеферсона, створений самим Костюшко. З майбутнім президентом США його пов'язувала особиста дружба

Перебуваючи в Північній Кароліні, Тадей допомагав зміцнювати американські бази, а також брав участь в декількох невеликих операціях поблизу Чарльстона.[43] По смерті свого друга, полковника Джона Лоуренса, Костюшко прийняв на себе відповідальність за розвідувальні операції в цьому районі. Під його командування перейшли 2 кавалерійські ескадрони та піхотний загін. 14 листопада 1782 року Тадеуш взяв участь у битві при Джеймс-Айленді, яка вважається останнім збройним зіткненням Континентальної армії у війні за незалежність.[44] Тим не менш, він ледь не загинув у ній, а його невеликий загін розгромили.[45][44] Втім, вже через місяць Костюшко оговтався й перебував у звільненому від британців Чарльстоні. Там він провів залишок війни аж до 23 квітня 1783 року, готуючи феєрверки для святкування з нагоди підписання Паризького мирного договору.[46]

Після семи років неоплаченої служби Тадеуш Костюшко наприкінці травня 1783 року вирішив отримати зарплату, яка йому належала, проте цьому завадили фінансові труднощі молодої американської республіки.[47] Багато інших офіцерів та солдатів Континентальної армії перебували у подібній ситуації.[48] В очікуванні оплати, Костюшко не мав коштів, аби навіть заплатити за подорож назад до Європи, тому був змушений зайняти гроші у польсько-єврейського банкіра Хаїма Соломона. Врешті-решт, йому видали сертифікат на 12280 доларів, які Костюшко зміг отримати 1 січня 1784. Окрім цього, він також отримав право на 500 акрів (202,34 гектара) землі, але тільки в тому випадку, якщо б оселився в США.[49] Частину коштів уславлений польський інженер використав для звільнення рабів. За значні заслуги у війні за незалежність американський уряд 13 жовтня 1783 року надав Тадеушу звання бригадного генерала та американське громадянство. Костюшко став одним із трьох іноземців, прийнятих до почесного Ордену Цинцінната, невдовзі він увійшов й до Американського філософського товариства[50] Джордж Вашингтон особисто нагородив його парою пістолетів, на яких було викарбувано напис Ex pluribus unum («З багатьох одному»)[34][51].

Друге повернення до Польщі[ред.ред. код]

У липні 1784 року Костюшко вирушив назад до Польщі, куди він прибув в 12 серпня 1784 року. Він знову оселився в родинному маєтку Сехновичі, адміністративними справами якого займався чоловік дружини. Попри те що маєток приносив маленький, хоч і стабільний прибуток, Костюшко вирішив обмежити панщину своїх кріпаків до двох днів на тиждень, а жінок повністю звільнив від панщини. Місцева шляхта вбачала в цьому ознаку небезпечного лібералізму.

Костюшко живо цікавився подіями в країні. Щонайбільшої ролі в політичнім житті Польщі відігравала неформальна але міцна група суспільних діячів, які бачили необхідність запровадження реформ. Радикальною стала також позиція частини патріотично налаштованої шляхти. Видатні політичні письменники, такі як Станіслав Сташич і Гуго Коллонтай виступали за зміцнення центральної влади, за визнання більшої кількості прав для міщанства та холопів. Сейм 1788—1792 років скликання, який також називали Великим або Чотирьохлітнім, підняв питання відтворення Речі Посполитої. Одна з перших постанов цього сейму була про збільшення чисельності польського війська до 100 тисяч осіб. Для Костюшка з'явився новий шанс кар'єри у війську Речі Посполитої. 12 жовтня 1789 року він отримав підписане королем призначення на посаду генерал-майора армії. Отримання цієї посади також позбавляло Костюшка фінансових труднощів, які він терпів вже кілька років, тепер йому призначили високу зарплатню у 12 тисяч злотих на рік.

Костюшкові було надано під командування підрозділи чотирьох гарнізонів[52], які дислокувалися на Волині та Поділлі: кавалерії і артилерії в Полонному, піхоти у Старокостянтинові та Ізяславі, фузілерів у Меджибожі. До Меджибожа під кінець 1790 року переніс він свою штаб-квартиру[53]. Тут він переживає друге велике кохання у своєму житті, цього разу до 18-літньої Теклі Журовської[pl], доньки жидачівського хорунжого Юзефа Журовського з села Гнатівці. Юна Текля відповідає Костюшкові взаємністю, кілька місяців триває листування між закоханими, частину листів Костюшка опубліковано[54]. Однак, вдруге його переслідує невдача у намірах одружитися, оскільки Юзеф Журовський відповідає відмовою на костюшкове прохання руки Теклі, посилаючись на значну її різницю у віці з 45-літнім на той час Костюшком[55]. Дійсною ж причиною відмови називають незначну родовитість Костюшка, а головне малий майновий статок - окрім генеральської платні, лише один маєток в Сехновичах.

Внутрішня ситуація в Польщі і реформи Травневої Конституції Польщі — третьої за ліком конституції сучасної ери після української конституції Пилипа Орлика і Американської Конституції, вбачалися оточуючими країнами як загроза їх впливу на польську політику. 14 травня 1792 року група консервативних магнатів створила Торговицьку Конфедерацію, яка просила імператриці Катерини II допомоги у ввергненні конституції. 18 травня 1792 року російська армія чисельністю 100 тисяч чоловік перетнула кордон Речі Посполитої, розпочавши таким чином російсько-польську війну 1792 року.

Російсько-польська війна 1792 року[ред.ред. код]

У ситуації підготовки Тарговицької конфедерації на початку травня 1792 року призначений командиром однієї з трьох дивізій, що складали польську армію під командуванням князя Юзефа Понятовського (налічувала близько 17 тисяч солдатів). Після виступу Тарговицької конфедерації і інтервенції, на прохання конфедератів, російських військ в травні 1792 року Костюшко відзначився в кількох боях.

Після перемоги Тарговицької конфедерації Костюшко емігрував до Саксонії, потім в кінці 1792 року поїхав до Парижа, де від імені польських патріотів вів французьким революційним урядом безуспішні переговори про спільні дії проти Австрії і Пруссії.

Національно-визвольне повстання[ред.ред. код]

Франциск Смуглевич. Присяга Тадеуша Костюшко на краківському ринку. 1797 (Національний музей, Познань)

Після повернення з Франції до Саксонії, а потім у Галичину Костюшко активно включився в підготовку загальнонаціонального повстання, «диктатором» якого його було вирішено призначити. Фактично повстання почалося 12 березня 1794 року, коли генерал Антоній Мадалиньський відмовився скорочувати I Велькопольську бригаду національної кавалерії і рушив на чолі її з Остроленки на Краків. При звістці про це Костюшко негайно з'явився до Кракова і там проголосив Акт повстання, присягнув сам, привів до присяги жителів і гарнізон. Актом повстання, підписаним всіма краківцями, Костюшко був проголошений «Начальником повстання», і йому була надана вся повнота цивільної і військової влади в країні. Цей день — 24 березня — звичайно і вважають днем початку повстання. 24 березня Тадеуш звернувся до населення, випустивши чотири патріотичні відозви: «До війська», «До громадян», «До священиків», «До жінок».

Під командуванням Костюшко повстанці здобули перемогу над царськими військами під Рацлавицями (4 квітня). Повстання міщан звільнило Варшаву (17-18 квітня) і Вільно (22-23 квітня). Облога Варшави, що послідувала потім, спільною російсько-пруською армією закінчилася невдачею значною мірою завдяки умілому керівництву обороною з боку Костюшка. 7 травня Костюшко видав Поланецький універсал, в якому селянам обіцялося особисте звільнення і зменшення повинностей. 10 жовтня в бою під Мацеєвицями з російськими військами під командуванням Ферзена Костюшко був важко поранений, узятий в полон корнетом Харківського легкокінного полку Ф. І. Лисенком і запроторений в Петропавлівську фортецю.

Еміграція[ред.ред. код]

У листопаді 1796 році, одразу по смерті Катерини II, його звільнив Павло I, якому Костюшко приніс вірнопіддану присягу, ймовірно за наполяганням придворних, що запевняли, що інакше імператор не звільнить 12 тисяч польських полонених. Виїхав в США, але в 1797 році повернувся до Європи і з 1798 року влаштувався під Парижем. Ставлячись до Наполеона як до тирана, категорично відмовлявся від будь-якої співпраці з ним, хоча в 1806 році йому пропонували підняти повстання в Польщі і очолити Велике герцогство Варшавське, проте Костюшко, не отримавши від Наполеона гарантій відновлення Польщі в колишніх межах, категорично відмовився від пропозиції, вважаючи негідним себе бути знаряддям в руках французького імператора. У 1815 році відмовився від запрошення Олександра I очолити адміністрацію Царства Польського, також після того, як дізнався, що Польща не буде відновлена у межах 1772 року.

Захворів 1 жовтня, 10 жовтня написав заповіт, помер 15 жовтня 1817 року в швейцарському місті Золотурн. Біля ліжка вмираючого не було жодного поляка. Церемонія похоронів відбулась 19 жовтня в єзуїтській церкві. Його забальзамоване тіло перевезли для поховання до Вавельської катедри Кракова, де поховали 23 червня 1819 року у крипті Св. Леонарда. Нутрощі були поховані на цвинтарі в Цухвиллі під Солурою, серце у 1927 році повернули на Батьківщину (Музей народовий, Варшава).[56]

Пам'ять про Костюшка[ред.ред. код]

Монумент Тадеушу Костюшко у Меречовщині, Білорусь

В Україні[ред.ред. код]

Не дивлячись на руське походження та віру, Тадей Костюшко був прибічником польської версії французької концепції лінгвістичної одноманітності населення Польщі. Саме за рахунок мови він бачив пожливість полонізації руського та інших народів давньої Речі Посполитої, з подальшою можливість використання їх у протистоянні з росіянами, пруссами та австрійцями:

« ...упокорення русинів неможливе без заспокоєння їх фанатизму, це можна здійснити "вірним і найм'якішим способом", а саме об'єднуючи їх свята все з нашими, нехай один буде календар, також треба зробити так, щоб попи могли служити літургії по-польськи...

...Привчати їх [русинів] треба до польської мови, нехай по-польськи все їх служби будуть. Згодом дух польський в них увійде. За ворога будуть потім вважати того, хто б не знав національної мови. Почнуть ненавидіти москаля, пруссака і австріяка так, як француз ненавидить англійця...

»

— З листа своєму сусіду (і послу трокському на Чотирирічний сейм) Міхалу Залевському[57]

Тим не менш в Україні існують вулиці в його честь у Володимирі-Волинському, Дніпрі, Ківерцях, Костянтинівці, Кривому Розі, Львові, Рівному, Сніжному, Хмельницькому. У Любешові на приміщенні колишньої гімназії розміщується меморіальна дошка.

За кордоном[ред.ред. код]

  • У 1840 році дослідник пол. Paweł Edmund Strzelecki назвав відкриту ним в Австралії гору ім'ям Костюшка. Гора Костюшка — є найвищою горою Австралійського континенту, її висота становить 2228 метрів. На сьогодні ця гора є центром Національного парку ім.  Костюшка (англ. Kosciuszko National Park).
  • Емброуз Бірс присвятив йому поезію «Свобода».
  • У Санкт-Петербурзі та Нью-Йорку є вулиці Тадея Костюшка.
  • У Нью-Йорку його іменем названо міст, школу і станцію метро.
  • Гімназія піярів, де навчався Тадеуш Костюшко.
  • У Кракові в пам'ять про Тадея Костюшка збудовано курган.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Касцюшкі // Беларусь: энцыклапедычны даведнік, 1995. — С. 379.
  2. Уладзімір Емяльянчык. Касцюшкі // ЭГБ, Т.4. — С. 146.
  3. Уладзімір Емяльянчык. Касцюшкі // ЭВКЛ С. 72.
  4. Радаводы Касцюшкаў // Анатоль Бензярук. Касцюшкі-Сяхновіцкія. Гісторыя старадаўняга роду. — Брэст: «Акадэмія», 2006. — 132 с.
  5. а б в г д е ж и к л м н Herbst, 1969 p. 431.
  6. Storozynski9, 2009, с. 2
  7. Storozynski2011, 2011, с. 2
  8. Herbst, 1969 p. 430.
  9. Institute of World Politics, 2009, article.
  10. Szyndler, 1994, с. 103
  11. Storozynski9, 2009, с. 13
  12. Kajencki, 1998, с. 54
  13. Storozynski2011, 2011, с. 27
  14. Storozynski11, 2011, с. 28
  15. ЭСБЕ/Костюшко, Тадеуш-Анджей-Бонавентура — Викитека. ru.wikisource.org (ru). Процитовано 2018-02-08. 
  16. Gardner, 1942, с. 17
  17. Storozynski9, 2009, с. 17-18
  18. ЭСБЕ/Костюшко, Тадеуш-Анджей-Бонавентура — Викитека. ru.wikisource.org (ru). Процитовано 2018-03-10. 
  19. а б в г Portalus.ru, Язэп Юхо, Уладзімір Емяльянчык , (2006). Тадэвуш Касцюшка, 1745-1817. Крыніца: Я.Юхо, У.Емяльянчык. «Нарадзіўся я ліцьвінам...» Менск, Навука і тэхніка, 1994., Portalus.ru (ru). ISSN 2413-6352. Процитовано 2018-02-09. 
  20. Storozynski2011, 2011, с. 32
  21. а б Островер, 1961, с. 76—79
  22. Клейн Б. Найдено в архиве // Неман : журнал. — 1965. — № 6. — С. 120.
  23. Storozynski2011, 2011, с. 36-38
  24. Storozynski9, 2009, с. 17-18
  25. Tablica upamiętniająca podróż Tadeusza Kościuszki do Ameryki dopłynęła na Martynikę. dzieje.pl (pl). Процитовано 2018-04-22. 
  26. а б Сулек, 1970, с. 142
  27. Storozynski2011, 2011, с. 41-42
  28. а б Storozynski2011, 2011, с. 47–52
  29. а б Storozynski2011, 2011, с. 53–54
  30. Afflerbach, 2012, с. 177–179
  31. Storozynski2011, 2011, с. 65
  32. Anderton, 2002, Vol. 5, No. 2.
  33. Storozynski, 2011, pp. 111–12.
  34. а б в Сулек, 1970, с. 143
  35. Storozynski2011, 2011, с. 85
  36. Storozynski2011, 2011, с. 131–32
  37. Palmer, 1976, p. 171—174.
  38. Storozynski2011, 2011, с. 141–142
  39. Storozynski2011, 2011, с. 144–146
  40. Storozynski1, 2011, с. 147
  41. Storozynski2011, 2011, с. 148
  42. Storozynski2011, 2011, с. 149–153
  43. Storozynski2011, 2011, с. 154
  44. а б Storozynski2011, 2011, с. 158—160
  45. Kajencki, 1998, с. 174
  46. Storozynski2011, 2011, с. 161—162
  47. Storozynski2011, 2011, с. 164
  48. Storozynski9, 2009, с. 114
  49. Storozynski2011, 2011, с. 166–167
  50. Storozynski2011, 2011, с. 168
  51. Herbst, 1969 p. 43.
  52. Szyndler, Bartłomiej (1991). Tadeusz Kosciuszko 1746-1817 (Polish). Warszawa: Wydawnictwo Bellona. с. 119. ISBN 83-11-07728-2. 
  53. Западенко І. Пам'ятки Тадеуша Костюшка у Меджибожі на Поділлі / Ігор Западенко // VII Ukrainian-Polish Scientific Dialogues: Conference Proceedings. International Scientific Conference, 18-21 October 2017 / Khmelnytskyi-Medzhybizh: Khmelnytskyi National University, 2017. – С. 17–18. – ISBN-978-83-938655-3-6.
  54. Siemieński, Lucjan (1877). Listy Kościuszki do jenerała Mokronowskiego i innych osób pisane (Polish). Lwów: księgarnia Gubrynowicza i Schmidta. с. 191–217. 
  55. Западенко І. В. Історія нещасливого кохання Тадеуша Костюшка і Теклі Журовської, з життєписом інших учасників події у Меджибожі / Ігор Валентинович Западенко // Хмельницькі краєзнавчі студії: науково-краєзнавчий збірник. – Хмельницький: ФОП Стрихар А. М., 2018. – С. 98–108.
  56. Herbst S. Kościuszko Andrzej Tadeusz Bonawentura (1746—1817)… S. 438 (пол.)
  57. Język polski a świadomość narodowa – prof. Janusz Tazbir

Література[ред.ред. код]

Усенко П. Г. Косцюшко Тадей // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 231. — ISBN 978-966-00-0855-4.
Усенко П. Г. І наш Тадей Косцюшко: Світоч волі на маргінесі україністики. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2000. — 56 с. ISBN 966-02-1857-5
Смолій В. А. Повстання 1794 р. під керівництвом Т. Костюшка і Правобережна Україна / Смолій В. А. // Український історичний журнал. — 1974. — № 2. — С. 98–103.
Дьяков В. Тадеуш Костюшко в русской столице // Родина : журнал. — 1992. — № 8/9. — С. 154.
Карнович Е. П. Костюшко // Очерки и рассказы из старинного быта Польши. — СПб.: Типография Ф. С. Сущинского, 1873. — С. 344.
Островер Л. Тадеуш Костюшко. — Молодая гвардия. — М., 1961. — 272 с. — (Жизнь замечательных людей)
Сулек З. Тадеуш Костюшко — вождь и общественный реформатор // История военного дела в Польше: Избранные вопросы / Под ред. Витольда Беганьского и др. — Варшава : Изд-во М-во нац. обороны Польск. Нар. Республики, 1970. — С. 132—151.
Я.Юхо, У.Емяльянчык. «Нарадзіўся я ліцьвінам...». — Менск : Навука і тэхніка, 1994. ISBN 5-343-01483-6
Несцярчук, Л. Бацькаўшчына Тадэвуша Касцюшкі/ Леанід Несцярчук // Беларускі гістарычны часопіс. 2004. № 12. С. 27-30.
Afflerbach, Holger; Strachan, Hew (2012). How Fighting Ends: A History of Surrender. United Kingdom: Oxford University Press, 473 pages. ISBN 978-0-19-969362-7. 
Bardach, Juliusz; Leśnodorski, Bogusław; Pietrzak, Michał (1987). History of the Polish State and Law. Warsaw: Państwowe Wydawnictwo Naukowe. 
Chisholm, Hugh (1911). Encyclopædia Britannica: A Dictionary of Arts, Sciences, Literature and General Information 15. New York. 
Davies, Norman (2005). God's Playground: A History of Poland in Two Volumes. New York: Columbia University Press, Vol. 1, 616 pages; Vol. 2, 591 pages. ISBN 978-0-19-925340-1. 
Gardner, Monica Mary (1942). Kościuszko: A Biography. G. Allen & Unwin., ltd, 136 pages. , Book (Google), Book (Gutenberg)
Herbst, Stanisław (1969). «Tadeusz Kościuszko» (Polish). Tadeusz Kościuszko. 14. Warszawa: Instytut Historii (Polska Akademia Nauk). 
Kite, Elizabeth S. (1918). Beaumarchais and the War of American Independence. Boston: Gorham Press, 614 pages.  E'book
Kajencki, Francis C. (1998). Thaddeus Kościuszko: Military Engineer of the American Revolution. Hedgesville: Southwest Polonia Press, 334 pages. ISBN 978-0-9627190-4-2. 
Korzon, Tadeusz (1894). Kościuszko: biografia z dokumentów wysnuta (Polish). Nakł. Muzeum Narodowego w Rapperswylu, 819 pages. 
Landau, Zbigniew; Tomaszewski, Jerzy (1985). The Polish Economy: In the Twentieth Century. Poland: Croom Helm, 346 pages. ISBN 978-0-7099-1607-9. 
Looser, Devoney (2010). Women Writers and Old Age in Great Britain, 1750–1850. Baltimore: Johns Hopkins University Press, 252 pages. ISBN 978-1-4214-0022-8. 
Lukowski, Jerzy; Zawadzki, W. H. (2001). A Concise History of Poland. Cambridge, United Kingdom: Cambridge University Press, 317 pages. ISBN 978-0-521-55917-1. 
Makowski, Marcin Łukasz (2013). Prawdziwa twarz Tadeusza Kościuszki ("The True Face of Tadeusz Kościuszko"), Gwiazda Polarna, no. 10. Spoleczenstwo i media. 
Nash, Gary; Hodges, Graham Russell Gao (2012). Friends of Liberty: A Tale of Three Patriots, Two Revolutions, and the Betrayal That Divided a Nation—Thomas Jefferson, Tadeusz Kościuszko, and Agrippa Hull. New York: Basic Books, 328 pages. ISBN 978-0-465-03148-1. 
Otrębski, Tomasz (1994). "Kościuszko", 1893–1896. Wydawn "Partner", 304 pages. ISBN 978-83-900984-0-1. 
Otrębski, Tomasz (1831). "Tadeusz Kościuszko: to jest biografia tego bohatéra : pomnożona wielu dodatkami i uwagami z historycznych źrzódeł czerpanemi przez tłumacza", 1831. 
Paulauskienė, Aušra (2007). Lost And Found: The Discovery of Lithuania in American Fiction. Amersterdam, New York: Rodopi B.V., 173 pages. ISBN 978-90-420-2266-9. 
Palmer, Dave R. (1976). Fortress West Point: 19th Century Concept in an 18th Century War. Military Engineer (Military Engineer) (68). 
Savas, Theodore P.; Dameron, J. David (2010). New American Revolution Handbook: Facts and Artwork for Readers of All Ages, 1775–1783. New York: Casemate Publishers, 168 pages. ISBN 978-1-932714-93-7. 
Stone, Daniel (2001). The Polish–Lithuanian State: 1386–1795. Seattle, Washington: University of Washington Press, 374 pages. ISBN 978-0-295-98093-5. 
Storozynski, Alex (2009). The Peasant Prince: Thaddeus Kosciuszko and the Age of Revolution. New York: St. Martin's Press, 352 pages. ISBN 978-1-4299-6607-8. , Book
Storozynski Alex. Kosciuszko Książę chłopów. — W.A.B, 2011. — ISBN 978-83-7414-930-3.
Sulkin, Sidney; Sulkin, Edith (1944). The Democratic Heritage of Poland, "For Your Freedom and Ours": An Anthology. Poland, 236 pages: Allen & Unwin. 
Sužiedėlis, Saulius (February 7, 2011). Historical Dictionary of Lithuania. Lanham, Maryland: Scarecrow Press, 428 pages. ISBN 978-0-8108-4914-3. 
Szyndler, Bartłomiej (1994). Powstanie kościuszkowskie 1794 (Polish). Poland: Ancher, 455 pages. ISBN 978-83-85576-10-5. 
Szyndler, Bartłomiej (1991). Tadeusz Kościuszko, 1746–1817 (Polish). Poland: Wydawnictwo Bellona, 487 pages. ISBN 978-83-11-07728-7. 

Посилання[ред.ред. код]