Тадеуш Костюшко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Косцюшко Тадеуш)
Перейти до: навігація, пошук
Анджей Тадеуш Бонавентура Костюшко
Andrzej Tadeusz Bonawentura Kościuszko
Schweikart Tadeusz Kościuszko.jpg
Ім'я при народженні Анджей Тадеуш Бонавентура Костюшко
Народження 4 лютого 1746(1746-02-04)
Меречовщина, Берестейське воєводство, Велике князівство Литовське
Смерть 15 жовтня 1817(1817-10-15) (71 рік)
Золотурн, Швейцарія
інсульт
Поховання
Країна Flag of the United States.svg США
Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Flag of France.svg Франція
Приналежність Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Flag of the United States (1777-1795).svg США
Flag of France.svg Франція
Flag of Switzerland (Pantone).svg Швейцарія
Вид збройних сил Континентальна армія США
Коронне військо Речі Посполитої[pl]
Рід військ піхота
Освіта Кадетський корпус[d]
Роки служби 17651794
Член Американське філософське товариство[d]
Звання полковник (1776-1783)
бригадний генерал (1783-1784)
генерал-майор (1789-1792)
командир (1792)
Війни / битви
Рід Костюшки
Інше перепохований у м. Кракові
Автограф Tadeusz Kościuszko Signature.svg
Нагороди
Орден Святого Станіслава V ступеня Орден військової доблесті II ступеня
Орден Білого Орла (Річ Посполита)
Тадеуш Костюшко у Вікісховищі?

А́нджей Таде́уш Бонавенту́ра Костю́шко (Косцю́шко) (пол. Andrzej Tadeusz Bonawentura Kościuszko, біл. Андрэй Тадэвуш Банавентура Касьцюшка, лит. Tadas Kosciuška; 4 лютого 1746, Меречовщина, Новогрудське воєводство, Річ Посполита — 15 жовтня 1817, Золотурн, Швейцарія) — польський революціонер, військовий та політичний діяч Речі Посполитої, учасник війни за незалежність США, генерал американської армії, організатор польського повстання 1794 року, спрямованого на відновлення єдності держави. Тадеуш Костюшко вважається національним героєм Польщі, Білорусі, Литви та Сполучених Штатів.

Народився в лютому 1746 року у Великому князівстві Литовському (яке входило до складу Речі Посполитої) в родовому маєтку на території сучасної Білорусі, його точна дата народження невідома. У віці 20 років він закінчив кадетський корпус у Варшаві. Через рік після початку громадянської війни за участю Барської конфедерації в 1768 році, Костюшко переїхав до Франції, щоб продовжити навчання. На батьківщину він повернувся в 1774, через два роки після її першого розділу, і зайняв посаду вихователя в маєтку магната Юзефа Сосновського. Після невдалої спроби втечі з дочкою свого роботодавця повернувся до Франції. У 1776 році Костюшко переїхав до Північної Америки, де в званні полковника Континентальної армії взяв участь у війні за незалежність США. Як військовий інженер він розробляв оборонні споруди і керував їх будівництвом, в тому числі форту у Вест-Пойнті, Нью-Йорк. У 1783 році, на знак визнання його заслуг, Континентальний конгрес підвищив його в званні до бригадного генерала.

На батьківщину Костюшко повернувся в 1784 році. У 1789 році в званні генерал-майора він приєднався до армії Речі Посполитої. Після другого її поділу, в березні 1794 року, він організував і очолив повстання. У жовтні 1794 року в битві при Мацеєвичами головні сили повстанців були розбиті російськими військами, а самого Костюшко взяли в полон. У 1796 році, після смерті російської імператриці Катерини II, Костюшка помилував її наступник Павло I, що дозволило йому знову емігрувати до США. У 1798 році повернувся в Європу, довгий час жив у Франції, а після Віденського конгресу і до своєї смерті в 1817 році — в Швейцарії.

Походження[ред.ред. код]

Тадеуш Костюшко — представник стародавнього білоруського роду Костюшків герба «Рох III».[1][2][3] Його прапрадід кам'янецький боярин Костянтин Федорович (від зменшувальної форми цього імені й утворилося прізвище роду), служив придворним писарем великокнязівської канцелярії, отримав у володіння село Малі Сехновичі Берестейського повіту від короля Сигізмунда Старого. Дружиною Костянтина була Анна з княжого роду Гольшанських, поріднених з польськими королями і великими литовськими князями через шлюб сестер Гольшанських з Ягайлом і Вітовтом.

До середини XVII століття Костюшки сповідували православ'я, але за часів «москово-польської війни», як і багато хто з берестейської шляхти, відійшли від дідівської віри: одні перейшли в римо-католицтво, інші — до греко-католицизму.[4]. Костюшки з Сеховичів були римо-католиками. Людвіг, батько Тадеуша, який вирізнявся енергією, домігся в 1731 році титулу мечника Берестейського воєводства, обирався в 1743 році від шляхти воєводства в Литовський Трибунал, зумів якимось чином відсудити у Сапегів маєток Меречовщина, що знаходився на відстані двох верст від Косова. Мати, Текла Ратомська (пол. Tekla Ratomska) походила з білоруського роду і була православною.[5] На момент народження Тадеуша Костюшка, його родина володіла скромними земельними володіннями, на яких працювало близько 31 сім'ї.[6][7]

Ранні роки[ред.ред. код]

Дитинство та юність[ред.ред. код]

Герб «Рох III»

Тадеуш Костюшко найімовірніше народився в лютому 1746 року у фільварку Меречовщина Новогрудського воєводства Речі Посполитої поблизу містечка Косово (зараз Івацевицький район, Берестейська область, Білорусь).[8][9] Його точна дата народження невідома; зазвичай наводяться як можливі дати 4 і 12 лютого.[10][11] Деякі біографи також наводять дату 30 листопада 1745. Дитячі роки майбутнього борця за свободу пройшли у Меречовщині. Відомо, що у нього було дві сестри: Ганна і Катерина, та брат Юзеф.

Портрет у підлітковому віці

Хлопчика охрестили в римо-католицькому Троєцькому костелі як Андрей Тадеуш Бонавентура Костюшко.[12] Втім, деякі історики припускають, що його хрестили і в греко-католицькій (або православній) церкві й назвали Андреєм на честь апостола Андрія Первозваного. Щодо етнічного походження, то тут також немає чіткості і однозначності. Сучасні дослідники інтерпретують його походження як білоруське, хоча сам він називав себе литвином, терміном, який широко вживався відносно жителів Великого Князівства Литовського будь-якої етнічної приналежності.[13] Попри це, Костюшко не розмовляв білоруською мовою, оскільки його сім'я полонізувалася ще в XVI столітті, тому, як і більшість дворянства Речі Посполитої того часу, Тадеуш уживав польську мову.[14]

Варшавський Казимирський палац, де Костюшко навчався в кадетському корпусі

Як і всі діти незаможної шляхти, до дев'яти років Андрій Тадеуш виховувався вдома. В 1755 році його разом зі старшим братом віддали в чернечу школу монахів-піарів в Любешові, яка забезпечувала кращу освіту, ніж Берестейський єзуїтський колегiум. Там він навчався п'ять років, до 1760; вивчав латинську, польську, французьку та німецьку мови, отримав початкові знання з математики та історії. Про період його життя між 1760 і 1765 років майже не збереглося жодних відомостей. Однак, достеменно відомо, що після раптової смерті батька в 1758 році фінансовий стан сім'ї значно погіршився.[5]

18 грудня 1765 року молодого шляхтича зарахували до Варшавського кадетського корпусу — лицарської школи, утвореної польським королем Станіславом Августом Понятовським, у будівлі якого зараз знаходиться Варшавський університет. Корпус спеціалізувався на військовій інженерії. Без протекції з боку впливових в державі осіб Тадеуш Костюшко, син незаможного шляхтича, не мав би жодних шансів потрапити в цей елітний навчальний заклад. Тому біографи нерідко згадують ім'я князя Адама Казимира Чарторийського — шефа Кадетського корпусу. Відомо, що князі Чорторийські були сусідами Костюшків. Кадети займалися фізичною підготовкою, фехтуванням, верховою їздою, вивчали тактику, літературу та історію, латинську, німецьку, французьку мови, арифметику, геометрію і вищу математику, фізику, політичну економію, одним із основних предметів була артилерія, особлива увага приділялась географії та тригонометрії.[15] За свідченнями друзів по корпусу, Тадеуш був забіякою, не ухилявся від дуелі і мав «кілька шрамів на тілі»; при цьому виділяли його енергійність, добродушність і товариськість.[16] Уже тоді Костюшко дивував оточення своїм аскетизмом, волею і цілеспрямованістю, які нагадували його друзям Карла XII, за що Тадеуш отримав прізвисько «Швед». Відмінні здібності і наполегливість дозволили юнаку стати одним з найкращих кадетів. 20 грудня 1766 року він, після закінчення навчання в корпусі за спеціальністю військового інженера, отримав звання хорунжого, а в 1768 досяг звання капітана.[5]

Подорож по Європі[ред.ред. код]

Генерал Тадеуш Костюшко (англ. General Thaddeus Kosciusko). Картина Бенджаміна Веста, 1797

У 1768 році, коли Барська конфедерація вирішила розірвати союз з Росією для захисту незалежності, в Речі Посполитій розгорнулась громадянська війна. Брат Костюшко, Юзеф, воював на боці повстанців, які виступали проти рівноправності православних і греко-католиків. Зіткнувшись із важким вибором між повстанцями і своїми спонсорами — королем і сім'єю Чарторийських, які схвалювали поступовий перехід до панування Росії — Костюшко вирішив покинути Польщу. Наприкінці 1769 року він і його колега, відомий художник Олександр Орловський, отримали королівську стипендію і 5 жовтня виїхали до Парижа. Вони хотіли продовжувати свою військову освіту, але, оскільки були іноземцями, вони не мали можливості поступити в жодну з паризьких військових академій і йому бракувало матеріальних коштів для інженерної освіти. Натомість їх зарахували до Королівської академії живопису і скульптури.[5] Там Костюшко проявив зацікавленість до малювання та живопису, брав уроки архітектури у відомого французького архітектора Жана-Родольфо Перроне. Ескізи майбутнього полководця дійшли до нашого часу й зберігаються в польських музеях як національно-історична коштовність.[17]

Портрет Людвіки Сосновської

Однак, молодий шляхтич не здавався в своєму бажанні поліпшити й військові знання. Протягом п'яти років він відвідував приватні лекції викладачів військових шкіл, був частим гостем паризьких бібліотек. Праці мислителів французького просвітництва, зокрема Вольтера, Монтеск'є, а, особливо, Жан-Жака Руссо, разом з релігійною терпимістю, яка панувала на території Речі Посполитої, сильно вплинули на його світогляд. Не менш сильне враження здійснила французька економічна теорія фізіократів. Безперечно, перебування у Франції сприяло формування у Костюшко республіканського світобачення з притаманними йому ідеалами свободі совісті, рівноправності станів й демократичного устрою. Попри те, він також продовжував розвивати свої художні навички; і, хоча його кар'єра пішла іншим напрямом, він все життя продовжував малювати і писати картини.[18][5] Після короткої подорожі до Англії, Італії, Швейцарії та Німеччини влітку 1774 року Тадеуш повернувся до Варшави.[19]

В цей час країна переживала важкі часи. Внаслідок першого поділу Речі Посполитої в 1772, Російська імперія, Пруссія і Австрія анексували значну частину території країни і посилили й без того чималий вплив на внутрішню політику польсько-литовської держави. Коли Костюшко дістався дому, він виявив, що його брат Юзеф розтратив власне майно, частину грошей самого Тадеуша і вліз в борги. Військового інженера чекало й інше розчарування: після поділу держави чисельність війська скоротили, тому місця в армії для нього не знайшлося, а купити собі офіцерську посаду було взагалі недосяжним.[19][20] Через брак коштів Тадеуш був змушений зайнятися репетиторством і поступив на службу до магната і смоленського воєводи Йосипа Сильвестра Сосновського, де вчив малюванню та французькій мові двох його доньок. Він закохався в старшу з них, Людвіку Сосновську, вона відповідала взаємністю. Костюшко намагався заручитися підтримкою свого покровителя Чарторийського, аби влаштувати з дівчиною шлюб, але Сосновський не хотів і чути про шлюб дочки з бідним і незнатним аритократом. Молоді люди зважилися на втечу і повінчатися таємно. Тадеуш викрав Людвіку, осідлав коней і рушив у напрямку сільської каплиці. Батько та слуги, схвильовані відсутністю доньки, відправився в погоню і з легкістю наздогнали закоханих. Тадеуш отримав серйозну прочуханку — можливо, саме ця подія призвела до його пізнішої антипатії до класової нерівності.[21][5]

Розчарований батьківщиною, молодий шляхтич вирішує скуштувати кращої долі на чужині. 9 і 10 жовтня 1775 року Тадеуш Костюшко, якому було категорично відмовлено перебувати в будинку Сосновського, передав права на свою частину села Сехновичі шурину Петру Естку. Той зі свого боку зобов'язався виплатити всі борги кредиторам Тадеуша. Пізньої осені, позичивши у родичів і знайомих значну суму грошей, Костюшко вирішив емігрувати. В кінці 1775 року він намагався потрапити в саксонське військо або до армії курфюрста, але йому було відмовлено, після чого він вирішив повернутися в Париж.[5] Там він дізнався про спалах американської революційної війни, в якій британські колонії в Північній Америці повстали проти корони і почали боротьбу за незалежність. Перші американські успіхи отримали широкий розголос у Франції, після чого французький народ і уряд відкрито підтримали позицію революціонерів.[22]

Війна за незалежність США[ред.ред. код]

Дізнавшись про американську революцію, Костюшко, людина революційних поривань та прагнень, співчуваючи боротьбі колоністів, разом з іншими іноземними офіцерами в червні 1776 року відплив до Північної Америки. Швидше за все це сталось завдяки допомозі французького прихильника війни за незалежність П'єра Бомарше.[5][18] Уже в серпні Костюшко зводив укріплення Філадельфії, де засідав Другий Континентальний конгрес. Його знання і здібності помітив Джордж Вашингтон, і дякуючи останньому 31 серпня 1776 року Тадеуша призначили у військове міністерство.[5]

Північна армія[ред.ред. код]

Форт Клінтон (Вест-Пойнт)
Монумент Тадеушу Костюшко у Вест-Пойнті
Американський генерал Гораціо Гейтс, портрет Гілберта Стюарта

Першим завданням, поставленим перед Костюшко, стало будівництво укріплень у форті Білінгспорт, Філадельфія, для захисту берега річки Делавер і запобігання можливого просування британських військ вгору за течією до міста. Про надзвичайну важливість Філадельфії слугував той факт, що саме тут було сконцентровано американське військове керівництво, тут засідав перший і другий Континентальні конгреси.[19] Костюшко з повною віддачею сил взявся за поставлену справу. За розробленим планом були укріплені мис Біллінг і порт, а річку перекрили кількома рядами перегород. Спершу Анджей Тадеуш працював добровольцем у Бенджаміна Франкліна, а 18 жовтня 1776 Конгрес, враховуючи заслуги революціонера у розробці оборонних укріплень і взявши до уваги рекомендації Адама Чарторийського та його друзів в американському генералітеті, призначив Костюшко полковником інженерних військ Континентальної армії.[23][24]

Навесні 1777 головна загроза для молодої республіки нависла з півночі. Бонавентура перевели до Північної армії, під командування генерал-майора Гораціо Гейтса. В травні того ж року її підрозділи підійшла до канадського кордону. Як головний інженер армії Костюшко відповідав за будівництво декількох фортів та укріплення військових таборів. Після розміщення у форті Тикандерога, він взяв участь в обороні однієї з найпотужніших та грізних фортець Північної Америки.[5][25] Детальний огляд місця майбутньої битви доводив необхідність контролю над пагорбом Sugar Loaf. З цієї височини відкривався вид на весь форт, що робило його ідеальним місцем для розташування артилерійської батареї. Міркування Тадеуша підтримали й інші інженери, проте командир гарнізону бригадний генерал Артур Сент-Клер з його аргументами не погодився. Це виявилось тактичною помилкою: коли британська армія прибула в липні 1777 року, вона зробила саме те, про що так наполегливо попереджав Костюшко.

Оскільки англійці повністю контролювали височини, становище американців стало безнадійним, і вони здали фортецю без бою.[25] Британські сили почали переслідування своїх супротивників — змучених солдат Континентальної армії, що відступали на південь. Генерал-майор Філіп Шайлер, який відчайдушно намагався відірватися від британців, наказав досвідченому Тадеушу затримати ворожі війська.[26] За розпорядженням останнього солдати валили дерева та греблі, руйнували мости і дамби. Обтяжені величезним транспортом британці втрачали час, долаючи перешкоди, завдяки цьому американці встигли безпечно переправитися через річку Гудзон[26].

Гейтс наказав Костюшко обстежити територію між протилежними арміями, вибрати найбільш вдалу позицію і добре її укріпити. Нею стала місцевість поблизу Саратоги, відома як Бемис-Хайтс (англ. Bemis Heights), що підноситься над Гудзоном. Костюшко, використовуючи природні перешкоди, збудував укріплення, майже неприступні з будь-якого напрямку. У двох битвах під Саратогою армія Гейтса зуміла вистояти під натиском англійців, перейшла в наступ і оточила супротивника.[5] 13 жовтня здався англійський генерал Джон Бергойн, а 17-го капітулював його шеститисячний корпус. Залишки його загону відступили від форту в сторону Квебека.[27] Дана битва вважається переломним моментом всієї американської революційної війни.[28] Дії Костюшко під Саратогою удостоїлися великих похвал від генерала Гейтса, який пізніше розповідав своєму другу Бенджаміну Рашу: «У цьому випадку великими тактиками битви були пагорби і ліси, які завдяки вмінню якогось молодого польського інженера були обрані для моєї позиції».[23][5] У листі голові Конгресу Джордж Вашингтон називав 31-річного Тадеуша «людиною науки і найвищих якостей» (англ. a gentleman of science and of merit).[19]

У 1777 році Костюшко склав полонез та адаптував його для клавесина. Названий на його честь полонез пізніше здобув популярність серед польських патріотів під час повстання в листопаді 1830 року.[29] Приблизно в той же час Тадеушу виділили чорношкірого помічника Агріппа Халла, до якого він ставився як до рівного собі друга.[30] У березні 1778 року Костюшко прибув у фортецю Вест-Пойнт, яка з часом перетворилася на головну військову академію Армії США. тут він провів більше двох років, займаючись зміцненням фортифікаційних споруд і поліпшенням оборони цитаделі. Інженер не став слідувати поширеній практиці будівництва фортець за зразками, а, використовуючи характер місцевості, розташував форти, редути, батареї та малі укріплення на пагорбах. Головний форт Клінтон був споруджений на схилі найвищого пагорба, на правому березі річки Гудзон, над ним ярусами розташовувалися батареї. Сама річка була перекрита потужним ланцюгом, яку утримували якоря.[31][32] Після завершення робіт у Вест-Пойнті в серпні 1780 генерал Джордж Вашингтон задовольнив прохання Костюшко про призначення головним інженером в Південну армію.[31][33][34]

Південна армія[ред.ред. код]

Після подорожі на південь через сільську місцевість штату Вірджинія в жовтні 1780 року Костюшко прибув до Північної Кароліни, аби відзвітувати перед колишнім командиром Гораціо Гейтсом. Втім, після розгромної поразки бригадного генерала у битві при Камдене 16 серпня 1780 Континентальний конгрес за порадою Вашингтона, відсторонив його від командування Південною армією.[35] На його місце призначили Натаніеля Гріна, який вважався одним із найздібніших і найнадійніших військових керівників. Офіційно він прийняв командування 3 грудня 1780 року. При Гріні Костюшко вдалося зберегти посаду головного інженера, на той час його діяльність отримала високу оцінку і Гейтса, і самого Гріна.

Протягом цієї кампанії Костюшко входив в підрозділ, який займався будівництвом плоскодонних човнів, організовував закріплення на позиціях, керував розвідувальними операціями, відповідав за розміщення таборів та обстеженням переправ.

Друге повернення до Польщі[ред.ред. код]

У липні 1784 року Костюшко вирушив назад до Польщі, куди він прибув в 12 серпня 1784 року. Він знову оселився в родинному маєтку Сіхновичі, адміністративними справами якого займався його зять. Попри те що маєток приносив маленький, хоч і стабільний прибуток, Костюшко вирішив обмежити панщину своїх кріпаків до двох днів на тиждень, а жінок повністю звільнив від панщини. Місцева шляхта вбачала в цьому ознаку небезпечного лібералізму.

Костюшко живо цікавився подіями в країні. Щонайбільшої ролі в політичнім житті Польщі відігравала неформальна але міцна група суспільних діячів, які бачили необхідність запровадження реформ. Радикальною стала також позиція частини патріотично налаштованої шляхти. Видатні політичні письменники, такі як Станіслав Сташич і Гуго Коллонтай виступали за зміцнення центральної влади, за визнання більшої кількості прав для міщанства та холопів. Сейм 1788—1792 років скликання, який також називали Великим або Чотирьохлітнім, підняв питання відтворення Речі Посполитої. Одна з перших постанов цього сейму була про збільшення чисельності польського війська до 100 тисяч осіб. Для Костюшка з'явився новий шанс кар'єри у війську Речі Посполитої. 12 жовтня 1789 року він отримав підписане королем призначення на посаду генерал-майора армії. Отримання цієї посади також позбавляло Костюшка фінансових труднощів, які він терпів вже кілька років, тепер йому призначили високу зарплатню у 12 тисяч злотих на рік.

Костюшкові було надано під командування підрозділи чотирьох гарнізонів[36], які дислокувалися на Волині та Поділлі: кавалерії і артилерії в Полонному, піхоти у Старокостянтинові та Ізяславі, фузілерів у Меджибожі. До Меджибожа під кінець 1790 року переніс він свою штаб-квартиру[37]. Тут він переживає друге велике кохання у своєму житті, цього разу до 18-літньої Теклі Журовської, доньки жидачівського хорунжого Юзефа Журовського з села Гнатівці. Юна Текля відповідає Костюшкові взаємністю, кілька місяців триває листування між закоханими, частину листів Костюшка опубліковано[38]. Однак, вдруге його переслідує невдача у намірах одружитися, оскільки Юзеф Журовський відповідає відмовою на костюшкове прохання руки Теклі, посилаючись на значну її різницю у віці з 45-літнім на той час Костюшком[39]. Дійсною ж причиною відмови називають незначну родовитість Костюшка, а головне малий майновий статок - окрім генеральської платні, лише один маєток в Сехновичах.

Внутрішня ситуація в Польщі і реформи Травневої Конституції Польщі — третьої за ліком конституції сучасної ери після української конституції Пилипа Орлика і Американської Конституції, вбачалися оточуючими країнами як загроза їх впливу на польську політику. 14 травня 1792 року група консервативних магнатів створила Торговицьку Конфедерацію, яка просила імператриці Катерини II допомоги у ввергненні конституції. 18 травня 1792 року російська армія чисельністю 100 тисяч чоловік перетнула кордон Речі Посполитої, розпочавши таким чином російсько-польську війну 1792 року.

Російсько-польська війна 1792 року[ред.ред. код]

У ситуації підготовки Тарговицької конфедерації на початку травня 1792 року призначений командиром однієї з трьох дивізій, що складали польську армію під командуванням князя Юзефа Понятовського (налічувала близько 17 тисяч солдатів). Після виступу Тарговицької конфедерації і інтервенції, на прохання конфедератів, російських військ в травні 1792 року Костюшко відзначився в кількох боях.

Після перемоги Тарговицької конфедерації Костюшко емігрував до Саксонії, потім в кінці 1792 року поїхав до Парижа, де від імені польських патріотів вів французьким революційним урядом безуспішні переговори про спільні дії проти Австрії і Пруссії.

Національно-визвольне повстання[ред.ред. код]

Франциск Смуглевич. Присяга Тадеуша Костюшко на краківському ринку. 1797 (Національний музей, Познань)

Після повернення з Франції до Саксонії, а потім у Галичину Костюшко активно включився в підготовку загальнонаціонального повстання, «диктатором» якого його було вирішено призначити. Фактично повстання почалося 12 березня 1794 року, коли генерал Антоній Мадалиньський відмовився скорочувати I Велькопольську бригаду національної кавалерії і рушив на чолі її з Остроленки на Краків. При звістці про це Костюшко негайно з'явився до Кракова і там проголосив Акт повстання, присягнув сам, привів до присяги жителів і гарнізон. Актом повстання, підписаним всіма краківцями, Костюшко був проголошений «Начальником повстання», і йому була надана вся повнота цивільної і військової влади в країні. Цей день — 24 березня — звичайно і вважають днем початку повстання. 24 березня Тадеуш звернувся до населення, випустивши чотири патріотичні відозви: «До війська», «До громадян», «До священиків», «До жінок».

Під командуванням Костюшко повстанці здобули перемогу над царськими військами під Рацлавицями (4 квітня). Повстання міщан звільнило Варшаву (17-18 квітня) і Вільно (22-23 квітня). Облога Варшави, що послідувала потім, спільною російсько-пруською армією закінчилася невдачею значною мірою завдяки умілому керівництву обороною з боку Костюшка. 7 травня Костюшко видав Поланецький універсал, в якому селянам обіцялося особисте звільнення і зменшення повинностей. 10 жовтня в бою під Мацеєвицями з російськими військами під командуванням Ферзена Костюшко був важко поранений, узятий в полон корнетом Харківського легкокінного полку Ф. І. Лисенком і запроторений в Петропавлівську фортецю.

Еміграція[ред.ред. код]

У листопаді 1796 році, одразу по смерті Катерини II, його звільнив Павло I, якому Костюшко приніс вірнопіддану присягу, ймовірно за наполяганням придворних, що запевняли, що інакше імператор не звільнить 12 тисяч польських полонених. Виїхав в США, але в 1797 році повернувся до Європи і з 1798 року влаштувався під Парижем. Ставлячись до Наполеона як до тирана, категорично відмовлявся від будь-якої співпраці з ним, хоча в 1806 році йому пропонували підняти повстання в Польщі і очолити Велике герцогство Варшавське, проте Костюшко, не отримавши від Наполеона гарантій відновлення Польщі в колишніх межах, категорично відмовився від пропозиції, вважаючи негідним себе бути знаряддям в руках французького імператора. У 1815 році відмовився від запрошення Олександра I очолити адміністрацію Царства Польського, також після того, як дізнався, що Польща не буде відновлена у межах 1772 року.

Захворів 1 жовтня, 10 жовтня написав заповіт, помер 15 жовтня 1817 року в швейцарському місті Золотурн. Біля ліжка вмираючого не було жодного поляка. Церемонія похоронів відбулась 19 жовтня в єзуїтському костелі. Його забальзамоване тіло перевезли для поховання до Вавельської катедри Кракова, де поховали 23 червня 1819 року у крипті Св. Леонарда. Нутрощі були поховані на цвинтарі в Цухвиллі під Солурою, серце у 1927 році повернули на Батьківщину (Музей народовий, Варшава).[40]

Пам'ять про Костюшка[ред.ред. код]

В Україні[ред.ред. код]

Не дивлячись на руське походження та віру, Тадеуш Костюшко був учасником Барської конфедерації що виступала проти зрівняння в правах уніатів та православних з римо-католиками, а також був прибічником полонізації русинів:

« ...упокорення русинів неможливе без заспокоєння їх фанатизму, це можна здійснити "вірним і найм'якішим способом", а саме об'єднуючи їх свята все з нашими, нехай один буде календар, також треба зробити так, щоб попи могли служити літургії по-польськи...

...Привчати їх [русинів] треба до польської мови, нехай по-польськи все їх служби будуть. Згодом дух польський в них увійде. За ворога будуть потім вважати того, хто б не знав національної мови. Почнуть ненавидіти москаля, пруссака і австріяка так, як француз ненавидить англійця...

 »

— З листа своєму сусіду (і послу трокському на Чотирирічний сейм) Міхалу Залевському[41]

Тим не менш в Україні існують вулиці в його честь у Володимирі-Волинському, Дніпрі, Ківерцях, Костянтинівці, Кривому Розі, Львові, Рівному, Сніжному, Хмельницькому.

За кордоном[ред.ред. код]

  • У 1840 році дослідник пол. Paweł Edmund Strzelecki назвав відкриту ним в Австралії гору ім'ям Костюшка. Гора Костюшка — є найвищою горою Австралійського континенту, її висота становить 2228 метрів. На сьогодні ця гора є центром Національного парку ім.  Костюшка (англ. Kosciuszko National Park).
  • Емброуз Бірс присвятив йому поезію «Свобода».
  • У Санкт-Петербурзі та Нью-Йорку є вулиці Тадеуша Костюшка.
  • У Нью-Йорку його іменем названо міст, школу і станцію метро.
  • Гімназія піярів, де навчався Тадеуш Костюшко.
  • У Кракові в пам'ять про Тадеуша Костюшка збудовано курган.
  • У Любешові на приміщенні колишньої гімназії є меморіальна дошка.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Касцюшкі // Беларусь: энцыклапедычны даведнік, 1995. — С. 379.
  2. Уладзімір Емяльянчык. Касцюшкі // ЭГБ, Т.4. — С. 146.
  3. Уладзімір Емяльянчык. Касцюшкі // ЭВКЛ С. 72.
  4. Радаводы Касцюшкаў // Анатоль Бензярук. Касцюшкі-Сяхновіцкія. Гісторыя старадаўняга роду. — Брэст: «Акадэмія», 2006. — 132 с.
  5. а б в г д е ж и к л м н Herbst, 1969 p. 431.
  6. Storozynski9, 2009, с. 2
  7. Storozynski, 2011, p. 2.
  8. Herbst, 1969 p. 430.
  9. Institute of World Politics, 2009, article.
  10. Szyndler, 1994, с. 103
  11. Storozynski9, 2009, с. 13
  12. Kajencki, 1998, с. 54
  13. Sanko, 1999, с. 82
  14. Storozynski9, 1999, с. 27
  15. Storozynski11, 2011, с. 28
  16. ЭСБЕ/Костюшко, Тадеуш-Анджей-Бонавентура — Викитека. ru.wikisource.org (ru). Процитовано 2018-02-08. 
  17. Gardner, 1942, с. 17
  18. а б Storozynski9, 2009, с. 17-18
  19. а б в г Portalus.ru, Язэп Юхо, Уладзімір Емяльянчык , (2006). Тадэвуш Касцюшка, 1745-1817. Крыніца: Я.Юхо, У.Емяльянчык. «Нарадзіўся я ліцьвінам...» Менск, Навука і тэхніка, 1994., Portalus.ru (ru). ISSN 2413-6352. Процитовано 2018-02-09. 
  20. Storozynski11, 2011, с. 32
  21. Островер, 1961, с. 76—79
  22. Storozynski1, 2011, с. 36-38
  23. а б Сулек, 1970, с. 142
  24. Storozynski1, 2011, с. 41-42
  25. а б Storozynski1, 2011, с. 47–52
  26. а б Storozynski1, 2011, с. 53–54
  27. Afflerbach, 2012, с. 177–179
  28. Storozynski1, 2011, с. 65
  29. Anderton, 2002, Vol. 5, No. 2.
  30. Storozynski, 2011, pp. 111–12.
  31. а б Сулек, 1970, с. 143
  32. Storozynski1, 2011, с. 85
  33. Storozynski1, 2011, с. 131–32
  34. Palmer, 1976, p. 171—174.
  35. Storozynski1, 2011, с. 141–142
  36. Szyndler, Bartłomiej (1991). Tadeusz Kosciuszko 1746-1817 (Polish). Warszawa: Wydawnictwo Bellona. с. 119. ISBN 83-11-07728-2. 
  37. Западенко І. Пам'ятки Тадеуша Костюшка у Меджибожі на Поділлі / Ігор Западенко // VII Ukrainian-Polish Scientific Dialogues: Conference Proceedings. International Scientific Conference, 18-21 October 2017 / Khmelnytskyi-Medzhybizh: Khmelnytskyi National University, 2017. – С. 17–18. – ISBN-978-83-938655-3-6.
  38. Siemieński, Lucjan (1877). Listy Kościuszki do jenerała Mokronowskiego i innych osób pisane (Polish). Lwów: księgarnia Gubrynowicza i Schmidta. с. 191–217. 
  39. Западенко І. В. Історія нещасливого кохання Тадеуша Костюшка і Теклі Журовської, з життєписом інших учасників події у Меджибожі / Ігор Валентинович Западенко // Хмельницькі краєзнавчі студії: науково-краєзнавчий збірник. – Хмельницький: ФОП Стрихар А. М., 2018. – С. 98–108.
  40. Herbst S. Kościuszko Andrzej Tadeusz Bonawentura (1746—1817)… S. 438 (пол.)
  41. Język polski a świadomość narodowa – prof. Janusz Tazbir

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Дьяков В. Тадеуш Костюшко в русской столице // Родина : журнал. — 1992. — № 8/9. — С. 154.
  • Карнович Е. П. Костюшко // Очерки и рассказы из старинного быта Польши. — СПб.: Типография Ф. С. Сущинского, 1873. — С. 344.
  • Островер Л. Тадеуш Костюшко. — Молодая гвардия. — М., 1961. — 272 с. — (Жизнь замечательных людей).
  • Сулек З. Тадеуш Костюшко — вождь и общественный реформатор // История военного дела в Польше: Избранные вопросы / Под ред.Витольда Беганьского и др.. — Варшава : Изд-во М-во нац. обороны Польск. Нар. Республики, 1970. — С. 132—151.
  • Юхо, Я. А. За вольнасць нашу і вашу: Тадэвуш Касцюшка. — Мн.: Навука і тэхніка, 1989.- 52 с.
  • Holger Afflerbach, Hew Strachan. How Fighting Ends: A History of Surrender. — United Kingdom : Oxford University Press, 473 pages, 2012. — ISBN 978-0-19-969362-7.
  • Juliusz Bardach, Bogusław Leśnodorski, Michał Pietrzak. History of the Polish State and Law. — Warsaw : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1987.
  • Hugh Chisholm. Encyclopaedia Britannica: A Dictionary of Arts, Sciences, Literature and General Information. — New York : Encyclopaedia Britannica Company, Volume 15, 963 pages, 1911.
  • Davies Norman. God's Playground: A History of Poland in Two Volumes. — New York : Columbia University Press, Vol. 1, 616 pages; Vol. 2, 591 pages, 2005. — ISBN 978-0-19-925340-1.
  • Gardner Monica Mary. Kościuszko: A Biography. — G. Allen & Unwin., ltd, 136 pages, 1942., Book (Google), Book (Gutenberg)
  • Herbst, Stanisław (1969). «Tadeusz Kościuszko» (Polish). Tadeusz Kościuszko. 14. Warszawa: Instytut Historii (Polska Akademia Nauk). 
  • Francis C. Kajencki. Thaddeus Kościuszko: Military Engineer of the American Revolution. — Hedgesville : Southwest Polonia Press, 334 pages, 1998. — ISBN 978-0-9627190-4-2.
  • Devoney Looser. Women Writers and Old Age in Great Britain, 1750–1850. — Baltimore : Johns Hopkins University Press, 252 pages, 2010. — ISBN 978-1-4214-0022-8.
  • Lukowski Jerzy, Zawadzki W. H. A Concise History of Poland. — Cambridge, United Kingdom : Cambridge University Press, 317 pages, 2001. — ISBN 978-0-521-55917-1.
  • Chodakiewicz, Marek Jan. Tadeusz Kościuszko: A man of unwavering principle. The Institute of World Politics. Процитовано July 3, 2009. 
  • Korzon, Tadeusz (1894). Kościuszko: biografia z dokumentów wysnuta (Polish). Nakł. Muzeum Narodowego w Rapperswylu, 819 pages. 
  • Nash Gary, Hodges Graham Russell Gao. Friends of Liberty: Thomas Jefferson, Tadeusz Kosciuszko, and Agrippa Hull. — New York, NY : Basic Books, 328 pages, 2012. — ISBN 978-0-465-03148-1.
  • Tomasz Otrębski. "Kościuszko," 1893–1896. — Wydawn "Partner", 304 pages, 1994. — ISBN 978-Otrębski83-900984-0-1.
  • Palmer, Dave R. (1976). Fortress West Point: 19th Century Concept in an 18th Century War. Military Engineer (68) (Military Engineer). 
  • Savas Theodore P., Dameron J. David. New American Revolution Handbook: Facts and Artwork for Readers of All Ages, 1775–1783. — New York, NY : Casemate Publishers, 168 pages, 2010. — ISBN 978-1-932714-93-7.
  • Daniel Stone. The Polish–Lithuanian State: 1386–1795. — Seattle, Washington, 2001. — ISBN 978-0-295-98093-5.
  • Storozynski Alex. The Peasant Prince: Thaddeus Kosciuszko and the Age of Revolution. — New York : St. Martin's Press, 352 pages, 2009. — ISBN 978-1-4299-6607-8., Book
  • Storozynski Alex. Kosciuszko Książę chłopów. — W.A.B, 2011. — ISBN 978-83-7414-930-3.
  • Saverchenko, Ivan; Sanko, Dmitry (1999). 150 Questions and Answers of the History of Belarus. Менск. 
  • Sulkin Sidney, Sulkin Edith. The Democratic Heritage of Poland, "For Your Freedom and Ours": An Anthology. — Poland, 236 pages : Allen & Unwin, 1944.
  • Sužiedėlis Saulius. Historical Dictionary of Lithuania. — Lanham, Maryland : Scarecrow Press. — 428 p. — ISBN 978-0-8108-4914-3.
  • Bartłomiej Szyndler. Powstanie kościuszkowskie 1794. — Poland : Ancher, 455 pages, 1994. — ISBN 978-83-85576-10-5.
  • Bartłomiej Szyndler. Tadeusz Kościuszko, 1746–1817. — Poland : Wydawnictwo Bellona, 487 pages, 1991. — ISBN 978-83-11-07728-7.
  • Honeyman A. Van Doren. Somerset County Historical Quarterly, Volume 7. — Somerset, New Jersey : Somerset County Historical Society, 334 pages, 1918., E'book
  • Pula James S. Thaddeus Kosciuszko: The Purest Son of Liberty. — New York : Hippocrene Books, 1998. — ISBN 0-7818-0576-7.

Посилання[ред.ред. код]