Транспорт Ватикану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Ватикану M:
Транспортна система Ватикану (англ.)
Транспортна система Ватикану (англ.)
Територія
Площа 0,4 км² (257-ме)
Рельєф горбистий
Найвища точка Ватиканський пагорб (77 м)
Водний
Узбережжя 0 км

Транспорт Ватикану представлений автомобільним , залізничним і повітряним , але головний засіб переміщення територією країни-музею — піший. Площа країни дорівнює 0,4 км² (257-ме місце у світі)[1]. Форма території країни — компактна, полігональна, трохи витягнута в субширотному напрямку, анклав у центрі столиці Італії — місті Римі; максимальна дистанція з півночі на південь — 1,0 км, зі сходу на захід — 0,8 км[2][3]. Географічне і політичне положення Ватикану не дозволяє жодним чином контролювати жодних транспортні шляхів, навіть у межах міста, кордони країни, окрім площі Святого Петра, огорожені мурами[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина Ватиканської залізниці (лат. Ferrovia Vaticana) становить 852 метри, вона сполучає станцію біля Собору Святого Петра з основною залізницею Італії.

Повітряний[ред. | ред. код]

Через обмеженість власної території Ватикан не має власних аеропортів — для міжнародного сполучення використовуються найближчі аеропорти Риму — імені Леонардо да Вінчі (LIRF) у Фіумічіно та імені Джованні Баттисти Пастине (LIRA) у Чампіно. Заради швидкого повітряного сполучення і щоб не залежати від римських автомобільних корків, споруджено цивільний гелікоптерний майданчик з асфальтованим покриттям — Ватиканський геліпорт (лат. Portus Helicopteror). Геліпорт знаходиться на південному заході Ватикану на крайньому західному бастіоні Ватиканської стіни (лат. Bastione Paolo VI). Будівництво Ватиканського геліпорту було розпочато за наказом папи Павла VI, відкрито 1976 року. Для потреби Ватикану в кожному з аеропортів Риму знаходиться в постійній готовності один із літаків італійських військово-повітряних сил. Улітку Папа Римський добирається гвинтокрилом до своєї літньої резиденції в Кастель Гандольфо, що на Альбанському озері. Ватиканським геліпортом користуються також іноземні голови держав, що прибувають у Ватикан із офіційними візитами.

Ватикан не є самостійним членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO)[5].

Державне управління[ред. | ред. код]

Управління транспортною інфраструктурою Ватикану входить у відання Секретаріату в справах економіки Святого Престолу[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Holy See (Vatican City) : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 15 November. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Holy See (Vatican City) : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 15 November. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]