Церковнослов'янська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Церковно-слов'янська мова)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Не слід плутати з Давньоруською мовою.
Церковнослов'янська мова
Црькъвьнословѣньскъ ѩʐꙑкъ,
црькъвьнословѣньскꙑ славєнскій ѧʐꙑкъ
Київський Псалтир, 1397 р.
Поширена в Росія Росія, Україна Україна, Білорусь Білорусь, Сербія Сербія, Болгарія Болгарія
Носії жива мова[сумнівно ]
Писемність кирилиця і глаголиця
Класифікація

Індоєвропейська

Балтослов'янська
Слов'янська
Південно-слов'янська
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1 cu
ISO 639-2 chu
ISO 639-3 chu

Церковнослов'я́нська мо́ва (Црькъвьнословѣньскъ ѩꙁꙑкъ) — південнослов'янська мертва літературна мова, що виникла на базі староцерковнослов'янської мови під впливом живих (розмовних) слов'янських мов. Розрізняють місцеві різновиди (ізводи) церковнослов'янської мови: східнослов'янський (київський), болгарський, македонський, сербський, хорватський глаголичний, чеський, румунський. Вплив розмовних мов на староцерковнослов'янську мову відбився вже в пам'ятках Х-ХІ століть.

Церковнослов'янська мова не була розмовною мовою Київської Русі чи інших слов'янських держав, а виконувала функції уніфікованої мови літератури (як латина у середньовічній Західній Європі).

Норми церковнослов'янської мови змінювалися з поступовим пересуванням центрів слов'янської книжності з півдня на схід, під впливом живих народних мов, залежно від тенденцій до уніфікації церковнослов'янської мови та відновлення давніх норм, що було пов'язано з діяльністю різних книжних шкіл.

Нині використовується в церковному православному служінні у східнослов'янських та південнослов'янських державах, а також у храмах Російської, Сербської, Болгарської православних церков, розташованих у інших частинах світу.

Вплив на живі мови[ред. | ред. код]

Церковнослов'янська мова справила великий вплив на літературні слов'янські мови, зокрема, народів православної культури (білоруську, болгарську, македонську, російську, сербську, українську). Порівняно з російською, в українській мові значно менш запозичень із церковнослов'янської, але вони становлять значний обсяг обрядно-релігійної, а також поетично-урочистої лексики. Російська літературна мова створена на основі церквнослов'янської мови, слова церковнослов'янського походження в російській літературній мові складають ледь не половину всього словникового запасу.[1][2][3][4][5] Через це значна церковнослов'янська складова сучасної російської мови, а не надуманий фактор польського впливу у міфах щодо української мови, є однією з причин відмінностей між російською та українською мовами.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  2. Біленька-Свистович Л. В., Рибак Н. Р. Церковнослов'янська мова: Підручник зі словником: Понад 3500 слів. — К. : Криниця, 2000. — 336с.
  3. Мельник Я., Лазарович О. Церковнослов'янська мова: Навч.-метод. посіб. / Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника; Івано-Франківська теологічна академія. — Івано-Франківськ: Гостинець, 2004. — 244с.

Посилання[ред. | ред. код]


  1. Унбегаун Б. Русский литературный язык: проблемы и задачи его изучения. с. 329—333.(рос.)
  2. Трубецкой Н. С. Общеславянский элемент в русской культуре(рос.)
  3. Б. М. Ляпунов. Единство русского языка в его наречиях(рос.)
  4. Л. Г. Панин К 170-летию со дня кончины А. С. Пушкина(рос.)
  5. Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного языка(рос.)