Церковнослов'янська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Церковно-слов'янська мова)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Церковнослов'янська мова
Црькъвьнословѣньскъ ѩʐꙑкъ,
црькъвьнословѣньскꙑ славєнскій ѧʐꙑкъ
Київський Псалтир, 1397 р.
Поширена в Росія Росія, Україна Україна, Білорусь Білорусь, Сербія Сербія, Болгарія Болгарія
Носії мертва мова
Писемність кирилиця і глаголиця
Класифікація

Індоєвропейська

Балтослов'янська
Слов'янська
Південно-слов'янська
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1 cu
ISO 639-2 chu
ISO 639-3 chu

Церковнослов'я́нська мо́ва (Црькъвьнословѣньскъ ѩꙁꙑкъ) — південнослов'янська мертва писемно-літературна мова, що виникла на базі староцерковнослов'янської мови під впливом живих (розмовних) слов'янських мов. Розрізняють місцеві різновиди (ізводи) церковнослов'янської мови: східнослов'янський (київський), болгарський, македонський, сербський, хорватський глаголичний, чеський, румунський. Вплив розмовних мов на староцерковнослов'янську мову відбився вже в пам'ятках Х-ХІ століть.

Церковнослов'янська мова не була розмовною мовою Київської Русі чи інших слов'янських держав, а виконувала функції уніфікованої мови літератури (як латина у середньовічній Західній Європі).

Норми церковнослов'янської мови змінювалися з поступовим пересуванням центрів слов'янської книжності з півдня на схід, під впливом живих народних мов, залежно від тенденцій до уніфікації церковнослов'янської мови та відновлення давніх норм, що було пов'язано з діяльністю різних книжних шкіл.

Нині використовується в церковному православному служінні у східнослов'янських та південнослов'янських державах, а також у храмах Російської, Сербської, Болгарської православних церков, розташованих у інших частинах світу.

Вплив на живі мови[ред. | ред. код]

Церковнослов'янська мова справила великий вплив на літературні слов'янські мови, зокрема, народів православної культури (білоруську, болгарську, македонську, російську, сербську, українську). Порівняно з російською, в українській мові значно менше запозичень із церковнослов'янської, але вони становлять значний обсяг обрядно-релігійної, а також поетично-урочистої лексики. Російську літературну мову створено на основі церковнослов'янської мови, слова церковнослов'янського походження в російській літературній мові складають ледь не половину всього словникового запасу.[1][2][3][4][5][6] Через це значна церковнослов'янська складова сучасної російської мови, а не надуманий фактор польського впливу у міфах щодо української мови, є однією з причин відмінностей між російською та українською мовами.

Українська редакція (київський ізвод) церковнослов'янської мови розвивалася разом з розвитком живої української мови, яка взаємодіяла з церковнослов'янською мовою. Окремі характерні риси її відбиваються вже в другій половині X ст. — кінці XI ст.[7][8][9][10][11][12][13]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Унбегаун Б. Русский литературный язык: проблемы и задачи его изучения. с. 329—333.(рос.)
  2. В. К. Журавлев. Церковнославянский язык в современной русской национальной школе // Русский язык и русский характер / В. К. Журавлев. – М. : Моск. Патриархат. Отд. религиоз. образования и катехизации. Лицей духов. культуры, 2002. – 255 с.(рос.)
  3. Трубецкой Н. С. Общеславянский элемент в русской культуре(рос.)
  4. Б. М. Ляпунов. Единство русского языка в его наречиях Архівовано 25 квітень 2016 у Wayback Machine.(рос.)
  5. Л. Г. Панин К 170-летию со дня кончины А. С. Пушкина(рос.)
  6. Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного языка](рос.)
  7. Німчук В.  Церковнослов’янська  мова /  В. Німчук //  Українська  мова.  Енциклопедія.  –  2-є  випр. і доп. – К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. –  С. 783.
  8. Огієнко Іван. Старо-слов’янська мова української редакції / Іван Іванович Огієнко // Памятки старо-словянської мови Х-ХІ віків. — Варшава: Друкарня Синодальна, 1929. — С. 103—188.
  9. Півторак Г. П. Мовна ситуація в Київській Русі / Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски». — К., 2001 (2-ге вид., доп. — К., 2004)
  10. Куземська Ганна. Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстів. Вид. 2-ге, доопрацьоване i значно доповнене. — К.: КЖД «Софiя», 2012. — 112 с.
  11. Василь Німчук. Хрестоматія з історії української мови Х — ХІІІ ст. / НАН України. Інститут української мови. — Житомир : Полісся, 2015. — 352 с. — (Назва обкладинки: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.)
  12. Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам’ятників письменської старо-українщини XI-XVIII в.в. — Київ: вид. "Друкар", 1922. — 182 с.
  13. Сімович В. Хрестоматія з пам'ятників староукраїнської мови (старого й середнього періоду до кінця XVIIІ стол.).— Прага: Сіяч, 1932. — 494 c.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]