Повстання 17 червня 1953 в Східній Німеччині

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Повстання 17 червня 1953 в Східній Німеччині
Bundesarchiv Bild 175-14676, Leipzig, Reichsgericht, russischer Panzer.jpg
Радянський танк ІС-2 в Лейпцизі
Дата: 1617 червня 1953
Місце: Східна Німеччина
Результат: Повстання придушено
Сторони
DDR 1949-1959 Мешканці НДР DDR 1949-1959 Влада НДР
DDR 1949-1959 Народна поліція
Emblem SA-GSFG until 1994.png Радянські війська в Німеччині
Втрати
Вбито 29, осуджено не менше ніж 1526 Вбито 5, поранено 46

Повста́ння 1953 в Схі́дній Німе́ччині почалось 16 червня зі страйку будівельників у Східному Берліні. Наступного дня він перейшов у широкомасштабне повстання проти сталіністського уряду НДР. Повстання в Берліні було придушено силою за допомогою танків групи радянських військ у Німеччині та Народної поліції. Під загрозою радянської інтервенції хвиля страйків була легко взята під контроль. Вже після 17 червня, відбулися демонстрації в більш ніж 500 містах і селах.

Передумови[ред.ред. код]

У липні 1952 на II конгресі Соціалістичної Єдиної Партії Німеччини її генеральний секретар Вальтер Ульбріхт проголосив курс на «систематичне впровадження соціалізму» (нім. planmäßiger Aufbau des Sozialismus), яке зводилося до послідовної радянізації східнонімецького ладу: заходам проти дрібних власників і приватної власності, масової націоналізації підприємств. Одночасно було круто реформовано традиційний територіальний розподіл (замість 5 історичних земель було введено 14 округів). За радянським зразком посилено розвивалась важка промисловість, що призвело до серйозного дефіциту продовольства й споживчих товарів, причому в продовольчій кризі уряд звинувачував «кулаків та спекулянтів»[1]. Зрештою було оголошено про утворення Народної Армії, і мілітарізація, поєднана з репараціями, важко відбивалась на бюджеті країни: військові видатки становили 11% бюджету, а разом з репараціями — 20% невиробничих витрат. У такій ситуації відбувалась масова втеча людей, передусім висококваліфікованих кадрів, у західну зону — «витік мізків» (тільки в березні 1953 втекли 50 тисяч людей)[2], яка, у свою чергу, створювала нові економічні проблеми. Нестача продуктів була звичним явищем, продовольство видавалось за картками. Рівень постачання населення м'ясопродуктами і жиром досяг лише половини довоєнного рівня. Також не вистачало овочів і фруктів. Черги перед магазинами зростали. Різниця в рівні життя Західної і Східної Німеччини збільшувалась, бо план Маршалла на Заході викликав зростання економіки, а східна частина країни не могла в ньому брати участь. Плитка шоколаду, наприклад, коштувала на Заході 50 пфенігів, на Сході — 8 марок.

Смерть Сталіна в березні 1953 року спричинила повсюдну появу сподівань, що радянське керівництво послабить свою хватку в Східній Європі. Першими подіями, що довели марність цих сподівань, стали народні повстання в Східній Німеччині, Польщі та Угорщині. Всі вони були швидко і брутально приборкані або місцевим комуністичним режимом, або військами радянського блоку введеними з цією метою.

Перебіг подій[ред.ред. код]

Західно-Берлінська марка (1953)

Берлінське повстання почалось 16 червня опівдні з мирного маршу в протест на тільки-но підняті норми виробітки, в марші взяли участь близько 5 тисяч працівників. Марш завершився за три години, але протести відновилися зранку наступного дня, на вулиці вийшли 17 тисяч людей, вже по обіді в протестах брали участь декілька сотень тисяч. Автомобільний рух було припинено, тисячі людей продирались через Potsdammer Platz до Lustgarten Platz, зриваючи комуністичні прапори і перекидаючи кіоски. Але східнонімецькі та радянські війська, з танками й броньованими автомобілями, були тихо введені в Берлін уночі перед цим. Незадовго після полудня вони були спрямовані в юрбу, був відкритий вогонь. О 14:20 східнонімецький уряд ввів надзвичайний стан; повстання було швидко придушене. Як післядія повстання, демонстрації та ізольовані інциденти відбувалися впродовж кількох тижнів, але круті заходи вжиті сімнадцятого червня показали, що незважаючи на малу народну підтримку, комуністичний режим тримає жорсткий контроль.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Хронологія подій (нім.)
  2. Віллі Брандт. Спомини // Вопросы истории (Питання Історії), № 1, 1991, стор. 101 (рос.)

Посилання[ред.ред. код]