Повстання 17 червня 1953 в Східній Німеччині

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Повстання 17 червня 1953 в Східній Німеччині
Bundesarchiv Bild 175-14676, Leipzig, Reichsgericht, russischer Panzer.jpg
Радянський танк ІС-2 в Лейпцизі
Дата: 1617 червня 1953
Місце: Східна Німеччина
Результат: Повстання придушено
Сторони
НДР Мешканці НДР НДР Влада НДР
НДР Народна поліція
Emblem SA-GSFG until 1994.png Радянські війська у Німеччині
Втрати
Вбито 29, осуджено не менше ніж 1526 Вбито 5, поранено 46

Повстання 1953 в Східній Німеччині почалось 16 червня зі страйку будівельників у Східному Берліні. Наступного дня він перейшов у широкоохоплююче повстання проти сталіністського уряду НДР. Повстання в Берліні було придушено силою за допомогою танків групи радянських військ у Німеччині та Народної поліції. Під загрозою радянської інтервенції, хвиля страйків була легко взята під контроль. Вже після 17 червня, відбулися демонстрації в більш ніж 500 містах і селах.

Передумови[ред.ред. код]

В липні 1952 на II конгресі Соціалістичної Єдиної Партії Німеччини її генеральний секретар Волтер Ульбріхт проголосив курс на «систематичне впровадження соціалізму» (planmäßiger Aufbau des Sozialismus), яке зводилося до послідовної совєтизації східнонімецького ладу: заходам проти дрібних власників і приватної власності, масової націоналізації підприємств. Одночасно було круто реформовано традиційний територіальний розподіл (замість 5 історичних «земель» було введено 14 округів). За радянським зразком посиленно розвивалась важка промисловість, що призвело до серйозного дефіциту продовольства і споживчих товарів, причім в продовольчий кризі уряд звинувачував «кулаків та спекулянтів»[1]. Зрештою, було об'явлено про утворення Народної Армії, і мілітарізація, поєднана з репараціями, важко відбивалась на бюджеті країни: військові видаткі становили 11% бюджету, а разом з репараціями — 20% невиробничих витрат. В такій ситуації відбувалась масова втеча людей в західну зону, перед усім, висококваліфікованих кадрів — «витік мозків» (тільки в березні 1953 втекло 50 тисяч людей)[2], яка, в свою чергу, створювала нові економічні проблеми. Нестача продуктів було звичним явищем, продовольство видавалось за картками. Рівень постачання населення м'ясопродуктами і жиром досяглише половини довоєнного рівня. Також не вистачало овочів і фруктів. Черги перед магазинами зростали. Різниця в рівні життя Західної і Східної Німеччини зростала, бо план Маршалла на Заході викликав зростання економіки, в якому східна частина країни не могла брати участь. Плитка шоколаду, наприклад, коштувала на Заході 50 пфенігів, на Сході — 8 марок.

Смерть Сталіна в березні 1953 спричинила повсюдну появу сподівань, що радянське керівництво послабить свою хватку в Східній Европі. Першими подіями, що довели марність цих сподівань стали народні повстання в Східні Німеччині, Польщі та Угорщині. Всі вони були швидко і брутально приборкані або місцевим комуністичним режимом, або військами радянського блоку введеними з цією метою.

Перебіг подій[ред.ред. код]

Західно-Берлінська марка (1953)

Берлінське повстання 16-17 червня 1953 почалось 16 червня в полудень з мирного маршу в протест на тільки-но підняті норми виробітки, в марші взяли участь близько 5 тисяч працівників. Марш завершився за три години, але протести відновились зранку наступного дня, на вулиці вийшло 17 тисяч людей, вже по обіді в протестах брало участь декілька сотень тисяч. Автомобільний рух було припинено, тисячі людей продирались через Potsdammer Platz до Lustgarten Platz, зриваючи комуністичні прапори і перекидаючи кіоски. Але східно-німецькі і радянські війська, з танками і броньованими автомобілями, були тихо уведені в Берлін вночі перед цим. Незадовго після полудня, вони були спрямовані в юрбу, був відкритий вогонь. В 14:20 східно-німецький уряд ввів надзвичайний стан; повстання було швидко придушене. Як післядія повстання, демонстрації та ізольовані інциденти відбувалися впродовж кількох тижнів, але круті заходи вжиті сімнадцятого червня показали, що незважаючи на малу народну підтримку, комуністичний режим тримає жорсткий контроль.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Хронологія подій(нім.)
  2. Віллі Брандт. Спомини // Вопросы истории (Питання Історії), № 1, 1991, стор. 101(рос.)

Посилання[ред.ред. код]