Запозичені слова в українській мові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Див. також статтю Лексика української мови.

За походженням слова́ поділяються на власне українські та запози́чені з інших мов.

Словниковий склад мови постійно поповнюється як словами, що створюються на основі українських словотвірних засобів, так і запозиченими з багатьох мов: грецької (філологія, музей, театр), латинської (клас, аудиторія, конституція), німецької (бутерброд, солдат), англійської (баскетбол, дизайн), французької (кашне, пюре, пальто), італійської (соло, тріо, акорд) та інших.Їх 10%

Історія запозичень[ред.ред. код]

Низка найменувань предметів і понять — іменників, рідше якостей — прикметників і дій — дієслів ще здавна переходили від однієї мови до іншої. Шляхи переймання слів, природно, не обмежуються рухом від мови до мови або навіть від діалектів до діалектів. Точна характеристика їх доконечно передбачає врахування також і розшарування суспільства — тих соціальних груп, які засвоюють або можуть засвоювати лексику від відповідних же чужомовних соціальних верств населення.

Значну роль щодо шляхів переймання відіграють випадки фахового порядку. Усно через польське посередництво в українську мову, спочатку в міста і містечка, а потім і в села, проникла певна реміснича термінологія — номенклатура німецького походження.

Запозичення з різних мов відбулося за різних часів. Багато запозичених слів стали настільки звичними для нас, що вже не відчувається їхнє чужомовне походження (панчохи, цукор, кавун), інші навіть не набули здатності змінюватися за законами української граматики (меню, тріо, кашне).

Запозичення в українській мові з інших мов[1]
  • Запозичення з прибалтійсько-фінських мов (від ~ 40 ст. до н. е.): дуб, журба, сом, щур, кульгати, сани (саамська).
  • Запозичення з мов Кавказу (різні мовні родини, від ~ 35 ст. до н. е.): вино (мова пеласгів), залізо, книга, руда (шумерська), коноплі (шумерська), тигр (вірменська), багнет (баскійська), Ворскла, Псло.
  • Балканські запозичення (від ~ 30 ст. до н. е.): ватра, Карпати, могила, цап (албанська), Самбір, Стрий.
  • Грецизми — запозичення з грецької мови (від ~ 5 ст. до н. е.): бандура, вапно, гаспид, ідея, комора, кутя, любисток, мак, огірок, Севастополь, троянда, Херсон, ховрах, циган, Ялта.
  • Іранські запозичення (від ~ 4 ст. до н. е.): борщ, груша, Дніпро, доїти, заради, лелека, люлька, майдан, пан, сковорідка, собака, Сула, терези, хабар, хворий, хмиз, Хорол, чобіт, шаровари.
  • Кельтські запозичення (від ~ 2 ст. до н. е.): брага, будинок, Галичина, коньяк, лютий, сало, сокира.
  • Запозичення з романських мов (від ~ 1 ст. н. е.): аґрус, аркуш, барвінок, газета, капелюх, капуста, каструля, кашкет, ковдра, комір, котлета, крейда, лемент, оцет, палац, пальто, помідор (італійська), свиня, секс, сосиска, тортури, халтура, цибуля.
  • Германізми — запозичення з германських мов (від ~ 2 ст. н. е.): буква, виноград, гість, гуцул, дружина, кіт, скло (усі з готської), Аскольд, князь, жебрак, клунок, скарб, стяг (усі зі скандинавських), барва, глузд, король, плуг, ринок, слюсар, труна, француз, хутро, хвиля, шибка (усі з середньонімецької), борт, вафлі, картуз, кран, швабраголландської).
  • Запозичення зі слов'янських мов (від ~ 4 ст. н. е.): бажати [джерело?], клопіт, невіглас, парубок, праця, прудкий, цікавий (усі з чеської), Берлін, писок, халява (з серболужицької), виховати, звіробій, ззаду, маруда, нащадок, обридати, розкішний (усі з білоруської), владика (болгарська), жменя (словенська), хлопець (сербська).
  • Запозичення з алтайських мов (від ~ 5 ст. н. е.): Балаклава, Бахчисарай, беркут, богатир, булава, гарбуз, кабан, кавун, казан, килим, кобза, ковбаса, козак, Крим, сорок, товариш, торба, Тузла, тютюн, чумак, штані (усі з тюркських), бовдур, пиріг, ура!, чавун (усі з монгольської).
  • Запозичення з семітських мов (від ~ 7 ст. н. е.): алкоголь, бензин, валіза, борг, гітара, кава, лев, мафія, могорич, харчі, хустка (усі з арабської), Африка, Барселона, мапа (усі з фінікійської), блуза, гума, канапа, папір, хімія (усі з давньоєгипетської), бегемот, Іван, махлювати, субота, хохма, ювілейівриту).
  • Мадяризми — запозичення з угорської мови (від ~ 10 ст. н. е.): гайдамак, ґазда, кучма, куліш, табір, хутір.
  • Запозичення з литовської мови (від ~ 14 ст. н. е.): блазень, відлига, вовкулака, гаразд, ґринджоли, зозуля, калюжа, кепсько, локшина, Москва, надра, пампушка, пастка, пелька, скарб, трощити, шморгати, Шостка, юшка, ялина.
  • Запозичення з польської мови (від ~ 15 ст. н. е.): бидло, власний, гасло, ґудзик, завзятий, качка, козуб, кохати, лялька, обіцяти, перешкода, пончик, раптом, суниця, хіба, шлюб, шушваль.
  • Полонізми — запозичення з німецької мови (від ~ 16 ст. н. е.): бавовна, бешкет, вага, важкий, вантаж, груба, ґанок, ґрунт, дах, дріт, друк, жарт, кшталт, куля, краб, ланцюг, ліхтар, льох, маляр, нирка, папір, пляшка, поштамт, рама, ринок, скарга, фарба, форель, цвях, шарф, шафа, шина, шлях, шпак, шприц, штанга, штука, шухляда.
  • З місцевих мов європейських колоній в Африці, Азії, Америці (від ~ 17 ст. н. е.): какао, шоколад (усі нахуатль), каучук (майнас, Еквадор), банан (баконго), бамбук (малайська), табу, татуаж (мови аборигенів Океанії).
  • Росіянізми — запозичення з російської мови, включаючи кальки (від ~ 18 ст. н. е.): болільник, вертоліт, вихідний, відмінник, достоїнство, залізобетон, колгосп, копійка, націнка, підприємство, прогул, приймач, промисловість, самодіяльність, трикутник, телебачення, учасник, супутник.
  • Англіцизми — запозичення з англійської мови (від ~ 19 ст. н. е.): вагон, вокзал, гумор, інтернет, мітинг, страйк, футбол, флірт.

Українські імена[ред.ред. код]

Більшість сучасних українських імен є також запозиченими. Утративши своє первісне значення, з грецької мови прийшли до нас і стали іменами слова: Анатолій (схід сонця), Андрій (сміливий, мужній), Василь (царський), Зоя (життя), Галина (спокій) Катерина (чиста). З латинської мови запозичено імена: Валентин (сильний), Вікторія (перемога), Марина (морська). Від скандинавських народів прийшли до нас імена: Гліб (нащадок бога), Ігор (захисник).

Визначення запозичених слів[ред.ред. код]

Визначити іншомовне слово можна за фонетико-граматичним оформленням та лексичним значенням. Скажімо, звук і літера ф не властиві для слов'янських мов, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і, відповідно, літеру, за походженням є грецизмами та латинізмами: фізика, фігура, фокус, фея, факт тощо. Тюркізми характеризуються наявністю кількох звуків а: сарай, базар, баклажан, байрак, кабан, сазан, чабан, барабан.

Початковий звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських (алгебра, алкоголь), латинських (аудиторія, абітурієнт, ангіна), грецьких (алфавіт, автор, архів, азот, афоризм, анемія, автономія).

Грецькі запозичення можна розпізнати за наявністю буквосполучень пс, кс (психологія, ксерокс, скелет), кореневих частин бібліо-, гео-, біо-, лог-, фон- (бібліотека, геологія, біологія, філолог, фонетика). Такі запозичення є термінами з різних сфер суспільного та наукового життя: демократія, космос, ідея, метод, аналіз, історія, граматика, діалог.

У сучасній українській мові багато слів французького походження, це так звані галліцизми: (бульйон, амплуа, пляж, кутюр'є, гаде), німецького (ранг, шнапс, ґрунт, ландшафт), англійського (леді, джем, футбол, спонсор, менеджер), голландського (гавань, лоцман, краб, трос), італійського (піаніно, спагеті, мафія, мадонна), іспанського (корида, танго, фієста), польського (пані, ґудзик, мазурка, повидло).

Способи проникання[ред.ред. код]

Розрізняють два способи проникання в мови запозичених слів — проникання усне й писемне (книжне). Перший демонструє радикальніше пристосування засвоєного слова в середовищі, що його перейняло, а іноді навіть змінило чи спотворило в дусі так званої народної етимології. Коло засвоюваних усно понять, поряд із культурними, може охоплювати примітивно-побутові, лайливі тощо. Найдавніша частина запозичених слів в українській мові сягає ще праслов'янського періоду й тому має відповідники в інших слов'янських мовах. Ці запозичення походять з готської або діалектів прагерманської мови. Серед запозичень, що усно входили до української мови в різні часи, були тюркізми (слова половецького, татарського й турецького походження або засвоєні через посередництво цих мов).

Наявні в українській мові також значна кількість слів (близьких до тюркізмів) арабського й іранського (перського) походження.

Слова, засвоювані книжно, тобто через літературу, природно вищі як їх значенням, так і тоном, що їх супроводжує, — за належним їм емоційним забарвленням. Зазвичай ці слова виявляють тенденцію ставати інтернаціоналізмами й широко розповсюджуватися від народу до народу. Найголовнішим джерелом лексичних запозичень, пов'язаних із поняттями загальноєвропейської культури, науки, державного управління, права й політики, для української мови, як і всіх європейських, були та залишаються й досі латинська мова. Із західноєвропейських мов пізнішого періоду запозичень найбільше.

Деякі запозичені слова вживаються як синоніми власне українських слів (лінгвістика — мовознавство, мемуари — спогади, емоції — почуття) і можуть відрізнятися від них сферою застосування в певних формах і стилях мовлення.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • (укр.) Рецензенти: Тельпуховська Ю. М. Каширіна Т. Г., укладач Попко О. Г. Українська мова. Практичний довідник. — Харків: ФОП Співак Т. К., 2008. ISBN 978-966-8896-85-9
  • (укр.) Зубков Микола Григорович Універсальний довідник. Українська мова. — 5-те вид., випр. — Харків: ФОП Співак В. Л., 2009. ISBN 978-966-2192-38-4 (м'яка), ISBN 978-966-2192-61-2 (тверда).

Посилання[ред.ред. код]