Гатцук Микола Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гатцук Микола Олексійович
Псевдоніми, криптоніми М. Глек, М. Куций
Рід діяльності мовознавець, письменник, фольклорист
CMNS: Гатцук Микола Олексійович на Вікісховищі
«Українська абетка» («Украı́н́ска абèтка») М. Гаццука (М. О. Гатцука), Москва, 1860 р. — один з найперших українських букварів.
Уривок з Абетки

Мико́ла Олексі́йович Гатцу́к — український фольклорист, мовознавець, письменник другої половини XIX століття. Псевдоніми — М. Глек, М. Куций та ін.

Творча діяльність[ред.ред. код]

Видав збірники:

  • «Ужинок рідного поля» (1857) — вміщено українські пісні, думи, приказки, прислів'я;
  • «Дев'ять струн української бандури» (1863) — подано українські пісні з нотами.

Написав один із перших українських букварів — «Українська абетка», де серед інших матеріалів уміщено українські думи про Хвеська Ганжу Андибера, про смерть козака-бандуриста, про бідну вдову, про сестру та брата, українські прислів'я, приказки, колядки тощо. Автор драми «Оксана» (1907), позначеної впливом українських народних пісень.

Правопис[ред.ред. код]

Гатцук досліджував питання українського правопису. В статті «Про правописи, заявлені українськими письменниками з 1834 року по 1861 р.» («Основа», 1862, № 7) охарактеризував системи українського правопису, що їх розробили Михайло Максимовович, Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський, Пантелеймон Куліш та ін. Стаття була спрямована проти кулішівки.

Михайло Максимович відстоював етимологічний правопис з використанням діакретичних знаків для відтворення української вимови. Спробу наблизити українське письмо до фонетичного зробив Пантелеймон Куліш у виданні «Записки о Южной Руси» (1856) та в «граматці» (1857). Значно далі в фонетизації українського правопису пішов Гатцук. У книжці «Ужинок рідного пол'а», виданій під псевдонімом М.Куций, він фактично застосував фонетичну транскрипцію з великою кількістю надрядкових знаків. Наприклад:

Ŏколиб нε ц’а важка скрута татарс’кого лиха, миб ўже здаўнаб мали своу рідну моўу, пис’мєнє і достоту °вироблєну; св’атоблиўε °слово Божε і ỏго заповіт вірісне кожнй-б тамиу; і нε було б ўнεвічинε ріднε слоўо; миб тоді мали своỷ Літεратуру, своỷ осноўу а’сного жит’а’.

Застосований Гатцуком у букварі, у низці інших творів правопис (використання надрядкових знаків при відповідних буквах — крапок, дужок, рисок тощо) не набув поширення. Як зазначав Микола Сумцов у статті про Гатцука в енциклопедії Брокгауза та Ефрона, «правопис дуже дивний і незручний».

Література[ред.ред. код]