Рід (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Відмінності вживання категорії роду в різних мовах

Рід — граматична категорія, що властива різним частинам мови. Рід частини мови полягає в тому, що слова або форми слів розподіляються по двох або трьох класах, що за традицією носів мови співвідносяться з ознакою чоловічої чи жіночої статі, або ж їхньою відсутністю. Такі класи називають відповідно чоловічий рід, жіночий рід та середній рід.

Значеннєві засади розподілу слів та форм слів за родами дуже розмиті. Лише у певній частині іменників (які означають істот) можна бачити реальне відображення статевих розбіжностей: брат (чол. рід) — сестра (жін. рід), латинське lupus («вовк», чол. рід) — lupa («вовчиця», жін. рід). Тоді як рід неістот (стіл (чол. рід), казка (жін. рід), добро (сер. рід)) вочевидь не ґрунтується на різниці за статтю.

Розмитість показників роду призвела до виникнення спільного роду (як-от сирота чол. рід та жін. рід). Рід іменника визначає рід займенника, артикля, прикметника та дієслова (i його форм), що відносяться до цього іменника, напр.: дівчина (жін. рід) (вона (жін. рід)) читала (жін. рід)); море (сер. рід) синє (сер. рід); ісп. una (артикль, жін. рід) hija («дочка», жін. рід) bonita («гарненька», жін. рід).

Трьохродова система характерна для слов'янських мов, а також для давніх індоєвропейських мов — давньогрецької, латинської та санскриту. Більшість сучасних індоєвропейських та афразійських мов мають двородову систему (чол. та жін. рід). А от тюркські та угрофінські мови не мають категорії роду взагалі. Серед індоєвропейських мов роду не мають африкаанс та англійська, в шведській мові роди є, але вони називаються середнім і загальним, тобто немає чоловічого і жіночого.

Історія[ред.ред. код]

Звичайно, що постання граматичних родів — ще не до кінця розв'язане питання. Первісно розрізняли два роди: особовий (соціально активний) і речовий (соціально пасивний); поступово на основі першого було сформовано поділ іменників на чоловічий і жіночій, а на основі другого — на середній рід. Категорія роду поступово витісняє, а пізніше й руйнує типи відмінювання іменників за детермінативним принципом, на ділі за допомогою цієї категорії сформувалися нові типи відмінювання — протосучасні відміни[1].

Перші ж розрізнення граматичного роду постали в закінченнях указівних займенників (пор.: той, та, те), а від них з часом поширилися на прикметники (пор: добрий, добра, добре) і тільки пізніше охопили іменники. Як відомо, роду спочатку не було, бо він — витвір пізнішого часу (але вже індоєвропейської доби). Умовно можна виділити три основні напрями, де розглядаються проблеми сутності, генези та діахронії цієї категорії:

  1. Символіко-семантичний, також семантични або лексико-семантичний (рід визначено як семантично мотивовану категорію, тобто граматичне значення роду пов'язане з уявленням про чоловіче та жіноче начала предметів). Такий поділ на дві статі частково мотивований, а частково — ні, адже в деяких випадках ми подибуємо назви живих істот чоловічого статі, які належать до жіночого чи середнього роду, і навпаки (пор.: стіл — неістота, але чол. рід). Такий напрям в українському мовознавстві є поширенішим і більш аргументованим, а сам він іще поділяється на:
    1. Формально-семантичний;
    2. Семантико-морфологічний;
    3. Семантико-синтаксичний.
  2. Морфологічний (рід іменників не мотивований ідеєю статі);
  3. Синтаксичний (сутність категорії роду зводиться до узгодження).

На думку О.О. Потебні, рід — це непостійна категорія, що "на нього потрібно дивитися як на явище, породжене тимчасовими потребами національної думки", проте найбільш знаною Потебнєвою тезою є така, що "граматичний рід належить до числа загальних людиноподібних понять, які слугують для розчленування, приведення до ладу всього змісту думки".

Термін "рід" у сучасному значенні вперше вжив Т. Глинський у неопублікованій граматиці; 1849 року ним же скористався Я. Головацький.

Роди в українській мові[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

У староукраїнській літературній мові, порівняно з сучасною, іменників чол. роду на -а/-я були поширеніші: поета, юриста, патріарха, маршалка, державця, оборонця (деякі з них донедавна ще були особливо поширені у творах західноукраїнських письменників). У перебігу подальшого розвою української мови утворення з наростком -ець витіснули іменники на -ця.

Норму сучасної літеературної мови мови становлять іменники чол. роду на -пис (випис, перепис, рукопис, часопис), хоч у давньоруській мові вони належали до жін. роду. Певного часу навіть у новій українській літературі деякі були вживані в жін. роді: обіцяну рукопись, редактор часописі. Причиною переходу до чол. роду. мабуть, був занепад зредукованих, унаслідок чого відбулося ствердіння ряду кінцевих шелестівок. Так само перешли до чол. роду іменники типу насип, дріб, сажень. Частина двородових слів є первісного або давнього походження: жар — жара, завіс — завіса, закут — закута, хід — хода, берлог — берлога, завал — завала, змій — змія, сусід — сусіда тощо. Інколи хитання в роді може відбивати стан неунормованості в самій мові — джерелі чи посередниці —, як-от, запозичення вірш/вірша, що його/її було запозичено через польську або відразу з латини. Нині спостерігається тенденція до зменшення хитань у роді шляхом витіснення однієї форми або внаслідок закріплення різних значень, наприклад, хід — рух чогось, а хода — сам процес, ходьба.

Сьогодення[ред.ред. код]

Українські іменники в однині належать до чоловічого, жіночого, середнього та спільного роду. Крім назв осіб і деяких тварин, що (хоч і не послідовно) мають чоловічий або жіночий рід за статевими ознаками (син, батько, баран, джура; дочка, телиця) приналежність іменників до родів умотивована значенням і визначається за морфологічними ознаками (суфіксами й закінченнями в називному відмінку однини: у зв'язку з типом відмінювання чоловічого — на твердий і (функційно) м'який приголосний, зрідка на -о, при родовому на -а; жіночого — на (функційно) м'який приголосний, на -а, винятково на -і при родовому на -и, і; середнього на -о , -е, - при родовому на -а (пор. хліб, ніж, кінь, Дніпро; ніч, сіль, рука, пані; село, поле, знання); відповідно до того чужі слова або змінюють свій рід в українській мові (аукціон, технікум, саботаж, бар, бакара), або, затримуючи давній рід, змінюють закінчення (акція, група).

З родом іменника узгоджує свої родові закінчення залежний від нього прикметник у широкому розумінні (білий, цей, один) та дієслово — у минулому часі й умовному способі. Щодо спільного роду, то він існує лише в іменниках, тому при узгодженні з ним прикметника чи дієслова останні набувають форми чоловічого або жіночого роду, бо не мають якогось окремого "спільного".

Родові розрізнення у називному-знахідному множини українська мова усунула ще у 14-15 ст. Крім називного-знахідного однини, де розрізнюються всі три роди, родове протиставлення закінчень однини у прикметниках зводиться здавна до жіночого й чоловічо-середнього роду.

Середній рід послуговується експресивно-розмовна мова на вислів емоційного ставлення до осіб, тварин і речей. («Таке воно придирливе», «Ота сусідка»).

На сучаснім етапі розвитку української літературної мови спостерігається виразна тенденція до уникнення подвійних форм іменників, хоча повністю чіткого розмежування за граматичними родами немає й досі. Таких випадків, коли по говорах немає якогось роду (як в російській), не спостерігається

Неусталений рід[ред.ред. код]

Неусталеність, хитання в роді окремих іменників спостерігається найчастіше в словах іншомовного походження:

  • Зал (род. відм. залу) — зала (род. відм. зали)
  • Тезис (род. відм. тезису) — теза (род. відм. тези)
  • Оазис (род. відм. оазису) — оаза (род. відм. оази)
  • Генезис (род. відм. генезису) — генеза (род. відм. генези)
  • Синтаксис (род. відм. синтаксису) — синтакса (род. відм. синтакси)
  • Літр (род. відм. літра) — літра (род. відм. літри)

У деяких власне українського походження іменників теж спостерігають коливання у роді: вони можуть бути як чоловічого, так і жіночого роду, відповідно і різні закінчення відмінків, але значення зберігають те саме. Інколи в літературній мові закріплено обидві форми:

  • Одяг (род. відм. одягу) — одежа (род. відм. одежі)
  • Мозоль (род. відм. мозоля) — мозоля (род. відм. мозолі)
  • Постіль (род. відм. постеля) — постеля (род. відм. постéлі)

У діалектах також можуть бути коливання у роді таких слів, як глиб, крадіж, нежить. Окремо стоїть слово «біль», яке теж може бути і чоловічого, і жіночого роду. Але воно, з одного боку, не є випадком неусталеного роду, бо тут наявна омонімія: «біль» (род. відм. болю) — має одне значення, а «біль» (род. відм. білі) — відмінне, а з іншого, не по всіх говорах слово «біль» перейшло в чоловічий рід, тому говорять як сильний, так і сильна «біль». З етимологічного погляду «і» у цих словах не тотожній, це наочно показує запис слів у правописі Максимовича: бôль (чоловічий рід) і бѣль (жіночий рід).

З неусталеним родом не слід зплутувати спільний рід — в останньому випадку форма роду змінюється залежно від статі особи.

Подвійний рід[ред.ред. код]

Подвíйний рід — різновид хитання в роді української мови, у якім іменники можуть вживатися в одній і тій самій формі зі значенням двох родів, один з яких — середній (чоловічий/середній, жіночій/середній). Такі слова вживано з наростком -ищ-, -иськ- або -ащ- зі значенням згрубілості чи зневажливості: той/те дубище, той/те хлопчисько, та/те бабище, та/те дівчисько, той/те ледащо. Подвійність тлумачення роду в таких словах пояснювана тим, що формальний показник (закінчення) указує на середній, а формально-значеннєвий — на чоловічий рід. Зі словами в подвійному роді не слід плутати іменники сер. роду на -ищ-, -иськ- типу пасовище/пасовисько, що є тільки сер. роду.

Не варто плутати зі спільним родом.

Двородові слова[ред.ред. код]

Типові приклади двородових слів:

  • Черінь (род. відм. череня) — черінь (род. відм. черені)
  • Кýжіль (род. відм. кужеля) — кужíль (род. відм. кужелі)
  • Дрож (род. відм. дрожу) — дрож (род. відм. дрожі)
  • Собака (частіше чоловічого) — собака (рідше жіночого)
  • Купіль (род. відм. купелю) — купіль (род. відм. купелі)
  • Харч (род. відм. харчу) — харч (род. відм. харчі)

Такі слова І. Огієнко назвав був двородовими, відокремивши їх від подвійного та спільного роду[2].

До цієї групи також належать іменники чол. роду на означення професії, адже фемінітиви ще не набули достатнього поширення (загалом через російську мову): машиніст — він і вона, хоч є машиністка — лише вона; прізвища на -ко чи на шелестівку: Петро/Марія Лещенко (але Петра Лещенка і Марії Лещенко), Олег/Наталя Вусик (але Олега Вусика і Наталі Вусик); просто слова на -ко на зразок незнайко: той/та незнайко.

Інше[ред.ред. код]
  • Є невелика кількість іменників, що по діалектах мають аж три роди: ґонт(а) (ор. відм. чол. ґонтом/жін. ґонтою/сер. ґонтям), плесо (наз. відм. чол. плес/жін. плеса/сер. плесо), перл (наз. відм. чол. перл/жін. перла/сер. перло)
  • Інколи можуть бути потрійні форми, з яких дві є жіночого роду, але різних (І і ІІІ) відмін, і одна чоловічого: завала/заваль (завалою/заваллю) — завал (завалом), нуда/нудь (нудою/нуддю) — нуд (нудом), мебля/мебель (меблею/мебеллю) — мебель (меблем), продажа/продаж (продажою/продажжю) — продаж (продажем), кража/крадіж (кражою/крадіжжю) — крадіж (крадежем), ратуша/ратуш (ратушою/ратушшю) — ратуш (ратушем).
  • У фольклорі збірний іменник браття вживано в сер. або жін. роді, чи як множина: премилеє браття, моя браття, браття милі.

Відсутність роду[ред.ред. код]

Іменники, що їх уживають лише в множині, не мають категорії роду: ворота, іменини, груди. Але, наприклад, хати українці сприймають на рівні підсвідомості як іменник жіночого, береги — чоловічого, а села — середнього роду. На колишній рід можуть указувати слова з однаковим коренем в однині: гордощігордість (жін.), дверірос. дверь (жін.), куридавн-рус. куръ (чол.).

Роди в інших мовах[ред.ред. код]

У російській[ред.ред. код]

В історії граматичного роду російської мови важливих змін не відбулося. Найзначнішою подією є руйнація (подекуди навіть повна втрата) категорії середнього роду, унаслідок чого іменники перейшли в жіночій, рідше в чоловічий рід. Такий занепад має місце в південноросійських говорах і коли-не-коли в перехідних, наприклад: моё ведро [майо ведро] переходить у моя ведра [майа ведра] або в мой ведро, большое село [бальшойе село] переходить у большая село [бальшайа село][3]. Такого руйнування спричинило здебільшого акання, через що зникає різниця на фонетичному, а згодом і морфологічному рівні. Іменники середнього роду при вимові отримують закінчення -а, що характерніше саме для жіночого роду, тому маємо перехід: долгое лето [долгайе лета] в долгая лета.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Купчинська Зоряна, Пілецький Володимир (2014). Історична граматика української мови (Українською). Львів. с. 54–55. 
  2. Огієнко, Іван. Наша літературна мова (Українською). с. 180–181. 
  3. В.И. Борковский, П.С. Кузнецов (2006). Историческая грамматика русского языка (Російською). Москва: КомКнига. с. 207.