Тарнавський Мирон Омелянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тарнавський.
Мирон Тарнавський
 Отаман (майор),
Генерал-четар УГА
Загальна інформація
Народження29 серпня 1869(1869-08-29)
с. Барилів, нині Радехівський район
Смерть29 червня 1938(1938-06-29) (68 років)
с. Черниця, нині Бродівський район
ПохованняЯнівський цвинтар[1]
Військова служба
Роки служби1890–1920
ПриналежністьЗУНР ЗУНР
Рід військПіхота
Війни / битви

Перша світова війна
Польсько-українська війна

Українсько-білогвардійська війна
Командування
Головний командир УГА
Нагороди та відзнаки
Орден Залізної Корони 3 ступеня
Орден Залізної Корони 3 ступеня
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Ювілейна пам'ятна медаль 1898
Ювілейна пам'ятна медаль 1898
Ювілейний хрест
Ювілейний хрест
CMNS: Тарнавський Мирон Омелянович у Вікісховищі

Миро́н Омеля́нович Тарна́вський (29 серпня 1869, с. Барилів, нині Радехівський район — 29 червня 1938, с. Черниця, нині Бродівський район) — український полководець, командант Легіону УСС, генерал-четар та Начальний вождь (головнокомандувач) УГА.

Життєпис

Народився 29 серпня 1869 року в с. Барилові (Брідський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині — Радехівський район Львівської області, Україна) на Галичині в давній родині греко-католицького священика Омеляна Тарнавського[2].

В армії Австро-Угорщини

Мирон Тарнавський у формі австро-угорської армії

Здобувши початкові знання у сільській народній школі, закінчив німецькомовну Бродівську гімназію (1890[3]), після чого був призваний на однорічну військову службу до австрійської армії, згодом успішно склав іспити до старшинської школи у Львові.

У 1892 р. завершив навчання в офіцерській школі у Відні й отримав звання лейтенанта австро-угорської армії. Службу проходив у 18-му батальйоні крайової оборони в Перемишлі та інших гарнізонах Галичини.

У 1909 здобув звання капітана. Перші роки Першої світової війни відбув на австро-російському фронті. З січня 1916 — командант Вишколу УСС, з вересня до грудня 1917 — Легіону УСС. Між цим — командант Куреня УСС в ранзі отамана.[4][5] Під час перебування австро-угорської армії в Україні 1918 був на різних посадах, серед інших референтом для українських справ при штабі 54-ї австрійської дивізії, пізніше у ранзі підполковника — командантом 16-го полку стрільців, з рештками якого повернувся до місця його постою у Кракові. Заарештований поляками, перебував деякий час у таборі полонених в Домб'є; по звільненню переїхав до Станіславова.

В УГА

Старшини штабу III-го корпусу УГА в таборі військовополонених у м. Тухоля. Польща. 1920 р. 14 — генерал Мирон Тарнавський.
Ігумен Шептицький та генерал Тарнавський в урочищі Підлюте 1937 рік

17 лютого 1919 перейшов на службу до УГА, діставши призначення на команданта фронтової групи «Схід» під Львовом, а згодом у ранзі полковника — Другого Корпусу УГА.

Мирон Тарнавський очолював Другий Корпус УГА у боях під Львовом і під час першого відступу, в Чортківській офензиві; під час другого — диктатор ЗУНР Євген Петрушевич 5 липня 1919 на вимогу Петлюри звільнив генерала Грекова і призначив М. Тарнавського генерал-четарем і Начальним вождем (головкомом) УГА.[6] Після переходу за Збруч Мирон Тарнавський пережив дні тріумфу й трагедії об'єднаних українських армій: похід на Київ і його здобуття (30 серпня 1919), відступ, пошесть тифу.

Рятуючи армію від виснажливих боїв у «трикутнику смерті» та епідемії тифу, коли УГА стала небоєздатною, Мирон Тарнавський вислав, з власної ініціативи, делеґатів для переговорів про перемир'я з Добровольчою армією генерала А. Денікіна, за що диктатор ЗУНР усунув його з поста Начального вождя і віддав під військовий суд (відбувся 13–14 листопада у Вінниці)[7], який, однак виправдав М. Тарнавського. Востаннє М. Тарнавський виконував обов'язки начального вождя УГА під час хвороби його наступника генерала Осипа Микитки. Під час союзу УГА з Червоною армією Тарнавський переховувався 1920 у Балті й у Києві, звідки по приході польської армії переїхав у липні до Галичини. Вивезений поляками до табору полонених у Тухолі, перебував там до кінця 1920. Після звільнення повернувся до Галичини і жив у с. Черниці поблизу Бродів.

Помер 29 червня 1938 року в одному з львівських шпиталів (за іншими даними, в с. Черниця, Бродівський повіт, Тернопільське воєводство, нині Бродівський район Львівської області, Україна).

Похорон був організований за сприяння фірми Романа Шухевича «Фама»[8]. Похований на Янівському цвинтарі у Львові серед стрілецьких могил вояків УГА. Його похорон був масовою українською маніфестацією.

Родина

Донька Мирона Тарнавського Марія, що надавала лікарську допомогу бійцям УПА, 11 із половиною років провела в таборах Воркути, її чоловік Степан загинув у ГУЛАГу, а їхні доньки Яромира і Зоряна відбували заслання у Читинській області.

Старший син Омелян разом із батьком воював за незалежність України. У 1924 році приїхав до УРСР, здобув в Одесі професію інженера. У 1937 його заарештували й розстріляли.

Молодший син Мирон-Зиновій навчався у Празькій політехніці, був знаний у «Пласті». Після розгрому дивізії «Галичина» перейшов до УПА. Провів у радянських концтаборах 10 років. Помер у Владимирській області.

Дочка Олена-Ганна в 1940 році вийшла заміж, а в грудні її чоловік пропав у застінках НКВС. У вересні 1945 року радянські окупанти замордували й Ганну — її знайшли зариту в глині з одинадцятьма проколами багнетом.

Могила Мирона Тарнавського поряд із могилами військових і політичних діячів Василя Беня і Костя Левицького

Нагороди

Генерал Мирон Тарнавський мав низку австрійських і німецьких нагород[9]:

Вшанування пам'яті

  • Пам'ятники Миронові Тарнавському встановлені в рідних йому селах Барилів (місце народження) і Черниця (місце смерті).
  • На фасаді будівлі Бродівської гімназії ім. Івана Труша у січні 2000 року встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщає, що у 1889 році цю гімназію закінчив генерал УГА Мирон Тарнавський[10].
  • На честь генерала Мирона Тарнавського названо вулиці у Львові, Дрогобичі, Івано-Франківську, Тернополі, Стрию та у багатьох містах і селах Галичини.
  • Рішенням виконкому Тернопільської міської ради громадській організації «Комітет з будівництва пам'ятника генералові Мирону Тарнавському» дозволено спорудження пам'ятника громадсько-політичному діячеві та генералу-четару Української Галицької Армії періоду визвольних змагань 1918—1919 років на території природного скверу поряд із будинком за адресою вул. Генерала М. Тарнавського, 2.
  • Пам'ятник у селі Черниця
    Пам'ятник у селі Черниця
  • Меморіальна таблиця генералу УГА М. Тарнавському на фасаді Бродівської гімназії
    Меморіальна таблиця генералу УГА М. Тарнавському на фасаді Бродівської гімназії

Примітки

  1. ↑ а б http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/14810/1/15_pohovannya.pdf
  2. ↑ Гірняк Н. Організація і духовний ріст Українських Січових Стрільців. — Філадельфія, 1955. — С. 10–11.
  3. ↑ Jahresbericht des K. K. Real und Ober-Gymnasiums in Brody fur das schuljahr 1890. — Brody : Druck von Feliks West, 1890. — S. 25. (нім.)
  4. ↑ Шанковський Л. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.
  5. ↑ «Бучач і Бучаччина»
  6. ↑ Інститут історії України. www.history.org.ua (укр.). Процитовано 6 лютого 2017.
  7. ↑ ISBN 5-7707-7867-9 с.264
  8. ↑ Богдан Чайківський. «ФАМА». Рекламан фірма РОМАНА ШУХЕВИЧА
  9. ↑ [1]
  10. ↑ Меморіальні таблиці Бродів

Джерела

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тарнавський_Мирон_Омелянович&oldid=34723724