Гіпноз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фотографічні дослідження в гіпнозі, психопатологія, 1938 р.

Гіпно́з, навіювання[1] (дав.-гр. υπνος — «сон») — тимчасовий стан свідомості, що характеризується різким фокусуванням уваги і високою схильністю до навіювання, що пов'язано зі зміною функції індивідуального контролю і самосвідомості; стан гіпнозу настає в результаті спеціальних впливів гіпнотизера або цілеспрямованого самонавіювання[2][3]. У загальнішому сенсі, гіпноз це соціально-медичне поняття про комплекс методик цілеспрямованого словесно-звукового впливу на психіку людини.

Однак, існує ряд альтернативних теорій, які заперечують розуміння гіпнозу як зміненого стану свідомості[4][5] й визначають його, як особливий тип плацебо ефекту[6][7], взаємодію з гіпнотерапевтом[8] чи вид соціально-рольової поведінки.[9][10]

Дані досліджень показують, що гіпноз супроводжується змінами в роботі мозку[11], але достовірного фізіологічного маркеру, який вказував би на дискретний стан гіпнозу, поки не знайдено. Всупереч поширеним помилковим висновкам про гіпноз, стан гіпнозу не схожий на звичайний сон[12][13]. Цей стан не може бути спричинений проти волі, збільшує можливість появи несправжніх спогадів; загіпнотизовані люди зберігають пам'ять, здатні брехати, чинити спротив навіюванню, гіпноз не може змусити людей виявляти непритаманну їм фізичну силу чи робити нехарактерні чи неприйнятні для них речі.[14]

Особа-спеціаліст, яка володіє технікою гіпнозу, називається гіпнотизер, гіпнолог; фахівець, який застосовує техніку гіпнозу в медичних цілях — гіпнотерапевт.

Термінологія

У «Російсько-українському медичному словнику», виданому у 1920 р. під головуванням професора Корчак-Чепурківського, максимально повно подавалася питома народна українська лексика або, в разі відсутності потрібних українських слів, терміни творилися із морфем української мови, максимально уникаючи запозичень. Але в 1930-ті роки з'явилися спеціальні бюлетені, у яких були надруковані цілі низки українських медичних термінів, що підпадали під заборону. Серед інших, з ужитку був вилучений і термін «навіювання»[1], який здавна використовувався для означення гіпнозу[15]. Стилістично збагачена вже на той час українська медична національна лексика була повністю знекровлена і майже зникла з фахового спілкування.

Історія

Гіпнотичний вплив відомий понад 3 тисячі років. Він застосовувався жерцями Стародавнього Єгипту, Індії, Тибету, лікарями Сходу, пізніше використовували у своїй практиці лікарі Стародавньої Греції та Риму. Гіпноз називали різними словами (М. Шойфет). Наприклад, у Європі в XVIII ст. Фрідріх Антон Месмер називав його «тваринним магнетизмом[ru]». У 1842 р. англійський лікар Джеймс Брейд довів, що при фіксуванні погляду на блискучому предметі виникає особливий стан тіла й розуму, який він у 1843 р. назвав гіпнозом.

У першій половині XIX ст. відбувся поділ дослідників гіпнозу на дві школи:

  • «Флюїдистів» — тих, хто, як і Месмер, вірили в існування флюїдів;
  • «Анімістів» — тих, хто існування флюїдів заперечували[16].

Надалі слово «флюїд» було замінено на «ряд фізичних факторів», а «уява» — на «навіювання». На даний час істотних змін не відбулося, ускладнився тільки термінологічний апарат.

Французька школа

Паризька школа

З кінця 1870-х років французький невролог Жан-Мартен Шарко почав вивчати гіпноз на хворих, які страждали істерією. Сальпетрієрська школа Ж.-М. Шарко займалася клінічним застосуванням гіпнозу, а також вивченням його стадій.

Нансійська школа

До сих пір в Нансі існує Інститут гіпнозу, главою якого був Іполит Бернгейм, який дотримувався точки зору, що всі прояви гіпнозу зводяться до навіювання й впливу на уяву піддослідної людини. «Приберіть уяву пацієнта та авторитет гіпнотизера і у вас нічого не вийде», — так говорили в Нансі. Бернгейм вважав, що стадії гіпнозу, які спостерігав Ж.-М. Шарко, обумовлені навіюванням, що походить від гіпнотизуючого, а не від патологічної природи самого гіпнозу.

Паризька школа гіпнозу, навпаки, стверджувала, що всі прояви гіпнозу зводяться до фізичних дій, тобто до потоків тепла, впливу світла, музики і т. д., що вводить людину в особливий стан свідомості, тобто гіпноз.

З цього різночитання склалися різні методи, які використовуються для введення людини в гіпноз. Суперечка наукових шкіл закінчилася перемогою Нансійської школи гіпнозу, чий підхід полягав у тому, що гіпноз є навіюванням.

Школа Російської імперії

Під час розквіту позитивізму, в 1880-ті рр., лікарі вже не задовольнилися посиланнями на якісь підстави, вони тоді шукали фізіологічні механізми гіпнозу. У 1881 р. (за рік до промови Ж.-М. Шарко в Паризькій Академії наук, що поклала початок науковому визнанню гіпнозу) лікарі Одеської міської лікарні Й. Й. Мочутковський та Б. А. Окс повідомили про проведені ними гіпнотичні досліди з пацієнтками, хворими на істерію, подібні експериментам Ж.-М. Шарко, А. Біне, Ш. Ріше з помилками сприйняття, роздвоєнням особистості та іншим. У ті ж роки досліди з гіпнотизації проводив в м. Казані І. В. Годнєв; до досліджень з гіпнотизму звернулося Московське психологічне товариство, на засіданнях якого були доповіді про гіпноз, що супроводжуються демонстраціями, виступали психіатри А. А. Токарський та Г. І. Росолімо. Стан гіпнозу й природний сон порівнював лікар-психіатр, учень А. А. Токарського, П. П. Под'япольський; гіпноз і наркотичне сп'яніння — С. Н. Даніло, М. Н. Невський, В. Є. Рожнов та Г. В. Петровський. Нарешті, для з'ясування загальнобіологічного механізму гіпнозу проводилися досліди на тваринах: В. Я. Данилевський (м. Харків) на Міжнародному конгресі з фізіологічної психології в 1889 р. доповів про результати гіпнотизування різних тварин — від раків і омарів до птахів й кроликів. Пізніше, на початку ХХ століття дослідами з гіпнотизування тварин займалися В. М. Бехтерєв та співробітники його клініки.

Школа СРСР

На початку XX століття великий внесок у розвиток техніки гіпнозу внесли знамениті російські дослідники: Володимир Михайлович Бехтерєв та Костянтин Іванович Платонов[17]. На жаль, К. І. Платонов не торкався аспектів психології та психоаналізу; в більшості західної літератури — інша крайність: відсутній пошук анатомо-фізіологічного субстрату гіпнозу. Варто наголосити, що той та інший підхід, взятий окремо, обмежують і без того примарну можливість осягнення феномену гіпнозу. Зокрема, у К. І. Платонова немає обліку психологічних чинників, що ґрунтуються на неусвідомленій психічній області, яка відіграє помітну роль в індукції гіпнозу; психологічний аспект гіпнотичних відносин «лікар-хворий» виражається в термінах фізіології; навіювання трактується як якийсь механістичний процес (тоді як за ним приховані мотивації, потреби, віра й афективні несвідомі фактори), і йому дається нейрофізіологічне обґрунтування, яке не полегшує розуміння гіпнозу. К. І. Платонов вказав, що глибина гіпнозу (гальмування свідомості) підвищує сугестивність (гіпнабельність), в той час як остання може не залежати від самого гіпнозу і від його глибини. Сугестивність залежить від мотивів психологічного порядку, залежність же її від нейрофізіологічних механізмів ще ніким не доведена.

Гіпноз у медицині

Сугестивна психотерапія

Сугестивна психотерапія (лат. suggestio — навіювання) — група методів, в основі яких лікувальним чинником виступає навіювання або самонавіювання. Навіювання реалізується в стані неспання, гіпнотичного сну (гіпнотерапії), наркотичного сну.

Еріксонівська методика

Назву взяли від імені Мілтона Еріксона (1901—1980), американського лікаря психіатра й психотерапевта.

Його метода гіпнозу відрізняється від класичного гіпнозу своєю недирективністю: терапевт не дає клієнтові інструкцій та вказівок, а допомагає йому увійти в особливий стан — транс, коли людина не спить і може активно спілкуватися з терапевтом. У більш поверхневий стан можна ввести практично будь-яку людину (якщо вона не страждає рядом захворювань — ураженнями ЦНС, психічними розладами і т. д., тобто здорову людину). У цьому стані людина зміщує фокус уваги із зовнішнього середовища «всередину себе», концентрується на своїх внутрішніх переживаннях і на деякий час перестає сприймати навколишню дійсність. Зовні це виглядає так, ніби вона «знаходиться не тут»: погляд звернений «всередину себе», подих загальмовано, тіло розслаблене. Еріксон вважав транс природним станом людини, необхідним їй для обробки внутрішнього досвіду.

Мілтон Еріксон вважав, що велика частина нашого життя визначається несвідомим. Це означає, що весь досвід переживань людини, накопичений до теперішнього моменту, впливає на її поведінку, образ думок і почуття в сучасному та майбутньому. Він також вважав, що люди здатні змінюватися, використовуючи власний накопичений досвід, про який вони навіть не підозрювали. За Еріксоном, зміни несвідомого можуть відбуватися, наприклад, при отриманні нового і важливого досвіду, при навчанні новому, при зустрічі з людьми, які викликають у вас сильне враження. Одним із головних елементів терапії Еріксона були так звані навчальні розповіді, які він розповідав своїм пацієнтам, що перебували в стані трансу. Ці історії, дотепні й змістовні, часто з життя самого Еріксона та його родини, є чудовим прикладом мистецтва переконання. Деякі з цих оповідань можна прочитати в книзі М. Еріксона «Мій голос залишиться з вами…»

У дитинстві Мілтон був досить незвичайною дитиною — наприклад, говорити він почав тільки в чотири роки. Будучи школярем, знайшов оригінальний спосіб знаходження слова в словнику, починаючи з першої літери і першого слова, за що отримав прізвисько «Словник». Згодом він переніс поліомієліт і був прикутим до інвалідного крісла. Щоби не провести все життя в такому стані, він виробив власну систему, яка дозволила йому повністю одужати. Саме методи, які він використовував на собі, позбавляючись від власної недуги, дозволили створити новий напрямок в психотерапії — еріксонівський гіпноз, заснований на зануренні в транс і використанні особливої гіпнотичної мови, що вирізняється яскравістю й образністю.

Мілтон Еріксон заснував і став першим президентом Американського Товариства клінічного гіпнозу[en] (англ. American Society for Clinical Hypnosis). Підхід М. Еріксона, як й інші американські психотехнології, завоював надзвичайну популярність у світі в 1970—1980-ті роки та вважався одним з найпрогресивніших підходів в психотерапії.

Довженківська методика

Докладніше: Метод Довженка

Назву взяли від імені Олександра Довженка (1918—1995), українського лікаря.

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Литвиненко Ніна, «Стильові аспекти фахового мовлення (на матеріалі медичної лексики)» // Електронна бібліотека Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка. УДК 81'276.6:070.486.
  2. ↑ About Division 30. Definition and Description of Hypnosis. Американська психологічна асоціація. Процитовано 8 січня 2016. (англ.)
  3. ↑ Психотерапевтическая энциклопедия / под ред. Б. Д. Карвасарского. — СПб. : "Питер", 1998. — 752 с. — (Золотой фонд психотерапии) — ISBN 5887823933. (рос.)
  4. ↑ Lynn, Steven Jay; Green, Joseph P.; Kirsch, Irving; Capafons, Antonio; Lilianfeld, Scott O.; Laurence, Jean-Roch; Montgomery, Guy (October 2015). Grounding hypnosis in science: The 'new' APA Division 30 definition of hypnosis as a step backward. American Journal of Clinical Hypnosis. 57 (4): 390—401. doi:10.1080/00029157.2015.1011472. PMID 25928778.
  5. ↑ Гипноз. Энциклопедия заблуждений - Словарь скептика (рос.) . 09-03-2012. Процитовано 11 квітня 2019.
  6. ↑ Kirsch, I. (1994). "Clinical hypnosis as a nondeceptive placebo: Empirically derived techniques". The American Journal of Clinical Hypnosis. 37 (2): 95–106. doi:10.1080/00029157.1994.10403122. PMID 7992808.
  7. ↑ Пределы внушения, часть 2: блеск и нищета гипноза. — 2015. — 10 лютого.
  8. ↑ Theodore X. Barber (1969). Hypnosis: A Scientific Approach. J. Aronson, 1995. ISBN 9781568217406.
  9. ↑ Lynn S, Fassler O, Knox J; Fassler; Knox (2005). "Hypnosis and the altered state debate: something more or nothing more?". Contemporary Hypnosis. 22: 39–45. doi:10.1002/ch.21
  10. ↑ Coe W, Buckner L, Howard M, Kobayashi K; Buckner; Howard; Kobayashi (1972). "Hypnosis as role enactment: Focus on a role specific skill". The American Journal of Clinical Hypnosis. 15 (1): 41–5. doi:10.1080/00029157.1972.10402209. PMID 4679790
  11. ↑ Graham A. Jamieson, Adrian P. Burgess,. Hypnotic induction is followed by state-like changes in the organization of EEG functional connectivity in the theta and beta frequency bands in high-hypnotically susceptible individuals // Frontiers in Human Neuroscience. — 2014-07-24. — Т. 8. — ISSN 1662-5161. — DOI:10.3389/fnhum.2014.00528. (англ.)
  12. ↑ Erika Fromm, Michael R. Nash. Contemporary Hypnosis Research. — Guilford Press, 1992. — P. 47. — ISBN 9780898628937. (англ.)
  13. ↑ Чубенко Александр,. Под гипнозом: Правда и мифы о гипнозе // "Popular Mechanics" : журнал. — 2009. — № 75 (1). (рос.)(англ.)
  14. ↑ Лилиенфельд Скотт О. 50 великих мифов популярной психологии (рос.) . Процитовано 11 квітня 2019.
  15. ↑ Olga Oreshko. Українська медична термінологія (розвиток і сучасний стан)
  16. ↑ Шерток Л., 1992.
  17. ↑ «Гипноз и внушение в практической медицине». — г. Харьков, 1925 г.(рос.)

Джерела

Література

Посилання


Псі, буква грецького алфавіту, символ психології Це незавершена стаття з психології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Псі Це незавершена стаття з психотерапії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гіпноз&oldid=29111846