Красноармійськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Красноармійськ
Krasarmeysk don gerb.png Krasarmeysk prapor.png
Герб Красноармійська Прапор Красноармійська
Красноармійськ
Розташування міста Красноармійськ
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Район/міськрада Красноармійська міська рада
Код КОАТУУ 1413200000
Засноване 1875
Статус міста з 1938 року
Населення 76857 (01.03.2014)[1]
Площа 39,3 км²
Густота населення 1955 осіб/км²
Поштові індекси 85300-85309
Телефонний код +380-6239
Координати 48°16′51″ пн. ш. 37°10′46″ сх. д. / 48.28083° пн. ш. 37.17944° сх. д. / 48.28083; 37.17944Координати: 48°16′51″ пн. ш. 37°10′46″ сх. д. / 48.28083° пн. ш. 37.17944° сх. д. / 48.28083; 37.17944
Висота над рівнем моря 181 м
Водойма р. Гришинка
День міста перша неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Красноармійськ
До обл./респ. центру
 - фізична 53,8 км
 - залізницею 66 км
 - автошляхами 67 км
До Києва
 - фізична 537 км
 - залізницею 735 км
 - автошляхами 626 км
Міська влада
Адреса 85300, Донецька обл., м. Красноармійськ, пл. Шибанкова, 11, 2-12-47
Веб-сторінка Красноармійська міськрада
Міський голова Ляшенко Андрій Геннадійович

Красноармі́йськ (до 1934 — Гришино, у 19341938 — Постишево) — місто в Донецькій області, над річкою Гришинка, центр однойменного району. Населення — 77 тис. осіб.

Населений пункт Красноармійськ розташований у західній частині Донецької області і його називають «західними воротами Донбасу».

Географія[ред.ред. код]

Красноармійськ розташований в помірних широтах, віддалений від моря на 180 км, тому клімат тут помірно-континентальний з недостатньою вологістю з засушливо-суховійними явищами. Середньорічна температура повітря становить +7,9 С, найтепліший місяць – липень, найхолодніший – січень, за рік понад 180 теплих днів.

Історія[ред.ред. код]

Місто Гришине було засноване 1875 року за рішенням Міністерства шляхів сполучення Росії. У Гришинської сільської громади Бахмутського повіту Катеринославської губернії купили ділянку землі для будівництва залізничної станції. Тоді село Гришине налічувало дві тисячі жителів.

Історичні відомості[ред.ред. код]

За даними на 1859 рік у казенному селі Гришине Бахмутського повіту Катеринославської губернії мешкало 3016 осіб (1523 чоловічої статі та 1493 — жіночої), налічувалось 435 дворових господарств, існували православна церква й поштова станція, відбувались 3 ярмарки на рік[2].

Станом на 1886 рік у колишньому державному селі, центрі Гришинської волості, мешкало 4135 осіб, налічувалось 411 дворових господарств, існували православна церква, школа, арештантський будинок, 2 винних склади, 6 лавок й поштова станція, відбувались 3 ярмарки на рік[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 6633 осіб (3233 чоловічої статі та 3400 — жіночої), з яких 6450 — православної віри[4]

У 1908 році в селі мешкало 8038 осіб (3965 чоловічої статі та 4079 — жіночої), налічувалось 1227 дворових господарств[5].

Із розвитком залізниці розросталася станція Гришине, з'являлися нові підприємства, зокрема, почалася розробка покладів корисних копалин. Виникли перші вугільні копальні. До 1913 року населення станції збільшилося більш ніж удвічі й становило близько 4,5 тис. осіб.

Переживши першу світову та громадянську війни, розруху станція Гришине у радянські часи почала нарощувати оберти, і вже до 1925 року на повну потужність запрацювали паровозне депо, цегельний завод, 6 шахт Гришинського рудоуправління. Змінилося назва станції — спочатку на Постишеве, а 1938 року разом з присвоєнням статусу міста отримало назву Красноармійське.

У роки Другої світової війни понад 1 000 жителів були знищені окупантами, 4 788 земляків загинули на фронтах.

На початку 1970-х років побудовані великий молокозавод, м'ясокомбінат, почалося спорудження шахти «Красноармійська-Західна № 1». Проведено технічне переозброєння залізничного вузла. 1970 року місто було газифіковане.

Населення[ред.ред. код]

За даними перепису 2001 року населення міста становило 68740 осіб, із них 39,39% зазначили рідною мову українську, 59,84% — російську, 0,18% — вірменську, 0,10% — білоруську, 0,03% — молдовську, 0,02% — циганську, 0,01% — грецьку та німецьку, а також польську, болгарську, гагаузьку, угорську, словацьку та єврейську мови[6].

Мікрорайони міста[ред.ред. код]

  • Мікрорайон «Шахтарський»
  • Мікрорайон «Південний»
  • Мікрорайон «Сонячний»
  • Мікрорайон «Лазурний»
  • Мікрорайон «Горняк»

Економіка[ред.ред. код]

Сьогоднішній Красноармійськ — велике промислове місто, на його території працюють 20 підприємств 6 основних галузей промисловості.

Старий центр вугільних шахт Донецького басейну1884 року). У місті працюють флагмани вугільної промисловості України — шахта «Краснолиманська» і ВАТ «Вугільна компанія Шахта Красноармійська-Західна») (видобуток вугілля в 2005 році — 6 241 тис. тонн).

Крім того, розвинена індустрія будівельних матеріалів і обслуговування залізниці.

5 заводів машинобудівної галузі (в тому числі випуск електродвигунів), два підприємства з виробництва будматеріалів (вогнетриви, дінасовий завод), швейна фабрика, хлібозавод, м'ясокомбінат, молокозавод, харчова фабрика.

У місті триває будівництво житла, об'єктів культурного та спортивного призначення. 1999 — Красноармійськ визнано територією пріоритетного розвитку.

У промисловості працює більш ніж 50% від загальної кількості зайнятих в народному господарстві, на транспорті — близько 20%.

  • Дінасовий завод (вул. Шмідта)
  • Вагонне депо (вул. Шмідта)
  • ДВАТ «ШСУ № 3» (вул. Добропільска)
  • ВАТ «Автобаза» Укрбуд (вул. Дніпропетровська)
  • Бізнес-центр ТОВ «Красноармійський електромеханічний завод» (мікрорайон «Південний»)

Обсяг промислового виробництва — 797 млн гривень (на 1 жителя — 9 781 грн.). Індекс промислової продукції — 102,8% у 2003 році до 1990 року.

Викиди шкідливих речовин в 2003 році в атмосферне повітря від джерел забруднення міста — 39,3 тис. тонн. Місто є також центром значного сільськогосподарського району.

Фінанси[ред.ред. код]

Дохід бюджету міста в 2004 році склав 34 409,8 тис. гривень, з них перераховано у державний бюджет України 9 628,1 тис. гривень. Бюджет міста в 1976 році — 11 100 тис. рублів, в тому числі на охорону здоров'я — 5 тис. 500 рублів, на культуру і освіта — 4 200 тис. рублів, на благоустрій та житлово-комунального господарства — 1 000 тис. рублів.

Експорт товарів в 2003 році — 62,6 млн доларів США. Прямі іноземні інвестиції на 2003 рік — 3,7 млн доларів США. Обсяг вироблених послуг в 2003 році — 72,2 млн гривень. Коефіцієнт безробіття — 3,3%. Середньомісячна зарплата у 2003 році — 868 гривень.

Культура та освіта[ред.ред. код]

  • Клуб імені Щербака (вул. Свободи)
  • Кінотеатр «Україна» (вул. 40 років Жовтня)
  • Центральна міська бібліотека імені Т. Г. Шевченка (вул. Горького)
  • Красноармійський індустріальний інститут Донецького національного технічного університету (пл. Шибанкова)
  • Палац культури ПАТ "Шахтоуправління «Покровське» (пл. Шибанкова)
  • Центр творчості та дозвілля молоді (вул. Соціалістична)
  • Красноармійський навчально-виховний комплекс (мікрорайон «Лазурний»)
  • Клуб імені Комарова (з Південне, вул. Київська)
  • СПТУ № 38 (вул. Дніпропетровська)

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Історико-краєзнавчий музей. Красноармійський індустріальний інститут ДонНТУ, педагогічне училище, гірничо-технічний ліцей. У місті розташовується зелений масив на 80 га, 11 палаців культури, 6 лікарень та поліклінік 8 (140 лікарів, 425 медичних працівників), 10 шкіл (9 000 учнів), 93 бібліотеки.

  • Красноармійська ЦРЛ (вул. Руднєва)
  • Вузлова лікарня на станції Красноармійськ (вул. Правди)

Персоналії[ред.ред. код]

Тут народився Губа Нечипір Данилович — сотник Армії УНР. Тут останні роки життя прожив учасник українського руху опору Данило Шумук. Також тут народилися боксер Кравець Володимир, піаніст Юрій Кот, композитор Валерій Курінський.

Тут працювали:

  • Леонтович Микола Дмитрович (1877–1921), український композитор, хоровий диригент, музикант, педагог — деякий час працював учителем співу в школі на ст. Гришине (тепер м. Красноармійськ).

Фото[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Головне управління статистики у Донецькій області
  2. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 907) (рос. дореф.)
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-59)
  5. рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Бахмутскаго уѣзда Екатеринославской губерніи съ приложеніемъ карты. Изданіе Екатеринославской Губерной Земской Управы. Екатеринославъ. Типографія Губернскаго земства. 1911, (код 16-1)
  6. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua

Додаткова література[ред.ред. код]