Манул
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Манул | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||
| Охоронний статус | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
|
||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||
| Otocolobus manul Pallas, 1776 |
||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||
|
||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||
|
Манул (Otocolobus manul Pallas) — ссавець родини котових (Felidae). Свою другу назву — «палласів кіт» — він отримав на честь німецького натураліста Петера Палласа, який описав манула на узбережжі Каспійського моря в XVIII столітті. Родова назва Otocolobus походить від грецького us, otos — «вухо» і kolobos — «потворний», тобто «потворне вухо».
Зміст |
[ред.] Зовнішній вигляд
Манул — тварина розміром з домашню кішку: довжина його тіла 52-62 см, хвоста 22-26 см; важить він 3-5 кг. Від звичайної кішки він відрізняється щільнішим, масивнішим тілом на коротких товстих ногах і дуже густим хутром (волосини довжиною до 7 см). Голова у манула невелика, широка і сплощення, з маленькими округлими вушками, які широко розставлені. Очі жовті, зіниці яких при яскравому світлі на відміну від зіниць очей домашньої кішки не набувають щілиновидної форми, а залишаються круглими. На щоках — пучки подовженого волосся (баки). Хвіст довгий і товстий, із закругленим кінчиком.
Хутро у манула найпухнастіше і найгустіше серед котячих. Забарвлення хутра є комбінацією світло-сірого і палево-охристого кольорів; волоски мають білі кінчики, внаслідок чого створюється враження, що хутро манула припорошене снігом. На задній частині тулуба і на хвості є вузькі темні поперечні смуги, з боків морди від кутів очей йдуть вертикальні чорні смуги. Кінчик хвоста чорний. Низ тіла бурий з білим нальотом.
Своєрідна зовнішність манула послужила підставою для гіпотези, що цей дикий кіт знаходиться в спорідненості з персидськими кішками, які схожі на нього пухнастим хутром, округлими формами і досить незвичайною для решти видів кішок формою голови.
[ред.] Розповсюдження і підвиди
Манул поширений в Центральній і Середній Азії, від Південної Закавказзі і західного Ірану до Забайкалья, Монголії і Північно-Західного Китаю. За останніх 10-15 років манул у відкритих степах був практично винищений, і його ареалу набуває вид ізольованих вогнищ.
Географічна мінливість забарвлення і розмірів тіла манула невеликі, признаються всього три підвиди:
- Otocolobus manul manul — зустрічається на більшій частині ареалу, але найбільш звичайний в Монголії і західному Китаї. Володіє типовим забарвленням.
- Otocolobus manul ferruginea — поширений в Ірані, Казахстані, Киргизії, Туркменії, Узбекистані, Таджикистані, Афганістані, Пакистані. Відрізняється червонувато-охристим забарвленням, з чіткими червонуватими смугами.
- Otocolobus manul nigripecta — мешкає в Кашмірі, Непалі і Тибеті. Для нього характерне сірувате забарвлення хутра, яке взимку набуває вираженого сріблисто-сірого відтінку.
[ред.] Спосіб життя і живлення
Для помешкання манула характерний різко континентальний клімат з низькими температурами взимку і невисоким сніжним покривом; найбільш поширений він в малосніжних районах (з товщиною снігового покриву до 20 сантиметрів, оскільки не пристосований до пересування по товстому пухкому снігу, завдяки гарному хутру витримує суворі зими до — 50 °C.). Населяє манул степові і напівпустинні ділянки в горах, мілкосопочниках, міжгірських улоговинах, особливо з чагарниками, останцамі і лагодженнями, наявністю кам'яних розсипів і скельних розколин. У горах піднімається до 3000-4800 м над рівнем моря. У лісовому поясі і в низинах рідкісний. Мозаїчність його ареалу, спорадічность розповсюдження і низька щільність пояснюються відносною стенотопностью вигляду. Повсюдно манул малочислен.
Манул веде поодинокий осілий спосіб життя. Активний переважно у сутінках і рано вранці; вдень спить в укритті. Лігво влаштовує в міжгір'ях скель, невеликих печерах, під каменями, в старих норах бабаків, лисиць, борсуків. Забарвлення манула володіє винятковими камуфлюючими властивостями, що допомагають йому в полюванні. Сам по собі манул — найповільніший і неповороткий з диких котів.
Годується манул майже виключно піщухамі і мишоподібними гризунами, зрідка ловить ховрахів, зайців-толаєв, сурчат і птахів. У літній період в роки депресії у великій кількості поїдає піщух, прямокрилих і інших комах. Здобич ловить, крадучи її або караулячи при каменях і норах.
Манул не пристосований до швидкого бігу. При небезпеці для нього характерне затаювання; він також рятується від ворогів, забираючись на камені і скелі. Стривожений манул видає хрипке бурчання або різке пирхання.
Характер у манулів злий та незалежний. Не приручаються, навіть якщо манула приручити кошеням, із віком він знову здичавіє.
[ред.] Розмноження
Манул розмножується один раз в рік. Шлюбний сезон відбувається у лютому — березні. Вагітність триває близько 60 днів. Кошенята народжуються в квітні, травні. У посліді 2-6 кошенят, рідше більше. Довжина новонародженого манула — близько 12 см, вага — до 300 г; у їх забарвленні помітна темна плямистість. Як і у багатьох котячих, кошенята манула народжуються сліпими і повністю безпорадними. Прозрівають вони на 10-12-й день. У віці 3-4 місяців вони починають полювати. Статевої зрілості молоді манули досягають у віці близько 10 місяців. Середня тривалість життя манула — 13-14 років.
[ред.] Загрози
Вважаєтться, що природними ворогами манулів є вовки, однак жодного випадку нападу вовків на манулів досі не зафіксовано. В природі головними ворогами манулів скоріш є великі хижі птахи — беркути, орли, сови. Дуже небезпечними є також собаки, які помітно вкорочують, а часом і знищують популяції манулів поруч із людськими поселеннями чи пасовиськами. Також чималої шкоди завдають люди.
[ред.] Статус популяції і охорона
Повсюдно, не виключаючи території, що охороняються, манул рідкісний або украй рідкісний, і його чисельність продовжує скорочуватися. Місцями він знаходиться на межі зникнення. Точна чисельність виду невідома, тому що він ховається від зайвого ока і через мозаїчність його розповсюдження. За даними експертів чисельність манула в 1989 і 1991 роках оцінювалася: у Алтайському краю в 200—300 особин; у Бурятії — 50-70 особин; у Читинській області — 2000—2400 особин. Максимальна щільність тварин в окремих місцепроживаннях складала 2,5-3 дорослих особі/10 км².
Характерні житла манула (кам'янисті степи, останци) порівняно мало страждають від дії людини; найбільший вплив на його чисельність робить полювання заради хутра, масове використання петель і капканів для вилову зайців і лисиць. Разом з дією антропогенних чинників підкреслюється погіршення кормової бази, зважаючи на зниження чисельності бабаків і інших гризунів. Багато звірів, особливо молодих, знищують вовки і пугачі; у ранньому віці велика смертність від інфекційних захворювань. Істотним лімітуючим чинником є також багатосніжні зими і тривала ожеледь.
Манул занесений в Червоний список МСОП із статусом «Близький до загрозливого» і в Додаток II Конвенції CITES (1995). Полювання на манула повсюдно заборонено. Манули досить успішно розмножуються в неволі. На 1 січня 1988 року, в 13 колекціях зоопарків світу містилося 35 манулов. Через слабко вивчену екологію манула заходи щодо охорони цього вигляду тільки розробляються.
[ред.] Манул в культурі
Манулам присвячена серія з 12 марок пошти Таджикистану, випущена в 1996 році під знаком Усесвітнього фонду дикої природи, а також декілька окремих марок таджицької пошти. Поштові марки з манулами випускали й інші держави, на території яких мешкають манули — Азербайджан, Монголія, Киргизстан. Не дивлячись на те, що манул не водиться ні в Європі, ні в Африці, він потрапив на випуски марок ООН і Беніну, присвячені рідкісним видам тварин. У 1996 році в Туркменістані була випущена пам’ятна срібна монета номіналом 500 манатів із зображенням манула. Монета вийшла в серії, присвяченій рідкісним і зникаючим видам тварин.
Восені 2008 року манули отримали популярність в Рунеті як інтернет-тема. Зазвичай у глядачів писок манула викликає асоціації з образою, загрозою і подивом. Манули дуже схожі на коханих людьми домашніх кішок, відрізняються підвищеною пухнастістю й незалежним характером. Вважається, що саме за ці якості манули полюбилися інтернет-аудиторії[1].
[ред.] Примітки
- ↑ Докладніше дивись: Марія Горинцева. Мануломанія (рос.) — в статті йдеться як про суспільний феномен «мануломанії», так і про суто біологічні проблеми.
[ред.] Джерела
- Великий тлумачний словник сучасної української мови
- Сторінка про манулів на сайті Московського зоопарку (рос.)
 |
Це незавершена стаття з теріології (ссавцезнавства). Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
 |
Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!
|
