Миколаїв (Львівська область)

Миколаїв
Герб Миколаєва
Вигляд на Миколаїв з півночі
Миколаїв на мапі України
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Львівська область
Район/міськрада	Миколаївський район
Код КОАТУУ	4623010100
Засноване	1570
Статус міста	з 1940 року
Населення	▲14824 (01.01.2011)
Площа	5 км²
Густота населення	2964,8 осіб/км²
Поштові індекси	81604
Телефонний код	+380-3241
Координати	0049.52 0023.99149°31′13″ пн. ш. 23°59′27″ сх. д.49.520278° пн. ш. 23.990833° сх. д. 49.520278, 23.990833
Відстань
Найближча залізнична станція	Миколаїв -Дністровський
До станції	3 км
До обл./респ. центру
- залізницею	45 км
- автошляхами	40 км
Міська влада
Адреса	81600, Львівська обл., Миколаївський р-н, вул. Шептицького, 82
Веб-сторінка	www.mykolaiv.lviv.uawww.mykolaiv.info

Микола́їв — місто в Україні, центр Миколаївського району Львівської області. Населення 14 801 мешканців (перепис 2001). Розташоване за 3 км від залізничної станції Миколаїв-Дністровський на лінії Львів—Стрий. Цементний завод, завод залізобетонних виробів, завод будівельних сумішей «Хенкель Баутехнік (Україна)».

Миколаїв заснований у 1570 році. Статус міста з 1940 року.

Історія

Перші поселення

Найдавніші поселення людини віком в 30-20 тис. років представлені мисливським літнім табором Дроговиж та зимовим поселенням в скельній порожнині Прийма І. Завдяки сприятливим природним умовам на території Миколаївщини, людина проживала тут і в наступний за палеолітом час в добу мезоліту, що датується IX-IV тис, до нашої ери. Вже відомо 9 поселень цього типу в районі сучасних сіл Верин, Крупсько, Прийма та Раделичі.

На території району відомо 15 поселень епохи енеоліту (ІІІ тис. до н.е.) в районі сіл Більче, Верин, Гірське, Криниця, Крупсько, Прийма, Раделичі, Рудники та Тростянець. До І тисячоліття нашої ери на території району відноситься 9 поселень поблизу сіл Верин, Заклад, Крупсько, Рудники та Тужанівці і два скарби римських монет у с. Стільсько та м. Миколаєві.

В VI ст. територія району увійшла до складу Великої Хорватії. У VIIІ-ІХ ст. столиця Великої Хорватії, ймовірно, знаходилася у Стільську, а головне святилище (требище) - в Ілові. У 981 - 992 роках князівства хорватів були приєднані до Київської Русі великим князем Володимиром Святославовичом. Вході цих війн Стільсько було зруйновано і більше не піднялось до рівня міста.

XIII - XV ст.

У 1241 році монгольські війська пройшли територією району, знищивши майже всі населенні пункти. В ході цього погрому і загинуло поселення міського типу, яке було на схилах Окружної гори (пізніше - Дроговиж). Миколаївська земля відродилась у складі Перемишльського князівства.

В лютому 1387 року поляки окупували територію району. Почалась роздача земель польським феодалам і їх прибічникам (Волковичам, Ходоровським). В 1403 - 1408 роках привілеї на міське право дістав Вербіж, куди закликали селитись польських і німецьких колоністів.

У історичних документах XV століття відомості про містечко Горожанна Велика, Вербіж, Бсрездівці, Більчс, Колодруби, Дроговиж, Розвадів, Ілів, Устя, Демня, Криниця, Красів, Ляшки Горішні, Ляшки Долішні, Верин, Поляна, Добряни, Ричагів.

XVI - XVII ст.

У XVI-XVII ст. з'являються згадки в документах про села Горуцька, Держів, Пісочна, Новосілки-Опарські.

Як видно із наведених фактів територія Миколаївщини в XVI-XVIІ ст. Була густо заселеною. Тут виникають нові містечка. У 1570 році польський король Сигізмунд II Август дав грамоту шляхтичеві Миколі Тарлу на заснування міста поблизу Дроговижа. На честь фундатора місто одержало назву Миколаїв.

У 1569 році шляхтич Мицей Чернеєвський заснував без дозволу короля містечко Розділ.

У той час головним заняттям населення були землеробство, тваринництво, ремесло і торгівля. Згідно з королівським привілеєм у Миколаєві 2 рази на рік проводились ярмарки, а раз на тиждень - щовівторка - базари. Миколаївські ремісники об'єднувались в цехи. В кінці XVI ст. були цехи гончарів, шевців, пекарів, різників.

Населення нашого краю, незважаючи на соціальний і національний гніт, постійно піднімалось на боротьбу проти поневолювачів. У 1599 році почалось повстання жителів Миколаєва. За переказами, міщани, щоб не викликати підозріння у влади, зібралися на раду за містом, на узліссі. Трохи пізніше, там виникло поселення під назвою Радів. Повстанці напали на міську ратушу, захопили міських старшин та шляхтича і відрубали їм голови. З цього часу на краю Миколаєва стоїть могила з пам'ятним хрестом, в якій похований шляхтич Адам Рзецький.

Впродовж XV-XVIII століть величезної шкоди населенню нашого краю завдали грабіжницькі нападки кримських татар. У 1498 році загонами кримського хана були спалені села Розвадів, Дроговиж, Верин, Устя та інші.

Великої шкоди населення Миколаєва і навколишніх сіл зазнало 1620 році. Польське військо було розгромлено під Цеценою в Молдавії. Татарські загони скориставшись беззахисністю українських земель, жахливо пограбували Галичину.

у складі Австрійської імперії. кін. XVIII ст. - поч. XX ст.

У 1772 році територія району увійшла до складу Австрійської імперії.

Уряд заохочував переселення німецьких колоністів на галицькі землі. Так на землях с. Добряни було засновано німецьку колонію Дорнфельд (тепер село Тернопілля), а в с. Красів - колонію Рейхенбах.

Зміна польської влади австрійською змінила життя народу на краще (припинились шляхетські міжусобиці, почав наводитись порядок).

У 1773 році Дроговизьке староство, в яке входили Миколаїв і 9 сіл, що були розташовані навколо, внесено в розпис державних маєтків і оцінене в 153180 золотих римських . У 1820 році це староство купив польський граф Станіслав Скарбек за 178630 золотих римських. Він став фактичним господарем Миколаєва. Тепер жителі міста мусили платити як державні податки, так і платежі на користь графа за те, що користувалися землею, пасовищами, пасіками. Жителі передмістя мали виконувати панщину.

Скарбек був одним з найбагатших людей в Австрійській імперії. Він був засновником притулку для сиріт і пристарілих, виділяв значні кошти на його утримання. Майже половина земель, значна частина лісів, пасовищ і сінокосів належала земельним магнатам, які на території Миколаївщини були в основному подяками.

Селянство нашого краю не хотіло миритися з тяжким становищем і піднімалося на боротьбу проти соціального і національного гніту. В 1846 році вибухнуло повстання. У той час село Велика Горожанка стало одним із центрів підготовки польського повстання проти Австрії. Скасування панщини у 1848 році не влаштовувало селянство, яке сподівалося одержати землю, ліси, луки і пасовища. До нашого часу в більшості сіл Миколаївського району збереглися пам’ятні хрести, встановлені громадами на скасування панщини в Галичині.

До початку війни у 1914 році австрійці проводять будівництво укріплень на лінії Розділ – Верин – Миколаїв - Дроговиж. Будівництво фортеці в околицях Миколаєва, яка мала прикривати дороги на Карпати було припинено після дізнання про це російською розвідкою.

В останніх числах серпня 1914 року на території Миколаївщини розпочались запеклі бої. Спроби австрійців утримати Миколаїв у своїх руках закінчились поразкою. У запеклих боях на австрійсько-російському фронті брав участь легіон Українських Січових Стрільців.

У с. Пісочна знаходився кіш УСС. До нашого часу в околицях с. Розвадів збереглися "касарні", тобто казарми, в яких проживали стрільці. Багато стрільців було розміщено в селах Верин, Надітичі, Рудники. В с. Велика Горожанка розміщалась пресова квартира УСС. Багато сіл були повністю спалені. Воюючі сторони не жаліли навіть церков.

XX століття

Після розвалу Австро-Угорської імперії на початку листопада 1918 року в Галичині проголошено Західно-Укранську Народну Республіку. У той час частина Миколаївщини увійшла до складу Жидачівського політичного повіту. Але польська буржуазія і поміщики прагнули приєднати Галичину до відновленої польської держави. Для захисту українських земель створюються Українська Галицька Армія (УГА). Миколаїв захищала Львівська бригада УГА, якою командував А.Бізанц (уроженець Миколаївщини з Дорнфельда-Тернопілля). 18 травня 1919 р. Миколаїв та Розділ були зайняті польськими військами.

В серпні 1920 року частини Першої кінної армії вступили на землі Миколаївщини. Червоноармійці вибили поляків з залізничної станції Миколаїв-Дроговиж і захопили великі трофеї.

У березні 1921 року підписано Ризький мирний договір, західно-українські землі перейшли під владу Польщі. На Миколаївщині розвивалася дрібна промисловість, виробництво вапна, кахлів, цегли, гончарного посуду. Велике підприємство Розвадівський вапняно-кахельний завод належав багатому єврейському капіталісту Шмораку. Більшість населення було зайнято в сільському господарстві і дуже страждало від безземелля. Кращі землі продавались або передавались безкоштовно переселенцям з Польщі.

3 початком ІІ-ої світової війни посилилась підготовка до повстання проти польської влади. В середині вересня повстанці здійснили напад на громадську канцелярію в Надітичі і розброїли 40 польських поліцаїв. Одночасно було роззброєно поліцію в Роздолі, Миколаєві на мостах через Дністер. Польські карателі з Жидачова розпочали наступ. Українські повстанці приготувались до оборони у с.Надітичі. Лише польське поповнення зі Стрия заставило повстанців відступити за Дністер. Карателі жорстоко катували українців у Надітичах, Роздолі, Крупську та Верині, палили селянські господарства.

До кінця вересня пройшло розмежування між Німеччиною та СРСР. Створювались робітничо-селянські комітети, які брали в свої руки владу і контролювали всі сфери життя. Було націоналізовано вапняно-кахельний завод, ремісничі майстерні, млини, магазини, пекарні. У січні 1940 року було створено Миколаївський район у складі Дрогобицької області. З лютого 1940 року почав працювати виконком районної Ради депутатів трудящих.

Весною 1940 року між Дроговижем, Розвадовом і Миколаєвом почалося будівництво цементного заводу. Цьому сприяли багатющі поклади вапняку і глини.

З кінця червня 1941 року по кінець липня 1944 року Миколаївщина знаходилась під фашистською окупацією. У серпні 1944 року відновлено Миколаївський район у складі Дрогобицької області. З грудня 1962 року Миколаїв увійшов до складу Жидачівського району.

З 6 грудня 1966 року утворено Миколаївський район у складі Львівської області з центром у м. Миколаєві. 80-ті роки XX ст. показали, що командно-адміністративна система повністю вичерпала свої можливості. В Україні розпочинається процес національного відродження.

Персоналії

• Устиянович Микола Леонтійович — український поет, прозаїк, громадський діяч.
• Тихолоз Наталія Богданівна — український літературознавець, франкознавець, кандидат філологічних наук.
• Уляна Кравченко – це літературний псевдонім. Її справжнє ім’я було Юлія Шнайдер. Hародилася 18 квітня 1860р. в м.Миколаєві на Львівщині в родині урядовця.
• Гнатів Микола-Ярослав Миколайович — прозаїк, лауреат Шевченківської премії у номінації "літературознавство та мистецтвознавство".

Див. також

• Львівська область
• Міста України

Посилання

Сайт Миколаєва