Імперфект

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Імперфе́кт (від лат. imperfectum — «незавершене») — одна з форм минулого часу дієслова в індоєвропейських мовах, що виражає тривалу або повторювану дію без указівки на її закінчення в минулому. У морфології «Руської правди» виразно виступає відсутність імперфекта і аориста.

Історія[ред. | ред. код]

У давнину[ред. | ред. код]

Імперфект, як і аорист, був живою формою мови стародавніх слов'ян аж у староруську епоху. Цей час уживали, щоб передати минулую дію в її розвитку, щоб виразити минулу тривалу або повторювальну дію. Як уважають науковці, імперфект і аорист зникли не тому, що вони не були властиві стародавнім слов'янам, а тому, що в дієслівних формах, які б виражали минулу дію в її розвитку, тут не було ніякої потреби.

Форми імперфекта в оригінальних східнослов'янських пам'ятках розповідних жанрів виступають, описуючи звичаї, традиції, явища, які мали тривале існування. Наприклад: "А древляне живяху звѣриньскимъ образомъ, жиуще скотьски: убиваху другъ друга, ядяху вся нечисто, и брака у нихъ не бываше, но умыкиваху у воды дѣвиця".

Утрата імперфекта, як і аориста, у живій мові східних слов'ян сталася ще в староруську добу, у XII ст. Пізніші випадки є традицією, а не властивістю живої мови. Уважають, що ці часи давньоруська мова втратила не тому, що вони два були не властиві давній мові, а тому, що в них уже просто не було потреби, бо перфект значно розширив свої межі і спокійно замінював їх обох. Можливо, імперфект зник раніше аориста[1].

Утворення[ред. | ред. код]

Походження форм[ред. | ред. код]

Наведені форми імперфекту з'явилися на слов'янському ґрунті, коли відбувся Педерсенів закон[2]:

Індоєвропейська мова Старосл. Церковносл.
Інфінітив *nĕs-tēi̯ > нєс-ти > нес-ти
Особа Однина
1 *nĕs-ēāx-ŏm > несѣахъ > несяхъ
2 *nĕs-ēāx-ĕ-s > несѣашє > несяше
3 *nĕs-ēāx-ĕ-t > несѣашє > несяше
Особа Двоїна
1 *nĕs-ēāx-ŏ-vē > несѣаховѣ > несяховѣ
2 *nĕs-ēāx-ĕ-tā > несѣашєта > несяста

несяшета

3 *nĕs-ēāx-ĕ-tĕ > несѣашєта >

несѣашєтє

несяста

несяшета

Особа Множина
1 *nĕs-ēāx-ŏ-mŏs > -mŭs > -mъ несѣахомъ> несяхомъ
2 *nĕs-ēāx-ĕ-tĕ > несѣашєтє > несясте

несяшете

3 *nĕs-ēāx-ŏ-nt > -ǭ > несѣахѫ > несяху

У старослов'янській мові[ред. | ред. код]

Імперфекта в глибоку давнину творено двома способами:

  1. шляхом додавання закінчень -ахъ, -аше до основ інфінітива, якщо вона закінчувалася на чи , тобто: стцерк.-слов. зна-ти > зна-ахъ, видѣ-ти > видѣ-аше;
  2. шляхом додавання закінчень -ѣахъ, -ѣаше до основ інфінітива в решті випадків, при цьому, якщо основа закінчувалася на [k] чи [g] або дієслово було другої дієвідміни, то перед суфіксом імперфекта мало місце чегування: стцерк.-слов. пєщи > пєчаахъ, мощи > можаашє, носити > ношаахъ, ходити > хождѩашє, возити > вожаахъ, любити > люблѩашє, мислити > мишлѩахъ;
  3. Більша частина старослов'янських дієслів утворювала форми імперфекту від основи інфінітива, але дієслова із суфіксом -нѫ- або дієслова, чия інфінітивна основа була односкладова й закінчувалася на -ы-, -и-, -ѹ- (кры-ти, би-ти, чѹ-ти), або ж містила неповноголосі сполуки -ра-, -ла-, -лѣ- (брати сѧ «боротися», клати «колоти», млѣти «молоти»), а також дієслово пѣти «співати» утворювали імперфекта від основи теперішнього часу: стцерк.-слов. пѣти > поѩхъ, клати > колѩашє, млѣти > мєлѩахъ, бити > биѩашє. Дієслово быти «бути» утворювало форму від основи бѣ-.

Найдавніші слов'янські форми імперфекта мали такий вигляд[2]:

Особа Писати Звати Ходити Видіти Нести Хвалити Бути
Однина
1 писаахъ зъваахъ хождяахъ видѣахъ несѣахъ хвалѣахъ бѣахъ
2 писаашє зъваашє хождяашє видѣашє несѣашє хвалѣашє бѣашє
3
Особа Двоїна
1 писааховѣ зъвааховѣ хождяаховѣ видѣаховѣ несѣаховѣ хвалѣаховѣ бѣаховѣ
2 писаашєта зъваашєта хождяашєта видѣашєта несѣашєта хвалѣашєта бѣашєта
3
Особа Множина
1 писаахомъ зъваахомъ хождяахомъ видѣахомъ несѣахомъ хвалѣахомъ бѣахомъ
2 писаашєтє зъваашєтє хождяашєтє видѣашєтє несѣашєтє хвалѣашєтє бѣашєтє
3 писаахѫ зъваахѫ хождяахѫ видѣахѫ несѣахѫ хвалѣахѫ бѣахѫ

У церковнослов'янській[ред. | ред. код]

У церковнослов'янській мові сполука -аа- надалі скоротилася в -а-, а -ѣа- та -ѩа- в -ѧ-, залежно від того, яка шелестівка передувала.

Імперфект на церковнослов'янському ґрунті мав такі форми[3][2]:

Особа Писати Звати Ходити Видіти Нести Хвалити Бути
Однина
1 писахъ зъвахъ хождахъ видяхъ несяхъ хваляхъ бяхъ
2 писаше зъваше хождаше видяше несяше хваляше бяше
3
Особа Двоїна
1 писаховѣ зъваховѣ хождаховѣ видяховѣ несяховѣ хваляховѣ бяховѣ
2 писаста

писашета

зъваста

зъвашета

хождаста

хождашета

видяста

видяшета

несяста

несяшета

хваляста

хваляшета

бяста

бяшета

3
Особа Множина
1 писахомъ зъвахомъ хождахомъ видяхомъ несяхомъ хваляхомъ бяхомъ
2 писасте

писашете

зъвасте

зъвашете

хождасте

хождашете

видясте

(-шете)

несясте

(-шете)

хвалясте

(-шете)

бясте

(-шете)

3 писаху зъваху хождаху видяху несяху хваляху бяху

Джерела[ред. | ред. код]

  • С. Бевзенко. Історична морфологія української мови. — Ужгород : Закарпатське обласне видавництво, 1980. — С. 258-260.
  • Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 21.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Бевзенко, Степан (1960). Історична морфологія української мови (Українською). Ужгород: Закарпатське обласне видавництво. с. 258–260, 298–305. 
  2. а б в А.И. Изотов (2010). Старославянский язык в сравнительно-историческом освещении (Російською). Москва: Азбуковник. с. 139–141. 
  3. Бевзенко, Степан (1960). Історична морфологія української мови (Українською). Ужгород: Закарпатське обласне видавництво. с. 259–260.