Басоля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Басоля
Баси (басолі). 20 ст. Покуття. Національний музей народної архітектури та побуту, МІ-199, МІ-439
Баси (басолі). 20 ст. Покуття. Національний музей народної архітектури та побуту, МІ-199, МІ-439
Баси (басолі). 20 ст. Покуття. Національний музей народної архітектури та побуту, МІ-199, МІ-439
Класифікація струнний музичний інструмент, смичковий музичний інструмент, хордофон
Класифікація Горнбостеля-Закса 321.321-71
Подібні інструменти
CMNS: Басоля у Вікісховищі

Басо́ля, басе́тля (через пол. basetla від італ. bassetto — «невеликий контрабас»)[1], бас — український народний смичковий музичний інструмент, який походить від старослов'янського великого гудка — гудища. Інструмент мав три струни і грали на ньому лукоподібним смичком. За структурою і розмірами нагадує віолончель, саме віолончель стала зразком для виготовлення української басолі, вона має 4 струни, настроєні по квінтах («до» великої октави, «соль» — «ре» — «ля» малої октави).

Виконавця на басолі називають басистом або басилом. Схожим на басолю серед народних музичних інструментів, але більшим за розміром є козобас.

Види[ред. | ред. код]

Розрізняють чотириструнну басолю з центральної України і триструнну — з Бойківщини. На них грають переважно смичком (нар. «смиком»), інколи щипком. Використовується як акомпанемент у малих інструментальних ансамблях (троїстих музиках). У Закарпатті зустрічається п'ятиструнна басоля, на якій грають щипком пальців та ударом по струнах спеціальною паличкою — бильцем. Верхня дека виробляється із смереки, ялини або явора, нижня з явора, обичайка із бука. Під струнотримачем інколи вирізався спеціальний отвір, куди вставлялося скельце для особливого забарвлення звука (зафіксовано на Бойківщині). Розмір інструменту коливається від 50–70 см (Поділля, Полтавщина) до 140–160 см (Закарпаття). Сучасне виробництво зафіксоване на Закарпатті.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • М. Хай, Н. Якименко Басоля // Українська музична енциклопедія / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006. — Т. 1. — C. 153
  • Чубинский П. Труды этнографично-статистической экспедиции в Западно-русский край. — С.Пб., 1874. — Т. 5;
  • Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу. — К., 1930;
  • Гуменюк А. Українські народні інструменти. — К., 1967;
  • Хай М. Музика Бойківщини. — К., 2002;
  • Черкаський Л. Українські народні музичні інструменти. — К., 2003;
  • Гордійчук М., Якименко Н. Народні інструменти // ІУМ. — 1989. — Т. 1.

Посилання[ред. | ред. код]