Вітовський Дмитро Дмитрович (батько)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дмитро Дмитрович Вітовський
Vitovsky Dmytro.jpg
Прізвисько Гнат Буряк
Народження 8 листопада 1887(1887-11-08)
с. Медуха, Станіславський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть 2 серпня 1919(1919-08-02) (31 рік)
Ратибор, Сілезія
Поховання Личаківський цвинтар
Країна ЗУНР ЗУНР
Приналежність USS kokarda.svg УСС, ZUNR coa.svg УГА
Освіта Львівський національний університет імені Івана Франка
Звання - OF-2 USR Hauptmann.svg Сотник (гауптман),
полковник УГА
Командування Державний секретар Військових Справ ЗУНР
Війни / битви Листопадовий чин
Відносини Син Дмитро Вітовський
Нагороди
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)

Дмитро́ Дми́трович Віто́вський (літ. псевдонім — Гнат Буряк[1]; * 8 листопада 1887(18871108), с. Медуха, Галицький район, Івано-Франківська область — † 2 серпня 1919, Ратибор, Сілезьке воєводство, Польща) — український політик, військовик і літератор, сотник Легіону Українських Січових Стрільців, полковник, начальний командант Української Галицької армії, Державний секретар військових справ ЗУНР.

Батько Дмитра Вітовського, поручника УПА.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 8 листопада 1887 року у дрібношляхетській родині в селі Медуха Станіславського повіту, випускник Станіславівської гімназії та правничого факультету Львівського університету.

Член Головної Управи Української радикальної партії, організатор «Січей», голова драгоманівської таємної організації, один із найактивніших провідників студентської молоді. Брав участь у боротьбі за створення українського університету, розробив план звільнення з в'язниці Мирослава Січинського, котрий здійснив замах на намісника Галичини графа Андрія Потоцького. За активну політичну діяльність був засуджений та позбавлений старшинського ступеня австрійської армії, якого отримав 1908 року.

В Легіоні УСС[ред.ред. код]

Група старшин УГА (зліва направор): отаман Н. Гірняк, поручник В. Старосольський, чотар М. Саєвич, полковник Д. Вітовський, чотар М. Гаврилко, І. Боберський, сотник О. Семенюк, до 2.08.1919

В легіоні УСС, куди був переведений з австрійського війська, перебував із серпня 1914 року, командир однієї з найкращих сотень напівкурення Шухевича.

В жовтні сотню Вітовського підпорядкували генералу Леману, командиру восьмої кінної дивізії яка брала участь у жовтневому наступі Австрійських військ на Галичині. Наступ проводився в напрямку з Ужка до Старого Самбора, за словами самого Вітовського це пов'язання з кіннотою було не надто вдалим:

«Важко навздігнати її, та ще й нами як єдиною піхотною частиною закривали всі діри».

Згодом сотня Вітовського брала участь у боях під Туркою та Нагуєвичами, де заледве не потрапила до російського полону.

Дмитро Вітовський був стрілецьким ідеологом та одним з неформальних лідерів УСС, ініціатором стрілецького фонду.

В 19161917 рр. разом з четарями Миколою Саєвичем і М. Гаврилком організовував українське шкільництво на Волині, а в 1918 — на Поділлі. В період Української держави деякий час був комендантом Жмеринки, де послідовно проводив організаційну діяльність зі створення українських державних органів влади.

Організатор і керівник Листопадового чину[ред.ред. код]

Один з керівників Листопадового чину 1918 року у Львові, командир збройних сил ЗУНР, пізніше — державний секретар військових справ ЗУНР, член УНРади від Української радикальної партії.

У травні 1919 року — член делегації на мирній конференції в Парижі, яка за дорученням Державного секретаріату мала домагатися припинення агресії Польської держави проти ЗУНР.

Загибель в авіакатастрофі[ред.ред. код]

Могила Дмитра Вітовського у Львові на Личаківському цвинтарі.

Повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі під Ратибором (Сілезія) разом із ад'ютантом, чотарем УГА Юліяном Чучманом (1895—1919). Донедавна вважалося, що він загинув 4 серпня 1919, проте київський історик Павло Гай-Нижник на підставі раніше невідомих документів встановив, що Дмитро Вітовський загинув 2 серпня 1919.

Поховання і перепоховання в Україні[ред.ред. код]

Похований був у Берліні 14 серпня 1919 року на цвинтарі Гугенотів.

1 листопада 2002 його прах урочисто перепоховано на Личаківському цвинтарі міста Львова; перепохованням опікувався Ференцевич Юрій.

Літературна творчість[ред.ред. код]

Літературний псевдонім — Гнат Буряк[1].

Як засновник Стрілецького Фонду був також засновником його друкованого органу — журналу «Шляхи», в якому й опублікував більшість своїх прозових творів[1], зокрема: «Із смутно-ясних спогадів» («Шляхи», 1915, ч. 2., с. 63; присвята пам'яті четаря І.Балюка), «Маківка»[2].

Новела «Звіт»[3] була опублікована у літ.-мистецькому збірнику «Тим, що впали» (Львів, 1917)[1].

Твори[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Стрілецька Голгофа. Спроба антології. — Л.: Каменяр, 1992. — С. 382
  2. Стрілецька Голгофа… — С. 72-74.
  3. Стрілецька Голгофа… — С. 69-70.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]