Вітовський Дмитро Дмитрович (батько)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Дмитрович Вітовський
- OF-2 USR Hauptmann.svg Сотник (гауптман),
полковник УГА
Vitovsky Dmytro.jpg
Загальна інформація
Народження 8 листопада 1887(1887-11-08)
с. Медуха, Станиславівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть 2 серпня 1919(1919-08-02) (31 рік)
Ратибор, Сілезія, Польща
Поховання
Alma Mater Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Псевдо Гнат Буряк
Військова служба
Приналежність ЗУНР ЗУНР
Війни / битви Листопадовий чин
Бої за гору Маківка
Командування
Державний секретар Військових Справ ЗУНР
Нагороди та відзнаки
Ювілейний хрест
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
CMNS: Вітовський Дмитро Дмитрович у Вікісховищі

Дмитро́ Дми́трович Віто́вський (літ. псевдонім — Гнат Буряк[2]; 8 листопада 1887(18871108), с. Медуха, Станиславівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Галицький район, Івано-Франківська область, Україна — 2 серпня 1919, Ратибор, Сілезьке воєводство, Польща) — український громадсько-військовий діяч, політик часів Габсбурзької монархії, військовик і літератор, письменник, сотник Легіону Українських Січових Стрільців, полковник УГА, начальний командант Української Галицької армії, один з організоторів Листопадового чину та Української Галицької Армії. Державний секретар військових справ ЗУНР.

Батько Дмитра Вітовського, поручника УПА.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 8 листопада 1887 року у дрібношляхетській родині в селі Медуха Станіславського повіту, випускник Станіславівської гімназії та правничого факультету Львівського університету.

Член Головної Управи Української радикальної партії, організатор «Січей», голова драгоманівської таємної організації, один із найактивніших провідників студентської молоді. Брав участь у боротьбі за створення українського університету, розробив план звільнення з в'язниці Мирослава Січинського, котрий здійснив замах на намісника Галичини графа Андрія Потоцького. За активну політичну діяльність був засуджений та позбавлений старшинського ступеня австрійської армії, якого отримав 1908 року. У 1910 р. ув'язнений за політичну діяльність, після звільнення закінчував студії у Краківському університеті. Брав активну участь в створенні «Січей», а згодом УСС.

В Легіоні УСС[ред. | ред. код]

Група старшин УГА (зліва направо): отаман Н. Гірняк, поручник В. Старосольський, чотар М. Саєвич, полковник Д. Вітовський, чотар М. Гаврилко, І. Боберський, сотник О. Семенюк, до 2.08.1919

Від початку Першої світової війни, зі серпня 1914 р., Дмитро Вітовський — сотник у легіоні Українських січових стрільців, член Української бойової управи, співзасновник Стрілецького фонду.

В легіоні УСС, куди був переведений з австрійського війська, перебував із серпня 1914 року, командир однієї з найкращих сотень напівкурення Шухевича.

В жовтні сотню Вітовського підпорядкували генералу Леману, командиру восьмої кінної дивізії яка брала участь у жовтневому наступі Австрійських військ на Галичині. Наступ проводився в напрямку з Ужка до Старого Самбора, за словами самого Вітовського це пов'язання з кіннотою було не надто вдалим:

«Важко навздігнати її, та ще й нами як єдиною піхотною частиною закривали всі діри».

Згодом сотня Вітовського брала участь у боях під Туркою та Нагуєвичами, де заледве не потрапила до російського полону.

Сотник Вітовський пройшов усі бої УСС у Карпатах, відзначився у визволенні Семиківців і Бурканів. За перемогу на Маківці удостоївся медалі «За хоробрість». 28 червня 1915 р. був призначений комендантом здобутого у боях княжого Галича. За його розпорядженням на ратуші був піднятий синьо-жовтий прапор. Після поранення в ногу його перевели на Волинь, де разом з четарями Миколою Саєвичем та Михайлом Гаврилком було організовано одинадцять українських народних шкіл.

Дмитро Вітовський був стрілецьким ідеологом та одним з неформальних лідерів УСС, ініціатором стрілецького фонду.

В 19161917 рр. разом з четарями Миколою Саєвичем і М. Гаврилком організовував українське шкільництво на Волині, а в 1918 — на Поділлі. В період Української держави деякий час був комендантом Жмеринки, де послідовно проводив організаційну діяльність зі створення українських державних органів влади. Вітовський — один з ідеологів стрілецької політичної думки ; у літературі виступав під псевдонімом Гнат Буряк.

Організатор і керівник Листопадового чину[ред. | ред. код]

Один з керівників Листопадового чину 1918 року у Львові, командир збройних сил ЗУНР, пізніше — державний секретар військових справ ЗУНР, член УНРади від Української радикальної партії. Під час Листопадового чину після розпаду Австро-Угорської імперії, зумів зайняти Львів, а потім відстояти його під ударами польських військ. Він з нуля створив Українську Галицьку армію, довівши її чисельність до 100 тис. багнетів, очолив її, отримав ряд видатних перемог, запропонував укласти військовий союз з УНР, а згодом підписав договір з УНР у Фастові. Як державний секретар військових справ ЗУНР (міністр) вніс до Національної ради законопроект про Злуку — об'єднання УНР і ЗУНР. В Універсалі зазначалося: «…Після чотирьох із половиною років муки, ридання й жалоби сповнилась народна воля! Зі сльозами радості сповіщаємо Вам велике слово: вчера упав кордон між українськими землями, і від вчера ми всі вже громадяни великої Народної Республіки… Ще хвиля кровавого зусилля — і слово станеться ділом! З крові і пожежі та руїни встане Велика Україна…».

У травні 1919 року — член делегації на мирній конференції в Парижі. 3 травня 1919 р. у складі делегації ЗУНР прибув на мирну конференцію в Париж. На жаль, тут з різних причин не вдалось захистити українські інтереси. Тому полковник Дмитро Вітовський вирішив повернутись до УГА, яка тоді вела разом з військом УНР наступ на Київ.

Загибель в авіакатастрофі[ред. | ред. код]

Могила Дмитра Вітовського у Львові на Личаківському цвинтарі.

Повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі на літаку ВПС УНР Zeppelin-Staaken RXIVа «R-71» під Ратибором (Сілезія) разом із ад'ютантом, чотарем УГА Юліяном Чучманом (1895—1919), повертаючись з мирної конференції, на якій намагався переконати Антанту в необхідності визнати Україну, а не лише Польщу, Чехословаччину і Югославію новою державою на карті Європи. На момент смерті йому було 31 рік. Донедавна вважалося, що він загинув 4 серпня 1919, проте київський історик Павло Гай-Нижник на підставі раніше невідомих документів встановив, що Дмитро Вітовський загинув 2 серпня 1919.[3]

Поховання і перепоховання в Україні[ред. | ред. код]

Похований був у Берліні 14 серпня 1919 року на цвинтарі Гугенотів.

25 серпня 1928 р. останки були перепоховані на цвинтарі Ст. Гедвіґс-Фрідгоф на Лізенштрассе. На траурному заході, окрім представників української громади Берліна, були присутні українські депутати польського Сейму, які в цей час приймали участь у роботі з'їзду Міжпарламентського Союзу — організації, у яку входили парламенти більшості держав світу: Дм. Левицький (голова делегації), Блажкевич, О.Вислоцький, В.Кохан, Ст. Кузик, О.Луцький, А.Максимович, Дм. Палій, Мілена Рудницька, В.Целевич (всі від партії УНДО), а також полковник Євген Коновалець (у той час голова ОУН), який над могилою зробив виступ.

1 листопада 2002 р. прах Дмитра Вітовського було урочисто перепоховано на Личаківському цвинтарі міста Львова; перепохованням опікувався Ференцевич Юрій.

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Літературний псевдонім — Гнат Буряк[2].

Як засновник Стрілецького Фонду був також засновником його друкованого органу — журналу «Шляхи», в якому й опублікував більшість своїх прозових творів[2], зокрема: «Із смутно-ясних спогадів» («Шляхи», 1915, ч. 2., с. 63; присвята пам'яті четаря І.Балюка), «Маківка»[4].

Новела «Звіт»[5] була опублікована у літ.-мистецькому збірнику «Тим, що впали» (Львів, 1917)[2].

Твори[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Личаківський некрополь — С. 419.
  2. а б в г Стрілецька Голгофа. Спроба антології. — Л. : Каменяр, 1992. — С. 382.
  3. Невідомі авіакатастрофи з грошима на борту. Український рахунок. Архів оригіналу за 30 червня 2018. Процитовано 30 червня 2018. 
  4. Стрілецька Голгофа… — С. 72-74.
  5. Стрілецька Голгофа… — С. 69-70.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]