Культура полів поховальних урн

Культура полів поховальних урн
Розташування	Європа
Доба	бронзова доба
Час існування	1300—750 роки до н. е.
Найбільші пам’ятки	Burgstallkogel (Австрія)
Попередня культура	Курганних поховань
Наступна культура	Гальштатська, Протовиланова
Культура полів поховальних урн у Вікісховищі

Типове поховання праху спаленого небіжчика в глечику

Зразки зброї, знайдені в могильниках культури

Культура полів поховань або Культура полів похоронних урн (англ. Urnfield culture, нім. Urnenfelderkultur) (1300—750 роки до н. е.) — загальна назва ряду археологічних культур за характерною ознакою, — могильниками без насипів, що містять переважно залишки трупоспалень, зазвичай з похованням праху в глиняному посуді, поставленому на дно могили. Культура полів поховань була наступницею культури курганних поховань і її успадкувала Гальштатська культура.

Історія

Культури полів поховань виникли у бронзову добу й існували протягом тривалого часу (понад 1700 років). Були поширені по всій Європі. У ранній залізній добі в могильниках вже починають зустрічатися поховання попелу померлих у ямках без урн і трупоположення.

• В 1300—300 роках до н. е. від півдня Балтійського узбережжя до Дунаю й від річки Шпрее до Волині була поширена найдавніша з культур полів поховань — лужицька культура.
• Приблизно 1000 року до н. е. у долинах річок Дунаю й Рейну в північно-західній частині Швейцарії й Східної Франції виникли південнонімецька й порейнська культури полів поховань. На початку залізної доби носії цих двох культур дістались території Франції, а в 800—700 роках до н. е. — Піренейського півострова (Каталонія, Кастилія), в 900—700 роках до н. е. з'явилися в Британії.

Поширення культури полів поховань не є результатом експансії якого-небудь одного народу або генетично зв'язаних народів. Очевидно, цей обряд був прийнятий етнічно різними групами населення Європи.

Припускають, що культури полів поховань в Іспанії й Британії належали предкам кельтів. На території Східної Європи до неї належать пшеворська, зарубинецька й черняхівська культури, які (щонайменше в деякій частині) були створені предками стародавніх слов'ян.

Місцеві варіанти

• Лужицька культура — Польща,
• Станівська культура (в Румунії Сучу-де-Сус) — українське Закарпаття, північно-східна Угорщина, східна Словаччина, північно-західна Румунія),
• Гава-голіградська культура,
• Киятицька культура,
• Пілінська культура,
• Чаканська культура,
• Кновізька культура у Чехії,
• Милавицька культура,
• Асва культура у Естонії та південній Фінляндії.

Вивчення полів поховань в Україні

Українськими вченими до Другої свтової війни та відразу опісля було виявлено на території України більше двохсот пунктів поховань цієї культури, не рахуючи тих, що знаходились на тільки-но приєднаних до УРСР західноукраїнських землях. Першим, хто відкрив поля поховань в Україні був Вікентій Хвойка (1901): у селах Черняхів, Зарубинці, Ромашки на Київщині. Він відразу ж визнав їх похованнями слов'ян^{[джерело?]}.

Див. також

• Тумулус

Джерела

• Полонська-Василенко Н., Історія України: У 2 т. Т. 1. До середини XVII століття.— К.: Либідь, 1992.— 640 с. ISBN 5-325-00300-3.
• Є. Махно, Вивчення культури полів поховань. — Археологія, № 1, 1947. — С.195—196. (Інститут археології Академії наук УРСР)

Посилання

• Поля поховань // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1429. — 1000 екз.
• Доісторичне минуле України: Перші відомості про поселення предків українських племен [Архівовано 14 червня 2013 у Wayback Machine.]