Свято Купала

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Свято Івана Купала)
Перейти до: навігація, пошук
Свято Купала
Свято Купала
Іван Соколов. Ніч на Івана Купала. 1856 рік
Інші назви Купайла
Місце поворот сонця з літа на зиму
Тип народний
Дата ніч з 23 червня (6 липня) на 24 червня (7 липня)
Святкування народні гуляння
Традиції Палити вогнища і стрибати через них, водити хороводи, плести вінки, збирати трави, обливатися джерелицею, шукати «цвіт папороті».
Пов'язаний з літнім сонцестоянням

Івана Купала, Купайла — традиційне східнослов'янське свято, яке відзначали вночі перед Івановим днем (24 червня за старим стилем). Зараз також його прив'язують до сонцевороту (21 червня, у високосний рік — 20 червня за часом UTC). У зв'язку із введенням григоріанського календаря у 01.03.1918 церковне свято Різдво Івана Предтечі припадає на 24 червня (7 липня) . Свято отримало свою назву від імені християнського святого Івана[1]. Квінтесенцією свята є очищення з допомогою вогню і води, найдавніша форма магічних дій[2].

Одне із чотирьох головних свят сонячного календаря.

Ймовірно, свято було встановлено в часи, коли сонцестояння випадало на 24 червня. Святкували Купала здавна по всій Україні, щоправда з певними відмінностями по регіонах. За радянського панування частина притаманних святу регіональних звичаїв відмерла. Подібні звичаї існують в багатьох народів, особливо індоєвропейських: Ліго у латвійців, Літа (Litha) у кельтів, Вардавар у вірменів, Исиах у якутів, у чехів, німців, австрійців, сербів, болгар, поляків, англійців, білорусів а також росіян[3]. Найбільшого розмаху свято набуло в Іспанії, де 19–24 червня проводиться фестиваль «Вогнища Сан Хуана» та в Бразилії — «Феста Юніна» 13-29 червня.

Історія та етимологія свята[ред.ред. код]

Назва Іван Купала має народно-християнське походження і є слов'янським варіантом імені Іоанн Хреститель (грец. Ιωάννης ο Βαπτιστής), оскільки епітет Іоанна — грец. βαπτιστής — «баптістіс» перекладається як «купатель, занурювач». Така назва свята була зумовлена і власне слов'янськими уявленнями: праславлавне kǫpati позначало ритуальне обмивання, очищення, яке здійснювалося у відкритих водоймах[4]. Тому, з одного боку, саме це дієслово був застосований для перекладу епітета «хреститель», а з іншого боку, назва свята пізніше було переосмислено народною етимологією і ув'язано з ритуальними купаннями у річках під час цього свята.

Деякі науково-популярні та неоязичницькі видання пов'язують свято з «язичницьким божеством» Купала. Дана точка зору не має достовірних підтверджень, оскільки сумнівне існування в слов'янському язичництві самого цього божества. Вперше божество «Купала» згадується в Густинському літописі (XVII століття), і є плодом непорозуміння: літописець, знаючи про «ігрища» на Івана Купала, прийняв назву свята за ім'я язичницького бога. Згодом це непорозуміння було повторено переписувачами, а потім і ранніми дослідниками слов'янської міфології, в результаті чого у слов'янському пантеоні з'явилося нове «божество».

На ділі ж Купала міг з'явитися в народних уявленнях лише як фольклорна персоніфікація свята, відбилася, наприклад, у піснях. Натомість в деяких регіонах Русі називали свято — Ярилин день, хоча, не виключено, що весняне рівнодення (новий рік) також було пов'язане із Ярилом. Це був останній день русального тижня. Ярило був божеством весни і кохання, тому його відповідниками є Камадева і Купідон. Після купальських ігор визначалися пари суджених, і наступний день Февронії Русальниці — протегував сім'ї і любові. У давнину з цього дня і до Петра гралися весілля.

Інші назви[ред.ред. код]

Купала, Колосок, Кресъ (ст.рус.), Ярилин день (яросл., твер.), «Сонцекрес» (укр.), «Купалле» (белорус.), «Rasos, Rasa», «Saulės» (Литва) — День Сонця, день Яніса та Ліго (Латвія), Водиці (болг.), Духов-день (болг.), «Еньовдень» (болг.), «Sobótki» — Соботки (польск.), Кокуй (новг.), «Свята Сонца і кахання» (белорус.), Лада (русин.), Іван-травник, «Копальний Іван» (укр.), Іван добрий, любовний, квітковий, чистоплотний, «Іван Вядзьмацкі» (белорус.), «Іван Калдунскі» (белорус.), «Св. Jован Игритель» (серб.), Перший покос, «Варфоломій і Варвара» (укр.)

Давні звичаї, обряди та прикмети свята[ред.ред. код]

Початок святкування[ред.ред. код]

Святкування розпочиналося в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок. [5]

Часто на свято Купала молодь запрошувала музикантів-виконавців на народних інструментах, які на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі разом з бубном супроводжували пісенну мелодію.

Купало та Марена[ред.ред. код]

Головні атрибути свята — це Купало й Марена (Марена, Мара, Марина). Згідно із слов'янським міфом, зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Але в народі, зокрема на Слобожанщині, вважали її старшою русалкою[3].

Власне святкування починалося з виготовлення опудала головних персонажів свята — Купала і Марени. Так, на Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками і намистом, в інших — замість солом'яного опудала садовлять дитя, яке виконує роль Івана Купала[3].

На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь-якого дерева.

Опудало Марени робили в різних регіонах України в залежності від традицій, які там склалися. На Полтавщині, наприклад, його виготовляють із гілок чорноклену, вишні, соломи. На Слобожанщині—із гілок чорноклену і трави.

Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени й співають пісень. Основною темою цих хороводів є кохання. Чоловіки й жінки теж сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.

Вогнище[ред.ред. код]

Івана Купала. Гадання на вінках. Кожин, Семен Леонідович

Обов'язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.

Купальське вогнище згідно з переказами має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають усі, проходячи так своєрідний ритуал очищення. Тож вважалося, що коли дівчина і хлопець, які кохають одне одного, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їхні руки залишаються з'єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище і якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був гарним.

Дівочі вінки[ред.ред. код]

Після втоплення Марени (інколи топили Купала) дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають свічки, запалюють їх і, прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата ідуть понад річкою й співають[3]:

Івана Купала. Поштова марка України (1998 рік)
«

В гаю зелененькім соловейко щебече,
Соловейко щебече;
Там дівчина мила віночок пустила
З барвіночку, з барвіночку.
Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,
За миленьким, за миленьким...

 »

Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Пара заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.

Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.

На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який із нею хоче одружитися.

За народним повір'ям, вінки, в яких дівчата беруть Участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.

У Галичині деякі дівчата сплетені вінки із чебрецю, святили у церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.

В деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали із голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі, як засіб охорони від нечистої сили.

Папороть[ред.ред. код]

Існує повір'я про цвіт папороті, котрий нібито з'являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» видатний український та російський письменник Микола Гоголь. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою.

За даними сучасних дослідників, повір'я про цвіт папороті могла породити цікава особливість папоротевої рослини "страусове перо звичайне" (Matteuccia struthiopteris); спороносні листки (спорофіли) цієї папороті виділяють особливу ефірну олію, що може випромінювати слабке світло[Джерело?].

Трави[ред.ред. код]

Існує повір'я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з «іванівською» росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки — потоплені дівчата, мавки — душі маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям і знають, як і коли його вживати.

Боротьба церкви зі святом[ред.ред. код]

Згідно з християнським календарем на ці дні припадає Різдво юдейського проповідника Йоханан бар Зехар'я (Івана Хрестителя) (24 червня за старим стилем), яке і святкують християни східного обряду. В Україні цей день називають святом Івана Купала. Деякі дослідники назву пов'язують з ім'ям словянського бога Купало — богом земних плодів (про накладку свят є записи у літописах, зокрема в Густинському, Іпатіївському[6]). Подвійна назва виникла у часи, коли християнська церква бажала замістити яскраве язичницьке свято на свято нової для слов'ян релігії. Самі святкування у своїй суті пов'язані із давньослов′янською вірою і носять магічний характер — ритуальні очищення вогнем, ворожіння, гадання, ігри.

Церкви не підтримували (і не підтримують) таких народних гулянь[7][8], і визнавали лише назву Різдво Іоанна Предтечі[ru], «Іванів день», натомість серед народу вживають або подвійну назву, або назву «Купала». Горпина Купальниця[ru] — слов'янське народне свято, що відзначається 23 червня (6 липня). У цей день все було підпорядковане підготовці до нічної зустрічі Купали. Після прийняття християнства на цей день наклалося церковне шанування святої Агрипини Римської, яку прозвали в народі Горпиною.

При цьому двовір′я було характерне не лише для Русі, а також і для Візантії, яка експортувала свою релігію на Русь. Так у Візантії в цей день міські жителі влаштовували гадання. Після заходу маленьку дівчинку одягали як заміжню. У неї повинна бути ваза з вузьким горлом, куди гості кидали записки з побажаннями. Після цього по черзі підходили до дівчинки і запитували, що їх чекає. У відповідь, вона трясла вазу, перевертала її і на руку дівчинки випадала відповідна записка, яку вона віддавала прохачеві. У сільській місцевості свято відзначалося стрибанням через вогнище, що мало принести удачу і захистити від злих духів. Ці обряди ромеїв є залишками адоній — свята Адоніса, який між іншим вважався коханим Діоніса, відомі епітети якого «Еван», «Єван». В свою чергу імя Адоніса повязане із богом сонця Атоном, а звідси із Адонаєм[9].

Деякі дослідники вважають, що «Іван» могло мати певні аналогії із божествами римського пантеону, зокрема із Янусом, якого етруски називали «Небеса» [Джерело?]. Янус або Юноніус був також богом початку і кінця часу та всякої діяльності й був тісно пов'язаний із Юно (Юнона). Від її імені походить назва місяця June, на який припадає літнє сонцестояння. Однією з іпостасей Юнони була Капротіна, функція якої — підтримка і зміцнення Місяця, як нічного світла, в той час, коли його сили найслабкіші, після літнього сонцестояння[10]. Фестиваль Нона Капротінія («Нони Дикої Фіги») — 7 липня. При цьому не всюди головне свято літа визначають за сонячним календарем із привязкою до сонцестояння, наприклад в Індії Джанмаштамі визначають за місячним календарем як 8 день темної половини місяця шравана (рахуючи від молодика) і в наш час дата може припадати на кінець серпня. Аналіз астрономічних даних вказує, що літнє сонцестояння і вхід Сонця до знаку Рака в тропічних координатах випадало на 24 червня у 33 ст. до н. е., тому поява свята може відноситись до цього періоду.

Свято у мистецтві[ред.ред. код]

Існували легенди про те, що в ніч перед Івановим днем злітається на шабаш нечиста сила. Зокрема на цю тему Мусоргський Модест Петрович у 1867 р. створив музичний твір «Іванова ніч на Лисій горі». А Римський-Корсаков на його основі балет "Ніч на Лисій горі"[ru]. Інші відомі твори — "Торжество літнього сонцестояння"[ru].

Місця святкування[ред.ред. код]

Одним із наймасовіших є щорічне святкування Купала у Національному музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові в Києві. У 2016 свято у Пирогові зібрало кілька сотень шанувальників народних традицій. Завершився вечір концертом українських гуртів «ТіК» та «The ВЙО».[11]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Огієнко І. (Митрополит Іларіон) Дохристиянські вірування українського народу. — Київ: Обереги, 1992. — 424 с.
  2. Василь Скуратівський. Русалії. — Київ: Видавництво «Довіра», 1996. — С. 69—74. ISBN 966-507-028-2
  3. а б в г Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. К.: Т-во «Знання України».— 1993. — 112 с.
  4. Журавлев А. Ф. Язык и миф. Лингвистический комментарий к труду А. Н. Афанасьева «Поэтические воззрения славян на природу». М.: Индрик, 2005. С. 904.
  5. Свято краси і молодості – Івана Купала (6 липня) – Олександр Токар. otokar.com.ua. Процитовано 2016-09-02. 
  6. Митрополит Іларіон «Дохристиянські вірування українського народу»
  7. Огієнко І. (Митрополит Іларіон) Дохристиянські вірування українського народу. — Київ: Обереги, 1992. — 424 с.
  8. Ієрей Назарій Лозинський: Для християн свята Івана Купала не існує
  9. Зигмунд Фрейд. «Мойсей и монотеїзм» (нем. Der Mann Moses und die monotheistische Religion; 1939)
  10. Жорж Дюмезіль. Боги латинських і ведичних міфів. G. Dumezil Déesses latines et mythes vediques
  11. Сергій Коровайний (07 липня 2016). Фотогалерея: Купальські вогнища та вінки у Пирогові. Радіо Свобода. 

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]