Алексієвич Світлана Олександрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Світлана Алексієвич
Святлана Аляксандраўна Алексіевіч і Светлана Александровна Алексиевич
Світлана Алексієвич під час своєї лекції в Києві
Світлана Алексієвич під час своєї лекції в Києві
При народженні Світлана Олександрівна Алексієвич
Дата народження 31 травня 1948(1948-05-31) (68 років)
Місце народження Станіслав, Українська РСР, СРСР СРСР
Національність білоруска, українська
Громадянство Білорусь Білорусь
Alma mater Білоруський державний університет[1][2][3][4]
Мова творів російська
Рід діяльності письменник
Напрямок публіцистика
Жанр проза
Нагороди
Nobel prize medal.svg
Нобелівська премія з літератури (2015)
Сайт: alexievich.info
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Nobel prize medal.svg

Світла́на Олекса́ндрівна Алексіє́вич (біл. Святла́на Алякса́ндраўна Алексіе́віч, нар. 31 травня 1948(19480531), Станіслав) — білоруська російськомовна письменниця та публіцистка українського походження. Лауреат багатьох міжнародних літературних премій. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 2015 рік.[5][6] Німецьке видання «Німецька Хвиля» назвало її «блискучим майстром художньо-документальної прози».[7]

Свої твори пише російською мовою.

Біографія[ред.ред. код]

Народилася в Станіславі (нині Івано-Франківськ)[8] в сім'ї сільських вчителів. Батько — білорус, мати — українка. Дитинство провела в українському селі, у Вінницькій області.

Звичайно, я пам'ятаю, що дуже важко жили батьки. Батько ж був військовий, потім довго сільським учителем. Я пам'ятаю запах волосся, пилу, ці долини. Бабусю пам'ятаю дуже красиву, з прекрасним голосом, як хату білили, як хліб пекли. Це дуже сильно пам'ятаю. Я завжди кажу, що пишаюся, що у мене українська кров.[9]

Після демобілізації батька, радянського офіцера, з армії сім'я переїхала в Білорусь, де оселилася в селі.

Після закінчення школи працювала кореспондентом районної газети в Наровлі.

У 1967 році вступила на факультет журналістики Білоруського державного університету, після закінчення якого Світлану направили на роботу в районну газету міста Береза. Через рік отримала роботу в республіканській «Сельской газете», а ще згодом — в журналі «Нёман» (орган Спілки письменників Білорусі).

Книги Алексієвич виклика́ли критику з боку радянського режиму, письменницю звинувачували зокрема в «пацифізмі, натуралізмі, розвінчуванні героїчного образу радянської жінки» («У війни не жіноче обличчя»).

Для написання «Цинкових хлопчиків» Світлана особисто відвідала Афганістан, зустрічалася з колишніми учасниками бойових дій та з матерями загиблих воїнів. Після виходу книги 1989 на письменницю навалилась чергова хвиля критики, що призвела до суду над письменницею та її книгою у 1992 році, який втім було припинено.

Після окупації Криму Росією виступила в німецькій газеті Frankfurter Allgemeine з засудженням російської політики щодо України[10].

Світлана Алексієвич, 2013 р.

Письменниця перебуває в опозиції до режиму Олександра Лукашенка. Живе і працює за межами Білорусі — в Італії, Швеції.

8 жовтня 2015 року Світлану Алексієвич було відзначено Нобелівською премією з літератури «за її багатоголосу творчість — пам'ятник стражданню і мужності у наш час»[11]. Світлана Алексієвич — перший нобелівський лауреат в історії незалежної Білорусі; вона стала першим з 1987 року російськомовним письменником, що удостоєний Нобелівської премії з літератури. Вперше за півстоліття премія була присуджена письменникові, який переважно працює в жанрі документальної літератури; при цьому вперше Нобелівська премія з літератури присуджена професійному журналісту.

Одразу після нагородження Нобелівською премією на прес-конференції в Мінську Світлана Алексієвич звинуватила Росію у вторгненні в Україну. «Це — окупація, це — іноземне вторгнення». Вона зізналася, що плакала, коли бачила фотографії убитих під час подій у центрі Києва в лютому 2014 року. «Я люблю добрий російський світ, гуманітарний російський світ, але я не люблю російський світ Берії, Сталіна і Шойгу», — сказала літератор.[12]. Також вона захоплюється Надією Савченко, в одному з інтерв'ю на Радіо Свобода назвала її «українською Жанною д'Арк»[13].

Деяка частина російської і білоруської інтелігенції вважає присудження Нобелівської премії Алексієвич політичною акцією[14][15][16].

В січні 2017 року вийшла з членів Російського ПЕН-Центру, російського відділення міжнародної організації ПЕН-клуб на знак протесту проти виключення з ПЕН-Центру Сергій Пархоменка, журналіста і опозиціонера, а також ігнорування арешту українського режисера Олега Сенцова[17].

Критика[ред.ред. код]

У липні 2016 виступаючи в Нью-Йорку Алексієвич зробивши контроверсійну заяву що виключно українці були винні у Голокості на території Білорусі, заявивши, що «карателі, які працювали на території Білорусі, вони були всі з України».[18][19] Пізніше українські та польські інтелектуали виразили своє обурення контроверсійній заяві Алексієвич.[20][21]

Твори[ред.ред. код]

Книги Світлани Алексієвич видавали в Росії, Україні, США, Німеччині, Великобританії, Японії, Швеції, Франції, Китаї, В'єтнамі, Болгарії, Індії та інших країнах. Вона є автором сценаріїв 21 документального фільму та трьох театральних п'єс. Вистави за її книгами ставили у Франції, Німеччині, Болгарії.

  • 1983 — Светлана Алексиевич. У войны не женское лицо. Мінск: Мастацкая лiтаратура. 1985. 317 с.
    • (білоруський переклад) Святлана Алексiевiч. У вайны не жаночае аблiчча. Перакл. з рас.: Мікола Гіль. Мiнск: Мастацкая лiтаратура. 1991. 272 с
  • 1985 — Светлана Алексиевич. Последние свидетели. Сто недетских рассказов. Москва: Молодая гвардия. 1985. 175 с.
    • (білоруський переклад) Святлана Алексiевiч. Апошнiя сведкi. Кнiга недзiцячых расказаў. Перакл. з рас.: ?. Мiнск: Юнацтва. 1985
  • 1989 — Светлана Алексиевич. Цинковые мальчики. Москва: Молодая гвардия. 1991. 172 с.
    • (білоруський переклад). Цынкавыя хлопчыкі. Перакл. з рас.: Мікола Гіль. Менск: Беларусь. 1991. 175 с.
  • 1993 — Светлана Алексиевич. Зачарованные смертью. Москва: Слово. 1994. 364 с.
    • (білоруський переклад) Святлана Алексiевiч. Зачараваныя смерцю: Перакл. з рас:. Мікола Гіль. Мiнск: Беларусь, 1993. 128 с.
  • 1999 — Светлана Алексиевич. Чернобыльская молитва. Моска: «Остожье», 1997. 224 с.
    • (білоруський переклад) Святлана Алексiевiч. Чарнобыльская малiтва: Хроніка прышласці. Менск: Рэспубліканскае грамадскае аб'яднанне "«Літаратурна-мастацкі фонд „Гронка“». Перакл. з рас:. Мікола Гіль. 1999. — 222 с.
  • 2013 — Светлана Алексиевич. Время секонд-хэнд: конец красного человека. Москва: «Время», 2013.
    • (білоруський переклад) Святлана Алексіевіч. Час сэканд-хэнд: канец чырвонага чалавека. Перакл. з руск.: Ц. Чарнякевіч, В. Стралко. Менск: Логвінаў, 2014. — 384 с.

Примітка: Книга «Час second-hand» це вже другий варіант твору. Ця книга в першому варіанті видавалася у 1994 році під називою «Зачаровані смертю» і в ньому містилося десять історій.[22]

Переклади українською[ред.ред. код]

  • Світлана Алексієвич. Чорнобиль: хроніка майбутнього («Червона людина. Голоси утопії» #4). Переклад з російської та післямова: Оксана Забужко. Київ: Факт. 1998. 194 с. ISBN 966-7274-38-1
    • (перевидання) Світлана Алексієвич. Чорнобильска молитва: хроніка майбутнього («Червона людина. Голоси утопії» #4). Переклад з російської та післямова: Оксана Забужко. Київ: КОМОРА. 2016. 288 c. ISBN 978-617-728-605-8
  • Світлана Алексієвич. Час second-hand (кінець червоної людини) («Червона людина. Голоси утопії» #5). Переклад з російської: Леся Лисенко. Київ: Дух і Літера. 2014. 452 c. ISBN 978-966-378-338-3
  • Світлана Алексієвич. У війни не жіноче обличчя («Червона людина. Голоси утопії» #1). Переклад з російської: Володимир Рафєєнко. Харків: Віват. 2016. 400 c. ISBN 978-617-690-568-4
  • Світлана Алексієвич. Цинкові хлопчики («Червона людина. Голоси утопії» #3). Переклад з російської: Тетяна Комлик та Дзвінка Торохтушко. Харків: Віват. 2016. 368 c. ISBN 978-617-690-573-8
  • Світлана Алексієвич. Останні свідки. Соло для дитячого голосу («Червона людина. Голоси утопії» #2). Переклад з російської: Леся Лисенко. Київ: Дух і Літера 2016. 368 c. ISBN 978-966-378-472-4[23][24]

Примітка: Книга «Час second-hand» це вже другий варіант твору. Ця книга в першому варіанті видавалася у 1994 році під називою «Зачаровані смертю» і в ньому містилося десять історій. Українською книга «Зачаровані смертю» ще не видавалася.[25]

Нагороди[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кто есть кто в Республике Беларусь Białystok: Podlaski Instytut Wydawniczy, 2000. — С. 14. — 313 с. — ISBN 83-913780-0-4
  2. Беларусь: ні Эўропа, ні Расея. Меркаваньні беларускіх эліт — 2006. — С. 249. — 258 с. — ISBN 83-89406-77-2
  3. Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т. 1: А — Аршын Мінск: 1996. — С. 243. — 552 с. — ISBN 985-11-0036-6
  4. Энцыклапедыя гісторыі Беларусі ў 6 тамах. Том 1 Мінск: (untranslated), 1993. — С. 100. — ISBN 978-5-85700-074-8
  5. The Nobel Prize in Literature 2015. Svetlana Alexievich (Нобелівська премія з літератури 2015. Світлана Алексієвич — Офіційний сайт нобелівської премії, 8 жовтня 2015 року (англ.)
  6. Нобеля з літератури отримала авторка з Білорусі, українка за походженням. — Українська правда, 8 жовтня 2015 року.
  7. Єфім Шуман. Світлана Алексієвич: Світлана Алексієвич: "Ми – суспільство жертв" // Німецька хвиля : радіостанція. — 2013. — № 08.10.2013.
  8. Нація, що протистоїть російському середньовіччю. Найвлучніші цитати Світлани Алексієвич про Україну — ТСН, 8 жовтня 2015
  9. Все, що ви маєте знати про Світлану Алексієвич — Висновки, 23 квітня 2016
  10. Світлана Алексієвич. Колективний Путін. Frankfurter Allgemeine, переклад журналу Ї. Процитовано 2014-07-04. 
  11. Нобелівським лауреатом із літератури стала білоруська письменниця Світлана Алексієвич. ukranews.com. Українські новини. 2015-10-08. 
  12. Лауреат Нобелівської премії з літератури звинуватила Росію у вторгненні в Україну — Уніан, 09 жовтня 2015
  13. Світлана Алексієвич: «Надія Савченко стала українською Жанною д'Арк»
  14. Олег Пухнавцев (2015, №40(6528)). Литератор нужного калибра [Літератор потрібного калібру]. Литературная газета (рос.). 
  15. Дмитрий Чёрный. Премия «Чёрного города» (2015, №36). Премия «Чёрного города» [Нагорода "Чорного міста"]. Литературная Россия (рос.). 
  16. От Нобеля к Шнобелю: медленно, но уверенно [Від Нобеля до Шнобеля: повільно, але впевнено] (рос.). Літкритика.By. 08/10/2015. 
  17. Світлана Алексієвич вийшла з російського ПЕН-центру
  18. Час читати книжки Алексієвич — День, 5 липня, 2016
  19. Алексієвич у США заявила про причетність українців до Голокосту (ВІДЕО) — Преса України, 03 липня 2016
  20. Українських і польських інтелектуалів об'єднав обурливий виступ Світлани Алексієвич — Express.ua, 05.07.2016
  21. Заява Алексієвич про українців-«карателів» у Білорусі є дилетантською — історик — Радіо Свобода, 04 липня 2016
  22. Нобелівський лауреат Світлана Алексієвич: «Бандерівці» врятували моє життя — espresso.tv, 8 жовтня, 2015
  23. Останні свідки. Соло для дитячого голосу. Алексієвич Світлана — Дух і література, 2016
  24. Світлана Алексієвич «Останні свідки»: так озиваються власні родинні спогади про війну — Друг читача, 11.10.2016
  25. Нобелівський лауреат Світлана Алексієвич: «Бандерівці» врятували моє життя — espresso.tv, 8 жовтня, 2015

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]