Алексієвич Світлана Олександрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Світлана Алексієвич)
Перейти до: навігація, пошук
Світлана Алексієвич
Світлана Алексієвич під час своєї лекції в Києві
Світлана Алексієвич під час своєї лекції в Києві
При народженні Світлана Олександрівна Алексієвич
Дата народження 31 травня 1948(1948-05-31) (67 років)
Місце народження Станіслав, Українська РСР, СРСР СРСР
Національність Білоруска
Громадянство Білорусь Білорусь
Рід діяльності письменник
Напрямок публіцистика
Жанр проза
Премії
Nobel prize medal.svg
Нобелівська премія з літератури (2015)
www.alexievich.info

Commons-logo.svg Світлана Алексієвич у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Світлана Алексієвич у Вікіцитатах

Nobel prize medal.svg

Світла́на Олекса́ндрівна Алексіє́вич (біл. Святла́на Алякса́ндраўна Алексіе́віч, нар. 31 травня 1948(19480531), Станіслав) — білоруська письменниця та публіцистка. Лауреат багатьох міжнародних літературних премій. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 2015 рік[1][2].

Пише російською мовою.

Біографія[ред.ред. код]

Народилася в Станіславі (нині Івано-Франківськ)[3][4] в сім'ї сільських вчителів. Батько — білорус, мати — українка. Дитинство провела в українському селі, у Вінницькій області.

Звичайно, я пам'ятаю, що дуже важко жили батьки. Батько ж був військовий, потім довго сільським учителем. Я пам'ятаю запах волосся, пилу, ці долини. Бабусю пам'ятаю дуже красиву, з прекрасним голосом, як хату білили, як хліб пекли. Це дуже сильно пам'ятаю. Я завжди кажу, що пишаюся, що у мене українська кров.

Після демобілізації батька, радянського офіцера, з армії сім'я переїхала в Білорусь, де оселилася в селі.

Після закінчення школи працювала кореспондентом районної газети в Наровлі.

У 1967 році вступила на факультет журналістики Білоруського державного університету, після закінчення якого Світлану направили на роботу в районну газету міста Береза. Через рік отримала роботу в республіканській «Сельской газете», а ще згодом — в журналі «Нёман» (орган Спілки письменників Білорусі).

Книги Алексієвич виклика́ли критику з боку радянського режиму, письменницю звинувачували зокрема в «пацифізмі, натуралізмі, розвінчуванні героїчного образу радянської жінки» («У війни не жіноче обличчя»).

Для написання «Цинкових хлопчиків» Світлана особисто відвідала Афганістан, зустрічалася з колишніми учасниками бойових дій та з матерями загиблих воїнів. Після виходу книги 1989 на письменницю навалилась чергова хвиля критики, що призвела до суду над письменницею та її книгою у 1992 році, який втім було припинено.

Після окупації Криму Росією виступила в німецькій газеті Frankfurter Allgemeine з засудженням російської політики щодо України[5].

Світлана_Алексієвич, 2013 р.

Алексієвич називають «блискучим майстром художньо-документальної прози»[6]

Письменниця перебуває в опозиції до режиму Олександра Лукашенка. Живе і працює за межами Білорусі — в Італії, Швеції.

8 жовтня 2015 року Світлану Алексієвич було відзначено Нобелівською премією з літератури «за її багатоголосу творчість — пам'ятник стражданню і мужності у наш час»[7]. Світлана Алексієвич — перший нобелівський лауреат в історії незалежної Білорусі; вона стала першим з 1987 року російськомовним письменником, що удостоєний Нобелівської премії з літератури. Вперше за півстоліття премія була присуджена письменникові, який переважно працює в жанрі документальної літератури; при цьому вперше Нобелівська премія з літератури присуджена професійному журналісту.

Одразу після нагородження Нобелівською премією на прес-конференції в Мінську Світлана Алексієвич звинуватила Росію у вторгненні в Україну. «Це — окупація, це — іноземне вторгнення». Вона зізналася, що плакала, коли бачила фотографії убитих під час подій у центрі Києва в лютому 2014 року. «Я люблю добрий російський світ, гуманітарний російський світ, але я не люблю російський світ Берії, Сталіна і Шойгу», — сказала літератор.[8]. Також вона захоплюється Надією Савченко, в одному з інтерв'ю на Радіо Свобода назвала її «українською Жанною д'Арк»[9].

Деяка частина російської і білоруської інтелігенції вважає присудження Нобелівської премії Алексієвич політичною акцією[10][11][12].

Твори[ред.ред. код]

Книги Світлани Алексієвич видавали в Росії, Україні, США, Німеччині, Великобританії, Японії, Швеції, Франції, Китаї, В'єтнамі, Болгарії, Індії та інших країнах (всього в 19 країнах світу).

  • 1983 — У войны не женское лицо. — Минск: Мастац. літ., 1985. — 317 с.[13]
  • 1985 — Последние свидетели. Сто недетских рассказов. — М. : Молодая гвардия, 1985. — 175 с.
  • 1989 — Цинковые мальчики. — М. : Молодая гвардия, 1991. — 172 с.
  • 1993 — Зачарованные смертью.
  • 1999 — Чернобыльская молитва. — М.:, Изд-во «Время», 2006. — 379 с. ISBN 5969101281, 978-5969101289
  • 2006 — Чудный олень вечной охоты.
  • 2013 — Время секонд-хэнд: конец красного человека. — М.: Изд-во «Время», 2013. ISBN 978-5969111295

Вона є автором сценаріїв 21 документального фільму та трьох театральних п'єс. Вистави за її книгами ставили у Франції, Німеччині, Болгарії.

Переклади українською
  • Чорнобиль: хроніка майбутнього / Пер. і післямова О. Забужко. — К.: Факт, 1998. — 194 с. — ISBN 966-727438-1
  • Час second-hand (кінець червоної людини) / Пер. з рос. Л. Лисенко — К.: Дух і Літера, 2014. — 452 c. — ISBN 978-966378338-3

Нагороди[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Повідомлення на сайті Нобелівського комітету. 8 жовтня 2015 року
  2. Нобеля з літератури отримала авторка з Білорусі, українка за походженням. Українська правда, 8 жовтня 2015 року.
  3. Svetlana Alexievich — Светлана Алексиевич. Персональная страница. Голоса страны Утопии.
  4. Нація, що протистоїть російському середньовіччю. Найвлучніші цитати Світлани Алексієвич про Україну 8 жовтня 2015 р., ТСН
  5. Светлана Алексиевич. Коллективный Путин. Frankfurter Allgemeine. Процитовано 2014-07-04. 
  6. Ефим Шуман. Светлана Алексиевич: «Мы — общество жертв» // Немецкая волна : радіостанція. — 2014. — № 20.06.2013.
  7. Нобелівським лауреатом із літератури стала білоруська письменниця Світлана Алексієвич. ukranews.com. Українські новини. 2015-10-08. 
  8. Лауреат Нобелівської премії з літератури звинуватила Росію у вторгненні в Україну
  9. Світлана Алексієвич: «Надія Савченко стала українською Жанною д'Арк»
  10. Олег Пухнавцев. Літератор потрібного калібру // Літературна газета, 20015, № 40(6528)
  11. Дмитрий Чёрный. Премия «Чёрного города» // Литературная Россия, 2015, № 36
  12. Від Нобеля до Шнобеля: повільно, але впевнено. Літкритика.By. 
  13. Светлана Алексиевич. «У войны не женское лицо», 2012. Повний текст; PDF

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]