Ірен Жоліо-Кюрі

Ірен Жоліо-Кюрі
фр. Irène Joliot-Curie
Ім'я при народженні	фр. Irene Curie
Народилася	12 вересня 1897(1897-09-12) Париж, Франція
Померла	17 березня 1956(1956-03-17) (58 років) Париж ·лейкоз
Поховання	Со (цвинтар)d
Місце проживання	Франція
Країна	Франція
Діяльність	фізикиня, хімікиня, професор, політична діячка, фізик-ядерник, дослідниця
Alma mater	Сорбонна
Галузь	Хімія, Радіобіологія
Заклад	факультет природничих наук Паризького університетуd
Посада	undersecretaryd
Вчене звання	Доктор філософії
Науковий ступінь	Професор
Вчителі	Поль Ланжевен
Аспіранти, докторанти	Yang Chengzongd
Членство	Академія наук НДР Російська академія наук Бельгійська королівська академія медицини Нідерландська королівська академія наук Польська академія наук
Партія	Французька секція робітничого інтернаціоналу
Відома завдяки:	Синтез нових радіоактивних елементів
Батько	П'єр Кюрі
Мати	Марія Склодовська-Кюрі
Брати, сестри	Ев Кюрі
У шлюбі з	Фредерік Жоліо-Кюрі
Діти	Пєр Жоліоd Hélène Langevin-Joliotd
Родичі	Жак Кюрі, Юзеф Склодовськийd, Броніслава Длуска, Гелена Склодовська-Шалайd, Моріс Кюріd і Helena Dłuskad
Нагороди	Нобелівська премія з хімії (1935) медаль Барнарда (1940) Орден Почесного легіону
Висловлювання у Вікіцитатах  Ірен Жоліо-Кюрі у Вікісховищі

Ірен Жоліо-Кюрі (фр. Irène Joliot-Curie, дівоче прізвище — Кюрі; 12 вересня 1897, Париж — 17 березня 1956, Париж) — французька вчена, лауреатка Нобелівської премії з хімії 1935 року (спільно з Фредеріком Жоліо), старша дочка Марії Склодовської-Кюрі та П'єра Кюрі, дружина Фредеріка Жоліо-Кюрі.

Біографія

Ірен Жоліо-Кюрі народилася в Парижі. Вона була старшою з двох дочок П'єра Кюрі й Марії (Склодовської) Кюрі. Марі Кюрі вперше отримала радій, коли Ірен було всього рік. Приблизно в цей же час дід Ірен по лінії батька, Ежен Кюрі, переїхав жити до їх сім'ї. За професією Ежен Кюрі був лікарем. Він добровільно запропонував свої послуги повсталим під час революції 1848 року і допомагав Паризькій комуні 1871 року. Ежен Кюрі складав компанію своїй онуці, поки її мати працювала в лабораторії. Його ліберальні соціалістичні переконання, як і властивий йому антиклерикалізм, вплинули на формування політичних поглядів Ірен.

У віці 10 років, за рік до смерті батька, Ірен Кюрі почала навчатися в кооперативній школі, організованій матір'ю та кількома її колегами, зокрема фізиками Полем Ланжевеном і Жаном Перреном, які також викладали в цій школі. Два роки по тому вона вступила до Коледжу Севіньє (фр. Collège Sévigné), закінчивши його напередодні Першої світової війни. Ірен продовжила свою освіту в Паризькому університеті (Сорбонні). Проте на декілька місяців перервала своє навчання, оскільки працювала медичною сестрою у військовому госпіталі, допомагаючи матері робити рентгенограми.

Після закінчення війни Ірен Кюрі стала працювати асистентом-дослідником в Інституті радію, який очолювала її мати, а з 1921 року почала здійснювати самостійні дослідження. Її перші досліди були пов'язані з вивченням радіоактивного полонію — елементу, відкритого її батьками понад 20 років тому. Оскільки явище радіації було пов'язано з розпадом атома, його вивчення давало надію пролити світло на структуру атома. Ірен Кюрі вивчала флуктуації, що спостерігалися у потоках альфа-часток, які викидалися із великою швидкістю під час розпаду атомів полонію. На альфа-частки, які складаються з 2 протонів і 2 нейтронів і, отже, є ядрами гелію, як на матеріал для вивчення атомної структури вперше вказав англійський фізик Ернест Резерфорд. 1925 року за дослідження цих частинок Ірен Кюрі здобула докторський ступінь.

Файл:Curie Joliot 1934 London.jpg

Ірен та Фредерік (1934)

Найвизначніші зі здійснених нею досліджень розпочалися кількома роками пізніше, після того, як 1926 року вона вийшла заміж за свого колегу, асистента Інституту радію Фредеріка Жоліо. 1930 року німецький фізик Вальтер Боте виявив, що деякі легкі елементи (серед них берилій і бор) випромінюють потужну радіацію під час бомбардування їх альфа-частинками. Зацікавившись проблемами, які виникли в результаті цього відкриття, подружжя Жоліо-Кюрі (як вони себе називали) приготувало особливо потужне джерело полонію для отримання альфа-часток і застосувало сконструйовану Жоліо чутливу конденсаційну камеру, для того щоб фіксувати проникливу радіацію, яка виникала таким чином.

Вони виявили, що коли між берилієм чи бором і детектором вміщується пластинка речовини з високим вмістом водню, то спостерігається майже вдвічі вищий рівень радіації. Подружжя Жоліо-Кюрі пояснило виникнення цього ефекту тим, що прониклива радіація вибиває окремі атоми водню, надаючи їм величезної швидкості. Попри те, що ні Ірен, ні Фредерік, не зрозуміли суті цього процесу, проведені ними ретельні вимірювання проклали шлях для відкриття 1932 року Джеймсом Чедвіком нейтрона — електрично нейтральної складової більшості атомних ядер.

Продовжуючи дослідження, подружжя Жоліо-Кюрі прийшло до свого найзначнішого відкриття. Бомбардуючи альфа-частинками бор і алюміній, вони вивчали вихід позитронів (позитивно заряджених частинок, які за всіма іншими властивостями нагадують електрони), вперше відкритих 1932 року американським фізиком Карлом Д. Андерсоном. Закривши отвір детектора тонким шаром алюмінієвої фольги, вони опромінили зразки алюмінію і бору альфа-частинками. На їх здивування, вихід позитронів продовжувався протягом кількох хвилин після того, як було усунено полонієве джерело альфа-часток. Пізніше Жоліо-Кюрі дійшли висновку, що частина атомів алюмінію та бору перетворилася на нові хімічні елементи. Більш того, ці нові елементи були радіоактивними: поглинаючи 2 протони і 2 нейтрони альфа-часток, алюміній перетворився на радіоактивний фосфор, а бор — на радіоактивний ізотоп азоту. Протягом короткого часу Жоліо-Кюрі отримали багато нових радіоактивних елементів.

1935 року Ірен Жоліо-Кюрі та Фредеріку Жоліо було присуджено Нобелівську премію з хімії «за виконаний синтез нових радіоактивних елементів». У вступній промові від імені Шведської королівської академії наук К. В. Пальмаєр нагадав Ірен про те, як 24 роки тому вона була присутня на подібній церемонії, коли Нобелівську премію з хімії отримувала її мати. «У співпраці з вашим чоловіком, — сказав Пальмаєр, — ви гідно продовжуєте цю блискучу традицію».

Через рік після отримання Нобелівської премії Жоліо-Кюрі стала повним професором Сорбонни, де читала лекції починаючи з 1932 року. Вона також зберегла за собою посаду в Інституті радію і продовжувала досліджувати радіоактивність. Наприкінці 1930-х років Жоліо-Кюрі, працюючи з ураном, зробила декілька важливих відкриттів і впритул підійшла до відкриття того, що під час бомбардування нейтронами відбувається поділ (розщеплення) ядра урану. Повторивши ті ж досліди, німецький фізик Отто Ган і його колеги Фріц Штрасман і Ліза Мейтнер 1938 року виявили вимушений поділ ядер урану.

Тим часом Ірен почала все більшу увагу приділяти політичній діяльності й 1936 року протягом чотирьох місяців працювала помічником статс-секретаря у науково-дослідницьких справах в уряді Леона Блюма. Незважаючи на німецьку окупацію Франції 1940 року, Ірен та її чоловік залишилися в Парижі, де Жоліо брав участь у русі Опору. 1944 року у гестапо з'явилися підозри щодо його діяльності, й, коли він того ж року пішов у підпілля, Жоліо-Кюрі з двома дітьми втекла до Швейцарії, де вони залишалися до звільнення Франції.

1946 року Ірен Жоліо-Кюрі було призначено директором Інституту радію. Крім того, з 1946 до 1950 року вона працювала в Комісаріаті з атомної енергії Франції. Завжди глибоко стурбована проблемами соціального і інтелектуального прогресу жінок, вона входила до складу Національного комітету Союзу французьких жінок і працювала у Всесвітній Раді Миру.

Праця з радіоактивними елементами завдала великої шкоди здоров'ю Ірен, і, як і її мати, вона захворіла на невиліковну тоді хворобу — лейкемію. Частково це могло бути спричинено випадковим опроміненням, отриманим Ірен після вибуху полонієвої капсули на її лабораторному столі 1946 року. Проте слід зазначити, що в 1940-ві роки техніки безпеки у поводженні з радіоактивними матеріалами просто не існувало, і часто їх брали просто руками^{[джерело?]}. Можна сказати, що, як і на морі, «безпечне плавання» базується на тяжкому життєвому досвіді багатьох померлих моряків та вчених. До початку 1950-х років її здоров'я стало погіршуватися, імовірно, внаслідок отриманої нею дози радіоактивності. Жоліо-Кюрі померла в Парижі 17 березня 1956 року від гострої лейкемії.

Висока худенька жінка, що прославилася своїм терпінням і рівним характером, Жоліо-Кюрі дуже любила плавати, ходити на лижах і здійснювати гірські прогулянки.

Вшанування пам'яті

Крім Нобелівської премії, Ірен Жоліо-Кюрі була удостоєна почесних ступенів багатьох університетів і була членом багатьох наукових товариств. 1940 року їй було вручено золоту медаль Барнарда за видатні наукові заслуги, присуджену Колумбійським університетом. Жоліо-Кюрі була кавалером ордена Почесного легіону Франції.

На її честь названо вулиці Одеси та Рівного (вул. Жоліо-Кюрі). Загалом на честь сім'ї Кюрі названо щонайменше чотири вулиці в Україні: крім Одеси та Рівного в Дніпра є вулиця Марії Кюрі, а в Кривому Розі — вулиця Кюрі.

Бібліогріфія

• Черрато Симона. Радіоактивність у родині: Невигадане життя Марії та Ірен Кюрі / Пер. з італ. — К.: «К.І.С.», 2006. — 104 с.: іл. — (Жінки в науці).
• Marianne Chouchan, Irène Joliot-Curie ou La science au cœur, Le Livre de Poche Jeunesse, 1998, ISBN 2-01-321510-X

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ірен Жоліо-Кюрі

• Анотована біографія Ірен Жоліо-Кюрі у електонній бібліотеці Alsos (англ.)
• Нобелівська премія з хімії 1935 (англ.)
• Ірен Жоліо-Кюрі на сайті CWP/UCLA (англ.)