Микільська Слобідка
| Микільська слобідка Київ | ||||
 Микільська слобідка | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| 50°27′05.6″ пн. ш. 30°35′36.3″ сх. д. / 50.451556° пн. ш. 30.593417° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна | |||
| Район | Дніпровський | |||
| Адмінодиниця | Київ | |||
| Транспорт | ||||
| Метрополітен |
 «Лівобережна» | |||
| Залізнична інфраструктура |
Микільська Слобідка, з. п. Лівобережна | |||
| Карта | ||||
  Микільська слобідка Микільська слобідка (Київ) | ||||
 Микільська Слобідка у Вікісховищі | ||||
Микі́льська Слобі́дка — історична місцевість на лівому березі Києва.
Розташована між сучасними вулицями Микільсько-Слобідською (Євгена Маланюка) і Каховською, пік розвитку території припав на першу половину XX століття[1].
На території Микільської Слобідки розташовувалося поселення неоліту Дніпро-Донецької культури.
Територія Микільської Слобідки згадується з XV ст. як «земля напівкнязівська». З 1508 року — власність Пустинно-Микільського монастиря (звідси — її назва).
За Генеральним описом Лівобережної України 1765—1769 років, як село Микільське, зазначено у списку населених пунктів Гоголівської сотні[2]. За описом Київського намісництва 1781 року, зазначена вже як слобідка Микільська тієї ж сотні. На той час у слобідці була 31 хата. За описом 1787 року в ній проживало 128 «казенних людей»[3].
З XVII століття у поселенні існували декілька Миколаївських церков, останню з яких, дерев'яну на мурованому фундаменті із дзвіницею, у районі нинішньої школи № 128 (вулиця Раїси Окіпної, № 6), збудували 1880 року. 25 квітня 1910 року в ній вінчалися[4] студент-поет Микола Гумільов та Анна Горенко — майбутня поетеса Анна Ахматова. Церкву закрили в грудні 1935 року та невдовзі знищили.
З XVIII століття — робітниче поселення (переважно робітників заводу «Арсенал»).
У XIX столітті на території слобідки існував заїзд, де подорожні на диліжансах могли перепочити перед переправою до Києва.
У 2-й половині XIX століття на Слобідці Бродський заснував дитячий притулок для єврейських хлопчиків, який поліція закрила 1898 року[5].
З 1903 року — адміністративний центр Микільсько-Слобідської волості Остерського повіту Чернігівської губернії.
1906 року від Микільської слобідки в бік Києва було збудовано Русанівський міст (1906), зруйнований у Німецько-радянську війну. У 1912 році до поселення почав курсувати бензомоторний трамвай із Києва, згодом селище було сполучене трамваєм із Дарницею і містом Бровари.
Поселення складалося з трьох кутків — Пожарище, За кладовищем, Дачна.
У 1920-х роках у селі діяла дослідна станція кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка[6].
З 1923 року — у межах Києва.
Під час Другої світової війни навесні 1943 року Микільська Слобідка була спалена німецькими військами[7]. Надалі багато будівель, включно з 2—3-поверховими, не відновлювалися[8].
У 1960-х роках на території слобідки планувався проєкт лівобережного громадського центру. Проєкт змінювався багато разів. Реалізовані частини цього проєкту включають готель «Турист», лівобережний поштамт, Театр драми і комедії[9].
У 1970–1980-ті роки більшу частину Микільської Слобідки знесено (вона простягалася до Русанівського каналу), на її місці збудовано житловий масив Лівобережний. Водночас багато старих хат зберігалися в центральній частині Микільської слобідки, прилеглій до Броварського проспекту. Вони були знесені лише на початку 1990-х[8].
У 1984 році (за іншими даними у 1986 році) розпочалося будівництво адмінбудівлі за адресою вулиця Луначарського (тепер Шептицького), 2. Будівля призначалася для Держкомітету з матеріально-технічного постачання УРСР. Але після отримання Україною незалежності будівництво зупинилося[10]. С 1999 року перебувало у власності «Нафтогаз України». Планувалося розмістити там головний офіс компанії. У 2018 році за розпорядженням кабінету міністрів будівлю була безкоштовно передано в управління національної поліції. У ньому планується облаштувати службові приміщення поліції[11]. Станом на листопад 2022 будівництво не продовжується.
- Міжнародний виставковий центр
- Патріарший собор Воскресіння Христового УГКЦ — головний собор УГКЦ в Україні та місце розташування Київської архієпархії УГКЦ
- Готель «Турист»
- Лівобережний поштамт і музей поштового зв'язку[12][13]
- Київський академічний театр драми і комедії
- Заклад дошкільної освіти № 691 «Джерельце»
- Заклад дошкільної освіти № 566 «Іскорка»
- Заклад дошкільної освіти № 616
- Дитячий садочок «Країна Дитинства»
- Заклад дошкільної освіти № 628
- Школа № 65 з поглибленим вивченням іноземних мов
- Український колеж імені В. О. Сухомлинського № 272
- На базі колежу діє соціальна спортивна школа Фонду Реал Мадрид[14]
- Школа джазового та естрадного мистецтв
- Київський академічний театр драми і комедії
- Театральна майстерня «Театр маріонеток»
- Патріарший собор Воскресіння Христового УГКЦ
- Євангельська Християнська Церква Agape Church[15]
На микільській Слобідці розташована «Зона здоров'я» — зелена паркова зона відпочинку біля річки Дніпро. На території «Зони здоров'я» розташовані:
- Муніципальний пляж «Веселка»
- Скейт-парк[16]
- Баскетбольний майданчик
- ↑ Де знаходиться сучасна Микільська Слобідка? – Микільсько-Слобідська.info (укр.). Архів оригіналу за 8 грудня 2021. Процитовано 8 грудня 2021.
- ↑ Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769. Покажчик населених пунктів. — Київ, 1959. — С. 18.
- ↑ Описи Київського намісництва 70—80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін. — К.: Наукова думка, 1989. — 392 с. — ISBN 5-12-000656-6. — С. 93, 261
- ↑ Ольшанская, Евдокия (1994). Серебряный век (Російська) . Київ: Киевский молодежный центр "Поезия". с. 5—27.
- ↑ Хозяйственный департамент Министерства внутренних дел. 1896 г. О закрытии учрежденного Бродским приюта для еврейских мальчиков в Никольской Слободке, Черниговской губернии. // Российский государственный исторический архив, ф. 1287, оп. 19, д. 1878 (рос.)
- ↑ Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- ↑ Кудрицький Анатолій Вікторович, ред. (1986). Енциклопедичний довідник «Київ» (Російська) (вид. 3-тє). Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії. с. 431.
- ↑ а б Широчин Семен Станіславович (28 Квітня, 2021). Заради масового житла в Києві знищили десятки поселень. Розповідаємо, як це було. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
- ↑ Яким міг стати Київ: Нереалізовані проекти 60-х-70-х в стилі модернізм. БЖ (укр.). 20 січня 2016. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
- ↑ Недобудований Київ: чи є шанс очиститися від примар Радянського Союзу?. Апостроф (укр.). Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
- ↑ Кабмин согласовал передачу недостроя возле ст. метро "Левобережная" в Киеве от "Нафтогаза" Нацполиции. Интерфакс-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
- ↑ Лівобережний поштамт. kiev-book.narod.ru. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
- ↑ Левобережный почтамт - Киев. wikimapia.org (рос.). Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
- ↑ У Києві розпочала роботу соціально-спортивна школа Фонду Реал Мадрид – Асоціація рітейлерів України. rau.ua (укр.). Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
- ↑ Agape Church.
- ↑ Скейт-парк и минирампа "Зона здоровья" Киев | RightPark — скейт-парки, рампы, роллердромы. rightpark.com.ua. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
- Веб-енциклопедія Києва.
- Фотоспомин. Київ, якого немає: Анотований альбом світлин 1977–1988 років / автор світлин В. Галайба; автори-упорядники: М. Виноградова та ін. — К. : Головкиївархітектура; НДІТІАМ, 2000. — 408 с. : іл. — ISBN 966-7452-27-1.
|
Це незавершена стаття про Київ. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |