Видубичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Видубичі
Загальна інформація
Країна

Flag of Ukraine.svg Україна

Географічні координати 50°24′59″ пн. ш. 30°34′08″ сх. д. / 50.41661249999999939° пн. ш. 30.568943000000000865° сх. д. / 50.41661249999999939; 30.568943000000000865Координати: 50°24′59″ пн. ш. 30°34′08″ сх. д. / 50.41661249999999939° пн. ш. 30.568943000000000865° сх. д. / 50.41661249999999939; 30.568943000000000865
Транспорт
Зовнішні посилання:
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Карта
Видубичі is located in Київ
Видубичі
Видубичі
Видубичі (Київ)

Ви́дубичі (Ви́добичі, Ви́добич, Ви́добеч) — історична місцевість міста Києва. Являє собою схил гори між Наддніпрянським шосе і Звіринцем.

Історія[ред.ред. код]

На південь від Києво-Печерського монастиря розташована історична місцевість Звіринець. Назва її походить від звіриних ловів, що їх влаштовували київські князі в довколишніх лісах, а може, й від місця, де утримувалися для втіхи двору та полювання навчені звірі та птахи: соколи, ведмеді тощо. На території Звіринця, гадають, стояв Красний двір князя Всеволода Ярославича. 1096 року його зруйнували половці, а після пограбування Києва у XI ст. Юрієм Долгоруким він зник взагалі. На Звіринці було два селища - Печерський Звіринець і просто Звіринець. На Печерському була церква Іоанна Предтечі, там також містилося велике кладовище. На Звіринці, як і в Києво-Печерській лаврі, є підземні печери, в яких колись було безліч поховань різних часів. Печери мали усипальниці, церкву, престол, жертовник. На стінах печерної церкви збереглися написи з іменами ігуменів колишнього стародавнього Звіринецького Видубецького монастиря, який було засновано до монгольської навали.

Теперішній Видубицький монастир, що колись посідав за своєю святістю друге місце після Печерського, знаходиться за Звіринцем, у мальовничій улоговині над Дніпром.

Згадується у 1070 році у зв'язку з початком будівництва «Красного двору» (резиденції київського князя Всеволода Ярославича), згодом Видубицького монастиря. За переказами після Хрещення Русі 988 року, саме перед цією горою з Дніпра взимку занурився під кригу дерев'яний ідол язичницького бога Перуна, бо був скинутий у Дніпро поблизу Подолу, де з-за судноплавства на причалі не давали Дніпрові покритися льодом, а до зазначеного місця за течією Дніпра бігли язичники й кричали своєму ідолові: «Видибай!» (тобто «видибни», «випірни», «винирюй», «вспливай»).

1054 року князь Ярослав перед своєю смертю ділив поміж синами свої землі і подарував Видубичі наймолодшому синові - переяславському князю Всеволоду. 1069 року Всеволод збудував у Видубичах великий Красний двір - чимале укріплене городище із замком по-середині, надійно захищене з трьох боків горами та валами. В ньому було багато споруд для дружинників, челяді. З четвертого боку проходив рів. Сліди давнього двору знищено під час будівництва 1810 року нової Видубицької фортеці. А займав він понад 2 га. Красний двір був улюбленою резиденцією Всеволода Ярославича. Навколо пролягали розкішні угіддя, ліси, родючі землі. Неподалік збудували пристань, яка приймала човни з купцями з Лівобережжя. Біля пристані виросли постоялі двори, крамниці. Саме на Красному дворі відбувалися князівські з’їзди, укладалися угоди з іноземними державами, влаштовувалися пишні учти. З часом Всеволод, очевидно бажаючи мати місце для молитви на самоті, вирішив збудувати неподалік стародавнього Звіринецького печерного монастиря Михайлівську церкву (1070-1088 рр.), а при ньому наземний монастир. Наприкінці свого життя хворий Всеволод переїхав зі свого київського палацу у Видубицький монастир, де й помер 1093 року. Прах його перенесли й поховали поруч із батьковим у Софійському соборі.

Після Всеволода київським князем став його небіж Святополк (1093-1113 рр.). 1096 року князь посварився з половецьким ханом Боняком, і орди кочовиків напали на Київ, зруйнували його околиці, спалили княжий дім Володимира у Берестовому, Красний двір Всеволода, всі будівлі Видубицького монастиря.

Великий князь (1113-1125) Володимир Мономах, Всеволодів син, відбудував монастир і зробив у ньому центр давньоруського літописання. В монастирі була велика бібліотека й майстерня для переписування книг. Князь зажадав доповнити літопис Нестора «Повість минулих літ», що кінчався тоді подіями 1095 року. Для цього він посадив у монастирі ченця Сільвестра, який здобув у Києво-Печерській лаврі високу на той час освіту, для доповнення і переробки праці Нестора. Сильвестр на вимогу князя наповнив літопис матеріалами, які б спонукали руських князів облишити міжусобиці й чвари і об’єднатися в боротьбі з ворогом навколо київського князя. Під час страшного погрому Києва ханом Батиєм Видубицький монастир уцілів, про що свідчить відвідини його 1250 року князем Данилом Галицьким на шляху в Золоту Орду.

Як зазначає Ігор Шаров у своїй книжці 100 визначних місць України, справжнє відродження монастиря відбулося в другій половині XVII ст., коли козацька старшина розбудовувала храми і давала щедрі дарунки на розвиток церкви. Павло Алепський писав про піднесення, що панувало в Україні в середині XVII ст.: «Народ торжествує, він вірить у початок мирного життя і поспішає відновити свої житла, укріплення, храми». Мандрівник був свідком відновлення Михайлівського собору у Видубичах. У 1690-х стародубський полковник Михайло Миклашевський, наслідуючи гетьмана Івана Мазепу, який був великим будівничим і меценатом, спорудив у Видубицькому монастирі Георгіївську церкву, Спаську трапезну та двоповерховий братський корпус. А гетьман Данило Апостол у 1727-1733 роках спорудив в’їзну браму, дзвіницю та кам’яний мур навколо монастиря.

На Видубичах прокладено Видубицьку вулицю. Вид з гори на території Центрального Ботанічного саду на Видубицький монастир, р. Дніпро та Київські новобудови — Осокорки та Позняки.

У часи УРСР на території Видубицького монастиря було розміщено Інститут археології Академії наук України. Після набуття Україною незалежності Інститутові археології було надано інше приміщення, а Видубицький монастир з того часу почав відроджуватися та став діючим чоловічим монастирем.

Транспорт[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]