Мистецтво: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
вікіфікація
→‎Мистецтво та наука: доповнення, примітки
Рядок 354: Рядок 354:
Мистецтво та окремі його аспекти є предметом [[Наукове дослідження|наукового дослідження]]. [[Наука]], що вивчає мистецтво загалом та пов'язані з ним явища — [[мистецтвознавство]]. Галузь [[Філософія|філософії]], що займається вивченням мистецтва — [[естетика]]. [[Феномен]]ами, пов'язаними з мистецтвом, займаються й інші [[суспільні науки|суспільні]] та [[гуманітарні науки]], такі як [[культурологія]], [[соціологія]], [[психологія]], [[поетика]] і [[семіотика]].
Мистецтво та окремі його аспекти є предметом [[Наукове дослідження|наукового дослідження]]. [[Наука]], що вивчає мистецтво загалом та пов'язані з ним явища — [[мистецтвознавство]]. Галузь [[Філософія|філософії]], що займається вивченням мистецтва — [[естетика]]. [[Феномен]]ами, пов'язаними з мистецтвом, займаються й інші [[суспільні науки|суспільні]] та [[гуманітарні науки]], такі як [[культурологія]], [[соціологія]], [[психологія]], [[поетика]] і [[семіотика]].


Вперше до системного вивчення мистецтва звернувся [[Арістотель]] (384—322 до н. е.) У своїй праці ''«[[Поетика]]»''. В інших працях Арістотель також поклав початок систематизації наукового знання і [[Науковий метод|наукового методу]].
Вперше до системного вивчення принципів мистецтва звернувся [[Арістотель]] (384—322 до н.&nbsp;е.) у своїй праці «[[Поетика]]». В інших працях Арістотель також поклав початок систематизації наукового знання і [[Науковий метод|наукового методу]]<ref>{{Cite web|title=ARISTOTLE'S AESTHETICS|url=http://users.rowan.edu/~clowney/Aesthetics/philos_artists_onart/aristotle.htm|website=users.rowan.edu|accessdate=2021-01-27}}</ref>. Водночас, стародавні греки широко розробляли окремі принципи створення досконалих мистецьких творів. Так, [[Поліклет із Аргоса|Поліктет]] у V ст. до н.е. описав "досконалі" пропорції скульптур<ref>{{Cite news|title=The canon of Polykleitos: a question of evidence|url=https://www.cambridge.org/core/product/identifier/S0075426900094775/type/journal_article|work=The Journal of Hellenic Studies|date=1978-11|accessdate=2021-01-27|issn=0075-4269|doi=10.2307/630196|pages=122–131|volume=98|language=en|first=Andrew|last=Stewart}}</ref>. Переконання античних і ренесансних митців і філософів, що [[математика]] є основою фізичного світу, сприяли її застосуванню в мистецтві для зображення тривимірного простору на площині через певні пропорції<ref>{{Cite book
|url=https://www.worldcat.org/oclc/28374249
|title=The Visual mind : art and mathematics
|last=Emmer, Michele.
|date=1993
|publisher=MIT Press
|location=Cambridge, Mass.
|isbn=0-262-05048-X
|oclc=28374249
}}</ref>, виражені в "[[Золота спіраль|золотій спіралі]]", [[Симетрія|симетрії]] тощо<ref>{{Cite web|title=Art and Math: Aesthetics of Calculations|url=https://www.dailyartmagazine.com/art-and-math/|website=DailyArtMagazine.com - Art History Stories|date=2019-01-05|accessdate=2021-01-27|language=en|first=Rute|last=Ferreira}}</ref>.


Найдавніші спроби систематично описати історію мистецтва містяться в "[[Природнича історія (Пліній)|Природничій історії]]" (бл. 77-79 рр. н.е.) [[Пліній Старший|Плінія Старшого]] та сиосувалися розвитку грецької скульптури й живопису<ref>{{Cite web|title=Naturalis Historia - Wikisource|url=https://la.wikisource.org/wiki/Naturalis_Historia|website=la.wikisource.org|accessdate=2021-01-27}}</ref>. Подібно, в VI ст. в Китаї, письменниками-каліграфами було укладено канон видатних художників. Також, художники давнини описані в "Шістьох принципах живопису", сформульованих Се Хе<ref>{{Cite book
⚫
У наші дні особливу роль у вивченні мистецтва відіграє [[семіотика]]. Ця наука, що з'явилася в кінці [[XIX століття]], розглядає широкий спектр проблем з точки зору [[Комунікація|комунікації]] та [[Знакова система|знакових систем]]. [[Юрій Лотман]] (1922—1993), радянський [[Культурологія|культуролог]] і семіотик, у своїх роботах запропонував семіотичний підхід до культури і описав комунікаційну модель для вивчення [[Художній текст|художнього тексту]]. При такому підході мистецтво розглядається як [[мова]], тобто комунікаційна система, яка користується [[знак]]ами, впорядкованими особливим чином.
|url=https://books.google.com.ua/books?id=y0Pxz1L9I4EC&pg=PA51&lpg=PA51&dq=
|title=The Shorter Columbia Anthology of Traditional Chinese Literature
|last=Mair
|first=Victor H.
|date=2000
|year=
|publisher=Columbia University Press
|location=
|pages=51
|language=en
|isbn=978-0-231-11999-3
}}</ref>. Історія мистецтва як наука значною мірою спирається на "[[Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів]]" (1550) [[Джорджо Вазарі]]<ref>{{Cite web|title=Giorgio Vasari {{!}} Italian artist and author|url=https://www.britannica.com/biography/Giorgio-Vasari|website=Encyclopedia Britannica|accessdate=2021-01-27|language=en}}</ref>. [[Йоганн Вінкельманн|Йоган Вінкельманн]] започаткував мистецьку критику книгами, що запровадили поняття мистецтвознавства: "Роздуми про наслідування грецьких творів у живописі та скульптурі" (1755) та "Історія мистецтва в античності" (1764)<ref>{{Cite web|title=Johann Winckelmann {{!}} German art historian|url=https://www.britannica.com/biography/Johann-Joachim-Winckelmann|website=Encyclopedia Britannica|accessdate=2021-01-27|language=en}}</ref>. [[Генріх Вельфлін]] вважається засновником сучасної історії мистецтва з її поділом на стилістичні періоди та національну стилістику, зміною періодів «лінеарного» й «мальовничого» мистецтва, "відкриті" та "закриті" композиції<ref>{{Cite web|title=Concepts Of Understanding Paintings through formal elements by Heinrich Wölfflin|url=https://medium.com/@vaibhavmehta/concepts-of-understanding-paintings-through-formal-elements-by-heinrich-w%C3%B6lfflin-d669c7a69659|website=Medium|date=2016-03-21|accessdate=2021-01-27|language=en|first=Vaibhav|last=Mehta}}</ref><ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com.ua/books?id=4wi7Bdd8sBQC&pg=PA84&dq=
|title=Historical and Philosophical Issues in the Conservation of Cultural Heritage
|last=Price
|first=Nicholas C.
|last2=Price
|first2=Talley Vaccaro
|date=1996-09-26
|year=
|publisher=Getty Publications
|location=
|pages=84-85
|language=en
|isbn=978-0-89236-398-8
}}</ref>.


⚫
Сучасні дослідження мистецтва відбуваються в тісному зв'язку з [[семіотика|семіотикою]] - наукою про знаки. Ця наука, що з'явилася в кінці [[XIX століття]], розглядає широкий спектр проблем з точки зору [[Комунікація|комунікації]] та [[Знакова система|знакових систем]]. [[Юрій Лотман]] (1922—1993), радянський [[Культурологія|культуролог]] і семіотик, у своїх роботах запропонував семіотичний підхід до культури і описав комунікаційну модель для вивчення [[Художній текст|художнього тексту]]. При такому підході мистецтво розглядається як комунікаційна система, що послуговується системою знаків - своєрідна [[мова]]<ref>{{Cite news|title=Semiotics and Art History|url=https://www.jstor.org/stable/3045790?origin=crossref|work=The Art Bulletin|date=1991-06|accessdate=2021-01-27|doi=10.2307/3045790|pages=174|volume=73|issue=2|first=Mieke|last=Bal|first2=Norman|last2=Bryson}}</ref><ref>{{Cite book
Існує гіпотеза, що мистецтво виникло раніше від науки, і довгий час вбирало її в себе. І мистецтво, і [[наука]] є [[знак]]овими системами [[пізнання]] людиною природи і самої себе і для цього використовують [[експеримент]]и, [[аналіз]] та [[Синтез науковий|синтез]].
|url=http://link.springer.com/10.1007/978-3-030-14710-5_1

|title=Introduction: Juri Lotman’s Semiotic Theory of History and Cultural Memory
Відмінності мистецтва від науки:
|last=Tamm
* Наука і [[техніка]] має більший вплив на речі, а мистецтво&nbsp;— на [[Психологія|психологію]];
|first=Marek
* Наука домагається [[Об'єктивність|об'єктивності]], автори ж творінь мистецтва вкладають у них себе, свої почуття;
|date=2019
* [[Науковий метод]] строго [[Раціоналізм|раціональний]], в мистецтві ж завжди є місце [[Інтуїція|інтуїтивності]] й непослідовності;
|editor-last=Tamm
* Кожен твір мистецтва є [[Єдиність|єдиним]] і закінченим, кожен наукова праця&nbsp;— лише ланка в ланцюзі попередників і послідовників;
|editor-first=Marek
Дані відмінності правильні лише при поверхневому розгляді їх сутності. Кожен пункт являє собою окрему тему для дискусії.
|series=Juri Lotman - Culture, Memory and History
|publisher=Springer International Publishing
|location=Cham
|pages=1–26
|language=en
|doi=10.1007/978-3-030-14710-5_1
|isbn=978-3-030-14709-9
}}</ref>.


== Класифікація мистецтв ==
== Класифікація мистецтв ==
Рядок 371: Рядок 414:


=== Традиційна класифікація ===
=== Традиційна класифікація ===
Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу (з допомогою яких засобів, матеріалів створюється та передається образ) та за формою чуттєвого сприймання (якими чуттями сприймається художній образ). Традиційний поділ включає:
Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу (з допомогою яких засобів, матеріалів створюється та передається образ) та за формою чуттєвого сприймання (якими чуттями сприймається художній образ). Традиційний поділ включає такі види:


* '''література'''&nbsp;— [[поезія]], [[Драма (жанр)|драма]], [[історичний переказ]] тощо, зафіксовані в словах [[Усне мовлення|усної]] чи [[письмо]]вої мови
* '''література'''&nbsp;— [[поезія]], [[Драма (жанр)|драма]], [[історичний переказ]] тощо, зафіксовані в словах [[Усне мовлення|усної]] чи [[письмо]]вої мови

Версія за 20:05, 27 січня 2021

Запит «Мистецтво» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
«Атрибути живопису, скульптури й архітектури», Ен Вале-Костер, 1769 р., Лувр

Мисте́цтво — галузь людської культури, в якій за допомогою знаків через конкретні о́брази світу виражаються його узагальнені сенси[1]. Зазвичай поділяється на літературу, образотворче мистецтво, декоративно-ужиткове, сценічне, музику та архітектуру[2].

В широкому сенсі мистецтвом називають досконале вміння в якійсь справі, галузі; майстерність[3].

Етимологія

Укр. слово мистецтво (як і біл. мастацтва) вважається запозиченням зі ст.-пол. misterstwo (від mistrz), що походить од нім. meister (майстер), котре виводиться з лат. magister (навчитель, начальник), утвореного шляхом поєднання слів magis («великий») та histor («знавець», «умілець», згодом — «актор»).[4] Створення слова приписують редакторам часопису «Основа»[5], або Олені Пчілці.[6]

У багатьох слов'янських мовах термін пов'язаний зі словами «умілець», «вміння», зокрема чеськ. umění та серб. um(j)etnost. Рос. искусство походить від запозиченого за часів християнізації ст.-болг. искоусъ («випробування», «спокуса»)[7] і є історичним свідченням настороженого ставлення православної церкви до художньої творчості.[4] У західноєвропейських мовах використовуються переважно слова латинського походження — фр. та англ. art або ісп. та іт. arte. Відповідником лат. ars в грецькій мові є слово τέχνη, яке спершу означало узагальнено мистецтва, науку, вміння або ремесла. Цей корінь запозичено багатьма мовами, зокрема й українською для таких слів, як техніка.

Визначення

Різноманітність мистецьких зображень

У найзагальнішому значенні мистецтвом називають майстерність, застосування та результат якої приносять естетичне задоволення. Енциклопедія Британіка дає таке визначення: «Спосіб експресії, що використовує майстерність чи уяву для створення естетичних об'єктів, ситуації або дій, якими можна поділитись з іншими людьми»[2].Таким чином, головним критерієм визнання діяльності чи її результатів мистецтвом є здатність викликати відгук в інших людей[8].

Два головних підходи до визначень мистецтва: договірний і естетичний. За договірним, ставлення до дечого як мистецтва зумовлюється суспільним договором, традицією, але не якими-небудь незмінними властивостями людини чи довкілля. Тільки спираючись на попередні закріплені в суспільній свідомості уявлення чи думку авторитетів можна стверджувати що є естетичне, а що ні, а отже і що є мистецтвом. Натомість естетичний підхід ґрунтується на ідеї, що естетичним, а отже і мистецьким, є все те, в чому форма відповідає змісту чи певним універсальним, незалежним від людини законам. Традиція чи думка авторитетів не задають рамок естетичного, а лише вказують до яких областей культури поняття естетичного може застосовуватись[9][10].

Дослідження про власне концепції мистецтва надзвичайно різноманітні. За словами Теодора Адорно: «У наш час вважається загальновизнаним, що з усього, що так чи інакше стосується мистецтва, ніщо більше не може вважатися загальновизнаним».[11]

Платон розумів мистецтво як наслідування (мімезис) дійсності, тому будь-яке зображення поступається зображуваному. Твори мистецтва більш чи менш точно повторюють форму, але не зміст, який осягається не чуттями, а розумом. Арістотель дотримувався схожої думки, проте вбачав у мімезисі здатність до пізнання. На його погляд, естетичним є те, що виражається мірою, числом, пропорціями. Тому інтелектуальна діяльність завжди залучається до художньої; в мистецтві відбувається впізнавання вищої досконалості, що приносить радість. За Іммануїлом Кантом, мистецтво — це вид репрезентації, спрямованої на саму себе, що спонукає культивувати розумові сили та дружнє спілкування. Фрідріх Гегель розумів мистецтво як чуттєве вираження абсолютної істини. На противагу Платону, Гегель вважав, що художня краса перевершує природну, позаяк створюється для вираження вищої істини, прихованої за чуттєвим досвідом[9].

Позитивістська філософія XIX ст. і гегельянська естетика затвердили уявлення про мистецтво як віддзеркалення дійсності. Натомість романтичні уявлення поширили погляд на мистецтво як протилежність дійсності[12].

Характеристики мистецтва

Художниця малює картину з натури

Визначення й оцінка мистецтва як явища була і залишається предметом дискусій. Впродовж своєї довгої історії поняття мистецтва з дуже широкого, але точно окресленого значення звузило свій обсяг, однак і його межі розмилися.

Визначальною характеристикою мистецтво є те, що воно послуговується знаками речей, істот, явищ конкретної дійсності, поєднаними з певними узагальненими сенсами. Такі знаки називаються художніми образами. Кожен художній образ поєднує той чи той фрагмент дійсності з універсальними значеннями. Таким чином, мистецтво ніколи не копіює дійсність цілком, а лише більшою чи меншою мірою наслідує її, натомість додаючи суто людських характеристик тому, що зображає[1]. Хосе Ортега-і-Гассет стверджував, що «ремесло художника саме в тому і полягає, щоб, узявши крихітний шматочок реальності: який-небудь пейзаж, якусь фігуру, якісь звуки, якісь слова — примусити їх виражати увесь інший світ»[13].

Через мистецтво відбувається комунікація крізь час і простір, відтворення світогляду різних культур і епох[1]. Твори мистецтва можуть не лише не втрачати своєї художньої цінності з роками, а й навпаки, набувати ще більшої, позаяк наповнені символами, здатними набувати нових значень. У зв'язку з цим Михайло Бахтін писав, що художні твори «живуть у віках, тобто, протягом значного часу, і часто (а визначні твори — завжди) інтенсивнішим і повнішим життям, ніж у своїй сучасності»[14]. Мистецтво в усіх своїх формах так чи інакше створюється людиною для людини[15], а художньо-творча діяльність конкретної особи має підґрунтя в історико-культурному досвіді людства[16].

За словами Юрія Лотмана, мистецтво створює додатковий шар реальності, в якому надає людині більше свободи. Мистецтво дозволяє експериментувати, зображати не лише дещо складно реалізоване чи заборонене, а й іще неіснуюче чи неможливе. Область мистецтва через свою знаково-символічну природу завжди включає почуття відстороненості, а це неминуче вводить механізм етичної оцінки[12]. Деякі дослідники зближують мистецтво з діяльністю тварин, таких як бджоли, терміти чи птахи, що створюють геометрично правильні об'єкти на кшталт стільників, гнізд, або видають гарний для людини спів, наслідують звуки, рухи. Однак, така діяльність зумовлена інстинктом, тоді як мистецтво створюється як вияв свободи. Тож мистецтво притаманне суто людині[17].

Історія мистецтва

Зародження мистецтв

Ритуальний танок. Наскельний малюнок епохи бронзи, Швеція

Перші зразки мистецтва відомі з доби пізнього палеоліту. Найдавніший знайдений твір мистецтва — це знайдені на південному узбережжі ПАР дві палички, покриті перехресними лініями, заповненими вохрою, створені 77 тис. років тому. Первісне мистецтво збереглося в формі наскельних малюнків, різьблення на кістці та камені. Найдавніші наскельні малюнки датуються 40 тис. років до н. е. Окрему категорію первісного мистецтва складають геоголіфи — зображення, виконані на землі, найбільші з яких займають площу понад 500 м2[18][19]. В деяких культурах натільні малюнки, татуювання, кераміка були основними формами образотворчого мистецтва[20].

Месопотамська скульптура, бл. 721—705 до н. е.

Про музичне мистецтво й танець первісних людей можна скласти уявлення за культурою народів, які вже в історичний час вели подібний спосіб життя — наприклад, аборигени Австралії. Завдяки особливостям свого впливу на людину (чуттєва безпосередність, емоційна насиченість, ідейна спрямованість) мистецтво стало однією з найважливіших складових частин духовної культури суспільства. Деякі первісні зображення доволі натуралістичні, такі як зображення тварин. В первісних суспільствах мистецтво виконує магічну функцію, слугує вираженням колективних вірувань і відіграє важливу роль у ритуалах єднання. Водночас культура первісних народів історичного часу засвідчує, що їм не чужа творчість задля самого естетичного задоволення[18][19].

Спів, вірогідно, започаткував музичне мистецтво, спершу як засіб вираження сильних емоцій[21]. Мистецтво слова, яке існувало спочатку в усній формі оповідей, міфів, епосу, з виникненням письма розвинулося в художню літературу[22]. З виникненням держав з чіткою ієрархією мистецтво стає також формальною ознакою статусу та унормовує релігію. Окрім традиції, виникає канон, зокрема у зображеннях міфічних і релігійних постатей. Поняття індивідуального мистецького стилю чи інновації не існувало — при­наймні не знайдено свідчень їх існування. Водночас стародавні твори бували ви­тончені, майстерні та правдоподібні, такі як ассирійські батальні сцени чи єгипетські зображення птахів і звірів[19]. Найдавніші реалістичні зображення людей належать єгипетській цивілізації — це скульптури, що зображають в людські подобі божеств і вельмож. Багато зразків стародавнього мистецтва відомо з поховань, куди для забезпечення потойбічного життя клалися зображення людей і все, що може їм знадобитися в посмертному існуванні[23].

Античні часи

Див. також: Давньогрецьке мистецтво
Скульптура дискобола, близько 140 н. е. Римська копія зі скульптори Мирона.

Інди­відуалізм у мистецтві сформувався поміж торгівців і фермерів Середземномор'я — гре­ків, фінікійців, етрусків та римлян. Якщо виконавці стародавніх творів здебільшого анонімні, за античності виник інтерес до них як публічних осіб. Зародився широкий клас споживачів мистецтва, котрі замовляли оздоблення житла, публічних споруд, портрети тощо[19].

В античні часи побутувало поняття техне (грец. τέχνη), що позначало всі цілеспрямовані заняття, котрі відбуваються за правилами. В техне людина не може проявляти індивідуальності. Сюди зараховувалося математика, різьбярство, куховарство, рільництво тощо[24]. Тому греки вважали, що поезія й музика, де творчість не обмежена утилітарним призначенням, де людина може додавати щось непередбачене заздалегідь, близькі до божевілля і з'являються під натхненням муз, тож не відносили таку діяльність до техне[25]. В філософії Стародавньої Греції виникло два основні погляди на мистецтво. Згідно з першим, мистецтво має справу з мімезисом (μίμησης) — імітацією вже наявного в природі. Тому творчість завжди поступається дійсності. За другим поглядом, у творах мистецтва виражаються надприродні досконалі ідеї. Проявляючись у чуттєвих образах, вони викликають почуття задоволення. Звідси походить теорія «правильного», гармонійного мистецтва, заснованого на математиці, що дозволяє якнайточніше виражати ідеї[26].

Римське мистецтво було більш декоративне та не виступало вираженим предметом філософських міркувань. Грецькому слову «техне» в ньому відповідало «арс» (ars). У римській культурі виділяли сім «вільних мистецтв» (artes liberales). Уперше цей термін зустрічається в Цицерона[27]. До вільних мистецтв відносили граматику, риторику, діалектику (тривіум), а також арифметику, геометрію, астрономію і музику (квадривіум)[28]. Інші мистецтва називали загальними (artes vulgares), або, пізніше, механічними і вважали нижчими за вільні мистецтва[29]. Давньогрецька скульптура та живопис склали фундамент академічного мистецтва Європи[26].

Від середньовіччя до сучасності

Ілюстрація з льєзької книги «Маастрихтські години», початок XIV ст.

Починаючи з IV ст. н. е., з римського мистецтва, видозміненого християнською релігією, розвинулося візантійське мистецтво, зокрема іконопис[19]. Візантійське мистецтво і готика західного середньовіччя були зосереджені на релігійних сюжетах, у лоні церкви розвивалися духовні жанри[30]. На ґрунті мистецтва Персії, римською й візантійського стилів зросло ісламське мистецтво, що поширилося в Індію, Туркестан і частково Китай. За середньовіччя активно розвивалося буддійське мистецтво в міру поширення буддизму в Китаї, Японії та Кореї. Оскільки релігія в кожній з країн еволю­ціонувала по-своєму, вона породила нові форми, такі як різьбярство та монументальна скульптура. Особлива ситуація склалася в Японії, де з IX ст., коли країна зазнала впливу Китаю, основну роль стали відігравати світські живописні мистецтва[19].

Протягом XII—XIII ст. у Західній Європі торгівля та обробка орних земель стали фінансувати релігійні споруди. Торговельні міста на кшталт Флоренції, Брюґґе й Венеції стали центрами розвитку мистецтв. Релігійні теми стали потіснятися темами з класичної міфології, що втілювалися в олійному живописі, скульптурі. Окрему нішу зайняли предмети розкоші на кшталт одягу й меблів[19].

Фрагмент фрески «Афінська школа» Рафаеля, 1511 р.

Зростання міст дало поштовх розвитку механічного відтворення зображень. Подібні процеси як у зміні укладу життя, так і мистецтві, відбувалися в Південній Німеччині, Китаї та Японії, поширюючись навколо. В Європі за доби Відродження виникла нова статусність митця як знаменитості. Меценати наймали митців для виконання своїх замовлень і змагалися за право підтримувати найкращих[19]. В епоху Відродження відбувалась поступова секуляризація мистецтва. Разом з тим митці прагнули до відділення свого статусу від ремісничого і наближення до наукового. До рангу науки відносили скульптуру, архітектуру і живопис, митці епохи прагнули надати своїм творінням математичної досконалості. У XVIII столітті французький естетик Шарль Батьо об'єднав ці види мистецтв терміном «Витончені мистецтва» (фр. les beaux arts, нім. feine Künste або schöne Künste), що протиставлялися «механічним» мистецтвам — ремеслам[31].

Натюрморт Пітера Буля, між 1650 та 1674 рр.

Розмаїття стилів за доби Відродження та Реформації відбива­ло різноманітність європейської культури й суспільства. Розвиток техніки та становлення буржуазії спричинили мистецьку реакцію романтизму, за якої мистецтво стало розглядатися як протилежність механістичній цивілізації, шлях до подолання її деструктивних процесів або спосіб втекти від суперечливої реальності. Оскільки тепер художники перебували у фінансовій залежності від продажів робіт на ринку, галеристи й критики стали основними фігурами, що доносили мистецтво до народних мас і визначали його цінність. Початок глобалізації, поки що здебільшого в формі імпе­ріалізму, приніс на Захід екзотичні впливи зі Сходу та Африки. Виник інтерес до мистецтва інших культур, «примітивного» мистецтва. Доволі поширеним стало мандрівництво митців, зокрема живопис на природі, чому посприяв розвиток транспорту й фарб у тюбиках[19].

«Воз'єднання родини» Жана Фредеріка Базиля, 1868 р.

У XIX столітті мистецтво остаточно відділилося від ремесел і пов'язувалося з поняттями творчості, оригінальності, індивідуалізму і новаторства. Матерією мистецтва стають твори мистецтва, а їх автори (згідно з ідеальною моделлю) розглядаються як творці, рухомі внутрішнім потягом до творчості, або потребою вираження почуттів, розв'язання особистих чи загальнолюдських проблем, що не дозволяють обмежити мистецтво лише функцією принесення естетичних вражень[32].

Поява модернізму наприкінці XIX століття призвела до радикального перелому в поглядах на роль мистецтва.[33] Виниклі у західній культурі авангардні напрямки мистецтва поставили під сумнів категорію прекрасного, вона перестала бути не тільки визначальною, але навіть і необхідною для мистецтва. На противагу їй комуністична ідеологія, не відмовляючись від категорії прекрасного, висунула на чільне місце принцип партійності мистецтва, що пов'язував мистецтво з революційною боротьбою робітничого класу і вимагав від митця «правдивого історично-конкретного зображення дійсності в її революційному розвитку».[34]

Сучасне мистецтво

«Леда та лебідь» Міхаеля Машки, 2015 р.

«Сучасним» мистецтвом («contemporary art») вважається те, що виникло та розвивається в епоху постмодерну — від 1960-70-х років і пізніше[35]. В цю епоху мистецтво нерідко розглядають як відкрите поняття, що вільним чином об'єднує предмети, які не мають виразних спільних рис, а лише мають щось, назване Людвигом Вітгенштейном «родовою подібністю», що не можна окреслити вичерпними критеріями. Визначальними для творів мистецтва при цьому можуть вважатися або мета, з якою вони були створені, (за висловом Дональда Юдда — мистецтвом є те, що вважає себе мистецтвом) або визнання того чи іншого твору мистецькими колами (англ. artworld)[36].

Сучасному мистецтву притаманне заперечення існування загальних правил, натомість підноситься різноманітність поглядів, творчих методів. Жанри та стилі можуть різноманітно поєднуватись, а твори часто інтертекстуальні, так чи інакше посилаються одні на одних. Репрезентація речей і явищ має більше значення, ніж самі ці речі та явища. Їхні зображення чи те, яким чином зображення виконано, важливіше за те, що зображається. Мистецтво другої половини XX—XXI століття переважно відмовляється від закладення автором чіткого сенсу, натомість пропонує знаходити його глядачам. Участь глядачів у дотворенні твору — характерна риса сучасного мистецтва. Створення та сприйняття сучасного мистецтва має вагомі ігрові елементи, часто іронічні художні образи. «Високе» та «низьке» мистецтво за постмодерну змішуються. Мистецтво дедалі більше орієнтується на посередніх споживачів, оперуючи загальновідомими образами, формуючи поп-арт[37].

Функції мистецтва

Відвідувачі споглядають твори мистецтва в Музей Вікторії та Альберта, 2018 р.

Проблема функцій належить до фундаментальних теоретичних питань естетики, її основу зумовлює історичний чинник, адже функції мистецтва виникають і складаються впродовж усього розвитку цивілізації у зв'язку з формуванням нових потреб і особливостей поведінки людини.

Питанням функцій мистецтва приділяв значну увагу ще у теоретичних розробках Арістотель, який виділяв наступні три функції — пізнавальну, виховну та емоційного впливу, остання трактувалася філософом у гедоністичному розумінні. Сучасна естетична наука виділяє значно більшу кількість функцій.

Суспільно-перетворююча та компенсаторна функція. Мистецтво залучає людей до цілеспрямованої творчої діяльності, в ході якої відбувається трансформація людиною фактів дійсності, матеріалу та самої людини. В мистецтві втілюються ідеали, відбувається рух у напрямку досягнення бажаного, компенсація певної неповноцінності життя людини.

Пізнавально-евристична функція. Мистецтво пізнає дійсність співвідносно з людиною, в усьому багатстві форм, що сприймаються людською чуттєвістю. Завдяки цьому мистецтво здатне відкривати нове у вже відомому. Мистецтво виступає засобом просвіти, передачі досвіду, фактів життя, а також засобом навчання, передачі навичок мислення, узагальнення системи поглядів.

Художньо-концептуальна функція. Мистецтво дозволяє побачити у художньому творі уявлення митця про світ у цілому. Через твір певна цілісна концепція подається у чуттєво сприйманих формах, де емоційно втілені уявлення про світ, людину та її місце у світі.

Функція передбачення. Мистецтво здатне прогнозувати майбутнє, діючи подібно до інтуїції. Зокрема, в фантастичній літературі часто передбачається поява тих чи інших технічних досягнень. Однак важливішими вважаються є соціальні передбачення, прогнози щодо майбутнього людини та суспільства. Особливий інтерес тут складають утопії та антиутопії, але потенціалом до передбачення володіє мистецтво в цілому.

Інформативна та комунікативна функція. Кожен твір мистецтва є знаковою системою, тож має свій код, розшифровка якого полягає в особливостях культури, що породила твір. Художнє спілкування являє собою обмін культурними змістами, що зумовлює залучення до певної культури, отже — не тільки знання своєї культури, але й знайомство з культурою інших народів та епох. Мистецтво здатне об'єднувати людей, особливо через катарсис — процес «очищення» за допомогою виникнення схожих почуттів. Мистецтво дозволяє пережити досвід інших людей, тим самим розширюючи історично обмежений досвід життя особистості.

Вистава в китайській опері, 2018 р.

Сугестивна функція. Мистецтво здатне навіювати певний склад думок та почуттів, оскільки діє безпосередньо на почуття сприймачів, минаючи бар'єри раціонального мислення. З огляду на це воно є важливою складовою ідеології. Мистецтво здатне здійснювати як конструктивний, так і деструктивний вплив на особистість і суспільство.

Естетична функція. Мистецтво ціннісно орієнтує людину в світі, сприйняття творів мистецтва спонукає до подальшої творчості. Мистецтво пробуджує в людині творця.

Гедоністична функція. Мистецтво приносить задоволення, всі явища мистецтва співвідносні з естетичними цінностями. Джерелом естетичної насолоди є художня форма, яка перебуває в гармонійній єдності зі змістом. Залучення до творчості та ігровий аспект, присутній при сприйнятті художнього твору, здатні викликати почуття радості[15].

Мистецтво та наука

Докладніше: Мистецтвознавство
Золота спіраль на «Джоконді»

Мистецтво та окремі його аспекти є предметом наукового дослідження. Наука, що вивчає мистецтво загалом та пов'язані з ним явища — мистецтвознавство. Галузь філософії, що займається вивченням мистецтва — естетика. Феноменами, пов'язаними з мистецтвом, займаються й інші суспільні та гуманітарні науки, такі як культурологія, соціологія, психологія, поетика і семіотика.

Вперше до системного вивчення принципів мистецтва звернувся Арістотель (384—322 до н. е.) у своїй праці «Поетика». В інших працях Арістотель також поклав початок систематизації наукового знання і наукового методу[38]. Водночас, стародавні греки широко розробляли окремі принципи створення досконалих мистецьких творів. Так, Поліктет у V ст. до н.е. описав "досконалі" пропорції скульптур[39]. Переконання античних і ренесансних митців і філософів, що математика є основою фізичного світу, сприяли її застосуванню в мистецтві для зображення тривимірного простору на площині через певні пропорції[40], виражені в "золотій спіралі", симетрії тощо[41].

Найдавніші спроби систематично описати історію мистецтва містяться в "Природничій історії" (бл. 77-79 рр. н.е.) Плінія Старшого та сиосувалися розвитку грецької скульптури й живопису[42]. Подібно, в VI ст. в Китаї, письменниками-каліграфами було укладено канон видатних художників. Також, художники давнини описані в "Шістьох принципах живопису", сформульованих Се Хе[43]. Історія мистецтва як наука значною мірою спирається на "Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів" (1550) Джорджо Вазарі[44]. Йоган Вінкельманн започаткував мистецьку критику книгами, що запровадили поняття мистецтвознавства: "Роздуми про наслідування грецьких творів у живописі та скульптурі" (1755) та "Історія мистецтва в античності" (1764)[45]. Генріх Вельфлін вважається засновником сучасної історії мистецтва з її поділом на стилістичні періоди та національну стилістику, зміною періодів «лінеарного» й «мальовничого» мистецтва, "відкриті" та "закриті" композиції[46][47].

Сучасні дослідження мистецтва відбуваються в тісному зв'язку з семіотикою - наукою про знаки. Ця наука, що з'явилася в кінці XIX століття, розглядає широкий спектр проблем з точки зору комунікації та знакових систем. Юрій Лотман (1922—1993), радянський культуролог і семіотик, у своїх роботах запропонував семіотичний підхід до культури і описав комунікаційну модель для вивчення художнього тексту. При такому підході мистецтво розглядається як комунікаційна система, що послуговується системою знаків - своєрідна мова[48][49].

Класифікація мистецтв

«Гітаристка» Яна Вермера, 1670 р.

Традиційна класифікація

Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу (з допомогою яких засобів, матеріалів створюється та передається образ) та за формою чуттєвого сприймання (якими чуттями сприймається художній образ). Традиційний поділ включає такі види:

  • література — поезія, драма, історичний переказ тощо, зафіксовані в словах усної чи письмової мови
  • образотворче мистецтво — зображення на площині чи в просторі; його сучасні форми — кінематограф, відео, фотографія
    • живописне мистецтво — зображення, виконані на площині згідно з законами перспективи, лінії, кольору, світлотіні
    • графічне мистецтво — зображення, виконані лініями, штрихами на площині, наприклад, гравюра, каліграфія, плакат
    • пластичне мистецтво — об'ємні зображення, такі як скульптура, барельєф, виконані з матеріалів, яким може надаватися різна форма
  • декоративно-ужиткове мистецтво — ужиткові речі, котрим крім практичної цінності, надається й естетична, наприклад, прикрашені меблі, різьблений, карбований чи художньо емальований посуд, художнє склодувство, мозаїка тощо. Декоративно-ужиткове мистецтво часто національне за своєю природою
  • сценічне мистецтво — створення художнього образу рухом, виглядом, мовою людини, грою на музичних інструментах для публіки: театр, танець, спів
  • музика — організація звуків, передусім музичних інструментів і голосу, відповідно до тієї чи іншої естетики
  • архітектура — формування просторового середовища для життя й діяльності людини. Виділяється суспільна, житлова та виробнича архітектура[2][50].

Цей поділ, утім, не однаково застосовний до всього мистецтва. Так, стародавнє мистецтво було синкретичним — поєднувало різні способи втілення художнього образу та форми чуттєвого сприймання в єдиному дійстві. Сучасне мистецтво повертається до синкретизму, а науково-технічний прогрес зумовив появу мистецтва, створюваного й трансльованого електронними технічними засобами — медіамистецтва[16].

За способом втілення художнього образу

За способом втілення художнього образу розрізняють:

За формою чуттєвого сприймання

За формою чуттєвого сприймання розрізняють

Ця класифікація, втім, не враховує змішані форми сприйняття. Так, з появою писемності й нотної грамоти мистецтво слова й музика набули графічних зображень. Також у мистецтві слів зображення літер набуло самостійного естетичного значення — зокрема мистецтво каліграфії в Східних цивілізаціях. У кожній із цих трьох груп художньо-творча діяльність може послуговуватися знаками:

  • іконічного типу, що передбачають подібність образів з чуттєво сприйманою реальністю (живопис, скульптура, графіка; література, акторське мистецтво);
  • індексного чи символічного типу, що не допускають впізнавання в образах реальних предметів, явищ, дій, і звернені безпосередньо до асоціативних механізмів сприйняття (архітектурно-прикладні мистецтва, музика й танець, обряд.
  • змішаного типу, властивими синтетичним формам творчості (синтезу архітектури або декоративно-прикладного мистецтва з мистецтвами образотворчими; словесно-музичному — пісенному й акторсько-танцювальному — пантомімічному синтезу)[52].

За використовуваними засобами

Також мистецтва можна класифікувати за використовуваними засобами:

  • традиційні матеріали (фарби, полотно, глина, дерево, метал, граніт, мармур, гіпс) та сучасні (хімічні матеріали, продукти серійної індустрії тощо) — архітектура, скульптура, живопис, інсталяція тощо.
  • традиційні способи зберігання та відтворення інформації (письмо, малювання, усна чи письмова мова) та сучасні (цифрові носії інформації, відео) — кінематограф, медіамистецтво
  • людина-посередник (актор, оповідач тощо) — вистава, перформанс[53][54].

За жанрами

Історично сформовані особливості форми та змісту мистецьких творів зумовлюють їх поділ за жанрами. Багато жанрів притаманні лише для конкретного виду мистецтва. Так, жанри живописного мистецтва — це історичний, міфологічний, побутовий, анімалістичний, портрет, пейзаж, натюрморт, ню тощо; а літератури — епопея, роман, повість, новела; ліричний вірш, ода, елегія, пісня, послання; трагедія, комедія, драма[55].

Розподіл на жанри не вживається щодо архітектури, декоративного-ужиткового мистецтва та дизайну, бо там розподіл відбувається за призначенням. Жанри змінюються з часом, розвиваються відповідно до завдань мистецтва, набувають іншого змісту, поєднуються. Межі жанрів можуть бути доволі розмитими, що ускладнює класифікацію творів за цим критерієм[55].

Мистецтво vs артецтво

Цей розділ потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення його перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки.
Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (вересень 2020)

Наприкінці ХХ ст. у творі «Кухонні діалоги безіменних філософів» було введено класифікацію за технологічними засобами виготовлення, зберігання та відтворення творів мистецтва:

  • Мистецтво — твори мистецтва, що підлягають змінам фізичних властивостей під впливом аудиторії — суттєвим або незначним. Найбільших змін зазнають перформанси та імпровізаційні види мистецтва, бо митець часто вибудовує свій твір з урахуванням участі глядача. Далі за ранжуванням ідуть театр, рецитація, хореографія, музика та інші мистецтва, які кожен раз виконуються наново. Також, безпосередньо до мистецтва відносилися оригінали живопису, графіки, скульптури, архітектури, інших зображувальних мистецтв, бо згідно з критеріями вважається, що фізико-хімічні впливи від присутності глядача завдають непомітних, але реальних змін на твір.
  • Артецтво — твори мистецтва, процес сприйняття яких жодним чином не впливає безпосередньо на твір. Тобто кіно та фото як жанри автор переносить із видів мистецтва до видів артецтва. Також до артецтва відносяться усі твори мистецтва, створені та відтворювані за допомогою технічних медіа (аудіо-, відео- записи, тощо). В книзі велика дискусія розгортається навколо технічних засобів, на яких записуються твори, внаслідок якої автори приходять до висновку, що фотокартку або грамплатівку можна розглядати як прояв мистецтва, але фотографію та аудіозапис чітко відносять до артецтва[56].

Естетичні принципи й можливості видів мистецтва

Докладніше: естетика

Див. також: художнє

Образотворче мистецтво

Образотворче мистецтво — вид творчої діяльності, що відтворює дійсність за допомогою образів, що сприймаються за допомогою зору. Об'єднує живопис, графіку, скульптуру, каліграфію.

Живопис — зображення на площині зовнішнього світу, що перетворено творчою уявою художника. Поділяється на станковий й монументальний живопис. До монументального живопису відносяться фреска, мозаїка, вітраж, що, в основному, створюються на історичну, релігійну або міфологічну тематику. Станковий живопис поділяється на портрет, пейзаж, натюрморт, картини на побутову тематику. Панорама належить до монументального живопису, але містить у собі й елементи станкового живопису. Треба пам'ятати, що будь-яка класифікація на абстрактному рівні недостатня, деякі явища виходять за її межі. Наприклад, мозаїки та фрески можуть мати й камерний характер.

Виділяють різні техніки живопису — олійний живопис, темпера, емаль, пастель, туш, енкавстика, акварель та ін.

Графіка — вид зображального мистецтва, що використовує як основні зображальні засоби лінії, штрихи, плями, що наносяться на папір, картон. Колір може застосовуватися, та грає в графіці додаткову роль. Виділяють станковий малюнок, книжкову мініатюру, журнальну, газетну графіку, прикладну (плакат, реклама), а також комп'ютерну графіку. Виділяють унікальні малюнки (існують у єдиному екземплярі) й друкарську.

Скульптура — вид зображального мистецтва, твори мають об'ємний вигляд, як матеріал використовують мармур, бронзу, глину, лід тощо. У круглій скульптурі виділяють статуетку, бюст, статую, скульптурну групу. Рельєф — скульптурне зображення, розташоване на площині (виділяють горельєф та барельєф). Головні жанри скульптури — портрет, історичні, міфологічні, релігійні зображення, анімалістичний жанр. Монументальність — одна з можливостей скульптури, що забезпечує її синтез з архітектурою (наприклад: гробниця Медичі у Флоренції Мікеланджело Буонарроті, в якій розташовано портретні зображення, алегоричні статуї «Ранок», «Ніч»). Виразні й зображальні засоби скульптури — світло й тінь.

Музика

Музика — вид, в якому засобом втілення художніх образів є окремим образом організовані музичні звуки; реальність, що захоплено в емоційних переживаннях й передано через музичні звуки, в основі яких закладено узагальнені інтонації людської мови. Основними елементами є лад, ритм, темп, гучність, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія. Музика фіксується в нотному записі й реалізується в процесі виконання. Музику поділяють на світську й духовну, на інструментальну й вокальну. Музика розділяється на роди й види: опера, симфонія та ін.; на жанри — пісня, хорал, марш, сюїта, соната та ін.[57] На відміну від живопису, схильна до абстрактного вираження. Музика безпосередньо впливає на почуття людини. Співвідношення звуків — мелодія — підкорюється математичним закономірностям.

Мистецтво слова

Слово активує всі чуттєві реакції, може імітувати відчуття і т. д., та в цей же час слово має абстрактне значення. Живопис та скульптура використовують неконвенційні знаки, а мистецтво слова — конвенційні (через це І. Кант, Г. В. Ф. Геґель ставлять його на верхівку своєї класифікації мистецтв). Коли слово промовляють, воно набуває й звукової образності, звукопис може слугувати й опису візуальних образів. Поет, письменник може створити художній образ кількома деталями.

Роди й жанри художньої літератури: епос (поема, епопея, легенда, казка, дума), лірика (гімн, ода, елегія, мадригал, епіграма, епітафія) й драма (філософська, історична, любовна і т. д.). Деякі жанри складно віднести до одного з родів літератури (балада, байка — в них головною є дія, проте важливу роль грає й настрій). В епоху класицизму літературні жанри поділялися на «високі» (епопея, ода, трагедія) та «низькі» (бурлеск, драма, комедія). В радянський період «вищим» жанром вважався роман-епопея.

Театр

Театр — форма виконавчого мистецтва, в якому головним засобом виразності є акторська гра (актор втілює задум постанови). Театр — вид колективної творчості, що об'єднує зусилля режисера, драматурга, акторів, художників, костюмерів і т. д. Твір театрального мистецтва — це спектакль. Театр поділяється на комедію (любовна, соціальна, сатирична, comedia del' arte), трагедію й драму (історична, любовна, психологічна, документальна, політична, філософська).

Кіно

Кіномистецтво — синтетичний вид мистецтва. Поява кіномистецтва зумовлена досягненнями науки й техніки в області оптики, хімії, електро- й фототехніки, фізіології зору (відкриття можливості сітківки ока на 1/10 секунди зберігати зображення). Також появу й розвиток кіно стимулювали соціальні особливості новітнього періоду історії: потреба в художньому осмисленні дійсності, загальне зростання динаміки життя і т. д. Передумовою кіно став також роман Нового часу (поєднував бачення дрібних подробиць з епічним охопленням дійсності; виділення загального й великого плану — в творчості Оноре де Бальзака, Стендаля, Ф. М. Достоєвського); акторська гра — відкриття Станіславським зв'язку між внутрішнім станом людини й фізичною дією; будова внутрішньої композиції в живописі.

Кіно охоплює життя в усьому його естетичному значенні. Час є засобом виразності для кіно. Основи художньої мови кіно — монтаж, ракурс (зміна кута зору на подію, що фіксується кінокамерою), план (загальний, середній, великий).

Кіно поділяють на документальні й художні. Жанри художнього кіно — кінокомедія, драма, мелодрама, епопея та ін.

Мистецтво в українському законодавстві

Закон України про культуру тлумачить поняття мистецтво таким чином: «мистецтво — творча художня діяльність у сферах: літератури, архітектури, скульптури, живопису, графіки, декоративно-вжиткового мистецтва, музики, танцю, театру, кіно та інші види діяльності людини, що подають дійсність у художніх образах».

Закон також оперує пов'язаними поняттями: «культурно-мистецька громадськість», «культурно-мистецька освіта», «культурно-мистецький проєкт», а також розрізняє «мистецьке аматорство» і «професійну творчу діяльність».

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в Мистецтво / Філософський енциклопедичний словник. Київ: Абрис. 2002. с. 380—381.
  2. ↑ а б в The arts. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 26 вересня 2020.
  3. ↑ МИСТЕЦТВО – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Процитовано 25 вересня 2020.
  4. ↑ а б Безклубенко С. Д. Нариси загальної теорії мистецтва. Архів оригіналу за 14 травень 2009. Процитовано 23 травень 2009.
  5. ↑ спільнота ua_etymology в Живому журналі
  6. ↑ «Новотвори» в українській мові
  7. ↑ Искусство, в етимологічному словникові російської мови Макса Фасмера.
  8. ↑ Elkins, James «Art History and Images That Are Not Art», The Art Bulletin, Vol. 47, No. 4 (Dec. 1995)
  9. ↑ а б Adajian, Thomas (2018). Zalta, Edward N. (ред.). The Definition of Art. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Fall 2018). Metaphysics Research Lab, Stanford University.
  10. ↑ Carroll, Noël (2 жовтня 2012). Philosophy of Art: A Contemporary Introduction (англ.). Routledge. ISBN 978-1-134-72250-1.
  11. ↑ Adorno, Theodor W. Aesthetic Theory. (1970)
  12. ↑ а б Лотман, Ю. М. (2010). Культура и взрыв / Семиосфера. Санкт-Петербург: «Искусство-СПБ. с. 129—137.
  13. ↑ Ортега и Гассет, X. (1991). Эссе на эстетические темы в форме предисловия // Эстетика. Философия культуры. Москва: Искусство. с. 335—378.
  14. ↑ Бахтин, М. М. (1986). Эстетика словесного творчества / Примеч. С. С. Аверинцева, С. Г. Бочарова. Москва: Искусство. с. 331.
  15. ↑ а б Естетика: Навч. посіб. / М. П. Колесніков, О. В. Колеснікова, В.О. Лозовой та ін.; За ред. В.О. Лозового. Київ: Юрінком Інтер. 2003. с. 114—117.
  16. ↑ а б Олена, Вознесенська; Савінов, Володимир. Мир. Мистецтво (брошура 2019). Мир. Мистецтво (Peace. Art) (англ.). Процитовано 27 вересня 2020.
  17. ↑ Вёрман, К. (2000). Искусство первобытных племен, народов дохристианской эпохи и населения Азии и Африки с древних веков до XIX столетия (История искусства всех времен и народов, т. 1) – : OOO «», 2000.– 944 с., ил. Санкт-Петербург: Издательство Полигон. с. 9—18.
  18. ↑ а б Фартінг, Стівен (2019). Історія мистецтва від найдавніших часів до сьогодення. Vivat. с. 16—17.
  19. ↑ а б в г д е ж и к Фартіг, Стівен (2019). Історія мистецтва від найдавніших часів до сьогодення. Vivat. с. 8—13. ISBN 978-966-942-839-4.
  20. ↑ Bahn, Paul; Bahn, Paul G. (1998). The Cambridge Illustrated History of Prehistoric Art (англ.). Cambridge University Press. с. 72—97. ISBN 978-0-521-45473-5.
  21. ↑ Musical performance. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 26 січня 2021.
  22. ↑ Мелетинский, Е.М. (2001). От мифа к литературе. Москва: Российский государственный гуманитарный университет.
  23. ↑ Фартінг, Стівен (2019). Історія мистецтва від найдавніших часів до сьогодення. Vivat. с. 20—29.
  24. ↑ Техне // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. Т. 2. Київ: ВЦ «Академія». 2007. с. 480.
  25. ↑ Barasch, Moshe (13 вересня 2013). Theories of Art: 1. From Plato to Winckelmann (англ.). Routledge. с. 33. ISBN 978-1-135-19980-7.
  26. ↑ а б Addiss, Stephen; Erickson, Mary (1993). Art History and Education (англ.). University of Illinois Press. с. 15. ISBN 978-0-252-06273-5.
  27. ↑ Kimball, Bruce A., 1951- (1995). Orators & philosophers : a history of the idea of liberal education (вид. Expanded ed). New York: College Entrance Examination Board. с. 13. ISBN 0-87447-514-7. OCLC 32776486.
  28. ↑ Сім вільних мистецтв // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. Т. 2. Київ: ВЦ «Академія». 2007. с. 400—401.
  29. ↑ Hoven, Birgit van den; Hoven, Birgitta Elisabeth Maria van den (1996). Work in Ancient and Medieval Thought: Ancient Philosophers, Medieval Monks and Theologians and Their Concept of Work, Occupations and Technology (англ.). J.C. Gieben. с. 62. ISBN 978-90-5063-557-8.
  30. ↑ Farthing, Stephen, 1950-; Cork, Richard,. Art : the whole story (вид. Revised and updated edition). London. с. 14—138. ISBN 978-0-500-29446-8. OCLC 1061859699.
  31. ↑ Farthing, Stephen, 1950-; Cork, Richard,. Art : the whole story (вид. Revised and updated edition). London. с. 138—274. ISBN 978-0-500-29446-8. OCLC 1061859699.
  32. ↑ Farthing, Stephen, 1950-; Cork, Richard,. Art : the whole story (вид. Revised and updated edition). London. с. 274—354. ISBN 978-0-500-29446-8. OCLC 1061859699.
  33. ↑ Griselda Pollock, Differencing the Canon. Routledge, London & N.Y.,1999. ISBN 0-415-06700-6
  34. ↑ Згідно з ухвалою І з'їзду письменників СРСР
  35. ↑ Модерне і сучасне мистецтво. Чи потрібен пошук нових дефініцій?. ART Ukraine. Процитовано 23 квітня 2019.
  36. ↑ Термін Артура К. Данто
  37. ↑ PoMo: Modernism to Postmodernism. irvine.georgetown.domains. Процитовано 27 вересня 2020.
  38. ↑ ARISTOTLE'S AESTHETICS. users.rowan.edu. Процитовано 27 січня 2021.
  39. ↑ Stewart, Andrew (1978-11). The canon of Polykleitos: a question of evidence. The Journal of Hellenic Studies (англ.). Т. 98. с. 122—131. doi:10.2307/630196. ISSN 0075-4269. Процитовано 27 січня 2021.
  40. ↑ Emmer, Michele. (1993). The Visual mind : art and mathematics. Cambridge, Mass.: MIT Press. ISBN 0-262-05048-X. OCLC 28374249.
  41. ↑ Ferreira, Rute (5 січня 2019). Art and Math: Aesthetics of Calculations. DailyArtMagazine.com - Art History Stories (англ.). Процитовано 27 січня 2021.
  42. ↑ Naturalis Historia - Wikisource. la.wikisource.org. Процитовано 27 січня 2021.
  43. ↑ Mair, Victor H. (2000). The Shorter Columbia Anthology of Traditional Chinese Literature (англ.). Columbia University Press. с. 51. ISBN 978-0-231-11999-3.
  44. ↑ Giorgio Vasari | Italian artist and author. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 27 січня 2021.
  45. ↑ Johann Winckelmann | German art historian. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 27 січня 2021.
  46. ↑ Mehta, Vaibhav (21 березня 2016). Concepts Of Understanding Paintings through formal elements by Heinrich Wölfflin. Medium (англ.). Процитовано 27 січня 2021.
  47. ↑ Price, Nicholas C.; Price, Talley Vaccaro (26 вересня 1996). Historical and Philosophical Issues in the Conservation of Cultural Heritage (англ.). Getty Publications. с. 84—85. ISBN 978-0-89236-398-8.
  48. ↑ Bal, Mieke; Bryson, Norman (1991-06). Semiotics and Art History. The Art Bulletin. Т. 73, № 2. с. 174. doi:10.2307/3045790. Процитовано 27 січня 2021.
  49. ↑ Tamm, Marek (2019). Tamm, Marek (ред.). Introduction: Juri Lotman’s Semiotic Theory of History and Cultural Memory. Juri Lotman - Culture, Memory and History (англ.). Cham: Springer International Publishing. с. 1—26. doi:10.1007/978-3-030-14710-5_1. ISBN 978-3-030-14709-9.
  50. ↑ Лозовий, В. О.; Ukraïna. Ministerstvo Osvity i Nauky (2003). Естетика: навчальний посібник. Київ: Юрінком Інтер. с. 138—156. ISBN 966-667-074-7. OCLC 249512533.
  51. ↑ Основи культурології: Навч. посіб. / За ред. Л.О. Сандюк та Н.В. Щубелки. Центр учбової літератури. 2012. с. 81.
  52. ↑ а б Каднічанський, Д. А. (2012). Мистецтвознавство. Курс лекцій для студентів спеціальності «Туризм». Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка. с. 13—15.
  53. ↑ Medium – Art Term. Tate (брит.). Процитовано 26 вересня 2020.
  54. ↑ Fichner-Rathus, Lois (1 січня 2016). Understanding Art (англ.). Cengage Learning. с. 187—192. ISBN 978-1-285-85929-3.
  55. ↑ а б Жанр | Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 26 вересня 2020.
  56. ↑ Іст, Геліос (1996). Кухонні діалоги безіменних філософів (у перекладі українською) . Київ.
  57. ↑ Современная украинская энциклопедия, Харьков, 2006, т.9 (рос.)

Джерела

Мистецтво
у сестринських Вікіпроєктах
wikt: Означення у Вікісловнику?
q: Цитати у Вікіцитатах?
n: Новини у Вікіновинах?
CMNS: Мистецтво у Вікісховищі?

Посилання


мистецтво Це незавершена стаття з мистецтва.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.


Сабреддіт (англ.) · Сабреддіт (англ.) · X topic
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мистецтво&oldid=30632257